20 лютого 2020 року м. Житомир справа № 240/11716/19
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Єфіменко О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Командування десантно-штурмових військ військова частина НОМЕР_1 , військова частина НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Командування десантно-штурмових військ -військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки (14 календарних днів за рік), як учаснику бойових дій, за період з 2015 року до 2019 року виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 15.03.2019;
- зобов'язати Командування десантно-штурмових військ - військову частину НОМЕР_1 , нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки (14 календарних днів за рік), як учаснику бойових дій, за період з 2015 року до 2019 року виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 15.03.2019;
- зобов'язати Командування десантно-штурмових військ - військову частину НОМЕР_1 , нарахувати та виплатити йому середній заробіток за весь час затримки виплат належних сум по день фактичного розрахунку.
Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що станом на день прийняття наказу про виключення його зі списків особового складу військової частини НОМЕР_3 відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 до 2019 року. Вказує, що у період проходження військової служби та до моменту звільнення, мав право на вказану додаткову відпустку, яке ним не реалізоване, у зв'язку із чим просить суд зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні відпустки.
Позивач, вважає протиправною бездіяльність Командування десантно-штурмових військ - військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати компенсації за невикористані календарні дні відпустки, як учаснику бойових дій, а тому звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 16.12.2019 відкрите провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Встановлено відповідачу строк для подання до суду відзиву на позовну заяву.
02.01.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву Командування десантно-штурмових військ військової частини НОМЕР_1 №117/4703 від 28.12.2019 (а.с.37-42), в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову, за безпідставністю та необґрунтованістю, вказує, що в особливий період надання військовослужбовцям додаткових відпусток припиняється, а тому компенсація при звільненні за невикористану таку відпустку особі не виплачується. Разом з тим, вказує, що позовні вимоги до військової частини НОМЕР_1 є безпідставними, оскільки відповідно до рішення заступника директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 30.06.2015 за №248/2/3/489 військова частина НОМЕР_1 зарахована на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_2 .
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 04.02.2020 залучено військову частину НОМЕР_2 , як співвідповідача у даній справі (а.с.66-67). Встановлено військовій частині НОМЕР_2 строк для подання відзиву на позов.
12.02.2020 представником військової частини НОМЕР_2 подано до суду відзив на позов №310 від 11.02.2020 (а.с.70-73), в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог за безпідставністю. При цьому наголошує, що надання військовослужбовцям учасникам бойових дій, пільги у вигляді додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати протягом 14 календарних днів припинена та поставлена у залежність від наявності або відсутності дії "особливого періоду", який по даний час триває в Україні, а тому питання про виплату грошової компенсації за невикористані дні соціальної додаткової відпустки за 2015-2019 роки військовою частиною правомірно не вирішувалося.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши наведені сторонами доводи, суд дійшов наступного висновку.
Під час розгляду справи, судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді командира військової частини НОМЕР_3 .
15.03.2019 позивач, відповідно до наказу начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) №20 від 18.01.2019 звільнений з військової служби у запас відповідно до підпункту "б" (за станом здоров'я) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу” (за станом здоров'я) та наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №61 від 15.03.2019 виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_3 та всіх видів забезпечення (а.с.11-12).
ОСОБА_1 являється учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії ІОА б/н від 12.03.2015 (а.с.4).
У зв'язку із наявним статусом учасника бойових дій, позивач вказує, що має право на додаткову відпустку (14 календарних днів за рік), яка на момент звільнення з військової служби ним не була використана, а тому просить зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити компенсацію за невикористані дні такої відпустки.
Позивач вважає, що невиплата грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учасника бойових дій, свідчить про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а тому за захистом своїх прав та інтересів звернувся до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд зазначає, що дана справа є типовою справою щодо зразкової справи № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19) та зазначає наступне.
Положеннями частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII) визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно з пунктом 12 статті 12 Закону "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" №3551-ХІІ від 22 жовтня 1993 року (далі - Закон №3551-ХІІ), учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
У свою чергу, абз.1 ст. 4 Закону України "Про відпустки" № 504/96-ВР від 15 листопада 1996 року (зі змінами та доповненнями, далі - Закон № 504/96-ВР) установлені такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Надання додаткової відпустки окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності передбачено вимогами ст. 16-2 Закону № 504/96-В. Зокрема, учасникам бойових дій, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, що гарантована державою для учасників бойових дій.
Разом з тим, Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20 грудня 1991 року (далі - Закон № 2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Стаття 10-1 цього Закону передбачає право військовослужбовців на відпустки та порядок їх надання та відкликання з них.
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України (п.8 ст.10-1 Закону № 2011-XII ).
Поряд із цим, абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Так, відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
За змістом пункту 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Відтак, як вже зазначалося, позивач є учасником бойових дій, 15.03.2019 був виключений зі списків військової частини НОМЕР_3 та всіх видів забезпечення при цьому додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік у період з 2015 до 2019 року останньому не надавалася та компенсація за всі невикористані дні додаткової відпустки під час звільнення не виплачувалась. Підставами для відмови у нарахуванні та виплаті військовою частиною позивачу компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки слугувало наявність, на час звільнення останнього, особливого періоду в Україні.
Таким чином, надання військовослужбовцю - учаснику бойових дій пільги у вигляді додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати протягом 14 календарних днів припинено та поставлено в залежність від наявності або відсутності дії "особливого періоду".
