Україна
Донецький окружний адміністративний суд
11 лютого 2020 р. Справа№200/13396/19-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Чекменьова Г.А.,
за участю:
секретаря судового засідання Перерви Д.М.,
представника відповідача Філонік В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача по невиплаті державної соціальної допомоги на сина ОСОБА_2 , як на дитину з інвалідністю, з дати її припинення;
- зобов'язати виплатити заборгованість з державної соціальної допомоги на сина ОСОБА_2 , як на дитину з інвалідністю, за весь період, починаючи з дати її невиплати негайно після проголошення судового рішення.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила, що вона є матір'ю дитини з інвалідністю та одержувачем соціальної допомоги на сина з 02.10.2007 року по 31.08.2025 року. Позивач перебувала на обліку в Управління праці та соціального захисту населення Петровської районної у місті Донецьку раді, однак у зв'язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції в її населеному пункті, припиненням здійснення повноважень відповідним органом соціального захисту, була вимушена покинути своє постійне місце проживання та переїхати до міста Краматорська Донецької області, де стала на облік як внутрішньо переміщена особа. Після звернення до відповідача їй було поновлено та виплачено існуючу заборгованість з державної соціальної допомоги на сина, але її виплата знов була припинена з невідомих підстав. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, та такими що порушують її конституційні права.
Ухвалою від 25 листопада 2019 року позовну заяву прийнято до розгляду, позивача звільнено від сплати судового та відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін.
Відповідно до ухвали суду від 26 грудня 2019 року розгляд справи здійснюється в порядку загального позовного провадження.
Позивач до судового засідання не з'явилася, про дату, час та місце судового розгляду повідомлена належним чином, у позовній заяві просила розглянути справу за її відсутності.
Відповідач надав відзив на позов, в якому зазначив, що ОСОБА_1 звернулася до Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради з питання первинного призначення державної соціальної допомоги на дитину з інвалідністю віком до 18 років, як внутрішньо переміщена особа, 24.12.2015 року. На підставі отриманої інформації з ДП «Інформаційно-обчислювальний центр Мінсоцполітики України» про перебування позивача станом на 28.12.2015 року на обліку як одержувач вищевказаної допомоги, відповідачем рішенням від 27 січня 2016 року призначено ОСОБА_1 державну соціальну допомогу на дитину з інвалідністю до досягнення 18 років на період з 01 жовтня 2014 року по 30 серпня 2025 року у розмірі 1479, 30 грн.
19 жовтня 2017 року позивач звернулась із заявою про зміну адреси фактичного місця проживання на АДРЕСА_1 . Однак, за заявою господарки вказаної квартири, 26.06.2018 року здійснено перевірку, за результатами котрої складено акти обстеження соціально-побутових умов, підтверджуючі відсутність позивача за вказаною адресою.
Мотивуючи відсутність ОСОБА_1 за вказаним місцем проживання, Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради рішенням від 04.07.2018 року № 397 скасувало довідки внутрішньо переміщених осіб на ім'я ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та на цій підставі відмовило у призначені державної соціальної допомоги на дитину з інвалідністю з дитинства з 01 грудня 2017 року.
Відповідач вважає, що діяв правомірно в межах існуючого законодавства, на підставі чого просив відмовити у задоволенні позову.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, викладених у позовній заяві.
З'ясовуючи, чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ), є громадянкою України та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується копією паспорта громадянина України НОМЕР_2 .
Позивачка є матір'ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 21.09.2007 року, актовий запис № 520 (а.с.11).
Відповідно до довідки № 117 від 09.01.2013 року ОСОБА_1 перебуває на обліку Управління праці та соціального захисту населення Петровської районної у місті Донецьку раді як одержувач державної соціальної допомоги на дитину інваліда до 18 років, призначену з 02.10.2007 року по 31.08.2025 року (а.с.13).
Відповідно до довідок від 18.10.2017 року № 0000371232 та № 0000371239 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи фактичним місцем проживанням позивача та її сина є: АДРЕСА_1 (а.с.12).
