Україна
Донецький окружний адміністративний суд
20 лютого 2020 р. Справа№200/733/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Абдукадирової К.Е., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 )
до Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради (85113, Донецька область, м. Костянтинівка, вул. Громова, 14, код ЄДРПОУ 03197428)
про зобов'язання вчинити певні дії,-
14 січня 2020 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради, в якій позивач просить:
- зобов'язати Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради призначити та виплатити соціальну допомогу з моменту звернення як матері одиночки на доньку ОСОБА_2 ;
- зобов'язати Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради призначити та виплатити соціальну допомогу з моменту звернення як тимчасово переміщеним особам на компенсацію оренди житла.
В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що має статус внутрішньо переміщеної особи. У листопаді 2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення допомоги як внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання та як матері одиночки на доньку ОСОБА_2 . Проте, рішенням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат від 16 січня 2020 року позивачу було відмовлено у призначенні вказаних видів допомоги. Посилаючись на приписи Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово - комунальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 505, вважає такі дії відповідача протиправними та просить суд задовольнити позовні вимоги.
В установлений судом строк, відповідачем надало суду відзив на адміністративний позов, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Зазначає, що спірне рішення про відмову у призначенні виплати допомоги позивачу прийнято у відповідності до приписів законодавчих актів на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат від 14 січня 2020 року у зв'язку із не знаходженням позивача за місцем перебування. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою суду від 20 січня 2020 року адміністративний позов прийнято до розгляду. Також визначено, що розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження.
Дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . тимчасово мешкає за адресою: АДРЕСА_3 , разом з дитиною.
Згідно Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 (із змінами та доповненнями), на підставі особистої заяви ОСОБА_1 було видано довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 02.12.2019р. № 1425 - НОМЕР_2 , із зазначенням фактичного місця проживання/перебування: АДРЕСА_3 та на дитину: Подолюк К.Є. від 02.12.2019р. № 1425-5000239595.
02 грудня 2019 року ОСОБА_1 особисто звернулась до Управління за призначенням державної допомоги на дітей одиноким матерям та допомоги як внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання. До заяви додано, декларацію про доходи та майновий стан, копії свідоцтв про народження дитини, копії довідок про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Судом встановлено, що 11 січня 2020 року державним соціальним інспектором Управління був складений акт обстеження матеріально - побутових умов сім'ї позивача (а.с. 10).
Зі змісту вказаного акту вбачається, що в ході перевірки фактичного місця проживання внутрішньо переміщеної особи встановлено, що заявник за адресою АДРЕСА_3 не перебуває, факт проживання не встановлений.
Разом з тим, у цьому ж акті зазначено, що було залишено повідомлення для проходження фізичної ідентифікації. Водночас, у цьому же акті визначено, що для позивач до Управління станом на 11.01.2020р. не з'явився.
14 січня 2020 року протоколом № 3 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам вирішено відмовити ОСОБА_1 у призначенні щомісячної адресної допомоги та допомоги на дітей одиноким матерям (а.с. 9).
16 січня 2020 року відповідачем прийнято рішення, яким позивачу відмовлено у наданні державної допомоги (а.с. 9, зв. бік)
Отже, як вбачається зі змісту позовної заяви та відзиву на позов, спірними питанням у справі є правомірність не призначення щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг та допомоги на дітей одиноким матерям за заявою ОСОБА_1 .
Вирішуючи даний спір, суд виходить з наступного.
Спірні питання врегульовані постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 505 «Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг» (далі - Порядок).
Так, відповідно до пункту 1 Порядку - цей Порядок визначає механізм надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг (далі - грошова допомога).
Пунктом 2 Порядку грошова допомога надається внутрішньо переміщеним особам, які перемістилися з тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення, а також внутрішньо переміщеним особам, житло яких зруйновано або стало непридатним для проживання внаслідок проведення антитерористичної операції або заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, їх дітям, які народилися після дати початку проведення антитерористичної операції, тимчасової окупації або заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації та взяті на облік у структурних підрозділах з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органах з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - уповноважені органи), з дня звернення за її призначенням по місяць зняття з такого обліку включно, але не більше ніж на шість місяців.
Цим же пунктом передбачено, що перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, затверджено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 р. N 1085, облік внутрішньо переміщених осіб ведеться відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. N 509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб".
Механізм призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам врегульований Порядком призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі - Порядок № 365).
Відповідно до пункту 1 Порядку № 365 цей Порядок визначає механізм призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг (далі - соціальні виплати) за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 4 Порядку № 365 передбачено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення), територіальними органами Пенсійного фонду України, робочими органами Фонду соціального страхування, центрами зайнятості (далі - органи, що здійснюють соціальні виплати) за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.
Згідно пункту 5 вказаного порядку, для призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщена особа, а у визначених законодавством випадках - її законний представник подає відповідну заяву до органу, що здійснює соціальні виплати на території, де зазначена особа перебуває на обліку за місцем її фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.
До заяви додається копія довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та пред'являється оригінал такої довідки.
Пунктом 7 Порядку № 365 визначено, що для призначення (відновлення) соціальних виплат структурний підрозділ з питань соціального захисту населення за власною ініціативою або за зверненням органів, що здійснюють соціальні виплати, протягом 15 робочих днів з дня отримання відповідної заяви внутрішньо переміщеної особи або з дня надходження звернення від органів, що здійснюють соціальні виплати, проводить перевірку достовірності зазначеної в заяві інформації про фактичне місце проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи.
