Україна
Донецький окружний адміністративний суд
20 лютого 2020 р. Справа№200/253/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Чекменьова Г.А., розглянувши в спрощеному (письмовому) провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фону України Донецької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фону України Донецької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила, що 03.06.2019 року звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком, разом з пакетом необхідних документів. Відповідач своїм рішенням від 16.07.2019 року відмовив в призначені пенсії, не зарахував період роботи з 26.07.1977 року по 26.01.1993 року в зв'язку з відсутністю в трудовій книжці дати та номеру наказу про звільнення. На підтвердження спірного періоду роботи ОСОБА_1 надано архівну довідку, видану ПП «Сігма», але представники відповідача відмовились її прийняти з тих мотивів, що вона видана на території тимчасово не підконтрольній українській владі. Крім того, у листі до позивача, відповідач вказав, що ОСОБА_1 вже отримує пенсію за віком з 15.08.2018 року.
Позивач вважає, що сумніви щодо запису в трудовій книжці є підставою для їх перевірки, але не можуть нівелювати право особи на належне пенсійне забезпечення, тому дії відповідача є незаконними, оскільки вони порушують її конституційне право на пенсійне забезпечення, на підставі чого просила:
- визнати протиправними дії відповідача щодо призначення та виплати пенсії;
- зобов'язати Маріупольське об'єднане управління Пенсійного фону України Донецької області призначити пенсію з дня звернення та виплатити заборгованість з пенсії з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 14 січня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження по справі, без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
На адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що позивач дійсно 03.06.2019 року зверталась із заявою про призначення пенсії за віком за нормами статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». До страхового стажу не зараховано періоди роботи позивача з 26.07.1977 року по 26.01.1993 року у зв'язку з некоректним записом під № 5 про вказану трудову діяльність, а саме відсутністю дати та номеру наказу про звільнення.
Відповідно до наданих документів, страховий стаж позивача склав 8 років 4 місяці 08 днів, коли на час звернення заявнику необхідно мати 26 років.
За таких обставин позивачу відмовлено в призначені пенсії за віком, та зазначено, що навіть з урахуванням спірного періоду загальний страховий стаж позивача складатиме 23 роки 10 місяців 09 днів, що також не відповідає нормам Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Щодо вимоги позивача про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів відповідач зазначає, що вимоги з цього приводу заявлені завчасно, оскільки компенсація не призначається на ще не виплачені суми доходу.
Стосовно відповіді ОСОБА_1 про те, що вона перебуває на обліку та отримує пенсію за віком з 15.08.2018 року, відповідач зазначив про допущення описки при підготовці відповіді на звернення спеціалістом Управління.
З наведених підстав Маріупольське об'єднане управління Пенсійного фону України Донецької області вважає, що діяло в межах існуючого законодавства та просить у задоволені позову відмовити.
З'ясовуючи, чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, якими доказами вони підтверджуються, судом встановлено таке.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 .
Відповідно до довідки внутрішньо переміщеної особи від 15.05.2019 ІНФОРМАЦІЯ_1 № 1413-5000124689 фактичним місцем проживання позивача є: АДРЕСА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ).
Рішенням від 16.07.2019 року № 8255, на заяву ОСОБА_1 від 03.06.2019 року, Маріупольське об'єднане управління Пенсійного фону України Донецької області відмовило в призначені пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», не зарахувавши період роботи з 26.07.1977 року по 26.01.1993 року (а.с.10).
Згідно з відомостями трудової книжки від 25.07.1977 року серії НОМЕР_3 позивач в період з 26.07.1977 року по 26.01.1993 року працювала продавцем в Куйбишевському ОРС об'єднання «Донецьквугілля» (а.с.8).
Зазначені записи в трудовій книжці містять відповідні посилання на номери наказів, печатку підприємства та підписи відповідальної особи, але запис № 5 про звільнення позивача по переводу в організацію орендаторів Куйбишевського АТП не має посилання на номер та дату наказу. Проте наступний запис за № 6 вказує на прийняття позивача 26.01.1993 року продавцем в магазин № 53 організації орендаторів Куйбишевського АТП, згідно наказу 1К від 26.01.93 року.
