11 лютого 2020 року м. Київ № 320/3535/19
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В., при секретарі судового засідання Повх І.С.,
за участю представників сторін:
позивача - Лень В.О.,
представника позивача - Кононенко О.С.,
від відповідача - не з'явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Київської міської митниці ДФС
про визнання протиправними та скасування рішень, визнання протиправними
дій та відшкодування шкоди,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Київської міської митниці ДФС (далі по тексту - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів Київської міської митниці ДФС від 30.01.2019 № UA100210/2019/000038/2;
- визнати протиправною та скасувати карту відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Київської міської митниці ДФС від 30.01.2019 № UA100210/2019/00173;
- визнати протиправними дії Київської міської митниці ДФС щодо визначення (нарахування) громадянину України ОСОБА_1 зобов'язань з відшкодування 3138,64 грн. витрат за зберігання товару на складі митниці;
- стягнути з державного бюджету України на користь громадянина України ОСОБА_1 завдану йому майнову шкоду незаконними діями щодо визначення (нарахування) йому зобов'язань з відшкодування 3138,64 грн. витрат за зберігання товару «VOLVO XC70» на складі митниці.
В обґрунтування позову, позивач зазначив, що після придбання у компанії «Global Triangle AB», на підставі інвойсу № JEM739 від 04.12.2018 автомобіля легкового марки VOLVO, модель ХС70, номер кузова НОМЕР_1 , 2015 року випуску, 07.12.2018 вказаний транспортний засіб було ввезено на територію України через митний пост «Мостиська» Львівської області на підставі попередньої митної декларації «ІМ40ЕЕ» №UA100210/2018/664409 від 06.12.2018.
26.01.2019 представником позивача для митного оформлення вказаного транспортного засобу було подано митну декларацію з визначенням митної вартості товару із застосуванням основного методу (за ціною договору (контракту)) в розмірі 9000,00 євро.
Проте, Київською міською митницею ДФС було прийнято картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA100210/2019/00173 та рішення про коригування митної вартості товарів UA100210/2019/000038/2 від 30.01.2019, яким визначено митну вартість за резервним методом у розмірі 20850,00 євро у зв'язку з не підтвердженням числового значення вартості товарів та відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена та підлягає сплаті за ці товари, а саме витрат, понесених на транспортування та страхування транспортного засобу.
Вказані рішення позивач вважає протиправними, оскільки страхування автомобілю ним не здійснювалося, а транспортні витрати понесені не були у зв'язку з тим, що транспортний засіб рухався до митного посту самоходом, що також узгоджується з відомостями товаросупровідних документів. При цьому, відповідно до Акта про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів та ручної поклажі та багажу №UA20903/2018/70688, на кордоні до митного контролю транспортний засіб пред'являв саме декларант - ОСОБА_1 .
Позивач зазначає, що подані ним до митного оформлення документи відповідають вимогам митного законодавства та є достатніми для підтвердження митної вартості автомобіля за ціною інвойсу, а будь-які обставини, визначені положеннями частини першої статті 58 Митного кодексу України, які б перешкоджали визначенню митної вартості за першим методом, відсутні. Позивач вважає, що у митного органу не було обґрунтованих підстав вважати, що має місце заявлення неповної та/або недостовірної інформації про митну вартість товару, не доведено, що подані позивачем документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, внаслідок чого були відсутні підстави як для витребування додаткових документів, так і для прийняття спірних рішень.
Крім того, позивач зауважив, що у графі 33 спірного рішення про коригування митної вартості товару відсутні будь які посилання на номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів.
Додатково позивач зазначив, що вчиняючи протиправні дії по винесенню рішення про коригування митної вартості товарів № UA100210/2019/000038/2 та картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA100210/2019/00173 - транспортний засіб марки «VOLVO XC70» примусово в порядку ч.2 ст. 263 Митного кодексу України посадовою особою Київської митниці ДФС було розміщено на склад митниці для зберігання. Відтак, на думку позивача, внаслідок прийняття протиправного рішення про коригування митної вартості товарів № UA100210/2019/000038/2, він не міг здійснити митне оформлення товару та поніс додаткові витрати за зберігання товару на складі митниці в розмірі 3138,64 грн. та зазнав значних душевних страждань та переживань.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.08.2019 відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче засідання по справі.
Відповідач позов не визнав, у наданому до суду відзиві на позовну заяву зазначив, що під час проведення перевірки наданих позивачем до митного оформлення документів було встановлено, що вони містять розбіжності, а не також не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості імпортованого автомобіля.
Так, зокрема, відповідач наголосив на тому, що: позивачем не надано банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; не надано документи на підтвердження витрат, понесених на транспортування (перевезення до кордону України) та страхування оцінюваного транспортного засобу; а також всі подані декларантом до митного оформлення документи подані без перекладу, всупереч вимогам статті 254 Митного кодексу України.
Відповідач також зазначив, що під час перевірки правильності визначеної позивачем митної вартості транспортного засобу було застосовано інформацію з офіційного довідника ринку Європи - каталогу Schwacke, обов'язок щодо виростання якого під час визначення митної вартості транспортного засобу встановлений наказом Державної митної служби України від 13.10.2006 №885 «Про забезпечення контролю за правильністю визначення митної вартості транспортних засобів, вузлів та агрегатів».
Додатково відповідач зазначив, що товари, які протягом 30 днів з дня доставлення їх у орган доходів і зборів не поміщені у митний режим або не розміщені на складі тимчасового зберігання чи складі органу доходів і зборів, набувають статусу таких, що зберігаються на складі органів доходів і зборів. Автомобіль позивача прибув у зону митного контролю 17.12.2018, відтак у відповідно до приписів ч.3 ст. 263 Митного кодексу України 16.01.2019 автомобіль автоматично набув статусу такого, що зберігається на складі митниці, а первинну декларацію декларантом подано 26.01.2019, тобто після спливу тридцяти денного строку.
