Україна
Донецький окружний адміністративний суд
18 лютого 2020 р. Справа№200/14407/19-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чучка В.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Донецькій області, про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) № Ф-85003-48 від 09.08.2019 року на суму 17 232,60 грн. та № Ф-85003-48 від 05.11.2019 року на суму 19 986,78 грн., -
У грудні 2019 року ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Донецькій області (надалі - ГУ ДФС у Донецькій області) № Ф-85003-48 від 09.08.2019 року на суму 17 232,60 грн. та № Ф-85003-48 від 05.11.2019 року на суму 19 986,78 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що з 21.04.2006 року по 22.03.2011 року він знаходився на обліку у Волновасько-Мангушському управлінні ГУ ДФС у Донецькій області як фізична особа-підприємець за кодом КВЕД 74.11.1 «Адвокатська діяльність», після 23.03.2011 року по цей час як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність. Позивач вважає спірні вимоги протиправними та такими, що порушують його права, оскільки не відповідають вимогам пункту 9-4 розділу VIII «Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» в частині звільнення від виконання обов'язків платника єдиного внеску до закінчення проведення антитерористичної операції, у тому числі звільнення від сплати єдиного внеску у період з 14.04.2014 року по теперішній час.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 18.12.2019 року відкрито спрощене позовне провадження у даній справі без проведення судового засідання та повідомлення сторін. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.
28 грудня 2019 року представник відповідача на адресу суду надіслав відзив на позов, в якому, посилаючись на приписи Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» зазначив, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно сплачувати внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця. Разом з цим, відповідач вважає невірним посилання позивача на пункт 9-4 розділу VIII Прикінцевих та перехідних положень Закону 2464, оскільки згідно пункту 28 розділу І Закону України від 24.12.2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», зміни внесені Законом України № 1669-VII від 02.09.2014 року «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» до розділу VIII Прикінцевих та перехідних положень Закону 2464 втратили чинність. У зв'язку з наведеним, представник відповідача вважає, що оскаржувані вимоги повністю відповідають вимогам чинного законодавства, а відтак позовні вимоги позивача є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
У відповідності до частини 2 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Згідно частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується вимоги, дослідивши докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність певних обставин справи, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 у період часу з 21.04.2006 по 22.03.2011 року був зареєстрований як фізична особа - підприємець та перебував на обліку Волновасько - Мангушському управління ГУ ДФС у Донецькій області.
З 22.03.2011 року позивач зареєстрований як особа, що провадить незалежну професійну діяльність (а.с. 11).
09 серпня 2019 року Головне управління ДФС у Донецькій області, на підставі статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», у відношенні позивача сформувало вимогу №Ф-85003-48 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальну суму 17232,60 грн. В спірній вимозі зазначено, що сформована вона станом на 31 липня 2019 року. (а.с. 8).
05 листопада 2019 року Головне управління ДФС у Донецькій області, на підставі статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», у відношенні позивача сформувало вимогу №Ф-85003-48 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальну суму 19986,78 грн. В спірній вимозі зазначено, що сформована вона станом на 31 жовтня 2019 року. (а.с. 9).
Доказів оскарження спірної вимоги в адміністративному порядку суду не надано.
Встановлені обставини не є спірними та визнаються сторонами.
Позивач оскаржує вищевказані вимоги, як такі, що суперечать вимогам чинного законодавства в частині обов'язку сплачувати єдиний соціальний внесок з урахуванням перебування позивача на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів де проводилася антитерористична операція.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Спірні правовідносини врегульовані Податковим кодексом України від 2 грудня 2010 р. №2755-VI (далі - ПК України) та Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 р. №2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).
Закон №2464-VI визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Згідно з вимогами п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VI встановлено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 4 частини першої статті 4 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами (абзац перший пункту 1); фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Статтею 9 Закону № 2464-VI визначено таке: сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь) (частина п'ята); єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку (частина сьома); платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (частина восьма);єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина дванадцята).
