Україна
Донецький окружний адміністративний суд
19 лютого 2020 р. Справа№200/582/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Молочної І. С., розглянувши в порядку спрощеного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду у місті Краматорську Донецької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановив:
13 січня 2020 року ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ; рнокпп: НОМЕР_1 ), позивач, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовними вимогами до Управління Пенсійного фонду України у місті Краматорську Донецької області (юридична адреса: вул. Поштова, буд. 5, м. Краматорськ, Донецька область, 84302; код ЄДРПОУ: 23346787) про:
- визнання протиправними дії Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку пенсії на пільгових умовах;
- зобов'язання Управління Пенсійного фонду України у місті Краматорську Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про перерахунок пенсії на пільгових умовах по суті та врахувати при перерахунку пенсії надані уточнюючі довідки.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 20 січня 2020 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
За правилами пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Згідно з нормами частини 3 статті 263 КАС України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, щов липні 2019 року звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Відповідачем було відмовлено у призначені пенсії, мотивуючи це тим, що відсутні законні підстави для врахування довідок, які видані з порушенням чинного законодавства України.
Позивач вважає такі дії незаконними, оскільки вони порушують його конституційні права. Просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В установлений судом строк відповідачем через Відділ документообігу та архівної роботи суду надано відзив на адміністративний позов, в якому відповідач заперечив проти задоволення заявлених вимог позивача.
Свою позицію відповідач вмотивовував тим, щопозивач звернувся до управління з письмовою заявою про зарахування архівних довідок про пільговий стаж та заробітну плату, які видані архівною установою м. Єнакієве Донецької області, але дані довідки не можливо зарахувати для перерахунку пенсії.
Із заявою встановленого зразка позивач до управління не звертався. Жодного рішення про відмову в перерахунку пенсії не приймалось, позивачу надано відповідь згідно Закону України «Про звернення громадян».
Відповідач вважає, що не порушив прав позивача, діяв в межах повноважень та у спосіб передбачений Конституцією та Законами України. Просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.
ОСОБА_2 є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого ЄнакієськимМВ ГУМВС України в Донецькій області 20вересня 2008 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області, є органом виконавчої влади, який в цих правовідносинах здійснює повноваження, покладені на нього пунктом 12 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Положенням про Пенсійний фонд України», затвердженим Указом Президента України від 6 квітня 2011 року №384/2011, згідно статті 43 КАС України здатний здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки.
З 2015 року позивач перебуває на обліку в Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області як отримувач пенсії по інвалідності 3 групи.
Судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача із заявою від 27 червня 2019 року про здійснення перерахунку пенсії. Як вбачається з наявних матеріалів справи, позивачем при зверненні до пенсійного органу були надані архівні довідки м. Єнакієво.
10липня 2019 року позивачу надано відповідь листом № 12061/02/34, в якому зазначено, що надані довідки видані з порушенням вимог чинного законодавства України.
Зі змісту зазначеного листа вбачається, що підставою для відмови у перерахунку пенсії стала відсутність необхіднихдокументів та заяви позивача про перерахунок пенсії встановленого зразка.
Не погоджуючись з такими діями відповідача позивач звернувся до суду з даним позовом.
Судом встановлено, що рішення про відмову в перерахунку пенсії не приймалось, позивачу надано відповідь згідно положень Закону України «Про звернення громадян».
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.
Отже, відповідач має діяти в межах та у спосіб, встановлених законодавчих норм.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та Законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.
Законом України від 09 липня 2006 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Відповідно статті 5 Закону № 1058-IV, цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Частиною 1 статті 44 Закон № 1058-IV встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Згідно з абзацу 4 пункту 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1), заява на запит пенсійної справи за новим місцем проживання подається пенсіонером особисто до органу, що призначає пенсію, за новим місцем проживання (реєстрації).
Згідно з пунктом 4.1 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).
Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.
Пунктом 4.3. Порядку № 22-1 передбачено, що не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Згідно пункту 4.10 Порядку 22-1, не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2. цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Відповідно до наявних в матеріалах справи документів, позивач звернувся до відповідача з заявою від 27 червня 2019 року довільної форми про перерахунок пенсії. Наведена заява не відповідає формі, встановленій в Додатку № 3 Порядку 22-1.