Отже, зазначив відповідач, 16.01.2019 автомобіль прийнятий на зберігання на склад митниці, відтак строк обрахунку витрат розпочався 26.01.2019, а 05.02.2019 випущений митницею у вільний обіг, тому декларанту правомірно нараховано витрати за 10 днів зберігання транспортного засобу на складі митниці.
Позивач не погоджуючись з доводами відповідача, викладеними у відзиві на позов, подав до суду відповідь на відзив де вказав про те, що як в рішенні про коригування митної вартості товарів № UA100210/2019/000038/2 так і у відзиві на позовну заяву відповідачем не конкретизовано в чому саме полягають розбіжності щодо ціни що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари та які саме числові значення складових митної вартості товарів є непідтвердженими. Так, зокрема відповідно до інвойсу JEM 739 від 04.12.2018 вартість товару становила 9000 євро, що також підтверджується оцінкою Schwacke з урахуванням пробігу автомобіля, висновком експертного дослідження за результатами проведення автотоварознавчого дослідження Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 1985/19-54 від 22.01.2019 а також листом продавця про підтвердження факту продажу та отримання коштів від покупця в розмірі 9000 євро.
Додатково позивач вказав, що Київська митниця ДФС здійснила коригування митної вартості транспортного засобу за допомогою програмного комплексу Schwacke, проте, відповідач лише формально посилається на використання такої інформації при цьому не надає відомостей яка саме інформація щодо якого транспортного засобу стосується, його країна виробник, пробіг, наявність ушкоджень, та чи оцінює Schwacke ринок шведських автомобілів.
Відповідач не погоджуючись з вказаними доводами позивача подав до суду заперечення на відповідь позивача та вказав, що при митному оформленні товару декларантом не було подано банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; транспортні (перевізні) документи та страхові документи.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.10.2019 продовжено строк проведення підготовчого провадження в адміністративній справі № 320/3535/19 та повторно витребувано від відповідача відомості згідно каталогу SCHWACKE, які використані як джерело інформації, яким користувався відповідач при розмитненні товару.
Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.11.2019 суд закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті на 16.01.2020.
Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.01.2020 суд оголосив перерву у судовому засіданні до 11.02.2020.
У судове засідання, призначене у справі на 11.02.2020 з'явився позивач та його представник, які підтримали доводи позовної заяви та зазначили про те, що автомобіль був ввезений на територію України безпосередньо позивачем, тобто самоходом. Також зазначили, що митницею було витребувано додаткові документи, проте причину їх витребування відповідачем зазначено не було. Відтак, позивач та його представник просили позов задовольнити в повному обсязі та стягнути на користь ОСОБА_1 суму судового збору в розмірі 5271 грн. та 7000 грн. документально підтверджених витрат на правничу допомогу.
Водночас, судом встановлено, що у судові засідання з'являвся від Київської міської митниці ДФС за довіреністю - Лич С.В., проте судом не допущено вказану особу до участі у засіданні з огляду на приписи абзацу першого підпункту 11 пункту 161 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України (в редакції Закону України від 02.06.2016 № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», де зазначено, що представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 1311 та статті 1312 Конституції України виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року.
Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 1 січня 2020 року (абзац другий підпункту 11 пункту 161 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України).
При цьому, суд звертає увагу, що в ході розгляду справи суд з метою дотримання принципу змагальності сторін повідомвляв Личу С.В., який був присутній на засіданнях як вільний слухач, про необхідність забезпечення участі у справі адвоката від відповідача, а також надавав додатковий час для забезпечення його явки у судове засідання.
У судовому засіданні, призначеному у справі на 11.02.2020 судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Заслухавши позивача та його представника, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
26.01.2019 ОСОБА_1 (від імені та в інтересах якого діяло ТОВ «ТК Інвест Україна»), з метою митного оформлення придбаного ним легкового автомобіля VOLVO модель ХС70 (ідентифікаційний номер кузова НОМЕР_1 ) було подано до Київської міської митниці ДФС митну декларацію №UA100210/2019/086692 (т.І, а.с.45-46).
Митна вартість автомобіля була визначена за основним (першим) методом, тобто за ціною договору (контракту), а саме: 275373,95 грн., що еквівалентно 9000,00 євро.
На підтвердження митної вартості товару позивачем надано відповідачу такі документи:
- (0380) рахунок-фактура JEM739 від 04.12.2018;
- (1701) акт проведення огляду транспортного засобу №UA20903/2018/0688 від 07.12.2018;
- (2800) свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_2 від 05.11.2018;
-(3016) висновок експертного дослідження за результатами проведення авто товарознавчого дослідження Київського науково-дослідного інституту судових експертиз №1985/1954 від 22.01.2019;
- (4207) договір про надання послуг митного брокера №01/12 від 01.12.2018;
- (7017) сертифікат відповідності UA.46Е.7952-18 від 10.12.2018;
- (9000) довіреність ННТ525034 від 22.03.2019;
- (9000) ідентифікаційний номер позивача 2449915133 від 30.09.2003;
- (9000) фото таблиця 1 до висновку КНДІСЕ №1985/1954 від 22.01.2019;
- (9000) заява від 29.01.2019;
- (9703) сертифікат відповідності UA.46Е.7952-18 від 10.12.2018;
- (9802) паспорт громадянина України - ОСОБА_1 серії СТ №1391102 від 22.09.2009.
За результатами перевірки митної декларації Київська міська митниця ДФС прийняла картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів і транспортних засобів комерційного призначення №UA100210/2019/00173(т.І, а.с.50) та рішення про коригування заявленої митної вартості товарів від 30.01.2019 №UA100210/2019/000038/2 ( т.І, а.с.49).
Так, у вказаному рішенні митний орган не погодився із заявленою митною вартістю товарів та визначив її за резервним методом визначення митної вартості транспортного засобу на рівні 20850 євро.
