Україна
Донецький окружний адміністративний суд
17 лютого 2020 р. Справа№200/481/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазарєва В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Маріупольського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
У січні 2020 року до Донецького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Маріупольського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі - УПФ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 21 серпня 2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. 27 серпня 2019 року рішенням №345 відповідач відмовив в зарахуванні до загального стажу позивача періоду навчання з 01.09.1984 року по 12.06.1989 року, у зв'язку з тим, що в дипломі про навчання зазначено ім'я « ОСОБА_2 », а в паспорті « ОСОБА_2 ».
Позивач вважає таке рішення УПФ протиправним, оскільки воно прийнято із порушенням норм чинного законодавства та порушує його конституційні права.
Виходячи з наведеного, позивач просить: 1) визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про відмову в зарахуванні періоду навчання з 01.09.1984 року по 12.06.1989 року в Торезькому гірничому технікумі ім. «О.Ф. Засядько» до загального стажу; 2) повторно розглянути заяву від 25.07.2019 року про призначення пенсії та зобов'язати УПФ зарахувати до стажу період навчання з 01.09.1984 року по 12.06.1989 року в Торезькому гірничому технікумі ім. «О.Ф. Засядько».
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 16 січня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження у даній справі без проведення судового засідання та повідомлення сторін. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.
18 листопада 2019 року представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що до загального стажу позивача не зараховано періоду навчання з 01.09.1984 року по 12.06.1989 року, у зв'язку з тим, що в дипломі про навчання зазначено ім'я « ОСОБА_2 », а в паспорті « ОСОБА_2 ». Згідно пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. № 637 «Про затвердження порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», коли у трудовій книжці містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Зазначив, що довідки, підтверджуючої період навчання позивачем не надано.
На підставі наведеного, представник УПФ вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується вимоги, дослідивши докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить копія паспорту (а.с. 6-8).
21 серпня 2019 року позивач звернувся до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області із заявою про призначення пенсії, яка зареєстрована за № 5437. До зазначеної заяви позивачем до управління надано наступні документи: копію паспорту та ІПН, копію трудової книжки; копію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
27 серпня 2019 року рішенням Маріупольського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області не зараховано до загального стажу період навчання з 01.09.1984 року по 12.06.1989 року, у зв'язку з тим, що в дипломі про навчання зазначено ім'я « ОСОБА_2 », а в паспорті « ОСОБА_2 » (а.с. 11).
Позивач оскаржує вищевказане рішення відповідача, як таке, що прийнято з порушенням норм чинного законодавства та порушує його конституційні права.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Згідно частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі Закон № 1058-IV)).
Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Пунктом 1 частини 1 статті 9 Закону № 1058-ІV визначено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються у т. ч. пенсія за віком.
Частиною 4 статті 24 Закону № 1058-ІV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
У відповідності до пункту 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-ІV Пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком N 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Закон України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991 року (далі - Закон № 1788-XII) відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих.
Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.
Постановою КМУ від 12.08.1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Згідно з пунктом 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Тобто, надання інших документів для підтвердження трудового стажу необхідне лише за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній.
В період навчання позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, що затверджена постановою Держпраці СРСР від 20.06.1974 №162 (далі - Інструкція № 162).
Згідно п. 2.17 Інструкції № 162 до трудової книжки за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер і найменування відповідних документів такі записи:
а) про час служби у складі Збройних Сил СРСР, в органах Комітету державної безпеки СРСР і Міністерства внутрішніх справ СРСР, у всіх видах охорони, на яку поширюється законодавство про працю і державне соціальне страхування із зазначенням дати призову (зарахування) і дати звільнення зі служби;
б) про час навчання в професійно-технічних та інших училищах, на курсах і в школах по підвищенню кваліфікації, по перекваліфікації та підготовці кадрів;
в) про час навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах (включаючи і час роботи в студентських загонах, на виробничій практиці та при виконанні науково-дослідної госпдоговірної тематики), партійних школах, профруху і про час перебування в аспірантурі, клінічній ординатурі, крім випадків, зазначених в п. 2.15 цієї Інструкції;
г) про роботу як члена колгоспу - в тих випадках, коли чинним законодавством передбачено залік цієї роботи в загальний трудовий стаж робітників і службовців.
Під час розгляду справи, судом встановлено, що у відповідності до записів у трудовій книжці позивача, ОСОБА_1 навчався в Торезькому гірничому технікумі з 01.09.1984 року по 12.06.1989 року (а.с. 10).
Запис про навчання засвідчений печаткою підприємства, вказано підставу внесення відповідного запису - диплом НТ №95914.
Отже, в даному випадку факт навчання позивача з 01.09.1984 року по 12.06.1989 року підтверджується відомостями трудової книжки, які були внесені відповідно до діючого законодавства.
Окрім визначеного, суд звертає увагу на наступне.
У відповідності до пункту 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 року № 637, у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (пункт 3 вказаної Постанови).
Пунктом 17 Постанови № 637 передбачено те, що за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.
Згідно з частиною 3 статті 44 Закону № 1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Отже, з наведених норм чинного законодавства вбачається дуже великий обсяг прав та обов'язків в органів Пенсійного фонду при вирішенні питання про призначення пенсії та перевірки наявного стажу роботи для її призначення.
Разом з тим, відповідач має право та зобов'язаний його реалізувати у випадку обґрунтованих сумнівів щодо достовірності тих чи інших документів.
Стаття 1 “Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод”, у редакції протоколів № 11 та № 14 (04 листопада 1950 року), визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Пічкур проти України” (Заява № 10441/06) від 07 листопада 2013 року Європейський суд з прав людини зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. За наведених вище міркувань Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу (параграфи 51, 54).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Суханов та Ільченко проти України” (Заяви № 436385/10 та № 71378/10) від 26 червня 2014 року Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52). Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: “перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою” (параграф 30). Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31). Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету “в інтересах суспільства”. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено “справедливий баланс” між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Щокін проти України” (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14 жовтня 2010 року зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки “на умовах, передбачених законом”, а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення “законів”. Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
Європейська соціальна хартія (переглянута), яка набрала чинності для України 01 лютого 2007 року, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.
Сторони визнають метою своєї політики, яку вони запроваджуватимуть усіма відповідними засобами як національного, так i міжнародного характеру, досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися такі права та принципи: Кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.
У відповідності до частини 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Згідно із статтею 21 Конституції України усі люди є вільними у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
Виходячи із зазначеного принципу та гарантування Конституцією судового захисту конституційних прав і свобод, судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ.
Враховуючи викладене, суд вважає, що УПФ повинні використовувати всі передбачені законом повноваження за для повного та об'єктивного розгляду заяви про призначення пенсії, виходячи з тих обставин, що склалися.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Приймаючи до уваги наведене в сукупності, враховуючи завдання та принципи адміністративного судочинства, суд дійшов висновку, що рішення Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 27 серпня 2019 року є не обґрунтованим, прийнято без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття відповідного рішення, а отже не відповідає вимогам Конституції та законам України та підлягає скасуванню.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, позов ОСОБА_1 до Маріупольського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
На підставі викладеного, керуючись нормами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Маріупольського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Маріупольського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області №345 від 27 серпня 2019 року про відмову в зарахуванні періоду стажу при призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Маріупольське об'єднане Управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25 липня 2019 року про призначення пенсії, із зарахуванням до стажу періоду навчання в Торезькому гірничому технікумі ім. О.Ф. Засядько» з 01.09.1984 року по 12.06.1989 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Маріупольського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: вул. Зелінського, 27а, м. Маріуполь, Донецька область, 87502, код ЄДРПОУ 42171861) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.В. Лазарєв