20 лютого 2020 року м. Житомир справа № 240/928/20
категорія 105000000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Токаревої М.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Бердичівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) про зобов'язання повернути кошти,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Бердичівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) у якому просив:
- зобов'язати відповідача повернути утримані з нього особисті грошові кошти в сумі 1781 грн. 95 коп., які складаються з наступних сум, зокрема, 200 грн. - витрати виконавчого провадження - в сумі 200 грн.; та 1581 грн. 95 коп. - виконавчий збір.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що 05.02.2020 відповідачем було закінчено виконавче провадження № 58439599 - у зв'язку зі скасуванням у судовому порядку вимоги Головного управління ДФС у Житомирській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-92184-50 від 19.11.2018, проте не було повернуто стягнуті з нього виконавчий збір та витрати.
Справу призначено до розгляду у порядку спрощеного провадження з викликом сторін.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній заяві та просив позов задовольнити.
Відповідачем на адресу суду було направлено клопотання про розгляд справи за відсутності його представника. Крім того, на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого він просив відмовити у задоволенні позову з посиланням на те, що стягнення з позивача витрат виконавчого провадження та виконавчого збору відбулось на законних підставах. Крім того, відповідач вказує, що він не є розпорядником коштів, а має лише відкриті рахунки для зарахування авансового внеску стягувача, обліку депозитних сум і зарахування стягнутих коштів та їх виплати стягувачу.
Усною ухвалою постановленою без виходу до нарадчої кімнати та занесеною до протоколу судового засідання суд, з врахуванням вимог ст. 205 КАС України перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.
Заслухавши пояснення позивача, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, суд дійшов наступного висновку.
У ході судового розгляду встановлено, що
Головним управлінням ДФС у Житомирській області було винесено вимогу №Ф-92184-50 від 19.11.2018 про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) зі сплати ЄСВ у сумі 15819,54 грн. та звернуто її до примусового виконання.
21.02.2019 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 58439599 (АСВП) по виконанню вимоги виданої Головним управлінням ДФС у Житомирській області про стягнення боргу (недоїмки) №Ф-92184-50 від 19.11.2018
Крім того, 21.02.2019 державним виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 10% від суми боргу, а саме 1581,95 грн.
З метою вчинення примусового виконання вимоги Головного управління ДФС у Житомирській області про стягнення боргу (недоїмки) №Ф-92184-50 від 19.11.2018 відповідачем було здійснено інформаційний обмін з державними органами шляхом направлення запитів.
В подальшому, після отримання інформації про місце роботи ОСОБА_1 було звернуто стягнення на його заробітну плату.
За період перебування на примусовому виконанні вимоги Головного управління ДФС у Житомирській області про стягнення боргу (недоїмки) з боржника ОСОБА_1 стягнуто : 1581,95грн. виконавчого збору, які у відповідності ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" перераховано до Державного бюджету України, 200,00 грн. витрат виконавчого провадження, які відповідно Наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2830/5 "Про встановлення Видів та розмірів витрат виконавчого провадження" зі змінами перераховано на спеціальний рахунок Головного територіального управління юстиції у Житомирській області.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 23.08.2019, яке з врахуванням постанови Сьомого апеляційного адміністративного суді від 30.01.2020 набрало законної сили, було визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Житомирській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-92184-50 від 19.11.2018.
04.02.2020 ОСОБА_1 звернувся до Бердичівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) із заявою про закриття виконавчого провадження. Одночасно, він просив також повернути стягнуті у нього кошти 1581,95грн. виконавчого збору та 200,00 грн. витрат виконавчого провадження.
Постановою від 05.02.2020 було закінчено виконавче провадження № 58439599 на підставі п.5 ч.1 ст.39 Закону України "Про виконавче провадження" у зв'язку зі скасуванням у судовому порядку вимоги Головного управління ДФС у Житомирській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-92184-50 від 19.11.2018.
Водночас, після закриття виконавчого провадження державним виконавцем не було повернуто стягнуті з позивача кошти, зокрема виконавчий збір та витрати виконавчого провадження.
Вважаючи, що відповідач безпідставно не повернув стягнуті кошти позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII).
Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII (в редакції Закону, чинного на момент виникнення спірних відносин) - виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII, виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до частин п'ятої, шостої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Відповідно до частин першої, другої статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір- це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
Виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби (ч. 4 ст. 27 Закону № 1404-VIII).
Відповідно до ч. 7 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження", у разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.
Між тим, суд зазначає, що оскільки у відповідності до ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України, набувачем сплаченого боржником у виконавчому провадженні збору є Державний бюджет України, а тому, помилково або надмірно сплачені суми виконавчого збору підлягають стягненню саме з Державного бюджету України.
Відповідно до частини другої статті 45 Бюджетного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету здійснює Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.
Процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок тощо визначаються Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 року № 787 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2013 року за № 1650/24182. ( надалі Порядок)
У пункті 3 зазначеного порядку вказано, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів у національній валюті здійснюється органами Державної казначейської служби України з відповідних бюджетних рахунків для зарахування надходжень, відкритих в органах Казначейства відповідно до законодавства, шляхом оформлення розрахункових документів.
Пунктом 5 Порядку визначено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрана законної сили.
Подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби України) подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку.
Аналіз наведених норм свідчить, що законодавством передбачений порядок повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, платежів та інших доходів бюджетів, яке здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння цих надходжень.
Зазначені положення встановлюють порядок взаємодії державних органів між собою та визначають чіткий порядок та алгоритм дій, які передують поверненню помилково та надміру сплачених коштів, який має бути дотриманим.
