Україна
Донецький окружний адміністративний суд
13 лютого 2020 р. Справа№805/1265/15-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кошкош О.О., при секретарі Мурашко Д.О., за участю позивача ОСОБА_1 , відповідача - прокурора Сєрової Н.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Донецької області про скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення коштів,
07 квітня 2015 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Прокуратури Донецької області (ідентифікаційний код 25707002, 87515, Донецька область, м.Маріуполь, пр.Леніна, буд.26-б). З урахуванням наданих уточнень позивач просив скасувати наказ в.о. прокурора Донецької області № 410-к від 25 березня 2015 року про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора м. Димитрова Донецької області; поновити на посаді заступника прокурора м. Димитрова Донецької області; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 26 березня 2015 року до фактичного поновлення на публічній службі. Позов вмотивовано тим, що 16 жовтня 2014 року набув чинності Закон України «Про очищення влади». 11 березня 2015 року позивачем подана заява про проведення перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади», в якій викладені обґрунтування щодо наявності формальних ознак для застосування Закону до позивача та надано згоду на проходження перевірки та оприлюднення відомостей щодо себе. Водночас, 25 березня 2015 року прийнято наказ про звільнення у зв'язку з припиненням трудового договору відповідно п.7-2 ст. 36 Кодексу законів про працю України. Вважає незаконним своє звільнення, оскільки спірний наказ прийнято всупереч положенням Конституції України, вимогам міжнародно-правових актів. (том 1 а.с. 3-20)
10 квітня 2015 року ухвалами суду (суддя Волгіна Н.П.) відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 22.04.2015 року.
30 квітня 2015 року ухвалою суду (суддя Волгіна Н.П.) зупинено провадження у справі до розгляду Конституційним Судом України подань Верховного Суду України від № 20-2777/0/8-14 від 20 листопада 2014 року та № 3/0/28-15 від 16 січня 2015 року та конституційним поданням 47 народних депутатів України від № 04-03/6-31 від 20 січня 2015 року щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої, шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої, восьмої статті 3, пункту 2 частини п'ятої статті 5, пункту 2 розділу „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону України „Про очищення влади“.
22 травня 2017 року у зв'язку з припиненням повноважень судді Волгіної Н.П. справу передано на розгляд судді Голошивця І.О.
07 червня 2017 року ухвалою суду (суддя Голошивець І.О.) зупинено провадження у справі до розгляду Конституційним Судом України подань Верховного Суду України від № 20-2777/0/8-14 від 20 листопада 2014 року та № 3/0/28-15 від 16 січня 2015 року та конституційного подання 47 народних депутатів України від № 04-03/6-31 від 20 січня 2015 року щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої, шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої, восьмої статті 3, пункту 2 частини п'ятої статті 5, пункту 2 розділу „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону України „Про очищення влади“.
30 липня 2018 року у зв'язку з припиненням повноважень судді Голошивця І.О. справу передано на розгляд судді Кошкош О.О.
28 листопада 2019 року ухвалою суду поновлено провадження у справі, призначено підготовче судове засідання на 23 грудня 2019 року.
21 грудня 2019 року відповідачем надано відзив, в якому зазначено, що згідно ч.3 ст.1 Закону України «Про очищення влади» протягом десяти років з дня набрання чинності Законом особи не можуть обіймати посади, які обіймали посаду керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України у період з 21.11.2013 року по 22.02.2014 року та не були звільнені в цей період за власним бажанням. Зазначені норми Закону по відношенню до позивача є спеціальними і підлягають безумовному виконанню уповноваженими органами та їх посадовими особами. Враховуючи те, що позивач обіймав посаду заступника прокурора Тернопільської області з 21.11.2013 року по 22.02.2014 року та у цей період не звільнився з неї за власним бажанням, відповідачем прийнято наказ про його звільнення. Зазначає, що на даний час положення Закону України «Про очищення влади» неконституційними не визнано, а тому вважає, що наказ про звільнення прийнято з урахуванням усіх обставин, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством. Просив відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі. (том 1 а.с. 202-207)
23 грудня 2019 року ухвалою суду відкладено розгляд справи на 21 січня 2020 року.
09 січня 2020 року позивачем надана відповідь на відзив, в якій зазначено, що люстрація є видом юридичної відповідальності, яка має індивідуальний характер. Зазначає про відсутність вини з боку позивача, яка б слугувала звільненню з посади. Просив врахувати практику Європейського суду з прав людини. (том 1 а.с.218-220)
21 січня 2020 року, 10 лютого 2020 року ухвалами суду відкладено розгляд справи на 10 лютого 2020 року, 13 лютого 2020 року відповідно.
13 лютого 2020 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 13 лютого 2020 року.