Відповідно до частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
З вищевикладеного слідує, що за загальними правилами орган доходів і зборів, у разі наявності недоїмки у платника єдиного внеску, надсилає такому платнику вимогу про сплату боргу.
Однак, особливістю даної справи є те, що на час виникнення спірних правовідносин - 2018-2019 роки, позивач перебував на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території проведення антитерористичної операції, а тому норми Закону № 2464-VI необхідно застосовувати з урахуванням пункту 9-4 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, відповідно до якого платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.
Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.
Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.
Відповідно до статті 1 Закону України від 02.09.2014 № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (далі - Закон № 1669-VII) період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.
Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.
Згідно з абзацом 3 пункту 5 статті 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1669-VII перелік населених пунктів, на території яких здійснюється антитерористична операція визначається Кабінетом Міністрів України.
Розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція» та від 02 грудня 2015 року № 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України» затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, до яких, зокрема, віднесено місто Волноваха.
З огляду на вищевикладене судом встановлено, що, як на час виникнення заборгованості по сплаті єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, так і на час формування спірних вимог про сплату боргу, позивач перебував на обліку як платник єдиного внеску в органах доходів і зборів, розташованих на території проведення антитерористичної операції. Відповідно, позивач є суб'єктом правовідносин, на якого поширюється дія положень пункту 9-4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VI.
Таким чином, судом встановлено, що позивач звільнявся від виконання обов'язків платника єдиного внеску, встановлених частиною другою статті 6 Закону № 2464-VI, на період, починаючи з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції.
Суд зауважує, що як на час виникнення спірних відносин, так і на час розгляду та вирішення даної справи Президентом України Указ про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України не приймався. Відповідно, у розумінні статті 1 Закону № 1669-VII проведення антитерористичної операції триває.
Оскільки судом встановлено, що спірні вимоги про сплату боргу (недоїмки) охоплюють період, в якому позивач був звільнений від виконання обов'язків платника єдиного внеску, відповідно, за цей період орган доходів і зборів не мав повноважень формувати та направляти позивачу такі вимоги.
Наявність заборони у застосуванні до позивача заходів впливу та стягнення, визначених статтею 25 Закону № 2464-VI, за невиконання обов'язків платника єдиного внеску на період проведення антитерористичної операції, унеможливлює й формування та направлення позивачу вимоги про сплату боргу за цей період.
Крім того, Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до Закону № 2464-VІ, які набули чинності з 01 січня 2017 року, зокрема, до пункту 2 частини першої статті 7 цього Закону.
Так, починаючи з 01.01.2017 пунктом 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, починаючи з 01.01.2017 особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зобов'язана сплачувати єдиний внесок незалежно від отримання доходу у звітному періоді.
Разом з тим, все вищевказане не змінює тієї обставини, що позивач у спірному періоді був звільнений від обов'язку сплати єдиного внеску відповідно до пункту 9-4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VI та відповідно до частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що спірні вимоги Головного управління ДФС у Донецькій області складені всупереч вимогам чинного законодавства та підлягають скасуванню.
Враховуючи, що позивачем при поданні до суду адміністративного позову було сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн., суд вважає необхідним стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати зі сплати судового збору.
На підстав наведеного, керуючись ст. ст. 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Донецькій області, про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) № Ф-85003-48 від 09.08.2019 року на суму 17 232,60 грн. та № Ф-85003-48 від 05.11.2019 року на суму 19 986,78 грн. - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Донецькій області від 09.08.2019 року №Ф-85003-48 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на суму 17232,60 грн.
3. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Донецькій області від 05.11.2019 року №Ф-85003-48 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на суму 19986,78 грн.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Донецькій області (місцезнаходження: вул. 130-ї Таганрозької дивізії, буд. 114, м. Маріуполь, Донецька область, 87526, код ЄДРПОУ 39406028) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ), судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.
Повне судове рішення складене 18 лютого 2020 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя В.М. Чучко