Іменем України
20 лютого 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/372/20
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Шембелян В.С., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах недієздатного ОСОБА_2 до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання бездіяльності протиправвною та зобов'язання вчинити певні дії,-
22 січня 2020 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява адвоката ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) в інтересах недієздатного ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ) до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі - відповідач, управління), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо невиплати ОСОБА_2 заборгованості з не отриманої пенсії за минулий період, а саме з 01.03.2016 по 22.10.2016 та з 23.10.2016 по 31.12.2019;
- зобов'язати Рубіжанське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області виплатити ОСОБА_2 заборгованість з не отриманої пенсії за минулий період, а саме з 01.03.2016 по 22.10.2016 та з 23.10.2016 по 31.12.2019.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 є опікуном над недієздатним ОСОБА_2 , згідно рішення суду, який є пенсіонером та отримує пенсію у зв'язку з втратою годувальника, що підтверджується пенсійним посвідченням.
З 23.12.2014 ОСОБА_2 перебуває на обліку в Управлінні соціального захисту населення Кремінської районної державної адміністрації Луганської області як внутрішньо переміщена особа, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 23.12.2014 № 0915005130. На підставі отриманого статусу останній був взятий на облік та продовжував отримувати пенсію шляхом перерахування пенсійних виплат на відповідний банківський рахунок до 01.03.2016. Однак, з 01.03.2016 по 22.10.2016 та з 23.10.2016 по 31.12.2019 виплати йому припинили.
Неодноразово він намагався дізнатися у відповідача причину зупинення виплати пенсії, проте отрмував відмови з посиланням на те, що пенсія буде виплачена після затвердження Кабінетом Міністрів України окремого порядку.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо невиплати заборгованості з виплати пенсії за минулий період, він вимушений звернутися до суду за захистом своїх прав.
17 лютого 2020 року від представника відповідача надійшов відзив на позов від 13.02.2020 № 2631/07 (а.с.34-39), в якому зазначено, що управління заперечує проти заявлених вимог з огляду на такі обставини.
За рішенням Антрацитівського міськрайонного суду Луганської області від 23.08.2006 ОСОБА_2 визнано недієздатним та призначено його опікуном ОСОБА_3 .
23.12.2014 у зв'язку з переміщенням до м. Кремінна опікун ОСОБА_3 звернулася із заявою про взяття на облік до управління та розпорядженням від 11.03.2014 № 923 взято на облік як отримувача пенсії по інвалідності з 01.08.2014. Виплату пенсії позивачу за період з 01.08.2014 по 31.03.2015 проведено 24.03.2015 через установу акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК". Нарахування та виплата пенсії позивачу здійснювались відповідачем у період з 01.08.2014 по 29.02.2016, заборгованості за цей період немає.
З 01.03.2016 нарахування та виплата пенсії пенсії призупинена відповідно до електронного листа головного управління Пенсійного фонду України від 25.02.2016 № 1566/02-02 "ТЕРМІНОВО!", яким повідомлялося про необхідність до з'ясування припинити виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам з 01.03.2016, включеним до списків осіб, інформація щодо яких потребує перевірки обгрунтованості продовження виплати пенсії на підконтрольній території, серед яких було зазначено і ОСОБА_2 .
Припинення виплати пенсії з 01.03.2016 здійснено автоматично без прийняття окремого рішення.
24.10.2019 опікун - ОСОБА_1 звернулася до управління із заявою про призначення її опікуном та надала відповідні документи на підтвердження її повноважень.
01.11.2019 від управління соціального захисту населення Кремінської РДА Луганської області надійшла інформація від 31.10.2019 № 4429 з ЄІБДВПО про дійсність інофрмації зазначеній у довідці та з січня 2020 року пенсія позивачу нараховується та виплачується щомісячно.
Пенсія за період з 01.03.2016 по 31.12.2019 обліковується відповідачем та буде виплачена на умовах окремого порядку після його визначення КМУ.
Також, зазначено, що позивач про припинення виплати йому пенсії дізнався 25.03.2016, а з позовом звернувся лише у січні 2020 року, тобто з порушенням встановленого законодавством строку.
За таких обставин, управління вважає свої дії правомірними та просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою суду від 27.01.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, відстрочену позивачу сплату судового збору (а.с.28,29).
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є пенсіонером, інвалідом І групи, внутрішньо переміщеною особою та отримує пенсію у зв'язку з втратою годувальника, що підтверджено наявними в матеріалах справи копіями: паспорта громадянина України (а.с. 9,10), картки платника податків (а.с.10), довідки від 23.12.2014 № 0915005130 (а.с.11), посвідчення № НОМЕР_2 (а.с.12) та довідки № НОМЕР_3 (а.с.13).
Відповідно до рішення Антрацитівського міськрайонного суду Луганської області від 23.08.2006 ОСОБА_2 визнано недієздатним та призначено його опікуном ОСОБА_3 (а.с.44).
23.12.2014 ОСОБА_3 як опікун ОСОБА_2 звернулася до управління з заявою про запит його пенсії справи по інвалідності у зв'язку з переїздом до м.Кремінна (а.с.41).
Розпорядженням управління від 11.03.2015 № 923 ОСОБА_2 взято на облік до управління як отримувача пенсії по інвалідності з 01.08.2014 (а.с.42).
З довіки управління вбачається, що з 01.03.2016 виплата пенсії ОСОБА_2 призупинена (а.с.56).
У відзиві на позов зазначено, що з 01.03.2016 нарахування та виплата пенсії ОСОБА_2 призупинена відповідно до електронного листа головного управління Пенсійного фонду України від 25.02.2016 № 1566/02-02 "ТЕРМІНОВО!", яким повідомлялося про необхідність до з'ясування припинити виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам з 01.03.2016, включеним до списків осіб, інформація щодо яких потребує перевірки обгрунтованості продовження виплати пенсії на підконтрольній території, серед яких було зазначено і ОСОБА_2 . Припинення виплати пенсії з 01.03.2016 здійснено автоматично без прийняття окремого рішення.
