Україна
Донецький окружний адміністративний суд
17 лютого 2020 р. Справа№200/964/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голубової Л.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними дій щодо припинення виплати пенсії з 01.03.2016 року, зобов'язання нарахувати та сплатити суми пенсії за період з 01.03.2016 року по 30.11.2018 року.
В обґрунтування позову зазначає, що має право на пенсію за віком та є внутрішньо переміщеною особою з міста Харцизьк Донецької області.
Відповідач припинив виплату пенсії з 01.03.2016 року по 30.11.2018 року. З грудня 2018 року поновив виплату пенсії, однак не виплатив заборгованість по пенсії за період з 01.03.2016 року по 30.11.2018 року.
Позивач звернувся до відповідача зі скаргою щодо невиплати заборгованості по пенсії. Листом від 06.12.2019 року № 5819-Л-01 відповідач повідомив, що поновлення виплати пенсії здійснено в грудні 2018 року, у зв'язку з чим, утворилась заборгованість за період з 01.03.2016 року по 30.11.2018 року, виплата якої буде здійснена на підставі постанови КМУ від 25.04.2018 року № 335 та постанови КМУ від 08.06.2016 року № 365, тобто за окремим фінансуванням на означені цілі.
Позивач вважає дії відповідача неправомірними та такими, що порушують його конституційні права.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 27 січня 2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 17 лютого 2020 року.
Позивач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином.
Відповідачем надано письмовий відзив від 04.02.2020 року (а.с. 28-29). В обґрунтування незгоди з позовними вимогами зазначає, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні як отримувач пенсії за віком.
Виплата пенсій громадянам України, які проживають на даній території проводиться у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Постановою КМУ від 08 червня 2016 року № 365 затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування.
01.03.2016 року ОСОБА_1 не була внесена у відомості на виплату пенсії до з'ясування фактичного місця проживання на підставі постанови КМУ від 08.06.2016 року № 365.
Стосовно виплати пенсії за період з 01.03.2016 року по 30.11.2018 року, наголошує, що відповідно до п. 15 постанови КМУ від 08.06.2016 року № 365 орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
На даний час порядок здійснення таких виплат Кабінетом Міністрів України не визначений.
З зазначених підстав просив відмовити в позові ОСОБА_1 в повному обсязі.
Відповідно до положень статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України даний предмет спору віднесено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, враховуючи, що відповідача у відповідності до норм законодавства повідомлено про наявність позову щодо визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ОСОБА_1 є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 (а.с. 9-10). Згідно паспортних даних позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 18.10.2017 року № 0000369834/1414018200 позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 12).
Позивач має право на пенсію за віком, про що свідчить пенсійне посвідчення № 38371, видане 10.04.1992 року (а.с. 11).
У зв'язку з невиплатою заборгованості по пенсії, ОСОБА_1 звернулася зі скаргою до відповідача стосовно виплати заборгованості по пенсії (а.с. 14-15).
Листом від 06.12.2019 року № 5819-Л-01 Маріупольське ОУПФУ Донецької області повідомило, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні. З 01.03.2016 року виплату пенсії було призупинено до з'ясування місця фактичного проживання та поновлено з грудня 2018 року на підставі протоколу від 02.10.2018 року № 40. Стосовно заборгованості з пенсії зазначило, що відповідно до постанови КМУ № 365 заборгованість виплачується на умовах окремого порядку, який на даний час не прийнято (а.с. 16-17).
Позивач значиться на обліку відповідача та отримує пенсію за віком, про що свідчить довідка Маріупольського ОУПФУ Донецької області від 03.02.2020 року про нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 (а.с. 30). Згідно довідки, ОСОБА_1 не виплачено пенсію за період з 01.03.2016 року по 30.11.2018 року. Крім того, відповідно до інформації з ІКІС ПФУ: Підсистема призначення та виплати пенсії, ОСОБА_1 нарахована пенсія, однак фактично невиплачена за період з березня 2016 року по листопад 2018 року (а.с. 31).