Також позивачем надана архівна довідка від 21.05.2019 року № 42 приватного підприємства «Сігма», в якій відображена трудова діяльність ОСОБА_1 за період з 26.07.1977 року по 31.07.2000 року, відповідно до даних, що містяться в архівному фонді документів по особовому складу ТОВ «Куйбишивське» (а.с.12).
Записи вказаної довідки співпадають із записами у трудовій книжці про факт роботи позивача продавцем в період з 26.07.1977 року по 26.01.1993 року, мають посилання на номера наказів, зміну назви підприємства, підписи відповідальних осіб.
Листом від 28.11.2019 року за № 12292/34-2/03 вказану довідку відповідачем не прийнято до уваги, оскільки вона видана на території тимчасово не підконтрольній українській владі та унеможливлює перевірку вказаних в ній даних органом Пенсійного фонду (а.с.13).
Надаючи правову оцінку спірним відносинам з урахуванням наданих суду доказів, суд зазначає про таке.
За приписами статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відповідно до положень статті 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (надалі - Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Згідно з частиною 1 статті 8 Закону України № 1058 право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом, досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Абзацом 1 частини 1 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV (надалі - Закон №1058-IV) визначено, що страховий стаж ? період (строк) протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не менші ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до приписів частини 4 статті 24 Закону №1058-IV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Розглядаючи справу у межах заявлених позовних вимог, суд зазначає, що спірним у справі є правомірність дій відповідача щодо не включення в страховий стаж для призначення пенсії періодів роботи, які мали місце до впровадження системи персоніфікованого обліку.
При обчисленні страхового стажу позивача, до складу якого входять періоди роботи до впровадження системи персоніфікованого обліку, відповідач мав керуватися документами та порядком, визначеним законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-ІV, а саме трудовою книжкою та положеннями Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ).
Так, згідно з вимогами статті 56 Закону № 1788-XII встановлено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до статті 62 Закон №1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 затверджено порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, відповідно до пунктів 1.6, 1.7 якого, звернення особою за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію, але не раніше, ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Днем звернення за пенсією вважається день приймання органом, що призначає пенсію, заяви про призначення, перерахунок, відновлення або переведення з одного виду пенсії на інший.
У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.
Розділом 2 цього Порядку визначений вичерпний перелік документів, що мають бути подані особою, яка звертається за призначенням пенсії. Відповідно до підпункту 2 пункту 2.1 цього Порядку до заяви про призначення пенсії за віком мають бути додані у тому числі документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Згідно з пунктами 1 та 2 вказаного Порядку за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Суд також зазначає, що до спірних правовідносин слід застосувати норми Постанови Ради Міністрів СРСР від 6 вересня 1973 року № 656 «Про трудові книжки робітників та службовців» та Інструкцій про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, № 162 від 20.06.1974 року, оскільки вони регламентували порядок і умови внесення записів до трудових книжок в період з 1977 року по 1993 рік.
З положень вказаних нормативних актів випливає, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку. Усі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. При цьому, самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.
З огляду на зазначене, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Оскільки окрім норм, які було порушено при підрахунку стажу рішення про відмову в призначені пенсії вказано лише Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в частині необхідності наявності страхового стажу, відповідач, приймаючи спірне рішення, не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Вказану позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а.
Положеннями Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Саме на виконання даних положень, з метою підтвердження страхового стажу позивач надала відповідну довідку ПП «Сігма».
Суд зазначає, що положенням частини третьої статті 44 Закону №1058-ІV передбачено право відповідача на проведення перевірки. Разом з цим, не проведення перевірки підприємства, яким видано довідки, не є підставою для відмови особі в зарахуванні відповідного стажу.
Щодо неможливості перевірки факту роботи на підприємстві через те, що воно знаходиться на непідконтрольній українській владі території, суд зазначає, що стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» від 23.02.2016 ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами».