З наявних у справи матеріалів випливає, що позивач зверталась до відповідача 24.12.2015 року з заявою про призначення державної допомоги на дитину інваліда до 18 років (а.с.31).
Рішеннями Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради від 26.01.2016 року та 27.01.2016 року позивачу призначена державна соціальна допомога на дитину з інвалідністю та допомога на дітей одиноким матерям (а.с.28, 29).
Рішенням Управління від 04.07.2018 року № 397 скасовано довідки внутрішньо переміщених осіб від 18.10.2017 року на ім'я ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , у зв'язку з наданням завідомо недостовірних відомостей про фактичне місце проживання (а.с.22), відповідно до актів обстеження матеріально-побутових умов сім'ї від 26.06.2018 року №№ 15142, 15143 (а.с.23, 24).
З урахуванням встановлених у справі обставин, вирішуючи адміністративний спір, суд застосовує такі джерела права.
Відповідно до статей 1, 3 Конституції України, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Право на матеріальне забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України та соціальну захищеність шляхом встановлення державної соціальної допомоги на рівні прожиткового мінімуму особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю гарантує Закон України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» від 16.11.2000 № 2109-III (далі - Закон № 2109-III).
Статтею 1 Закону № 2109-III визначено, що право на державну соціальну допомогу мають особи з інвалідністю з дитинства і діти з інвалідністю віком до 18 років.
Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, з питань сім'ї та дітей, організовує роботу щодо призначення та виплати державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю.
Причина, група інвалідності, строк, на який встановлюється інвалідність, визначаються органом медико-соціальної експертизи згідно із законодавством України з одночасним роз'ясненням особам з інвалідністю з дитинства їх права на державну соціальну допомогу.
Відповідно до статті 4 Закону № 2109-III державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства призначається на весь час інвалідності, встановленої органами медико-соціальної експертизи.
На дітей з інвалідністю державна соціальна допомога призначається на строк, зазначений у медичному висновку, який видається у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, але не більш як по місяць досягнення дитиною з інвалідністю 18-річного віку.
Відповідно до статті 8 Закону № 2109-III заява про призначення державної соціальної допомоги подається особою з інвалідністю з дитинства до управління праці та соціального захисту населення за місцем проживання. До заяви про призначення державної соціальної допомоги повинні бути додані документи про вік і місце проживання особи з інвалідністю з дитинства або дитини з інвалідністю, документи про місце проживання батьків, усиновителів, опікуна або піклувальника, який подав заяву, а також довідка медико-соціальної експертизи або медичний висновок, видані у встановленому порядку.
Суми державної соціальної допомоги, не одержані своєчасно з вини органу, який призначає або виплачує державну соціальну допомогу, або через неможливість отримання цих сум особою з інвалідністю чи її офіційним представником з поважних причин (поважною причиною є перебування особи з інвалідністю на лікуванні, інші причини, які фізично унеможливлювали своєчасне витребування призначених сум державної соціальної допомоги, або інші об'єктивні обставини, коли особа з інвалідністю чи її батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники не могли звернутися за їх отриманням), виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком. При цьому виплата державної соціальної допомоги за минулий час здійснюється виходячи із прожиткового мінімуму, затвердженого на момент її виплати, з компенсацією за несвоєчасну її виплату.
Згідно зі статтею 10 вказаного Закону державна соціальна допомога виплачується державними підприємствами і об'єднаннями зв'язку за місцем проживання особи з інвалідністю з дитинства або батьків, усиновителів, яким призначена допомога на дітей з інвалідністю. Опікуну або піклувальнику державна соціальна допомога виплачується за місцем їх проживання. Виплата державної соціальної допомоги провадиться щомісячно за поточний місяць у встановлені місцевою державною адміністрацією строки. Призначена державна соціальна допомога виплачується особі з інвалідністю з дитинства незалежно від одержуваного нею заробітку, стипендії, аліментів або інших доходів. Державна соціальна допомога, яка призначена на дитину з інвалідністю віком до 18 років, виплачується незалежно від одержання на неї інших видів допомоги.
