21 лютого 2020 року м. Житомир справа № 240/12421/19
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
судді Семенюка М.М.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за не отримане речове майно, що підлягає видачі у разі звільнення з військової служби, передбаченої Порядком затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 на день виключення його зі списків особового складу військової частини;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити виплату грошової компенсації вартості за не отримане речове майно ОСОБА_1 , передбаченої Порядком затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178, відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 24.09.2019 № 27 про вартість речового майна, що підлягає видачі при звільненні в запас, в сумі 21491, 96 грн.
В обґрунтування позову зазначає, що на день виключення позивача зі списків особового складу частини питання щодо виплати позивачу грошової компенсації вартості за не отримане речове майно вирішено не було; враховуючи те, що спеціальним законодавством не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, колегія суддів Верховного Суду в постанові від 31.10.2019 у справі № 825/598/17 дійшла до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальним та поширюється на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Ухвалою від 24.12.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, яка розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач подав письмовий відзив на позовну заяву (а.с. 21-25), в якому просив відмовити в задоволенні позову з тих підстав, що позивач з рапортом про забезпечення речовим майном в натурі або ж з рапортом про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно до командування військової частини не звертався, тому слід вважати, що підстави для розрахунку з позивачем були відсутні; позивач подав рапорт, що претензій до командування військової частини та Міністерства оборони не має; слід зазначити, що положення п. 2 ч. 1 ст. 9-1 Закону № 2011 - XII регулюють порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, однак вони не поширюються на військовослужбовців, звільнених з військової служби; подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08 лютого 2019 року у справі № 825/935/17 (адміністративне провадження №К/9901/21495/18).
Проаналізувавши наявні у справі матеріали, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 29.01.2019 № 23 (а.с. 14) звільнений з військової служби у запас за пунктом "б" статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та з 29.01.2019 виключений зі списків особового складу частини.
При звільненні позивачу не виплачена компенсація за неотримане речове майно, а тому 11.11.2019 ОСОБА_1 звернувся до командира ВЧ НОМЕР_1 із заявою від 08.11.2019 про виплату компенсації за неотримане речове майно під час проходження військової служби (а.с. 16).
До клопотання додав довідку від 24.09.2019 (а.с. 15)
Листом від 10.12.2019 № 1/1831 позивача повідомлено про те, що у зв'язку: з відсутністю на момент звільнення рапорту про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно; з відсутністю в наказі щодо звільнення розміру визначеної компенсації; що на даний час ОСОБА_1 не має статусу військовослужбовця, військову службу не проходить, - відсутні підстави для здійснення виплати зазначеної компенсації.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", встановлено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно з статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини другої статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Частиною першою статті 91 цього Закону встановлено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178 (далі - Порядок № 178): виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.
Згідно пункту 3 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Пунктом 4 Порядку № 178 встановлено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації .
Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком (пункт 5 Порядку № 178).
Пунктом 4 розділу ІІІ Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року № 232 (далі - Інструкція № 232), встановлено, що військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна. Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог Порядку № 178. Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку № 178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.
Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.грудня 2008 року № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення, військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Отже, у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у військової частини існує обов'язок на день виключення особи, звільненої з військової служби, зі списків особового складу частини, повністю забезпечити таку особу речовим забезпеченням, а у звільненого військовослужбовця виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.
Застосовування в пункті 3 Порядку №178 словосполучення "у разі звільнення з військової служби", а не, наприклад, "при звільненні з військової служби", дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).
Тобто, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
На користь вказаного висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку №178 передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 23.08.2019 у справі № 2040/7697/18, від 11.09.2019 у справі № 825/1104/17, від 30.10.2019 у справі №820/2933/17, від 04.02.2020 у справі №825/1571/16, а згідно ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду
Щодо твердження відповідача про пропуск строків звернення до суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (абз. 1 ч. 2 ст. 122 КАС України).
Предметом даного адміністративного позову є невиплата позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно.
Як вбачається з матеріалів справи, право позивача на виплату зазначеної компенсації порушене відповідачем саме за наслідками розгляду його заяви від 08.11.2019, оскільки листом від 10.12.2019 № 1/1831 відповідач відмовив у задоволенні вимог позивача і вже 19.12.2019 позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Таким чином, шестимісячний строк для звернення до адміністративного суду, в даному випадку, обчислюється з 08.11.2019 та позивачем не пропущений.
При цьому суд вказує і на правову позицію Європейського суду з прав людини, який в своїх рішеннях неодноразово зазначав що строк звернення до суду закріплений в нормах національного законодавства не є абсолютним.
Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.
Так, з Рішення Європейського Суду з прав людини по справі "Іліан проти Туреччини" слідує, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду, повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.
У справі Delcourt v. Belgium Європейський Суд з прав людини зазначив, що "у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення".
Водночас у справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 §1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
Відтак, правило про пропуск строку звернення до суду не має абсолютного характеру і не повинно застосовуватися автоматично, застосування правила пропуску строку звернення до суду залежить від обставин справи. Під цим слід розуміти вагомість права, про захист якого особа звернулася до суду.
Водночас, встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.
Зважаючи на викладене, а також враховуючи, що позивач є особою, якому встановлено ІІІ групу інваліда війни з 16.05.2019, то з метою недопущення ситуації позбавлення особи такого права, суд вважає, що позивачем не пропущено строк звернення.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03.07.2019 у справі № 240/5507/18, від 17.07.2019 у справі № 240/5541/18 та в постанові Верховного Суду від 30.10.2019 у справі № 820/2933/17.
Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку про задоволення позову.
На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246 КАС України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , номер НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_3 ) задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористане речове майно.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 провести у повному обсязі виплату нарахованої ОСОБА_1 грошової компенсації замість речового майна, що підлягало видачі згідно норм забезпечення за час військової служби у сумі 21491,96 грн згідно з довідкою №27 від 24.09.2019.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.М. Семенюк