В даному випадку позивач не може бути позбавлений свого права, що стосується предмету позову через неможливість перевірки достовірності довідки про підтвердження пільгового стажу, у зв'язку з знаходженням установи, що її видала на території, непідконтрольній українській владі
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З урахуванням того, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, в якій записи про прийняття та звільнення з роботи позивача засвідчено печатками підприємств та підписами відповідальних осіб, неточності, що містяться в трудовій книжці позивача не можуть бути підставою для обмеження в реалізації конституційного права особи на соціальний захист. Оскільки інших можливостей підтвердження спірного трудовий стажу не існує, суд дійшов висновку, що відповідач не спростував належними та допустимими доказами відмову у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 26.07.1977 року по 26.01.1993 року в Куйбишевському ОРС об'єднання «Донецьквугілля». В даному випадку позивач не може бути позбавлений свого права, що стосується предмету позову через неможливість перевірки достовірності довідки про заробітну плату, у зв'язку з знаходженням установи, що її видала на території, непідконтрольній Українській владі.
Водночас, суд враховує, що вчинення оскаржених дій супроводжувалось прийняттям з боку Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області в межах наявної в нього компетенції відповідного рішення від 16.07.2019 року № 8255, яке безпосередньо стосується прав та інтересів позивача, на захист яких заявлений позов у цій адміністративній справі.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За приписами частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій.
З наведених підстав суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, оскільки це необхідно для ефективного захисту прав та інтересів позивача, на захист яких заявлений адміністративний позов. Тому рішення Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 16.07.2019 року № 8255 підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
При розгляді справи також встановлено, що відповідач помилково повідомив позивача про її перебування на обліку та отримання пенсії за віком з 15.08.2018 року.
Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 58 Закону № 1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Згідно з частинами 3 та 4 статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Таким чином, суд не може підміняти орган Пенсійного фонду, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, втручатися в дискреційні повноваження цього органу та на свій розсуд розраховувати пільговий та страховий стаж позивача.
Стосовно позовних вимог у частині зобов'язання виплатити компенсацію за несвоєчасну виплату пенсії, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 46 Закону 1058-IV, нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії.
Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001р. № 159 (далі - Порядок), для реалізації згаданого Закону.
Згідно зі статтею 1 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи та організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до статті 2 вказаного Закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Пунктом 3 Порядку передбачено, що компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткові пенсії, цільові грошові допомоги на прожиття, щомісячної державної допомоги та компенсаційних виплат.
Згідно з абзацом 1 пункту 4 Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Зі змісту статті 4 Закон № 2050-ІІІ та пункт 5 Порядку випливає, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Таким чином, за змістом наведеної норми компенсація повинна бути обчислена при виплаті доходу, але, враховуючи, що сторонами не надано підтверджень про розмір фактично отриманих пенсійних виплат, позовна вимога щодо зобов'язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини пенсії у зв'язку з порушення строків її виплати, на час розгляду справи суд вважає такою, що не підлягає задоволенню.
Оцінюючи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування рішення Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 16.07.2019 року № 8255 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву від 03.06.2019 року про призначення пенсії позивачу з урахуванням викладених в судовому рішенні висновків.
Вирішуючи питання судових витрат суд вказує, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. За змістом частини 3 вказаної статті при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Зважаючи, що позивачем при поданні позову позивачем сплачено судовий збір у сумі 768,40 грн., стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача підлягає сума 384,20 грн. пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.
На підставі наведеного, керуючись статтями 2, 139, 241-246, 255, 295-297 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фону України Донецької області (87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, буд. 27 «а», код ЄДРПОУ 42171861) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 16.07.2019 року № 8255 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ).
Зобов'язати Маріупольське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву від 03.06.2019 року про призначення пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) з урахуванням викладених в судовому рішенні висновків щодо зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 26.07.1977 року по 26.01.1993 року в Куйбишевському ОРС об'єднання «Донецьквугілля».
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (86020, Донецька область, Ясинуватський район, смт. Очеретине, м-н Гідростроітелей, 12, код ЄДРПОУ 37544393) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі судовий збір у розмірі 384 (триста вісімдесят чотири) гривні 20 копійок
Рішення складено у повному обсязі та підписано 20 лютого 2020 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Г.А. Чекменьов