Київською митницею ДФС у графі 33 рішення про коригування митної вартості «Обставини прийняття рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості» зазначено, що надані позивачем документи не містять числові значення складових митної вартості товарів, чи відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари та містять розбіжності, а саме:
1) не надано платіжний документ що повинен відповідати вимогам, зазначеним в інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (затверджена Постановою Правління НБУ від 21.01.2004 №22 і зареєстрована в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за № 377/8976), яка передбачає проставляння на платіжних дорученнях дати, підпису та відбитку штампу банку;
2) не надана копія митної декларації країни відправлення;
3) не забезпечено відповідно до статті 254 Митного кодексу України переклад документів, поданих до митного оформлення;
4) відсутні усі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, а саме: витрати, понесені на транспортування та страхування оцінюваного транспортного засобу.
Відповідач зазначив, що з метою підтвердження числового значення заявленої митної вартості від декларанта було витребувано документи відповідно до вимог статті 53 Митного кодексу України додаткові документи згідно з переліком, викладеним у електронному повідомлені, а саме:
1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;
2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснювалися за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);
3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних з виконанням умов договору (угоди, контракту);
4) виписки з бухгалтерської документації;
5) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;
6) страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування;
7) банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини (зокрема щодо матеріалу з якого вироблено продукцію);
9) за власним бажанням подати додаткові наявні документи для підтвердження заявленої митної вартості товару.
Також, у рішенні про коригування митної вартості товару №UA100210/2019/000038/2 відповідач зазначив, що документів, витребуваних митницею декларантом надано не було. Отже, подані декларантом документи не містять належних, об'єктивних та достовірних відомостей про числове значення заявленої митної вартості, тому підтвердити заявлену митну вартості неможливо відповідно до ст.64 Митного кодексу України. Митну вартість товару, що імпортується скориговано із застосуванням резервного методу відповідно до ст. 64 Митного кодексу. Джерелом інформації, яким користувався митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товару: вартість офіційного довідника ринку Європи каталог SCHWACKE 20850 Євро.
За результатом коригування митної вартості позивачем подано до Київської митниці ДФС митну декларацію №UA100210/219/088381 від 05.02.2019 та сплачено на рахунки Державної казначейської служби України 3138,64 грн. витрат за зберігання транспортного засобу на складі Київської міської митниці ДФС.
Не погоджуючись з правомірністю здійснення відповідачем коригування митної вартості, позивач звернувся до суду з даним позовом і просить скасувати спірні рішення та стягнути на його користь майнову шкоду, заподіяну незаконними діями щодо визначення (нарахування) йому зобов'язань з відшкодування 3138,64 грн. витрат за зберігання товару «VOLVO XC70» на складі митниці, з приводу чого суд зазначає таке.
Згідно з частиною першою статті 49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Частинами першою та другою статті 51 Митного кодексу України передбачено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.
За умовами частин першої та другої статті 52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.
Відповідно до частини першої статті 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Згідно з частиною другою статті 57 Митного кодексу України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу (частина третя статті 57 Митного кодексу України).
Згідно з частиною другою статті 54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 58 Митного кодексу України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.
Згідно з частиною другою статті 58 Митного кодексу України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу (частина третя статті 58 Митного кодексу України).
Відповідно до частини першої статті 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Згідно з частиною другою статті 53 Митного кодексу України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Частиною третьою статті 53 Митного кодексу України визначено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті (частина п'ята статті 53 Митного кодексу України).
З вищенаведених положень вбачається, що орган доходів і зборів у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості товару.
При цьому, такою імперативною умовою є наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів.
У розумінні наведених статей МК України, сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи, зазначені у частині другій статті 53 МК України, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Тобто, наведені приписи зобов'язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
У свою чергу, не наведення митницею в рішенні про коригування митної вартості товарів належних та допустимих доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 09.04.2019 у справі № 826/10733/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 81047461) та від 19.02.2019 у справі №826/2312/16 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 80168941).
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Таким чином, митний орган має право самостійно розраховувати (коригувати) митну вартість заявлених декларантом товарів лише у випадку наявності документально підтверджених обставин, що свідчать про заявлення декларантом неповних та/або недостовірних відомостей про товар та ціну, яку за нього сплачено.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем під час проведення контролю правильності визначення позивачем митної вартості автомобілю марки VOLVO, модель ХС70, номер кузова НОМЕР_1 , 2015 року випуску, встановлено, що документи, зазначені у статті 53 Митного кодексу України, містять розбіжності, а тому відповідач дійшов висновку, про те, що позивачем заявлено неповні відомості про числові значення складових митної вартості.
Так, у спірному рішенні відповідач зазначив про те, що позивачем не надано до митного оформлення платіжний документ що повинен відповідати вимогам, зазначеним в інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (затверджена Постановою Правління НБУ від 21.01.2004 №22 і зареєстрована в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за № 377/8976), яка передбачає проставляння на платіжних дорученнях дати, підпису та відбитку штампу банку; копію митної декларації країни відправлення.
Крім того, відповідачем зазначено, що декларантом не забезпечено відповідно до статті 254 Митного кодексу України переклад документів, поданих до митного оформлення та відсутні усі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, а саме: витрати, понесені на транспортування та страхування оцінюваного транспортного засобу.
Під час розгляду справи судом було встановлено, що ОСОБА_2 придбав у компанії «Global Triangle АВ» автомобіль марки VOLVO, модель НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_1 , 2015 року випуску, що підтверджується відомостями інвойсу JEM739 від 04.12.2018. ( т.І, а.с.82).
З матеріалів справи вбачається, що позивачем було подано до митного оформлення на підтвердження митної вартості імпортованого транспортного засобу висновок експертного дослідження за результатами проведення авто товарознавчого дослідження Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 22.01.2019 № 1985/19-54 (т.І, а.с.93-102); висновок SCHWACKE з урахування марки автомобіля, моделі, пробігу транспортного засобу від 21.12.2018.