Перевіряючи правомірність дій відповідача щодо невиплати пенсії позивачу за період з 01.03.2016 року по 30.11.2018 року, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Згідно зі ст. 4 вказаного Закону, факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.
Згідно з ч. 1 ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсії виплачуються щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі, за зазначеним в заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством, зокрема, в інших випадках, передбачених ч.1 ст. 49 цього Закону.
Підстави для припинення виплати пенсії передбачені ч.1 ст.49 цього Закону, а саме: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом шести місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пунктів 10-12 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 365 від 08.06.2016 року структурний підрозділ з питань соціального захисту населення протягом трьох робочих днів з дня складення акта обстеження матеріально-побутових умов сім'ї (крім осіб, зазначених в абзаці другому пункту 7 цього Порядку) та отримання електронної справи отримувача соціальної виплати вносить на розгляд комісій з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утворених районними, районними у мм. Києві і Севастополі держадміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - комісії), подання про призначення (відновлення) або про відмову в призначенні (відновленні) відповідної соціальної виплати.
Питання щодо призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам можуть також розглядатися комісіями, утвореними районними, районними у мм. Києві і Севастополі держадміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі утворення) рад відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 р. № 848 «Про спрощення порядку надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива» (ЗП України, 1996 р., № 2, ст. 76; Офіційний вісник України, 2000 р., № 5, ст. 178), за умови включення до складу таких комісій представників органів, що здійснюють соціальні виплати.
Комісія розглядає подання про призначення (відновлення) або про відмову у призначенні (відновленні) відповідної соціальної виплати протягом п'яти робочих днів з дня отримання такого подання.
За результатами розгляду подання з урахуванням акта обстеження матеріально-побутових умов сім'ї або інших документів, визначених в абзаці другому пункту 7 цього Порядку, комісія приймає рішення про призначення (відновлення) або відмову у призначенні (відновленні) соціальної виплати з моменту припинення її виплати, в тому числі з урахуванням інформації про стан фінансування та виплати, що оприлюднюється на офіційному веб-сайті Мінсоцполітики або інших органів, що здійснюють соціальні виплати.
Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року «Про здійснення соціальних виплат особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції» № 637, передбачено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року № 509.
Зазначені виплати, що призначені або продовжені відповідним особам до набрання чинності цією постановою, здійснюються за фактичним місцем їх проживання (перебування) у разі видачі їм такої довідки.
Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках передбачених законом.
Відповідач не послався на конкретну норму Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що передбачає припинення виплати пенсії.
Наведені норми Закону та підзаконних актів встановлюють підстави припинення виплати пенсії, але не врегульовують порядок припинення (призупинення) таких виплат у зв'язку з виключними обставинами щодо внутрішньо переміщених осіб, відповідних перевірок та фінансування таких виплат місцевими органами Пенсійного Фонду України.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.
Згідно з частиною 2 ст. 14 Закону України від 20 березня 2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян.
Загальновідомою обставиною є те, що в Україні ані воєнного, ані надзвичайного стану не оголошено, а з 14.04.2014 року в країні триває антитерористична операція, а пізніше - операція об'єднаних сил, яка не може за своєю правовою сутністю відповідно до приписів ч. 2 ст. 14 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» обмежувати конституційні права громадян України, зокрема, конституційне право на соціальний захист у старості. Тобто, стаття 14 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» в частині введення тимчасових обмежень прав і свобод громадян у районі проведення антитерористичної операції суперечить статті 64 Конституції України.
Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13.06.2007 року, зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.
За приписами статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Крім того, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних.