За результатами проведення перевірки структурним підрозділом з питань соціального захисту населення складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї за формою, встановленою Мінсоцполітики, який підписується всіма повнолітніми внутрішньо переміщеними особами та у визначених законодавством випадках - їх законними представниками, а також представниками структурного підрозділу з питань соціального захисту населення (п.8 Порядку № 365).
Пунктом 9-1 Порядку № 365 передбачено, що у разі відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування представник структурного підрозділу з питань соціального захисту населення робить відповідний запис в акті обстеження матеріально-побутових умов сім'ї та надає внутрішньо переміщеній особі письмове повідомлення про необхідність протягом трьох робочих днів з дати складення акта обстеження матеріально-побутових умов сім'ї з'явитися до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення.
Слід зазначити, що в акті обстеження матеріально - побутових умов сім'ї № 25 від 11 січня 2020 року інспектором визначено, що "При відвідуванні даної адреси 08.01.2020р. Подолюк ОСОБА_3 була відсутня. Було залишено повідомлення. Станом на 11.01.2020р. до управління не з'явилась".
З копії довідок про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 02.12.2019р. № 1425 - НОМЕР_2 , із зазначенням фактичного місця проживання/перебування та на дитину: ОСОБА_2 від 02.12.2019р. № 1425-5000239595 вбачається, що позивач разом з дитиною фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 , зазначені довідки в розумінні діючого законодавства є безстроковими.
Як зазначає позивач у своїй позовній заяві, про обстеження її побутових умов ніхто не попереджував і вона не знала точної дати такої перевірки.
Суд зазначає, що відповідачем не надано до суду належних доказів на підтвердження дотримання вимог Порядку № 365 щодо надання внутрішньо переміщеній особі письмового повідомлення про необхідність протягом трьох робочих днів з дати складення акта обстеження матеріально-побутових умов сім'ї з'явитися до структурного підрозділу з питань соціального захисту у зв'язку з її відсутністю під час такого обстеження.
Суд звертає увагу, що відповідно до ч. 7 ст. 7 Сімейного Кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно до п. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано постановою Верховної Ради України №789-XII від 27.02.1991, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Таким чином, суд вважає, що з урахуванням інтересів дитини та обставин, встановлених судом, позивач має право на звернення до органу соціального захисту населення за призначенням допомоги та отримання цієї допомоги.
Отже, враховуючи зазначене, позивач та її дитина як громадяни України мають право на соціальний захист від держави, який передбачає комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на захист добробуту кожного члена суспільства. Забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, держава зобов'язується забезпечити дитині захист і піклування, які необхідні для її благополуччя. Позивач, в сім'ї якої виховуються та проживає неповнолітня дитина, має право на державну допомогу, яка надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною.
Забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 19, ч. 1 ст. 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення засад соціальної правової держави. Зазначені вимоги до держави викладені і у статті 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої), вчиненої 3 травня 1996 року у м. Страсбурзі, яка підписана від імені України 7 травня 1999 року у м. Страсбурзі, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року, відповідно до якої держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.
Таким чином, право позивача на отримання допомоги є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.
До такого висновку суд дійшов і з врахуванням правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеній у справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії", в якій суд встановив обов'язок держави, навіть за відсутності належного ефективного контролю над частиною власної території, вжити заходів у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Відповідно до преамбули Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Статтею 2 вказаного Закону Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Відповідно до статті 7 для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Частиною 2 вказаної статті передбачено, що Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.
Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно із статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Право на свободу пересування і вибору місця проживання в межах держави як невід'ємне право кожної людини закріплено також Загальною Декларацією прав людини 1948 року. Це право, як і інші права і свободи людини, є невідчужуваним, непорушним та не може зазнавати жодних обмежень, зокрема не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками місця мешкання. Отже, тимчасова відсутність позивачки за місцем проживання не може позбавляти її та її неповнолітніх дітей права на виплату соціальної допомоги.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 1 Конституції України, Україна є правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України).
За приписами статті 6 КАС України, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
В силу положень ч. 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
У справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (ч. стаття 2 КАС України).
Згідно зі статтею 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
В ході розгляду справи позивач довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог, а відповідач не надав суду належні докази на підтвердження своїх заперечень проти позову.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З метою ефективного захисту прав позивача, суд на підставі частини 2 статті 9 КАС України, а також належним та достатнім способом захисту прав позивача, з урахуванням приписів статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає необхідним визнати протиправним та скасувати рішення Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради від 16 січня 2020 року про відмову у наданні державної допомоги ОСОБА_4 .В..
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями частини 1 статті 139 КАС України при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, судовий збір у розмірі 840 грн. 80 коп. підлягає стягненню з відповідача на користь Державного бюджету України .
Керуючись статтями 2-17, 19, 20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229, 230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради (85113, Донецька область, м. Костянтинівка, вул. Громова, 14, код ЄДРПОУ 03197428) про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради про відмову у наданні державної допомоги ОСОБА_1 від 16 січня 2020 року.
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради призначити та виплатити ОСОБА_1 соціальну допомогу з моменту її звернення як матері одиночки на доньку ОСОБА_2 .
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради призначити та виплатити ОСОБА_1 соціальну допомогу з моменту її звернення як тимчасово переміщеній особі для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово - комунальних послуг.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради (85113, Донецька область, м. Костянтинівка, вул. Громова, 14, код ЄДРПОУ 03197428) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок на користь Державного бюджету України.
Повний текст рішення виготовлено, підписано 20 лютого 2020 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя К.Е. Абдукадирова