Згідно відомостей висновку експертного дослідження Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 22.01.2019 № 1985/19-54 за результатами автотоварознавчого дослідження, вартість не розмитненого бувшого у використані автомобіля марки «VOLVO ХС 70 D4 AWD Geatronic Kinetic» 2015 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , що ввезений на митну територію України, відповідно складає: 258646,07 грн. (двісті п'ятдесят вісім тисяч шістсот сорок шість грн. 07 коп.), що згідно офіційного курсу НБУ станом на 22.01.2019, 1 Є=31,755196 грн., відповідно складає:8145,00 Є.
Додатково, позивачем на вимогу відповідача було надано лист компанії «Global Triangle AB» адресований ОСОБА_3 , у якому компанією підтверджено, що громадянин України ОСОБА_3 придбав у компанії «Global Triangle AB» транспортний засіб - VOLVO, модель НОМЕР_3 , ідентифікаційний номер кузова НОМЕР_1 на підставі інвойсу JEM739 від 04.12.2018. Додатково, компанія «Global Triangle AB» підтвердила, що кошти розміром 9000 євро, що дорівнює еквіваленту 112875 шведських крон, гр. ОСОБА_3 передав працівнику компанії готівкою, під час приймання передачі товару.
Крім того, з наданої до суду виписки з рахунку та інформації про рахунок приватного інтернет-банку «Nordea» на рахунок компанії «Global Triangle AB» 11048626458 згідно інвойсу 27.11.2018 виконано оплату 112 875,00 грошових одиниць.
Отже, за викладених обставин, суд дійшов висновку, що відповідач не взяв до уваги відомості про те, що позивачем було здійснено оплату за товар - транспортний засіб готівкою.
Водночас, Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті , яка затверджена постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 р. N 22 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 р. за N 377/8976 Інструкція встановлює загальні правила, види і стандарти розрахунків клієнтів банків та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків.
Приписами пункту 1.3 Інструкції обумовлено, що вимоги цієї Інструкції поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів, та обов'язкові для виконання ними.
За наведених обставин, відповідачем безпідставно було зазначено у рішенні про коригування митної вартості товарів про те, що декларантом не надано платіжний документ що повинен відповідати вимогам, зазначеним в інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (затверджена Постановою Правління НБУ від 21.01.2004 №22 і зареєстрована в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за № 377/8976), яка передбачає проставляння на платіжних дорученнях дати, підпису та відбитку штампу банку, оскільки розрахунок за товар, який підлягав розмитненню був оплачений нерезиденту саме готівкою в сумі 9000 євро.
Отже, оскільки розрахунок через фінансову установу не здійснювався, позивач був позбавлений об'єктивної можливості надати митному органу банківські чи інші платіжні документи на підтвердження оплати вартості автомобілю.
Таким чином, суд вважає, що за умови подання позивачем при митному оформленні транспортного засобу інвойсу, відповідно до якого вартість імпортованого транспортного засобу дорівнює 9000,00 євро, та при сплаті покупцем даної суми готівкою, що підтверджується листом компанії «Global Triangle AB» , обґрунтовані сумніви у визначенні декларантом достовірної митної вартості товару у митного органу відсутні.
Надаючи оцінку доводам відповідача про відсутність у позивача платіжних документів, суд зазначає, що аналізуючи подані декларантом на підтвердження заявленої митної вартості документи, митний орган повинен перевіряти і брати до уваги лише ті обставини, що стосуються предмету доказування.
У процедурі контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. У свою чергу умови плати безпосередньо ціни товару не стосуються.
Обставини здійснення платежу можуть свідчити про виконання (неналежне виконання) покупцем умов зовнішньоекономічного договору. Разом з цим вони не повинні сприйматись як безумовне свідчення про наявність розбіжностей чи неповноти документів, доданих до митної декларації.
Так, Верховний Суд у постанові від 13.02.2018 у справі № 803/1112/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 72290108) зазначив, що ненадання позивачем банківського платіжного доручення не може бути підставою для коригування митної вартості за наявності інших документів (рахунка-фактури, акта приймання-передачі автомобіля), які є достатніми, підтверджують числові значення усіх складових митної вартості імпортованого товару та не містять розбіжностей.
Щодо посилань відповідача на незабезпечення позивачем перекладу документів, поданих до митного оформлення, суд зазначає таке.
Частиною першою статті 254 Митного кодексу України визначено, що документи, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, подаються органу доходів і зборів українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування. Органи доходів і зборів вимагають переклад українською мовою документів, складених іншою мовою, ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, тільки у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації. У такому разі декларант забезпечує переклад зазначених документів за власний рахунок.
Зі змісту зазначеної статті вбачається, що для митного оформлення можуть подаватися документи українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування та не передбачено обов'язку подання документів саме українською мовою.
Разом з тим дана стаття надає право митному органу вимагати переклад українською мовою документів, складених іншою мовою, ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, однак тільки у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації.
Відповідачем під час розгляду справи не було надано пояснень стосовно того, чому шведська мова, якою були складені надані позивачем документи, не була розцінена в якості іноземною мови міжнародного спілкування. Крім того, відповідачем не було надано доказів на підтвердження звернення до позивача з вимогою про необхідність надання перекладу на українську мову документів, які були подані до митного оформлення, з обґрунтуванням необхідності перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації (із зазначенням про те, які саме відомості необхідно перевірити або підтвердити).
У зв'язку з цим, суд ставиться критично до позиції відповідача щодо не підтвердження позивачем митної вартості товару у зв'язку з ненаданням ним перекладу українською мовою відповідних документів.
Також у спірному рішенні відповідач вказав на те, що позивачем не було надано до митного оформлення документи, які підтверджують понесені позивачем витрати на страхування оцінюваного транспортного засобу.
Водночас, суд звертає увагу на твердження позивача про відсутність у нього документів, пов'язаних зі страхуванням транспортного засобу, оскільки ОСОБА_1 не здійснював таке страхування.
Суд вважає, що якщо за твердженням декларанта, страхування товару не здійснювалося, то декларант не повинен доводити цей факт: декларант повинен підтвердити лише ті факти, які пов'язані з витратами, які, на його думку, входять до митної вартості товарів.