24.10.2019 ОСОБА_1 звернулася до управління з заявою про призначення її опікуном ОСОБА_2 (а.с.46).
До зазначеної заяви, крім іншого, було додано довідку від 12.08.2019 № 915-5000174326 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (а.с.47) та рішення Кремінського районного суду Луганської області від 23.09.2019 у справі № 414/2539/19.
Відповідно до зазначеного рішення ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , від повноважень опікуна над недієздатним ОСОБА_4 та признасено його опікуном ОСОБА_1 (а.с.47 з.б.,48).
Отже, ОСОБА_1 на даний час є опікуном над недієздатним ОСОБА_4 .
З довідки управління та матеріалів пенсійної справи вбачається, що з січня 2020 року поновлено нарахування та виплату пенсії позивачу.
Пенсія за період з 01.03.2016 по 31.12.2019 управлінням нарахована, проте не виплачена (а.с.56).
Отже, спірним питанням цієї справи є правомірність дій відповідача щодо невиплати заборгованості по пенсії за період з 01.03.2016 по 31.12.2019.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
До даних правовідносин необхідно застосувати норми Конституції України, Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон № 1058-IV) та Закону України від 20.10.2014 № 1706-VII “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” (далі - Закон № 1706-VII).
Так, у наведених нижче положеннях Конституції України закріплені основи соціальної спрямованості держави:
Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. […]
Стаття 19. [...] Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Стаття 92. Виключно законами України визначаються: […] 6. основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення […].
Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи міститься у ст. 1 Закону № 1706-VII, який набрав чинності 22.11.2014.
Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:
- перебуває на території України на законних підставах;
- має право на постійне проживання в Україні;
- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.
Таким чином, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у статті 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Враховуючи те, що відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.
Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Статтею 46 Закону № 1058-IV передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Враховуючи те, що припинення виплати пенсії позивачу сталося внаслідок бойових дій на території Луганської області, тобто не з вини пенсіонера, суд дійшов висновку про те, що позивач має право на виплату йому пенсії за минулий час без обмежень будь-яким строком.
Відповідно до статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Оскільки Україна, як правова держава, гарантує своїм громадянам право на соціальний захист, яке реалізується в тому числі і у щомісячному отриманні пенсіонерами належної їм пенсії, тому заборгованість, що утворилась не з вини пенсіонера повинна бути йому сплачена.
Враховуючи, що позивач має право на виплату пенсії, проте, станом на час розгляду та вирішення даної справи відповідачем не надано доказів здійснення виплати заборгованості з пенсії, суд дійшов висновку про те, що відповідач допустив в даному випадку протиправну бездіяльність, чим порушив права позивача.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Пунктом 54 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Пічкур проти України" зазначено про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії", Європейський суд з прав людини визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем Молдавської Республіки Придністров'я (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Як зазначено в п. 333 цього рішення: "Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації, держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Воно повинно усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією".
На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для невиплати позивачу заборгованості з пенсії з 01.03.2016 по 31.12.2019.
Разом з цим, враховуючи вищевикладене та висновки суду про протиправну бездіяльність відповідача щодо невиплати заборгованості з пенсії позивачу, суд, з метою відновлення порушених права позивача, вважає за необхідне зобов'язати управління виплатити заборгованість по невиплаченій пенсії за період з 01.03.2016 по 31.12.2019.
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що виплата заборгованості позивачу буде виплачуватись на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України з моменту його прийняття, при цьому керується підзаконним нормативно-правовим актом - постановою Кабінету Міністрів України №335 від 25.04.2018 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365”.
Суд вважає таку підставу неприйнятною, виходячи з наступного.
Так, за змістом конституційних норм (статті 113,116,117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
У преамбулі до Закону №1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття “Закон України”, на відміну від поняття “законодавство України”, не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлені законами.
Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.
Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
За таких обставин, до спірних правовідносин щодо виплати пенсії пенсіонерам слід застосовувати норми Закону №1058-IV, які мають вищу юридичну силу.
При цьому, суд ще раз акцентує свою увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у статті 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.
Оскільки судом встановлено відсутність підстав для невиплати пенсії за період з 01.03.2016 по 31.12.2019, таким чином, вказана заборгованість пенсії повинна бути виплачена без відтермінування на невизначений час.
Щодо питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовом, суд зазначає таке.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що припинення виплати пенсії відбулось внаслідок протиправної бездіяльності відповідача. Бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим. Оскільки порушення, допущене відповідачем, є триваючим, суд вважає, що позивачем у даному випадку строк звернення до суду не пропущений, а позивач має право на звернення до суду протягом усього часу, протягом якого триває бездіяльність.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Ухвалою суду від 27.01.2020 відстрочено позивачу сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі.
Оскільки у даній справі позовні вимоги підлягають задоволенню, судовий збір у розмірі 840,80 грн підлягає стягненню до Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 8, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 133, 139, 241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 в інтересах недієздатного ОСОБА_2 до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання бездіяльності протиправвною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо невиплати ОСОБА_2 заборгованості по пенсії по інвалідності за період з 01.03.2016 по 31.12.2019.
Зобов'язати Рубіжанське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області (код ЄДРПОУ: 41245565; місцезнаходження: 93009, Луганська область, м. Рубіжне, вул. Студентська, 35А) нарахувати та виплатити ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) заборгованість з неотриманої пенсії по інвалідності за період з 01.03.2016 по 31.12.2019.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області до Державного бюджету України судовий збір в сумі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень 80 копійок).
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.С. Шембелян