У судовому засіданні позивач наполягав на задоволені позовних вимог, відповідач просив відмовити у їх задоволенні.
Заслухавши представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у період з 10.10.2013 року по 25.03.2014 року обіймав посаду заступника прокурора Тернопільської області відповідно до наказів Генеральної прокуратури України від 10.10.2013 року №486к та від 25.03.2014 №315к. (том 1 а.с.27, 28)
26 березня 2014 року позивача призначено прокурором Красноармійської міжрайонної прокуратури на час відпустки ОСОБА_2 (наказ від 26.03.2014 року №450-к).
Наказом Прокуратури Донецької області від 26.09.2014 року №1599-к ОСОБА_1 переведено з посади прокурора Красноармійської міжрайонної прокуратури заступником прокурора м.Димитрова. (том 1 а.с.29)
11 березня 2015 року ОСОБА_1 подана заява про проведення перевірки передбаченої Законом України «Про очищення влади» відповідно до статті 4. Повідомлено, що заборони визначені ч.3 ст. 1 Закону, формально застосовані до позивача, оскільки в період з жовтня 2013 року по березень 2014 року займав посаду заступника прокурора Тернопільської області та не був звільнений у період з 21.11.2013 року по 22.02.2014 року з цієї посади за власним бажанням. Зазначив, що своїми діями, рішеннями чи бездіяльністю не здійснював будь-яких заходів (або сприяв їх здійсненню) спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 Януковичем. (том 1 а.с.31)
Наказом Прокуратури Донецької області від 25.03.2015 року №410-к ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора м.Димитрова у зв'язку з припиненням трудового договору відповідно до п.7-2 ст. 36 КЗпП України. (том 1 а.с.29)
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Так, відповідно до частин першої та другої статті 1 Закону України «Про очищення влади» від 16 вересня 2014 року № 1682-VII (далі - Закон № 1682-VII) очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України В ОСОБА_4 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.
На виконання пункту 10 частини першої статті 2 Закону № 1682-VII заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо посадових та службових осіб (крім виборних посад) органів державної влади, органів місцевого самоврядування.
Відповідно до частини третьої статті 1 Закону № 1682-VII протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону
Заборона, передбачена частиною третьою статті 1 Закону № 1682-VII, застосовується, зокрема, до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах у місті Києві.
Стаття 5 Закону № 1682-VII передбачає проведення перевірки наявності заборон за цим законом.
Звільнення проводиться за наслідками висновку такої перевірки (частина чотирнадцята статті 5 Закону № 1682-VII).
Відповідно до пункту 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) трудовий договір припиняється з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади».
Частиною другою статті 36 Кодексу законів про працю України установлено, що у випадках, передбачених пунктами 7 і 7-1 частини першої цієї статті, особа підлягає звільненню з посади у триденний строк з дня отримання органом державної влади, органом місцевого самоврядування, підприємством, установою, організацією копії відповідного судового рішення, яке набрало законної сили, а у випадку, передбаченому пунктом 7-2, особа підлягає звільненню з посади у порядку, визначеному Законом України «Про очищення влади».
Як вбачається з матеріалів справи, позивач у період з 10.10.2013 року по 25.03.2014 року обіймав посаду заступника прокурора Тернопільської області, яка відповідно до вимог Закону України «Про очищення влади» віднесена до категорії керівника, заступника керівника самостійного структурного підрозділу центрального органу (апарату) Генеральної прокуратури України. Перебування на посаді заступника прокурора Тернопільської області у період з 10.10.2013 року по 25.03.2014 року стало підставою для звільнення.
Поряд із цим, беручи до уваги принцип верховенства права, на переконання суду, є підстави вважати, що приписами Закону № 1682-VII створюються передумови для порушення рівності можливостей реалізації права доступу до державної служби, служби в органах місцевого самоврядування та в управлінні державними справами, яку має забезпечити держава відповідно до ч. 2 ст. 38 Конституції України, адже в його положеннях простежується дискримінаційний підхід щодо підстав та порядку звільнення співробітника тільки з тієї підстави, що він обіймає відповідну керівну посаду в самостійному структурному підрозділі протягом не менше визначеного Законом № 1682-VII строку.
Заборона перебування на керівних посадах органів прокуратури України та, як наслідок, звільнення осіб з підстав займання таких посад, розглядається як установлення презумпції колективної вини, а не презумпції невинуватості, визначеної як один із принципів очищення влади (ч. 2 ст. 1 Закону № 1682-VII), що вказує на ігнорування принципу індивідуального підходу при притягненні особи до юридичної відповідальності, та порушує ч. 2 ст. 61 Конституції України.