Визначення поняття особливого періоду наведене у Законі України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (Закон № 3543-XII) та Законі України "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року № 1932-XII (далі - Закон № 1932-XI).
Зокрема, у відповідності до абзацу четвертого частини першої статті першої Закону № 3543-XII, особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Разом з тим, за змістом ч. 1 ст.1 Закону № 1932-XI, особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
При цьому, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (абз.3 ч.1 ст.1 Закону № 3543-XII).
Проаналізувавши зазначені норми слід вказати, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Натомість, суд звертає увагу на те, що у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства та наявних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку, що припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток, у відповідності до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо, разом з тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується зазначеними нормативно-правовими актами.
Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18.
Відповідно до ч.3 ст.291 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Виходячи із вказаної норми, при ухваленні даного рішення судом враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні зразкової справи за №620/4218/18, так як, дана справа є типовою зразковій.
Як свідчать матеріали справи позивач, як учасник бойових дій, не використав додаткову відпустку у період з 2015 до 2019 року, а тому набув право на отримання грошової компенсації за таку відпустку у зв'язку із звільненням з військової служби 15.03.2019.
У свою чергу витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_1 №61 від 15.03.2019 відомостей про виплату при звільненні позивачу компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки не містить. Докази виплати такої компенсації відповідачем до суду не подано.
За таких обставин, вказані відповідачем підстави, які слугували бездіяльності щодо нарахування та виплати компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, не позбавляють військову частину НОМЕР_1 обов'язку провести позивачу нарахування та таку виплату за 2015-2019 роки у встановленому законом порядку.
Отже, в контексті наведеного суд відмічає, що в силу вимог чинного законодавства, яким врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, натомість, не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористання дні такої відпустки при звільненні зі служби.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
При цьому, суд не погоджується із твердженням представника відповідача щодо безпідставності позовних вимог до військової частини НОМЕР_1 , як розпорядника коштів другого рівня, та вважає за необхідне вказати, що така військова частина є належним відповідачем у справі, оскільки позивач був виключений зі списків та усіх видів грошового забезпечення саме наказом командира військової частини НОМЕР_1 , яким визначалися складові грошового забезпечення, що підлягали виплаті позивачу при звільненні, однак такий наказ відомостей про виплату компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, на яку останній мав право не містив, що у свою чергу свідчить про бездіяльність саме військової частини НОМЕР_1 .
Водночас суд зважає на ту обставину, що військова частина НОМЕР_1 перебуває на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_2 , що підтверджується листом Департаменту фінансів Міністерства оборони України №248/2/3/489 від 30.06.2015, який міститься в матеріалах справи (а.с.44).
Поряд із цим, слід вказати, що позовні вимоги підлягають задоволенню, однак для ефективного захисту прав позивача, суд вважає, за необхідне вийти за межі позовних вимог, шляхом визнання протиправною бездіяльності Командування десантно-штурмових військ - військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки (14 календарних днів за рік), як учаснику бойових дій, за період з 2015 року до 2019 року виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 15.03.2019 та зобов'язання Командування десантно-штурмових військ - військову частину НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 нарахувати та виплатити позивачу таку компенсацію.
Щодо нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки виплат належних сум по день фактичного розрахунку суд зазначає наступне.
Статтею 43 Конституції України проголошено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008), яке визначає порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулює питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Відповідно до п. 242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
У даному випадку мало місце виключення позивача зі списку особового складу без проведення остаточного розрахунку, а саме: не виплачено компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки.
При розгляді даної справи суд враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 24.10.2011 у справі № 6-39цс11, а тому для визначення розміру середнього заробітку при звільненні мають враховуватись такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Як встановлено судом, при звільненні з військової служби позивачу не було виплачено компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки.
Для проведення розрахунків належної до стягнення суми суд має встановити розмір недоплаченої суми та визначити істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника.
При цьому, суд вказує, що нарахування щомісячної додаткової грошової винагороди належить до дискреційних повноважень відповідача, а тому після набрання даним рішенням законної сили та його виконання відповідачем, позивач не позбавлений права звернутись з позовом про виплату компенсації втрати частини доходів та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у цій частині наразі є передчасними, а тому не підлягають задоволенню.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 КАС України).
У відповідності ч.1 ст.6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (ч. 2 ст.6 КАС України).
Згідно практики Європейського суду з прав людини (серед інших справа “Брумареску проти Румунії” (Brumarescu v. Romania)) одним з основоположних аспектів верховенства права є вимога щодо юридичної визначеності, згідно з якою у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів). Юридична визначеність вимагає поваги до принципу res judicata тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи.
Частиною 1 та 2 ст.77 КАС України, встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі та врахувавши позицію Верховного Суду, суд дійшов висновку, що відповідачами не доведено правомірності своєї відмови у проведенні нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки станом на день звільнення з військової служби, а тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до положень ст. 139 КАС України, питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246,256 КАС України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) до Командування десантно-штурмових військ військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ), військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_6 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Командування десантно-штурмових військ - військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року до 2019 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 15.03.2019.
Зобов'язати Командування десантно-штурмових військ - військову частину НОМЕР_1 нарахувати та військову частину НОМЕР_2 виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року до 2019 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 15.03.2019.
В решті позовні вимоги - залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 21.02.2020.
Суддя О.В. Єфіменко