19 лютого 2020 року Справа № 280/5630/19 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стрельнікової Н.В. розглянув у судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку письмового провадження) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства оборони України
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
-визнати протиправним та скасувати п.43 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №124 від 27.09.2019;
-зобов'язати відповідача призначати та виплати позивачу одноразової допомоги у зв'язку із настанням інвалідності ІІІ групи внаслідок захворювання пов'язаного під час виконання ним обов'язків військової служби у розмірі 48-місячного грошового забезпечення з урахуванням усіх додаткових видів грошового забезпечення.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що має право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням йому ІІІ групи інвалідності в наслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Однак, комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийняла протокольно оформлене рішення №124 від 27.09.2019 щодо відмови позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки інвалідність позивачу встановлена до 01.01.2014 року, тобто до набуття чинності нової редакції статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Позивач вказує, що інвалідність ІІІ групи встановлено 21.12.2010 року безстроково, а постанова КМУ №499 від 28.05.2008 не втратила своєї чинності вважає, що він має право на отримання одноразової грошової допомоги та на той час дія Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів ї сімей», який передбачає виплату одноразової грошової допомоги. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, у зв'язку із чим просить позов задовольнити повністю.
Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у поданому до суду відзиві (вх. №54867 від 26.12.2019) зазначивши, що на виконання припису ч. 9 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» Постановою Кабінетом Міністрів України від 25.12.2013 року №975 затверджено «Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві». При визначені права особи на отримання одноразової грошової допомоги, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів сімей» (ч. 9 ст. 16-3) делеговано Кабінету Міністрів України визначити не тільки порядок проведення компенсаційних виплат, а й умов, за яких вони здійснюються. Позивач звільнений з військової служби 01.02.1983 року, тобто до набуття Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів сімей», яким впроваджено виплату одноразової грошової допомоги, а інвалідність позивачу встановлена 28.10.2010 року, тобто до набуття чинності нової редакції ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів сімей». Вважає, що комісіє прийнято обґрунтоване та законне рішення, щодо відмови у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги та просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою судді від 19.11.2019 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
У відповідності до п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа є справою незначної складності, та згідно ст.ст. 257, 263 розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Статтею 258 КАС України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Отже, відповідно до вищевказаних приписів КАС України, справу розглянуто судом в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, оцінивши повідомлені позивачем обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Судом з матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є особою, якій проходив військову службу в складі армії Збройних Сил колишнього Радянського Союзу, про що свідчить військовий квиток серії НОМЕР_1 від 23.06.1966 року (а.с.12-13).
Так, 26.07.2010 року в результаті первинного огляду, ОСОБА_1 безстроково встановлено ІІІ групу інвалідності, в наслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби про перебуванні в країнах, де велись бойові дії, що підтверджується випискою до акта огляду МСЕК серії АВ № 141435 (а.с.14).
21.12.2010 року у зв'язку з повторним оглядом позивачу безстроково встановлено ІІІ групу інвалідності, в наслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби про перебуванні в країнах, де велись бойові дії, що підтверджується випискою до акта огляду МСЕК серії АВ № 140610 (а.с.15).
Та у зв'язку з повторним оглядом 08.10.2013 року позивачу безстроково встановлено ІІ групу інвалідності, в наслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби про перебуванні в країнах, де велись бойові дії, що підтверджується випискою до акта огляду МСЕК серії АВ № 507487 (а.с.16).
ОСОБА_1 встановлено статус інваліда війни ІІ групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 09.10.2013 року (а.с.9).
Позивач в березні 2019 року звернувся до Запорізького військового комісаріату із заявою про направлення його документів до Міністерства оборони України, з метою нарахування та виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Позивачем в жовтні 2019 року отримано витяг з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 27.09.2019 року №124, у якому зазначено, що розглянувши подані документи, комісія дійшла висновку про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги. Обґрунтовано тим, що позивач звільнений з військової служби до набуття чинності Закону України від 04.04.2006 року «Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу», яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, а інвалідність встановлена до 01.01.2014 року, тобто до набуття чинності нової редакції статті 16 Закону України «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей», він не має права на одержання одноразової грошової допомоги (а.с.17).
Не погоджуючись із відмовою та вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25.03.1992 року №2232-ХІІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі по тексту - Закон №2232).
Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII), який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону № 2011-ХІІ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
Зокрема, розділом 2 Закону № 2011-XII встановлені права військовослужбовців щодо грошового забезпечення.
Частиною 4 статті 16 Закону № 2011-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.
Частиною 4 статті 16 Закону № 2011-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовозобов'язаному або резервісту, який призваний на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, проходить службу у військовому резерві, під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження зазначених зборів, служби у військовому резерві або не пізніше ніж через три місяці після закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження цих зборів, служби у військовому резерві, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення на умовах, визначених пунктом 3 цієї статті.
Тобто, вищевказаний Закон пов'язує право на отримання одноразової допомоги з настанням певних обставин, а саме: у разі встановлення інвалідності, у разі встановлення ступеня втрати працездатності.
Також, відповідне право позивача на отримання одноразової грошової допомоги на момент отримання довідки МСЕК було законодавчо визначене. Крім цього, відповідач в оскаржуваному рішенні сам зазначає про те, що таке право було запроваджено Законом України від 04.04.2006 року №3597-IV «Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу».