Натомість, якщо митниця стверджує, що страхування все ж таки здійснювалося (а значить витрати на страхування включаються до митної вартості), то митниця повинна довести наявність цього факту. При цьому, понесених позивачем витрат на страхування товару митницею не доведено, а відтак і включення цих витрат до митної вартості.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 18.01.2018 у справі № 814/1204/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 71692619) та у постанові від 13.02.2018 у справі № 803/1112/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 72290108).
Така ж позиція викладена і в пункті 5 висновків, викладених в Узагальненнях Вищого адміністративного суду України практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13 березня 2012 року.
Також суд критично ставиться до посилань відповідача на відсутність на копії митної декларації країни відправлення як на обставину для прийняття спірного рішення, оскільки дана обставина жодним чином не впливає на встановлення правомірності визначення позивачем митної вартості товару, а відповідачем не наведені правові норми законодавства, які вимагають надання такої декларації, враховуючи, при цьому, можливість здійснення декларування, наприклад, електронним шляхом.
Стосовно тверджень відповідача про ненадання позивачем до митного оформлення документів, які підтверджують понесені ним витрати на транспортування транспортного засобу, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 6 частини другої статті 53 Митного кодексу України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є, зокрема, транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.
Матеріали справи свідчать, що митна вартість транспортного засобу, яка вказана позивачем у графі 33 митної декларації №UA100210/2019/086692 від 26.01.2019, відповідає вартості транспортного засобу, яка вказана в інвойсі JEM739 від 04.12.2018, та становить 9000 Євро, що, у свою чергу, свідчить про те, що позивачем не було включено до митної вартості транспортного засобу витрати на транспортування.
Водночас, з наданих позивачем письмових пояснень вбачається, що ОСОБА_1 здійснював самостійне керування транспортним засобом, тобто транспортний засіб марки VOLVO, модель ХС70, номер кузова НОМЕР_1 , 2015 року випуску, прибув до митного поста на кордоні з Україною власним ходом.
Так, вказані відомості знайшли своє підтвердження також у Акті про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу, складений держ. інспектором ВМО №3 МЛТ «Мостиська» Львівської митниці ДФС, де вказано про присутність ОСОБА_1 під час здійснення огляду. (т.І, а.с.60-61)
Відповідно до частини четвертої та п'ятої статті 58 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.
Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Частиною десятою цієї статті закріплено, що при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України (п.5).
Суд зазначає, що під терміном «транспортування», наведеним у цій нормі, слід розуміти той випадок, коли імпортований об'єкт перевозиться з іноземної країни до України за допомогою певних сторонніх транспортних засобів (у тому числі із залученням перевізників), а тому не поширюється на рух власним ходом автомобілю, який ввозиться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту.
За таких обставин, враховуючи відсутність понесених позивачем витрат на транспортування імпортованого автомобіля, вимога відповідача надати документи на транспортування є протиправною.
Досліджуючи правомірність використання митним органом програмного комплексу SCHWACKE, суд зазначає, що пунктом 5 Методичних рекомендацій щодо роботи посадових осіб органів доходів і зборів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, затверджених Наказом ДФС від 11 вересня 2015 року N 689, передбачена можливість використання інформації, отриманої в мережі Інтернет, під час робіт з аналізу, виявлення та оцінки ризиків.
На виконання статті 8 Закону України «Про судову експертизу» та статті 9 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» спільним наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092 була затверджена Методика товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, відповідно до пункту 7.35 якої (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі відсутності цінових даних колісного транспортного засобу (далі - КТЗ) у довідковій літературі, зокрема зазначеній у додатку 8, а також у разі наявності обставин, зумовлених змінами економічного стану країни, що супроводжуються різкими коливаннями цін на КТЗ, та в інших випадках, коли застосування довідкових даних є неможливим, допускається використання даних обмеженого ринку КТЗ. У такому випадку інформація про ціни на нові КТЗ чи КТЗ, які були в користуванні, може бути отримана з каталогів, комп'ютерних програм та прайс-листів дилерів виробників і торговельних фірм, а також із спеціалізованих для продажу КТЗ періодичних видань. Використання ресурсів мережі Інтернет допускається з дотриманням вимог підпункту 7.53.5 пункту 7.53 цієї Методики.
Довідкові дані, які використовуються під час оцінки й отримані з ресурсів мережі Інтернет, повинні бути роздруковані із зазначенням дати отримання інформації і абсолютної URL-адреси і включені у звіт (акт) про оцінку або у висновок експерта (експертного дослідження) (підпункт 7.53.5 пункту 7.53 Методики).
Наказом Державної митної служби України «Про забезпечення контролю за правильністю визначення митної вартості транспортних засобів, вузлів та агрегатів» від 13.10.2006 №885 встановлено забезпечити підрозділи, що здійснюють контроль за визначенням бази оподаткування транспортних засобів, вузлів та агрегатів, джерелами цінової інформації - довідниками: "Superschwacke", "Schwackeliste", "Schwackeliste Trailertax" видавництва "Eurotax", "Used Car Guide", "Travel Trailer Guide" видавництва "Kelley Blue Book Auto market report", з обов'язковим оновленням щокварталу.
Отже, контролюючі органи мають право використовувати довідник Superschwacke під час визначення митної вартості транспортного засобу.
Водночас, суд критично ставиться до доданого відповідачем до матеріалів справи витягу з програмного комплексу SCHWACKE від 30.012019, в якому наведена вартість продажу легкового автомобіля марки VOLVO, модель ХС70, номер кузова НОМЕР_1 , 2015 року випуску, з огляду на те, що останній містить відомості про вартість продажу (з ПДВ) та вартість купівлі (з ПДВ), які відрізняються (20850, євро та 17400 євро відповідно). При цьому митним органом не надано обґрунтованих пояснень щодо визначення митної вартості саме у розмірі 20850 євро.