Особи, зазначені у п. 4 ч. 2 ст. 3 Закону № 1682-VII за їх згодою підлягають перевірці в порядку, передбаченому статтями 4 та 5 цього Закону, за результатами якої підлягають звільненню з посади. Однак, метою вказаної перевірки мало б бути з'ясування того, чи здійснювала така особа заходи (та/або сприяла їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади В.Януковичем, підрив основ національної безпеки й оборони України, або протиправне порушення прав і свобод людини, вказані особи визнаються колективно винними без забезпечення індивідуального підходу відповідальності, іншій підхід є порушенням статей 61 і 62 Конституції України в аспекті забезпечення індивідуального характеру відповідальності та забезпечення презумпції невинуватості.
Дотримання презумпції невинуватості при здійсненні люстраційних заходів є фундаментальним принципом у забезпеченні демократичного шляху очищення влади.
Без доведення вини в передбаченому законом порядку, без установленого права на оскарження Законом України «Про очищення влади» запроваджується заборона обіймати посади (перебувати на службі) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування лише у зв'язку з перебуванням на такій посаді в певний проміжок часу. Заборона протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом обіймати посади, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрація), і виникнення у зв'язку з цим підстави для їх звільнення із займаних посад лише у зв'язку з обійманнями цими посадовими особами певних посад у передбачений Законом України «Про очищення влади» період часу призводить до порушення принципу презумпції невинуватості, передбаченого частиною першою статті 62 Конституції України.
Приписами Закону № 1682-VII встановлюється зворотна дія закону всупереч вимогам ст. 58 Конституції України, так як вступаючи на публічну службу, особа не знала і не могла знати, що лише перебування на конкретній посаді у певний проміжок часу в майбутньому становитиме підставу для юридичної відповідальності у вигляді заборони обіймати певні посади в органах державної влади та місцевого самоврядування.
Наведене свідчить про встановлення додаткових обмежень для реалізації прав і свобод державного службовця (особи, яка перебуває на публічній службі) як людини і громадянина, що в жодному разі не відповідає ч. 3 ст. 22 Конституції України, згідно з якою при прийнятті нових законів (зокрема Закону № 1682-VII) не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (зокрема, осіб, які перебувають на публічній службі), та ст. 64 Конституції України, згідно з якою конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В даному випадку відповідачем до суду не надано належних, достовірних, достатніх та допустимих доказів про здійснення позивачем рішеннями, діями чи бездіяльністю заходів (та/або сприяли їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_5 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини.
Перевірка по кожному органу, в якому працюють особи, зазначені у пунктах 1 - 10 частини першої статті 2 Закону № 1682-VII, має здійснюватися відповідно до встановленого статтею 5 цього Закону порядку, на що згоду позивач дав у визначений законом термін.
Проведення перевірки насамперед має за мету виявити осіб, що брали участь в управлінні державними справами, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади В.Януковичем, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини і результати такої перевірки підлягають викладенню у висновку, який в даному випадку є обов'язковим, як і ознайомлення з ним особи, щодо якої проводилась перевірка. Такий висновок може бути оскаржений до суду, як це передбачено у ст. 5 Закону № 1682-VII.
Суд також враховує, рішення Європейського Суду з прав людини від 17 жовтня 2019 року у справі «Полях та інші проти України» (заяви № 58812/15, 53217/16, 59099/16, 23231/18 та 47749/18), заявниками в якій були колишній заступник начальника управління кадрів Генеральної прокуратури України, екс-співробітник Головного управління колишнього Міністерства доходів і зборів у Миколаївській області, колишній заступник прокурора Чернігівської області, екс-начальник податкової інспекції в Яремчі Івано-Франківської області, екс-заступник начальника управління Олександрівської районної державної адміністрації Донецької області, яких свого часу було звільнено на підставі закону про люстрацію 2014 року.
У своєму рішенні ЄСПЛ зазначив, що люстрацію в Україні застосовували до дуже широкого кола осіб, вона призвела до звільнення заявників тільки на тій підставі, що вони обіймали посади на державній службі протягом більше ніж рік за часів президентства В.Януковича. Європейський Суд з прав людини наголосив, що закон про люстрацію не встановив конкретних незаконних дій зазначених чиновників.
Закон про люстрацію почав діяти в жовтні 2014 року. Він обмежує право для високопосадовців часів президента В.Януковича обіймати посади в органах державної влади на 5-10 років.
Отже вказаний закон не зважав на особисту роль, яку відігравали заявники, а також на те, чи були вони особисто пов'язані з будь-якою недемократичною діяльністю, що мала місце в період правління колишнього президента.
В цьому відношенні український закон про очищення влади відрізняється від процедур люстрації, які були запроваджені у інших державах Центральної та Східної Європи і які були більш цільовими і вузько спрямованими.
Згідно ч.ч.1,2 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з частиною першою статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині скасування наказу про звільнення та поновлення позивача на займаній посаді.
