Україна
Донецький окружний адміністративний суд
21 лютого 2020 р. Справа№200/846/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Хохленкова О.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації міста Торецьк про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 , звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації міста Торецьк про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона є громадянкою України, про що свідчить паспорт громадянина України, виданий 08 квітня 2009 року Будьоннівським РВ ДМУ УМВС України в Донецькій області, реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_1 .
20 січня 2017 року Нікопольським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області було видане свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 доньки ОСОБА_2 , про що 05 жовтня 2017 року було складено відповідний актовий запис № 847. Батьками у зазначеному свідоцтві зазначено: батько - ОСОБА_3 , мати - ОСОБА_1 . Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народженім із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини 1 статті 135 Сімейного кодексу України від 05 жовтня 2017 року відомості про батька записані відповідно до частини 1 статті 135 Сімейного кодексу України (зі слів матері).
11 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до департаменту з питання призначення допомоги при народженні дитини ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 . За результатами розгляду заяви від 11 грудня 2019 року відповідачем було прийнято рішення від 24 грудня 2019 року, відповідально до якого в призначенні допомоги відмовлено. Вважає зазначене рішення необґрунтованим, незаконним і неправомірним, таким що порушує права дитини, передбачені Законом України «Про охорону дитинства» та підлягає скасуванню. Просить суд
визнати протиправним та скасувати рішення Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації м. Торецьк Донецької області від 24.12.2019 щодо відмови ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) у призначенні допомоги при народженні дитини - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 ,
зобов'язати Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації м.Торецьк Донецької області призначити та здійснити виплату ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) допомоги при народженні дитини - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 41 280,00 (сорок одна тисяча двісті вісімдесят) грн. 00 коп.
Ухвалою від 21 січня 2020 року суд відкрив провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
14 лютого 2020 року відповідач надав через канцелярію суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд відмовити у задоволені позовних вимог.
Свою позицію відповідач вмотивовував наступним. 13 грудня 2019 року відповідачем отримано від позивача заяву (у довільній формі) про виплату державної допомоги при народженні дитини від 11.12.2019 року та заяву про призначення усіх видів соціальної допомоги, компенсацій та пільг. У заяві про призначення усіх видів соціальної допомоги компенсацій та пільг, стоїть позначка про призначення допомоги при народженні дитини, а також прохання про перерахування коштів через національного оператора поштового зв'язку № 85200.
Відповідно до п.11 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України 27.12.2001 № 1751, для призначення допомоги при народженні дитини органу соціального захисту населення за умови пред'явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, подається:
1) заява одного з батьків (опікуна), з яким постійно проживає дитина, що складається за формою, затвердженою Мінсоцполітики;
2) копія свідоцтва про народження дитини (з пред'явленням оригіналу).
Надання заяви про призначення допомоги при народженні дитини через будь-яке поштове відділення, без пред'явлення паспорту або іншого документу, що посвідчує особу та оригіналу свідоцтва про народження дитини чинним законодавством не передбачено.
За відомостями єдиного Web-орієнтованого сегмента «Облік ВПО» позивач не перебуває на обліку в Управлінні як ВПО. Відповідно до позовної заяви Позивач зареєстрований і фактично мешкає у м. Донецьк, на тимчасово окупованій території. Тобто, не має законних підстав для взяття на облік як ВПО. Зазначає, що пасивна поведінка позивача щодо реалізації своїх законних прав за наявності на те підстав та обставин не може ставитись у вину органу державної влади та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_3 , виданого Будьонівським РВ ДМУ УМВС України в Догнецькій області 08.04.2009 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 . Як встановлено судом, підтверджено наявними матеріалами справи позивач та її дитина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є внутрішньо переміщеними особами (довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 02.07.2019 року № 1442-5000151794, № 1442-5000151781).
Судом встановлено, що позивачка ІНФОРМАЦІЯ_4 в місті Донецьку Донецької області народила дитину ОСОБА_2 , про що свідчить свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 , видано Нікопольським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області 05.10.2017 року, актовий запис № 847 (а.с.11).
28.11.2019 року позивач звернулась до відповідача з заявою про виплату державної допомоги при народженні.
На звернення позивача, відповідачем направлено повідомлення від 24.12.2019 року № 08вх. Л-852-5.1-6.2 про відмову у призначенні допомоги ОСОБА_1 при народженні дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . (а.с.12-13)
Отже, спірним питанням у справі є правомірність відмови відповідача в призначенні допомоги при народженні дитини.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Згідно частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно статті 8 Закону України “Про охорону дитинства”, кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги встановлює Закон України від 21 листопада 1992 року № 2811-XII “Про державну допомогу сім'ям з дітьми” (надалі - Закон № 2811-XII). Даний Закон спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.
Так, згідно з частиною першою статті 1 зазначеного Закону громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених Законом та іншими законами України.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 3 Закону № 2811 одним із видів державної допомоги сім'ям з дітьми є допомога при народженні дитини. Така допомога призначається і виплачується органами соціального захисту населення; надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною; покриття витрат на її виплату здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів (стаття 4, частина 1 статті 5, частина 1 статті 10 Закону), з урахуванням умов, визначених у статті 11 Закону № 2811-XII.
Таким чином, допомога при народженні дитини є різновидом державної допомоги у загальній системі соціального захисту населення і надається з метою забезпечення відповідного рівня матеріальної підтримки сімей, у яких є діти, створення належних умов для утримання та виховання дітей.