Крім того, зазначений витяг містить відомості про можливість проведення технічної експертизи. Враховуючи обставини того, що поданий на митне оформлення транспортний засіб є уживаним та інформація про технічний стан останнього за наслідками відповідної експертизи не подавалась для оцінки програмним комплексом SCHWACKE, відсутні підстави вважати, що зазначена у витязі інформація щодо вартості автомобіля є об'єктивною.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.07.2019 у справі №1140/3242/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 83220745).
Як вбачається із спірного рішення, митна вартість транспортного засобу була скоригована відповідачем за резервним методом та становить 20850 євро.
При цьому, за основу для коригування митної вартості товару за резервним методом митним органом взято відомості із програмного комплексу SCHWACKE , з приводу чого суд зазначає таке.
З аналізу статті 57 Митного кодексу України вбачається, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості. Однак дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До таких, зокрема, належать процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів визначення митної вартості товарів.
Крім того, законодавцем обмежене право відповідача на визначення митної вартості товару шляхом застосування другорядних методів, зокрема, відповідач має право застосувати послідовно другорядні методи тільки у випадку, якщо неможливо визначити митну вартість попереднім методом.
Відповідно до пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.
Згідно з пунктом 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 598 у випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (стаття 64 Кодексу) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні
Таким чином, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 26.02.2019 у справі № 808/454/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 80129164) та від 19.06.2018 у справі №826/6346/16 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 74819670).
Між тим, як вбачається з графи 33 оскаржуваного рішення, у ньому не зазначено жодних відомостей щодо митної декларацій, на підставі якої здійснено коригування митної вартості, що не дає підстав вважати таке рішення обґрунтованим та вмотивованим у контексті положень пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України.
Відповідно до п.3 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Отже, оскаржуване рішення відповідача оцінюється судом, виходячи з доведеності тих обставин (фактичних підстав) і норм права (юридичних підстав), які наведені митним органом у спірному рішенні та вимог, які висувалися позивачу у зв'язку з митним оформленням, що забезпечує дотримання принципу правової визначеності при вирішенні спірних взаємовідносин.
Судом встановлено, що позивачем подано до митниці повний пакет документів на підтвердження повноти і достовірності заявленої митної вартості товару за основним методом, а відповідачем не доведено, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, та не надано доказів, які б підтверджували відсутність підстав для визначення митної вартості за першим методом. Відтак, наявність належних підстав для коригування митної вартості відповідачем не доведена, внаслідок чого спірне рішення про коригування митної вартості підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Щодо позовної вимоги про визнання протиправною та скасування картки відмови у прийнятті митної декларації № UA100210/2019/00173, суд зазначає таке.
Відповідно до частини дванадцятої статті 264 МК України у разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою органу доходів і зборів заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Після прийняття відповідачем рішення №UA 100210/2019/000038/2 від 30.01.2019 про коригування митної вартості товарів відповідачем була виставлена картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA 100210/2019/00173 (т.І, а.с.50).
Суд зазначає, що позовна вимога про визнання протиправною та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 30.01.2019 № UA100210/2019/00173 є похідною від вимоги про визнання протиправним та скасування відповідачем рішення № UA100210/2019/000038/2 від 30.01.2019 про коригування митної вартості товарів.
За таких обставин, вимога про визнання протиправною та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 30.01.2019 № UA100210/2019/00173 підлягає задоволенню у зв'язку із задоволенням основної вимоги позивача про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів.
Щодо вимоги позивача про визнання протиправними дій Київської міської митниці ДФС щодо визначення (нарахування) громадянину України ОСОБА_1 зобов'язань з відшкодування 3138,64 грн. витрат за зберігання товару на складі митниці, слід зазначити наступне.
Частиною третьою статті 263 Митного кодексу визначено, що товари, які протягом 30 днів з дня доставлення їх у митний орган призначення не поміщені у митний режим або не розміщені на складі тимчасового зберігання чи складі митного органу, набувають статусу таких, що зберігаються на складі митного органу.
Як було встановлено, в ході судового розгляду справи, транспортний засіб прибув у зону митного контролю 17.12.2018., відтак з урахуванням ч.3 ст. 263 Митного кодексу, 16.01.2019 автомобіль набув статусу такого, що зберігається на складі митниці.
Водночас, митну декларація № UA100210/2019/086692 ОСОБА_1 було подано до органу доходів та зборів 26.01.2019 та 05.02.2019 випущений в обіг транспортний засіб марки VOLVO, модель НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_1 , 2015 року випуску був випущений в обіг на підставі поданої декларантом ОСОБА_1 митної декларації № UA100210/2019/088381.
Порядок відшкодування витрат за зберігання товарів та транспортних засобів на складах митниць ДФС затверджений наказом Міністерства фінансів України № 731 від 15.06.2012 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 09 липня 2012 року за №1140/21452) (далі по тексту - Порядок).
Цей Порядок визначає механізм відшкодування витрат митних органів за зберігання товарів, транспортних засобів, зазначених в частині шостій статті 239 Митного кодексу України, на складах митних органів (далі - витрати) (п.1 розділу І Порядку).
Пунктом 1, 2 розділу ІІ вказаного Порядку передбачено, що відшкодування витрат митному органу оформлюється уніфікованою митною квитанцією МД-1 (далі - УМК МД-1), яка заповнюється в порядку, встановленому законодавством. Витрати митного органу відшкодовуються власником товарів, транспортних засобів або вповноваженою ним особою (далі - платник) після їх митного оформлення при фактичному отриманні цих товарів, транспортних засобів.
Строк зберігання товарів і транспортних засобів на складі митного органу для обрахунку витрат обчислюється, починаючи з одинадцятого дня після оформлення відповідних документів про фактичне прийняття товарів і транспортних засобів на зберігання митним органом і до дня їх видачі зі складу митного органу власникам або вповноваженим особам (крім випадків, обумовлених цим Порядком) ( п.6 розділу ІІ Порядку). При обрахунку витрат строк зберігання обчислюється в календарних днях. День видачі зі складу митного органу товарів і транспортних засобів власникам або вповноваженим особам до загального строку при обрахунку витрат не включається (п.7 розділу ІІ Порядку).