Втім, суд вважає, що зміст наданої заяви надає можливість визначити підстави та мету її подання, в наданій заяві позивач просив відповідача здійснити перерахунок пенсії. Не зважаючи на те, що заява від 27 червня 2019 року надана у вільній формі, зазначена заява містить чіткі вимоги, спрямовані до органу пенсійного фонду - здійснити перерахунок пенсії, жодних посилань на звернення в порядку Закону України “Про звернення громадян” заява не містить. З огляду на таке суд вважає, що відповідач мав розглянути зазначену заяву в порядку, передбаченому положеннями Порядку № 22-1. Разом з тим, заява позивача була розглянута управлінням в порядку, передбаченому Законом України “Про звернення громадян”, рішення щодо перерахунку пенсії або відмови в такому перерахунку у встановленому Законом порядку не приймалося відповідачем.
Щодо врахування при призначенні пенсії архівних довідок суд зазначає наступне.
За приписами частин 1 та 2 статті 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина.
Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Згідно з частиною 1 статті 18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
За приписами частини 2 статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.
Частиною 3 статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Тобто, відповідно до наведених норм закону, необхідною умовою для визнання незаконним акта органу, який знаходиться на тимчасово окупованій території є створення такого органу, обрання чи призначення у порядку, не передбаченому законом.
Матеріалами справи підтверджено, що трудовий стаж позивач набув у період, коли населені пункти, на території яких підприємства здійснюють господарську діяльність, перебували під контролем української влади, і зазначене підприємство також утворено відповідно до законодавства України.
Всі первинні документи, на підставі яких позивач отримав право на призначення пенсії, були сформовані до проведення антитерористичної операції і не можуть піддаватися сумніву та позбавляти позивача права на отримання пенсії, обрахованої із заробітку, який він отримував на законних підставах, тільки з тих міркувань, що Україна тимчасово не здійснює контроль на території, де позивач набув пільговий стаж роботи.
Щодо окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.
У рішенні Європейського суду з прав людини Мозер проти Республіки Молдови та Росії від 23 лютого 2016 року ЄСПЛ констатував, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами.
В даному випадку позивач не може бути позбавлений свого права, що стосується предмету позову через неможливість перевірки достовірності довідки, у зв'язку з наданням зазначеної довідки підприємством, що знаходиться на території, непідконтрольній українській владі.
Також, оцінюючи спірні правовідносини суд приймає до уваги і практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV, має застосовуватися при розгляді справ як джерело права.
Так, під час розгляду справ проти Туреччини (зокрема, "Loizidouv. Turkey", "Cyprusv. Turkey"), проти Молдови та Росії (зокрема, "Mozerv/theRepublicofMoldovaandRussia", "IlascuandOthersv. MoldovaandRussia"), ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibiacase), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.
Згідно пункту 4.7 Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
За даних обставин відповідач фактично переклав відповідальність за належне оформлення документів підприємства на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження пільгового характеру роботи позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.
За приписами статті 8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
У рішенні від 08 липня 2004 року у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 6 жовтня 2015 року у справі № 816/4505/14, та в силу статті 6 КАС України враховується судом при розгляді даної справи.
Наведені вище обставини свідчать що при розгляді заяви позивача про перерахунок пенсії відповідач діяв без дотримання принципів, визначених статтею 2 КАС України, та положень статті 46 Конституції України.
Згідно з частиною 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
За правилами частин 1, 5 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в разі якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів. Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до пункту 7 частини 2 статті 245 КАС України в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача вчинити певні дії, і це прямо вбачається з пункту 7 частини 2 статті 245 КАС України.
При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за доцільне визнати протиправним дії відповідачапри розгляді заяви позивача про перерахунок пенсії та зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у місті Краматорську Донецької області повторно розглянути заяву позивачапро перерахунок пенсії з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
При цьому, суд вважає, вищевказаний спосіб захисту достатнім, враховуючи обставини по справі. За таких обставин, позов підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 20 січня 2020 року позивачу відстрочено сплату судового збору в сумі 840,80 грн. до ухвалення рішення по справі.
Згідно частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки сплату судового збору відстрочено до ухвалення судового рішення у даній справі, а судовий збір не сплачено, суд дійшов висновку про необхідність стягнення суми судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - суб'єкта владних повноважень на користь Державного бюджету України.
Керуючись ст. ст. 2, 6, 8-9, 19-20, 22, 25-26, 72-78, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків2670012875)до Управління Пенсійного фонду у м. Краматорську Донецької області(юридична адреса: вул. Поштова, буд. 5, м. Краматорськ, Донецька область, 84302; код ЄДРПОУ: 23346787) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України у місті Краматорську Донецької області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку пенсії на пільгових умовах.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у місті Краматорську Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27 червня 2019 рокупро перерахунок пенсії на пільгових умовах по суті, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду у м. Краматорську Донецької області на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 19 лютого 2020 року.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі застосування судом частини 3 статті 243 КАС України зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.С. Молочна