21 лютого 2020 рокуСправа № 280/1096/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Калашник Ю.В., розглянувши заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі за фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області (ЄДРПОУ 40323081, 08133, Київська область, м. Вишневе, вул. Балукова, 22) про визнання протиправною та скасування постанови,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (позивач) звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області, в якому просить суд: визнати протиправною та скасувати постанову про накладення стягнень, передбачених статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів» №2 від 13.01.2020, про накладення штрафу Головним управлінням Держпродспоживслужби в Київській області на Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 у розмірі 54 399,90 грн.
Разом із позовною заявою позивачем надано заяву (вх. №7982 від 20.02.2020) про забезпечення позову, у якій просить забезпечити позов шляхом зупинення стягнення за виконавчим документом - постановою про накладення стягнень, передбачених статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів» від 13.01.2020 №2 про накладення стягнення уповноваженими посадовими особами на ФОП ОСОБА_1 у розмірі 54 399, 90 грн., що видана Головним Управлінням Держпродспоживслужби в Київській області, до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі.
Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову позивач зазначає, що оскаржувана постанова передбачає добровільність сплати позивачем штрафу у розмірі 54 399,90 грн. упродовж 15-денного строку після отримання постанови. Також у заяві позивач посилається на п. 7 Порядку накладення стягнень за порушення законодавства про захист прав споживачів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1177 від 17.08.2002, відповідно до якого у разі не виконання зазначеної постанови сума штрафу стягується в установленому законодавством порядку, тобто органами державної виконавчої служби. Зазначає, що розмір штрафу у порівнянні із діючим розміром мінімальної заробітної плати, станом на дату звернення до суду складає понад одинадцять мінімальних заробітних плат, що дає позивача вважати про необхідність забезпечення позову шляхом зупинення стягнення за виконавчим документом - постановою про накладення стягнень, передбачених статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів» від 13.01.2020 №2, за якою стягнення здійснюється у безспірному порядку. Вказує, позивач веде господарську діяльність з торгівлі непродовольчими товарами в орендованому приміщенні, у зв'язку з чим несе щомісячні значні витрати, також виконує свої обов'язки по оплаті праці найманих працівників, в тому числі має грошові зобов'язання перед бюджетом та інші зобов'язання, виконання яких залежить від його фінансового стану. Стягнення штрафу з позивача до винесення судом рішення щодо його правомірності створить для нього скрутне фінансове становище, яке зумовлює необхідність взагалі припинити підприємницьку діяльність, звільнення найманих працівників. Крім того, на даний час існує небезпека у будь-який час накладення арешту на розрахункові рахунки позивача та стягнення суми в розмірі 54 399,90 грн. з банківських рахунків позивача, що спричинить фактичне припинення підприємницької діяльності позивача, неможливість виплати заробітної плати працівникам, сплати відповідних податків та зборів до державного і місцевих бюджетів. Відкриття виконавчого провадження з приводу примусового виконання постанови відповідача може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі.
Суд вважає, що заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Частиною 2 цієї статті встановлено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Тобто, забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Згідно із частиною 4 ст. 150 КАС України подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
Таким чином, статтею 150 КАС України визначено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
В розумінні наведеної норми закону, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності ускладнення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушення у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є у часниками даного судового процесу.
Принципами Рекомендації № К (89) 8 стосовно тимчасового судового захисту в адміністративних справах, що прийнята Комітетом Міністрів Ради Європи 13.09.1998, визначено наступне:
приймаючи рішення щодо необхідності надання особі тимчасового захисту, суд бере до уваги всі фактори та інтереси, які мають відношення до цієї справи. Рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта;
заходи тимчасового захисту, про вжиття яких розпорядився правоможний суд, можуть мати форму повного або часткового призупинення виконання адміністративного акта, повного або часткового відновлення ситуації, яка існувала на момент прийняття цього адміністративного акта або після його прийняття, а також покладення судом, згідно з його повноваженнями, відповідного обов'язку на адміністративний орган влади;
заходи тимчасового захисту жодним чином не можуть наперед визначати рішення, що його має прийняти суд у певній справі проти адміністративного акта;
провадження в суді має здійснюватися без зволікання.
Адміністративний акт, як правило, підлягає негайному виконанню, і тому будь-яке клопотання стосовно відстрочення його виконання, обмеження або зміни його дії щодо особи має бути розглянуто в невідкладному порядку.
В той же час, позивач до своєї заяви про забезпечення позову не надав жодних доказів, на підтвердження викладених у заяві обставин. Позивач посилається лише на можливість настання для нього негативних наслідків. Проте, зазначаючи про можливість настання таких наслідків позивачем не надано суду доказів існування небезпеки заподіяння шкоди його права. Посилаючись на існування небезпеки стягнення з нього суми штрафу та можливості накладення арешту на розрахункові рахунки позивача, позивач не надав доказів відкриття виконавчого провадження з виконання оскаржуваної постанови та вчинення дій щодо стягнення з позивача суми штрафу.
Відтак, суд не вбачає підстав вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Доказів існування істотного ускладнення чи неможливості відновлення прав позивача, у разі невжиття заходів забезпечення позову, позивач суду не надав.
На підставі викладеного вище, суд не вбачає підстав для забезпечення позову.
Частиною першою статті 154 КАС України визначено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Керуючись ст. ст. 150, 151,154 КАС України, суд -
У задоволення заяви фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову, - відмовити.
Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили у строк та порядок визначений ст.ст.251, 256, 295 КАС України. Ухвала суду першої інстанції оскаржується у строк та порядок встановлений ст.ст.251, 295 КАС України.
Суддя Ю.В.Калашник