Пунктом 10 розділу ІІ Порядку обумовлено, що видача зі складу митного органу товарів, транспортних засобів їх власникам або вповноваженим особам, а також особам, до яких протягом строку зберігання перейшло право власності на ці товари або право володіння ними, здійснюється лише після митного оформлення зазначених товарів, транспортних засобів, відшкодування витрат митних органів за їх зберігання та сплати відповідних митних платежів.
Розміри відшкодувань за зберігання на складах митних органів товарів і транспортних засобів затверджені Наказом Міністерства фінансів України від 15.06.2012 N 731 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 09 липня 2012 р. за N 1142/21454, а саме щодо категорії товарів - легкові автомобілі, мікроавтобуси (максимальна вага яких не перевищує 3500 кг і кількість місць для сидіння, крім сидіння водія, не перевищує восьми) розмір плати за зберігання встановлений в сумі 10 євро за добу.
Відповідно до відомостей уніфікованої митної квитанції МД-1 серії КВ 3068272 від 06.02.2019 ОСОБА_1 нараховано плату за зберігання під митним контролем за актом транспортного засобу в розмірі 3138,64 (т.І, а.с.79-80).
Приписами частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відтак, дослідивши матеріали справи, перевіривши дії відповідача щодо нарахування позивачу витрат за зберігання товару на складі митниці в межах статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуючи ту обставину, що з 26.01.2019 транспортний засіб марки VOLVO, модель НОМЕР_3 , перебував на складі митниці, та лише 05.02.2019 був випущений в обіг, відповідачем було правомірно вчинено дії по нарахуванню позивачу оплати за зберігання транспортного засобу «VOLVO ХС70» на складі Київської митниці ДФС в розмірі 3138,64 грн.
Отже, вимога позивача про визнання протиправними дії Київської міської митниці ДФС щодо визначення (нарахування) громадянину України ОСОБА_1 зобов'язань з відшкодування 3138,64 грн. витрат за зберігання товару на складі митниці не підлягає задоволенню.
Разом з тим, повідомленням Київської митниці ДФС № 5 від 06.02.2019 та випискою Державної казначейської служби за 08.02.2019 підтверджено проведення оплати позивачем вказаної суми витрат за зберігання транспортного засобу на складі митниці.
Суд зазначає, що позовна вимога про стягнення з державного бюджету України на користь громадянина України ОСОБА_1 завдану йому майнову шкоду незаконними діями щодо визначення (нарахування) йому зобов'язань з відшкодування 3138,64 грн. витрат за зберігання товару «VOLVO XC70» на складі митниці є похідною вимогою від вимоги про визнання протиправними дії Київської міської митниці ДФС щодо визначення (нарахування) громадянину України ОСОБА_1 зобов'язань з відшкодування 3138,64 грн. витрат за зберігання товару на складі митниці.
Разом з тим, суд зазначає, що правова категорія «майнова шкода» та відшкодування витрат понесених за зберігання товару на складі митниці є різними за правовим змістои поняттями.
Відповідно до пункту 23 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України похідна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно із частинами першою, другою статті 23 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Суд зазначає про те, що позивачем не було надано до суду жодних доказів, які підтверджують завдання йому матеріальної шкоди діями відповідача, що виявилися у визначенні (нарахування) громадянину України ОСОБА_1 зобов'язань з відшкодування 3138,64 грн. витрат за зберігання товару на складі митниці, та не було доведено причинно-наслідкового зв'язку отримання матеріальних збитків.
У зв'язку з цим, суд не вбачає підстав для задоволення вказаної позовної вимоги.
Згідно з частинами першою та другою статті 77 Митного кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виходячи з системного аналізу положень законодавства України та наявних в матеріалах справи доказів, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов позивача підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем при зверненні з адміністративним позовом до суду було сплачено судовий збір в розмірі по 768,40 грн. за дві вимоги немайнового характеру та за вимогу майнового характеру 3734,25 грн., що підтверджується платіжними дорученнями від 05.07.2019 № 1 на суму 768,40 грн.; від 05.07.2019 №2 на суму 768,40 грн.; від 05.07.2019 №3 на суму 1190,18 грн.; від 24.07.2019 №1 на суму 2544,07 грн.
Враховуючи ту обставину, що судом задоволені вимоги позивача в частині позову про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови у прийнятті митної декларації, сплачений позивачем за звернення до суду з даними вимогами судовий збір підлягає поверненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Отже, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Київської міської митниці Державної фіскальної служби підлягає стягненню сума судового збору в розмірі 4500,75 грн.
Щодо клопотання позивача про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 7000 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно з вимогами частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Як убачається з пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Згідно з вимогами пункту 2 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Як убачається з частини п'ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як вбачається з укладеного між ОСОБА_1 (клієнт) та Адвокатським бюро «Олени Кононенко» (Бюро) договору про надання правової допомоги від 22.02.2019 №22/02/19 (том І, а.с.31-41), бюро приймає доручення клієнта та бере на себе зобов'язання надати клієнту правову допомогу щодо : надання усних та письмових консультацій, висновків, правової інформації і роз'яснень з правових питань; складання звернень (заяв, скарг, пропозицій, заперечень, пояснень) та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також сприяння їх відновленню в разі порушення; складання процесуальних документів (заперечень, клопотань, претензій, позовних заяв, апеляційних і касаційних скарг, заяв про вжиття заходів забезпечення позову, пояснень та інших документів відповідно до вимог процесуального законодавства); представництва та захисту інтересів клієнта в будь яких органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності ат підпорядкування, а також у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного, кримінального та конституційного судочинства, провадження у справах про адміністративні правопорушення, органах державної виконавчої служби, органах Національної поліції України, прокуратури, органах Державної фіскальної служби України та усіх інших правоохоронних органах, органах Державної реєстраційної служби України, Міністерства юстиції України тощо з будь яких питань.