Таким чином, територіальний орган Державної казначейської служби України є органом, який здійснює повернення коштів, що були помилково або надмірно зараховані до бюджету, за поданням органу стягнення, яким у цьому спорі виступає орган державної виконавчої служби України.
З огляду на те, що відповідачем не було вчинено дій щодо оформлення відповідного подання передбаченого Порядком, суд дійшов висновку про допущену бездіяльність Бердичівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький), яка вплинула на порушення прав позивача.
У рішеннях по справах "Клас та інші проти Німеччини", "Фадєєва проти Росії", "Єрузалем проти Австрії" Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Науковий висновок Верховного Суду щодо меж дискреційного повноваження суб'єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією від 13 квітня 2018 року.
Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи бездіяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким;
- дискреційне повноваження надається у спосіб його закріплення в оціночному понятті, відносно-визначеній нормі, альтернативній нормі, нормі із невизначеною гіпотезою. Для позначення дискреційного повноваження законодавець використовує, зокрема, терміни "може", "має право", "за власної ініціативи", "дбає", "забезпечує", "веде діяльність", "встановлює", "визначає", "на свій розсуд". Однак наявність такого терміну у законі не свідчить автоматично про наявність у суб'єкта владних повноважень дискреційного повноваження; подібний термін є приводом для докладного аналізу закону на предмет того, що відповідне повноваження є дійсно дискреційним;
- при реалізації дискреційного повноваження суб'єкт владних повноважень зобов'язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог.
- критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності публічної адміністрації, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об'єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність; публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується; зміст конституційних прав та свобод особи; якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Водночас, з врахуванням позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 18.07.18 у справі №826/3520/15, зважаючи на природу та підстави даного спору та враховуючи Науковий висновок щодо меж дискреційного повноваження суб'єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією, суд вважає за доцільне зазначити, що орган влади, використовуючи дискреційні повноваження, зобов'язаний повно і правильно оцінювати обставини, наявні у справі факти та правильно застосовувати до встановлених фактів чинні правові норми, не допускаючи при цьому зловживання владою у процесі прийняття відповідного рішення, в основі якого мають бути закладені конкретно визначені публічні інтереси. А завданням суду є належний та ефективний контроль відповідності таких дій закону й принципам права задля забезпечення дотримання таким органом прав особи, що звернулася за захистом.
Таким чином, суди не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України та не вправі підміняти собою держані органи, компетенція яких чітко регламентована чинним законодавством.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що формування висновку про повернення надміру стягнутих коштів відноситься до дискреційних повноважень відповідача та є частиною вичерпного алгоритму дій передбачених Порядком, а тому суд не може втручатись у такі дії.
Разом з тим, наявність у державного виконавця дискреційних повноважень не звільняє його від обов'язку відновити права та інтереси позивача, порушені неправомірним рішенням. Проте, відповідач незважаючи на наявність у нього обов'язку, передбаченого ч.7 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" щодо вчинення на повернення стягнутого виконавчого збору обмежився лише закриттям виконавчого провадження.
Таким чином, матеріалами справи, а також поясненнями сторін, зокрема і відповідача викладеними у відзиві на позовну заяву, підтверджується факт невикористання відповідачем дискреційних повноважень з метою поновлення порушених прав позивача та свідоме ухилення від повернення безпідставно стягнутого з позивача виконавчого збору.
Водночас, слід зазначити, що ст.27 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено лише повернення стягнутого виконавчого збору у разі закриття виконавчого провадження з підстав скасування рішення, що підлягало виконанню. Водночас, жодною нормою Закону України "Про виконавче провадження" не передбачається повернення коштів виконавчих витрат, які було понесено при примусовому виконанні, а тому, суд дійшов висновку, що витрати виконавчого провадження не підлягають поверненню.
Відповідно до ч. 2 ст. 5 КАС України закріплено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Одночасно суд, з метою належного захисту прав позивача та їх відновлення, користуючись ч.2 ст.9, ч. 2 ст. 245 КАС України, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та застосувати інший спосіб захисту порушеного права позивача, яким є визнання протиправною бездіяльності Бердичівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) щодо неоформлення подання на повернення надміру стягнутого з ОСОБА_1 виконавчого збору у сумі 1581,95 грн. та зобов'язання відповідача вчинити дії щодо формування відповідного подання.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З огляду на встановлені обставини, суд дійшов до висновку, що відповідачем в ході розгляду справи було не доведено правомірність своїх дій, а тому позов слід задовольнити частково.
Відповідно до статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Зважаючи на те, що позивачем за подання позову сплачено судовий збір у сумі 840,80 грн., наведена сума підлягає стягненню з відповідача, за рахунок його бюджетних асигнувань.
Керуючись статтями 2, 77, 90, 139, 242-246, 272, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Бердичівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) (вул. Європейська, 128, м.Бердичів, Житомирська область,13300, код ЄДРПОУ 35006362), про зобов'язання повернути кошти задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Бердичівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) щодо неоформлення подання на повернення надміру стягнутого з ОСОБА_1 виконавчого збору у сумі 1581,95 грн.
Зобов'язати Бердичівський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) вчинити дії щодо повернення ОСОБА_1 виконавчого збору у сумі 1581,95 грн. передбачені Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 року № 787 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2013 року за № 1650/24182.
В частині позовних вимог щодо зобов"язання відповідача повернути позивачу витрати виконавчого провадження відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Бердичівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) понесені ним судові витрати зі сплати судового збору у сумі 840,80 грн.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 272 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 287, 296-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів пп. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.С. Токарева