Суд не приймає доводи відповідача Міністерства оборони України стосовно того, що позивача звільнено зі служби до набрання чинності відповідним законом, адже, як вже було встановлено судом, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Суд зазначає, що у Постанові Верховного Суду від 20.03.2018 року у справі №276/322/17 встановлено, що «з аналізу наведених норм Закону вбачається, що право на отримання вказаної допомоги після звільнення з військової служби мають особи, які отримали інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби незалежно від часу настання інвалідності.
24.01.2014 року набрав чинності Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975 (далі по тексту - Порядок №975), яким визначено механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.
Відповідно до абз. 2 п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975 особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Водночас, згідно п. 3 Порядку №975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Суд вважає зазначити, що Верховний Суд у постанові від 04.10.2018 року у справі №583/3021/15-а визначає, що «днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії».
Таким чином, з наведеного вбачається, що під час вирішення питання щодо виникнення права на призначення одноразової грошової допомоги позивачу слід застосовувати порядок станом на дату, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
В наданій ОСОБА_1 довідці МСЕК серії АД № 141435 зазначено дату - 26.07.2010 року, отже, у даному випадку слід застосовувати установлений законодавством порядок, що діяв на 26.07.2010 року.
Отже станом на дату встановленої інвалідності ІІІ групи діяв Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 499 (далі - Порядок №449).
Відповідно до п. 2 Порядку №499, одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) у разі настання інвалідності в період проходження військової служби та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби чи після закінчення зазначеного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, - у розмірі:
48-місячного грошового забезпечення - інвалідам I групи;
42-місячного грошового забезпечення - інвалідам II групи;
36-місячного грошового забезпечення - інвалідам III групи,
а у разі настання інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби - у розмірі:
60-місячного грошового забезпечення - інвалідам I групи;
54-місячного грошового забезпечення - інвалідам II групи;
48-місячного грошового забезпечення - інвалідам III групи;
Згідно п. 3 Порядку №499, особи, яким виплачується одноразова грошова допомога у разі поранення (контузії, травми або каліцтва) чи в разі настання інвалідності, подають за місцем проходження служби (зборів) або до військомату (далі - уповноважений орган) такі документи:
заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом) чи настанням інвалідності;
довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення відсотка втрати працездатності та рішення відповідної військово-медичної установи щодо визнання поранення (контузії, травми або каліцтва);
копію документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане з вчиненням особою злочину чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження;
довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності;
копію сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації;
копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера.
Згідно п. 7 Порядку №499, керівник уповноваженого органу подає в 15-денний строк з дня реєстрації документів головному розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 3 і 4 цього Порядку.
Головний розпорядник коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів на їх підставі рішення про призначення одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або в разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.
Одноразова грошова допомога виплачується особі шляхом її перерахування уповноваженим органом на рахунок в установі банку, зазначений одержувачем виплати, або через касу уповноваженого органу.
Згідно п. 9 Порядку №499 Фінансування витрат, пов'язаних з виплатою одноразової грошової допомоги, здійснюється відповідно до статті 23 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Отже, ОСОБА_1 первинно та безстроково встановлено інвалідність ІІІ групи 26.07.2010 року, у зв'язку з захворюванням отриманого під час виконання обов'язків військової служби, а постанова Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 499 не втратила чинності. Крім того позивач є громадянином України, а тому має право, гарантоване Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з захворюванням, отриманого під час виконання обов'язків військової служби.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (див. рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).
Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27.02.2018 року по справі №816/978/16 та постанові від 21.06.2018 року по справі №816/958/16.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача призначати та виплати позивачу одноразової допомоги у зв'язку із настанням інвалідності ІІІ групи внаслідок захворювання пов'язаного під час виконання ним обов'язків військової служби у розмірі 48-місячного грошового забезпечення з урахуванням усіх додаткових видів грошового забезпечення, суд зазначає наступне.
Як вбачається зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, позовна вимога щодо зобов'язання відповідача призначати та виплати позивачу одноразової допомоги у зв'язку із настанням інвалідності ІІІ групи внаслідок захворювання пов'язаного під час виконання ним обов'язків військової служби у розмірі 48-місячного грошового забезпечення з урахуванням усіх додаткових видів грошового забезпечення є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому задоволенню не підлягає.
Крім того суд також враховує те, що відповідач, у зв'язку із необхідністю скасування пункту 43 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №124 від 27.09.2019 року повинен приймати рішення з урахуванням висновків, які встановлені цим рішенням.
Відповідно до ч.4 ст.245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Водночас, з огляду вказану норму та на встановлені обставини справи суд вважає необхідним для повного захисту прав та інтересів позивача на підставі ч. 2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , щодо виплати йому одноразової грошової допомоги Міністерством оборони України як інваліду третьої групи з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У п. 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи з положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності дій, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню частково.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, питання розподілу судових витрат не вирішується.
Керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр. Повітрофлотський, 6, код 0034022) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати пункт 43 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №124 від 27 вересня 2019 року.
Зобов'язати Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо виплати йому одноразової грошової допомоги Міністерством оборони України як інваліду третьої групи з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В решті позовних вимог відмовити.
Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень КАС України рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя Н.В.Стрельнікова