Стаття 14 Закону № 2109-III передбачає, що підставою припинення і відновлення виплати державної соціальної допомоги є влаштування особи з інвалідністю з дитинства до відповідної установи (закладу) на повне державне утримання або зняття з повного державного утримання.
При зміні одержувачем державної соціальної допомоги місця проживання виплата цієї допомоги продовжується відповідною місцевою державною адміністрацією за новим місцем проживання. Виплата державної соціальної допомоги продовжується з того часу, з якого вона була припинена за попереднім місцем проживання.
Порядок надання державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства та дітям з інвалідністю, затверджений Наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства фінансів України від 30.04.2002 №226/293/169 (далі - Порядок), розроблений відповідно до Закону № 2109-III і визначає умови призначення та порядок надання і виплати: державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства та дітям з інвалідністю віком до 18 років; надбавок на догляд за інвалідами з дитинства та дітьми з інвалідністю віком до 18 років; допомоги на поховання інваліда з дитинства або дитини з інвалідністю віком до 18 років.
Відповідно до пункту 1.2. Порядку державна соціальна допомога призначається і виплачується громадянам України, які постійно проживають на території України; іноземним громадянам та особам без громадянства, які переселилися з інших держав на постійне проживання в Україну, та особам, які набули статусу біженців.
Державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам призначається структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (крім міст Києва та Севастополя) рад (далі - місцеві органи з питань соціального захисту населення).
Згідно з пунктом 2.1. Порядку право на державну соціальну допомогу мають інваліди з дитинства та діти з інвалідністю віком до 18 років.
Під законними представниками дітей з інвалідністю треба розуміти батьків, прийомних батьків, батьків-вихователів дитячого будинку сімейного типу, усиновителів, опікунів, піклувальників.
Пунктом 2.4 Порядку містить перелік документів, які подаються для призначення соціальної допомоги, та зазначається, що заява про призначення державної соціальної допомоги особі з інвалідністю з дитинства, яку визнано недієздатною, а також на дитину з інвалідністю подається одним із їх законних представників за зареєстрованим місцем проживання або за місцем фактичного проживання особи, яка подає заяву. Державна соціальна допомога за місцем фактичного проживання призначається за умови неотримання зазначеної допомоги за місцем реєстрації заявника. Перевірка відомостей щодо неотримання допомоги проводиться структурними підрозділами з питань соціального захисту населення з використанням інформаційних систем.
Якщо зареєстроване місце проживання або місце фактичного проживання законного представника не збігається із зареєстрованим місцем проживання або місцем фактичного проживання дитини з інвалідністю, структурні підрозділи з питань соціального захисту населення проводять перевірку відомостей щодо неотримання державної соціальної допомоги на дитину з інвалідністю другим із законних представників з використанням інформаційних систем.
Положення Порядку щодо виплати допомоги на поховання кореспондуються з положеннями Закону № 2109-III, та уточнюють, що допомога на поховання не виплачується у разі: смерті особи, яка перебувала на повному державному утриманні (крім випадків, коли поховання здійснюється членами сім'ї або іншою особою); смерті осіб, поховання яких проводиться за рахунок коштів державного бюджету (Пункт 5.2.).
На підставі наведених норм, надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає про таке.
Статтею 64 Конституції України передбачено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Стаття 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Згідно з частиною 2 статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11.12.2003 року № 1382-IV реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (надалі - Закон № 1706-VII), та визначає, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Згідно з нормами статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на соціальне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Водночас частиною першою статті 3 Закону № 1706-VII встановлено, що громадянин України за обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання, що враховується судом.
Постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 531 «Про особливості реалізації прав деяких категорій осіб на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», від 07 листопада 2014 року № 595 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства» не є законом, тому не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили, і у сфері спірних правовідносин, врегульованих Законом № 2109-III , не можуть застосовуватись.
Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод, що забезпечуються Конституцією України та не можуть бути скасовані.
Право громадянина на призначення йому соціальних виплат не можна пов'язувати з такою умовою, як постійне місце проживання (реєстрація місця проживання) або з відсутністю довідки про внутрішньо переміщену особу, а держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати.