Відповідно до підпункту 2.1.1 пункту 2.1 клієнт надаю бюро наступні повноваження: бути представником (захисником) клієнта в судах України будь якої ланки та юрисдикції з усіма необхідними для того повноваженнями, які надано законом учасникам судового процесу, а саме: позивачеві, відповідачу, третій особі, заявнику, скаржнику, зацікавленій особі, потерпілому, підозрюваному, обвинуваченому, свідку, особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, в тому числі - власнику товарів, транспортних засобів (заінтересованої особи) відповідно до Митного кодексу, з питань пов'язаних із захистом прав, у тому числі право: пред'являти від імені клієнта та у його інтересах відповідний позов (позови); брати участь у судових засіданнях; заявляти клопотання, відводи; давати усні та письмові пояснення у судах, які розглядають справу клієнта і тд.
Пунктом 2.2 договору визначено, що безпосереднє представництво інтересів клієнта від імені бюро за цим договором здійснює адвокат: керуючий партнер бюро - Кононеко Олена Сергіївна.
Сторони погодили, що розмір гонорару, який клієнт сплачує бюро за надану в межах цього договору правову допомогу, визначається сторонами окремою додатковою угодою, яка є невід'ємною частиною цього договору. Така додаткова угода може бути викладена у формі додатку до договору, який набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін.
22.02.2019 сторонами було укладено додаткову угоду №1 до договору про надання правової допомоги №22/02/19 від 22.02.2019, де визначено вартість послуг, зокрема - надання та подача позову до суду першої інстанції та інших процесуальних документів (відповідь на відзив тощо) складає - 7000,00 грн.
Згідно рахунку-фактури №08/07/19 від 08.07.2019 адвокатом було виставлено позивачу рахунок в сумі 7000 грн. за правничу допомогу за договором про надання правової допомоги від 22.02.2019 № 22/02/19.
Згідно із розрахунком витрат на правову допомогу на підставі договору від 22.02.2019 №22/02/16, адвокатом було надано клієнту правову допомогу:
- підготовка та подання позовної заяви про визнання протиправними та скасування Рішення Київської міської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів №UA100210/2019/000038/2 від 30.01.2019 та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення - затрачений час клав 8 год. вартість за годину 500 грн., що в сумі складає 4000 грн.;
- підготовка та подання письмового підтвердження та заяви про усунення недоліків позовної заяви - 1 год. - 500 грн.;
- підготовка та подання відповіді на відзив - 5 год. - 500 грн. за годину в сумі 2500 грн.
Позивачем було сплачено адвокатському бюро «Олени Кононенко» гонорар у розмірі 7000,00 грн., що підтверджується випискою за рахунком за 13.08.2019.
Відповідно до акта наданих послуг від 20.09.2019, сторони склали акт про те, що відповідно до договору про надання правової допомоги від 22.02.2019 №22/02/19, адвокат надав клієнту наступні послуги:
- здійснення захисту (представництва) інтересів громадянина Лень В.О., а саме: підготовка та подання позовної заяви про визнання протиправними та скасування Рішення Київської міської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів №UA100210/2019/000038/2 від 30.01.2019 та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 30.01.2019 №UA100210/2019/00173 до Київського окружного адміністративного суду; підготовка та подання письмового підтвердження до Київського окружного адміністративного суду; підготовка та подання відповіді на відзив. Вартість послуг складає 7000 грн.
Відповідно до частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Заперечуючи проти задоволення клопотання позивача про стягнення витрат на правничу допомогу, відповідач у запереченнях на відповідь позивача від 27.09.2019 зазначив, що аналіз положень Кодексу адміністративного судочинства України та Закону України від 05.07.2012 № 5076-VІ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» дозволяє дійти висновку, що витрати на правничу допомогу адвоката мають бути підтверджені: - договором про надання правової допомоги; - документами, які підтверджують їх фактичне надання (зокрема, актами наданих послуг тощо), які повинні мати детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом; - документами, які підтверджують оплату послуг адвоката.
Отже, зазначив відповідач, відсутні документи які підтверджують їх фактичне надання правничих послуг ( зокрема акти наданих послуг), які повинні мати детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, відсутні документи, які підтверджують оплату послуг адвоката, таким чином вимога позивача щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу не підлягає задоволенню.
При цьому, суд зауважує, що вказані твердження відповідача є необгрунтованими, оскільки докази, які підтверджують надання правової допомоги (додаткова угода, акт наданих послуг, рахунок-фактура, розрахунок витрат, виписки по рахунку, що підтверджує оплату позивачем витрат на правничу допомогу) були надані позивачем 16.01.2020, тобто після надання відповідачем заперечень щодо задоволення клопотання позивача про стягнення витрат на правничу допомогу.
Суд вважає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката, який здійснював підготування позовної заяви із попереднім опрацюванням матеріалів, супроводження справи в суді є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами).
Відтак, враховуючи, що позивачем надано належні докази у підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, які були сплачені ним з метою належного захисту своїх інтересів у Київському окружному адміністративному суді, суд дійшов висновку, що витрати позивача на правову допомогу у сумі 7000 грн. 00 коп. підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань Київської міської митниці ДФС.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів Київської міської митниці ДФС від 30.01.2019 № UA100210/2019/000038/2.
3. Визнати протиправною та скасувати карту відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Київської міської митниці ДФС від 30.01.2019 № UA100210/2019/00173.
4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
5. Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Київської міської митниці Державної фіскальної служби (код ЄДРПОУ 39422888; місцезнаходження: 03124, м. Київ, бульв. Гавела Вацлава, 8А) суму судового збору у розмірі 4500 (чотири тисячі п'ятсот) грн. 75 коп. та суму витрат на правничу допомогу в розмірі 7000 (сім тисяч) грн. 00 коп. на ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_4 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Панова Г. В.
Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 21 лютого 2020 р.