Крім того, частиною 2 статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік; якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Згідно зі статтею 27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 затверджений Порядок обчислення середньої заробітної плати, відповідно до п. 2 якого середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
При цьому, згідно з п. 5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Пунктом 8 вищезазначеного Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відтак, при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу обрахуванню підлягає сума заробітку за робочі дні, виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати.
З урахуванням листа Міністерства соціальної політики України від 14.01.2020 року №65/0/204-20 кількість робочих днів у відповідний період складає: з 26 по 31 березня 2015 року - 4 дні; з квітня 2015 року по листопада 2015 року - 166 днів; у грудні 2015 року - 23 дні; у 2016 році - 251 день; з січня 2017 року по серпень 2017 року - 164 дні; з 01 по 05 вересня 2017 року - 3 дні; з 06 по 30 вересня 2017 року - 18 днів; жовтень 2017 року - грудень 2017 року - 63 дні; у 2018 році - 250 днів; у 2019 році - 250 днів; у січні 2020 року - 21 день; з 01 по 13 лютого 2020 року - 9 днів.
Так, згідно довідок прокуратури Донецької області від 13.12.2019 року №18-82-556, від 21.01.2020 року №18-85-53 за останні 2 календарних місяця роботи (січень - лютий 2015 року) заробітна плата позивача становить 14936,04 грн., а середньоденний розмір заробітної плати позивача складав 373,40 грн. (14936,04 грн. / 40), при цьому оклад складав 2080,00 грн.
У той же час, відповідно до пункту 10 Порядку, у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), яку розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.
Коефіцієнт коригування визначається шляхом ділення окладу, який встановлено працівникові після підвищення, на оклад, який був у працівника до підвищення.
Оскільки посада, яку займав позивач «заступник прокурора м.Димитрова» відсутня в додатку № 1 до Постанови Кабінету Міністрів України № 657 від 30.08.2017 року, якою визначено Схему посадових окладів працівників місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та прирівняних до них прокуратур, натомість у вказаній постанові зазначено аналогічну посаду «заступник керівника місцевої прокуратури», суд застосовує за аналогією зазначену Постанову Кабінету Міністрів України № 657 від 30.08.2017 року для визначення суми посадового окладу на підставі ч. 6 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України.
В контексті наведеного суд зазначає, що Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1013 посадовий оклад за аналогічною посадою (заступник керівника місцевої прокуратури) було збільшено до 2600,00 грн., а Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 657 - до 7460,00 грн.
Таким чином, враховуючи підвищення посадового окладу за посадою, яку займав позивач до звільнення, з 2080,00 грн. до 2600,00 грн. у період з 01 грудня 2015 року по 05 вересня 2017 року та до 7460,00 грн. у період з 06 вересня 2017 року по 13 лютого 2020 року, передбачений п. 10 Порядку коефіцієнт підвищення складає 1,25 та 3,59 відповідно.
Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу з урахуванням коефіцієнтів підвищення складає 1088363,92 грн. (373,40 грн. х 170 днів + 373,40 грн. х 1,25 х 441 день + 373,40 грн. х 3,59 х 611 днів).
Вказана правова позиція щодо застосування коефіцієнту коригування передбаченого п. 10 Порядку викладена в постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 804/8042/17 (номер в реєстрі 84703703).
Відтак, середній заробіток за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає 1088363,92 грн.
Згідно з п.п. 2 та 3 ч. 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Відтак, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.
Відповідно до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Суд вважає за необхідне встановити судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання Прокуратури Донецької області подати звіт про виконання судового рішення у місячний строк з дати набрання цим рішенням законної сили.
Керуючись положеннями статей 2, 72-77, 90, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Прокуратури Донецької області про скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення коштів задовольнити повністю.
Скасувати наказ в.о. прокурора Донецької області від 25 березня 2015 року №410-к про звільнення ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) з посади заступника прокурора м.Димитрова Донецької області.
Поновити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на посаді заступника прокурора м.Димитрова Донецької області з 26 березня 2015 року.
Стягнути з прокуратури Донецької області (ідентифікаційний код 25707002, 87515, Донецька область, м.Маріуполь, пр.Леніна, буд.26-б) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 1 088 363 (один мільйон вісімдесят вісім тисяч триста шістдесят три) грн. 92 коп. з відрахуванням установлених законом податків та інших обов'язкових платежів.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора м.Димитрова Донецької області.
Звернути рішення суду до негайного виконання в межах суми стягнення за один місяць.
Зобов'язати Прокуратуру Донецької області подати звіт про виконання судового рішення у місячний строк з дати набрання цим рішенням законної сили.
Вступна та резолютивна частина проголошені у судовому засіданні 13 лютого 2020 року. Повний текст рішення складено 21 лютого 2020 року.
Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII Перехідні положення КАС України.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.О. Кошкош