За приписами статті 11 Закону № 2811-XII, для призначення допомоги при народженні дитини до органу соціального захисту населення за умови пред'явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини. Даний перелік документів є вичерпним. Допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини. У разі народження мертвої дитини допомога при народженні дитини не призначається. Вказані норми Закону кореспондуються з положеннями Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1751 від 27 грудня 2001 року (зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 59 від 04 лютого 2009 року).
Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок про те, що заява про призначення допомоги при народженні дитини подається одним із батьків дитини в письмовій формі до органів соціального захисту за формою, затвердженою Мінсоцполітики.
Суд зазначає, що у відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради Української РСР від 27.02.1991 року №789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров'я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду.
Окрім того, суд зауважує, що допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам.
У даному випадку неможливість своєчасного звернення одним з батьків до органу, який здійснює призначення допомоги при народженні дитини, призводить до порушення інтересів саме дитини.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі №591/610/16.
Частинами сьомою, дев'ятою статті 11 Закону № 2811-XII визначено, що допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини. Виплата допомоги при народженні дитини припиняється у разі: позбавлення отримувача допомоги батьківських прав; відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав; тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання; припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень щодо конкретної дитини; нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини.
Суд звертає увагу, що позивачем заявлений позов фактично в інтересах дитини для її належного матеріального забезпечення, а відповідно до частини сьомої статті 7 Сімейного Кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно до п. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано постановою Верховної Ради України №789-XII від 27.02.1991, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Позивачка в адміністративному позові просила суд визнати протиправним та скасувати рішення Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації м. Торецьк Донецької області від 24.12.2019 № 08 вх.Л-852-5.1-6.2 щодо відмови ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) у призначенні допомоги при народженні дитини - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Ця позовна вимога задоволенню не підлягає, оскільки відповідач не приймав зазначеного рішення (доказів прийняття рішення сторонами суду не надано).
Отже, беручи до уваги необхідність захисту інтересів малолітньої дитини, враховуючи ту обставину, що позивач всупереч своїй волі змушена була змінити місце проживання внаслідок проведення антитерористичної операції, виходячи із завдань судочинства та відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З огляду на викладене суд вважає за доцільним вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації м. Торецьк Донецької області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні допомоги при народженні дитини - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , викладені у листі від 24.12.2019 № 08 вх.Л-852-5.1-6.2.
Стосовно вимоги позивачки в частині зобов'язання Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації м.Торецьк Донецької області призначити та здійснити виплату ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) допомоги при народженні дитини - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 41 280,00 (сорок одна тисяча двісті вісімдесят) грн. 00 коп, суд зазначає наступне.
Згідно статті 12 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» допомога при народженні дитини призначається у розмірі 41280 гривень. Виплата допомоги здійснюється одноразово у сумі 10320 гривень, решта суми допомоги виплачується протягом наступних 36 місяців рівними частинами у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно постанови Кабінету Міністрів від 27 грудня 2001 р. N 1751 п.2 «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми» призначення і виплата державної допомоги сім'ям з дітьми здійснюються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за зареєстрованим місцем проживання або місцем фактичного проживання заявника.
Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації м.Торецьк Донецької області є органом, який призначає допомогу при народженні дитини та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Управління має виключну компетенцію в питаннях призначення допомоги.
Реалізація суб'єктами публічної адміністрації своїх повноважень, які є законодавчо визначеними, що випливає з положень частини другої статті 19 Конституції України, здійснюється в межах відповідної законної дискреції. Суд не може підміняти державний орган, рішення (якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Разом з тим, пунктом 4 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
За таких обставин, з урахуванням інтересів дитини та обставин, встановлених судом, суд доходить висновку про наявність у позивача права на звернення до органу праці та соціального захисту населення за призначенням допомоги при народженні дитини та отримання цієї допомоги.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормами статті 2 КАС України встановлено, що адміністративні суди при оскарженні рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, серед іншого, перевіряють чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь - якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) та з урахуванням принципу верховенства права.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини четвертої статті 245 КАС України встановлено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства” (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності “небезпідставної заяви” за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути “ефективним” як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.
Відповідно до пункту 7 частини 2 статті 245 КАС України в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання вчинити певні дії. Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача вчинити певні дії, і це прямо вбачається з норм Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Отже, вимога позивача зобов'язати Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації м.Торецьк Донецької області призначити та здійснити виплату ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 41 280,00 (сорок одна тисяча двісті вісімдесят) грн. 00 копійок - підлягає частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 21 січня 2020 року суд відстрочив позивачеві сплату судового збору в розмірі 840, 80 гривень до ухвалення судового рішення по справі.
Нормами частини другої статті 133 КАС України встановлено, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, судовий збір в розмірі 840,80 грн. підлягає стягненню на користь Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації міста Торецьк про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації м. Торецьк Донецької області (85200, Донецька область, місто Торецьк, вулиця Євгена Седнєва, будинок 1, ЄДРПОУ 26000411) щодо відмови ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) у призначенні допомоги при народженні дитини - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Зобов'язати Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації м.Торецьк Донецької області (85200, Донецька область, місто Торецьк, вулиця Євгена Седнєва, будинок 1, ЄДРПОУ 26000411) призначити та здійснити виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) допомоги при народженні дитини - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації м.Торецьк Донецької області (85200, Донецька область, місто Торецьк, вулиця Євгена Седнєва, будинок 1, ЄДРПОУ 26000411) на користь Державного бюджету України суму судового збору в розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.
Повний текст рішення складено та підписано 21 лютого 2020 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя О.В. Хохленков