З огляду на вищевикладене, постанови Кабінету Міністрів України, на які посилається відповідач, є підзаконними нормативно-правовими актами, які приймаються у відповідності до виконання Законів України, у зв'язку з чим, не можуть змінювати в бік звуження права громадян на пенсійне забезпечення, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Дана правова позиція узгоджується з позицією Верховного суду викладеною у постановах від 30 січня 2018 року у справі К/9901/3099/17; від 06 лютого 2018 року у справах К/9901/173/17, К/9901/614/17; від 13 лютого 2018 року у справах К/9901/163/17, К/9901/3741/17.
Згідно ч. 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Крім того, суд зазначає, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 червня 2017 року по справі № 826/12123/16 яка залишена без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2018 року визнано нечинними пункти 7, 8, 9, 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 та абз. 10 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 05 листопада 2014 року № 637.
Відтак, дії відповідача щодо припинення (призупинення) виплати пенсії позивачу не відповідають Конституції України та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в виключних умовах окупації частини територій України.
Статтею 1 Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» встановлено, що територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.
Розпорядженням КМУ від 02.12.2015р. №1275-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, до якого відноситься м. Харцизьк Донецької області.
Дію вказаного розпорядження зупинено розпорядженням Кабінету Міністрів України №1079-р від 05.11.2014р.
Вказані розпорядження втратили чинність згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 р. № 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України». Вказаним розпорядженням до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція знову включено м. Харцизьк Донецької області.
Відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).
Ані Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року, ані Законом України від 02.09.2014р. №1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», ані будь-яким іншим Законом України не встановлено обмежень права на отримання пенсійних виплат осіб, які проживають на території, яка не контролюється органами державної влади.
Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
У п. 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст.14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у зразковій адміністративній справі № 805/402/18 від 03 травня 2018 року.
Відповідно до ч. 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Суд зазначає, що бездіяльність Кабінету Міністрів України по невизначенню окремого порядку щодо виплати заборгованості по пенсіях не може служити причиною порушення конституційного права позивача на забезпечення в старості, гарантованого державою.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Зміст наведеної норми свідчить про те, що Кодекс адміністративного судочинства України є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. Водночас відносини щодо строків звернення до адміністративного суду регулюються не тільки нормами Кодексу адміністративного судочинства України, а й іншими законами України.
Спеціальним законом, яким врегульовано правовідносини щодо пенсійного забезпечення громадян, строки та порядок перерахунку пенсій є Закон України № 1058-IV.
Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Таким чином, право позивача щодо отримання пенсії за період з 01 березня 2016 року є абсолютним та не може бути обмежено будь-яким строком у силу вимог частини другої статті 46 Закону України № 1058-ІV, а бездіяльність відповідача носить триваючий характер.
Аналогічну позицію щодо застосування строків звернення до суду у справах цієї категорії викладено в постанові Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі № 573/1759/17 (К/9901/3564/18).
З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заявлених позивачем вимог про визнання протиправними дій щодо припинення виплати пенсії з 01.03.2016 року, зобов'язання нарахувати та сплатити суми пенсії за період з 01.03.2016 року по 30.11.2018 року.
Відповідно до п. 10 ч. 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
За вимогами ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно частини 3 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
Відповідно до частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
З огляду на викладене, на підставі положень Конституції України, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року, Закону України від 02.09.2014р. №1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», ст.ст. 2, 17, 77, 90, 139, 242-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 (місце реєстрації відповідно паспорта громадянина України: АДРЕСА_3 ; місце фактичного проживання/перебування згідно довідки від 18.10.2017р. № 0000369834/ НОМЕР_2 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження згідно даних з ЄДР: 87548, Доненька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, буд. 27-А, код ЄДРПОУ 42171861) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати заборгованості з пенсії ОСОБА_1 за період з 01 березня 2016 року по 30 листопада 2018 року.
Зобов'язати Маріупольське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області виплатити ОСОБА_1 заборгованість з пенсії за період з 01 березня 2016 року по 30 листопада 2018 року.
Стягнути з Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42171861) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати з судового збору у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 21 лютого 2020 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Л.Б. Голубова