В даному випадку наявність або відсутність у позивача, в певний період часу, статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні соціальних виплат, та потребує від людини здійснення додаткових дій, не передбачених Законами України.
Суд наголошує, що статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадянина, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, освіти, культури і охорони здоров'я, екологічної безпеки.
Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
В даному випадку поняття «закон» розуміється як нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, що регулює найважливіші суспільні відносини шляхом встановлення загальнообов'язкових правил, прийнятий в особливому порядку (законодавчим органом влади), або безпосередньо народом. Тому конституційне поняття «закон», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню. Відповідно, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У рішенні у справі “Суханов та Ільченко проти України” Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (п. 25 цього рішення).
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді страхових виплат суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі “Щокін проти України”, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (п. 33 цього рішення).
Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
При розгляді даної справи суд враховує висновки щодо застосування норм матеріального права у подібних відносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 243/3505/16-ц, про те, що відсутність довідки про взяття на облік позивача як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району АТО, не може бути підставою для невиплати позивачу соціальних виплат. При цьому Верховний суд відступив від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному в рішенні Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-51цс17.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, зобов'язання відповідача виплатити позивачу державну допомогу на дитину з інвалідністю випливає як із норм законодавства України, так і з відповідної практики ЄСПЛ, що є обов'язковою для застосування в Україні.
Судом встановлено, що позивач є матір'ю дитини з інвалідністю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та має право на отримання щомісячної державної соціальної допомоги на дитину з інвалідністю до досягнення 18 років.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем не надано суду доказів правомірності дій щодо припинення виплати державної соціальної допомоги в розумінні вищенаведених норм Закону.
Оцінивши докази у справі в їх сукупності, суд дійшов висновку, що припинення та невиплата позивачеві раніше призначеної щомісячної державної соціальної допомоги не може вважатися правомірним, а отже, невиплата допомоги позивачеві відбулася з вини органу соціального захисту населення.
Статтею 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони з дотриманням певних принципів, зокрема, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації.
При цьому суд зазначає, що за приписами статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд, в тому числі, може прийняти рішення про: визнання протиправним та не чинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів тощо.
Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 245 КАС України, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Оскільки відповідач реалізував надані йому дискреційні повноваження у спосіб, не передбачений законом, і під час розгляду справи встановлена протиправність дій органу владних повноважень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати державної соціальної допомоги ОСОБА_1 на сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , як на дитину з інвалідністю, та зобов'язання Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради здійснити зазначені виплати.
Що стосується клопотання позивача про встановлення судового контролю у формі надання звіту про виконання судового рішення, суд зазначає, що звіт не належить до складу позовних вимог, а є процедурним питанням, встановлення судового контролю відповідно до статті 382 КАС України є правом суду. За даних обставин справи, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю у формі надання звіту про виконання судового рішення, враховуючи те, що судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає безумовному виконанню.
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що відмовив ОСОБА_1 у призначені державної соціальної допомоги на дитину з інвалідністю з дитинства з 01 грудня 2017 року.
Оцінюючи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Приписами частини 1 статті 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, вказані судові витрати розподілу не підлягають.
На підставі наведеного, керуючись статтями 2, 241-246, 255, 295-297 КАС України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради (Донецька область, м. Краматорськ, вул. Героїв Небесної Сотні, 23, код ЄДРПОУ 25953617) про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради щодо припинення виплати державної соціальної допомоги на дитину з інвалідністю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 01 грудня 2017 року.
Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради (Донецька область, м. Краматорськ, вул. Героїв Небесної Сотні, 23, код ЄДРПОУ 25953617) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) допомогу на дитину з інвалідністю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 01 грудня 2017 року.
В частині присудження виплати допомоги на дитину з інвалідністю в межах суми стягнення за один місяць рішення суду виконується негайно.
Вступна та резолютивна частина рішення виготовлена та проголошена 11 лютого 2020 року. Рішення складено у повному обсязі 21 лютого 2020 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Г.А. Чекменьов