Україна
Донецький окружний адміністративний суд
17 лютого 2020 р. Справа№200/791/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голубової Л.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області
про визнання протиправними дій,скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області (далі - Управління) про визнання протиправними дій щодо припинення нарахування та виплати пенсії, скасування рішення про припинення виплати пенсії, зобов'язання поновити виплату пенсії та стягнути заборгованість з невиплаченої пенсії, починаючи з лютого 2016 року.
В обґрунтування позову зазначає, що перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області та отримує пенсію за віком. На теперішній час пенсія є єдиним джерелом існування позивача. Однак з лютого 2016 року відповідач припинив нарахування та виплату пенсії з підстав, не передбачених ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Позивач вважає дії відповідача неправомірними та такими, що порушують його конституційні права.
Статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено право територіального органу Пенсійного фонду своїм рішенням припинити виплату пенсії, у випадку: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом шести місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом. Проте Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» взагалі не передбачає можливості призупинення виплати пенсії, яка раніше була призначена та виплачувалась.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 20 січня 2020 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 28 січня 2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 17 лютого 2020 року.
Позивач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином.
Відповідачем надано відзив на адміністративний позов від 10.02.2020 року (а.с. 28-29). В обґрунтування незгоди з позовними вимогами зазначає, що відповідачем не виносилося жодних рішень про відмову у поновленні виплати пенсії. Вважає, що позивачем пропущений шестимісячний строк звернення до суду.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» позивач є внутрішньо переміщеною особою. Факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік.
Виплата пенсій громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території проводиться у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Зазначає, що постановою КМУ від 08.06.2016 року № 365 передбачено, що соціальні виплати за рішенням комісій або органів, що здійснюють соціальні виплати, припиняються.
Згідно особистої заяви від 23.09.2019 року про запит пенсійної справи з Покровського ОУПФУ Донецької області позивача взята на облік по матеріалам електронної пенсійної справи з 01.09.2017 року. Пенсію виплачено по серпень 2017 року включно.
Починаючи з грудня 2019 року позивач отримує пенсію.
Стосовно заборгованості за минулий період зазначає, що п. 15 постанови КМУ від 08.06.2016 року № 365 передбачено, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
На даний час окремий порядок виплати заборгованості Кабміном Міністрів України не розроблений.
З зазначених причин відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до положень статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України даний предмет спору віднесено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, враховуючи, що відповідача у відповідності до норм законодавства повідомлено про наявність позову щодо визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ОСОБА_1 є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 (а.с. 5-6). Згідно паспортних даних позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно довідки від 22.12.2014 року № 1426/23445 позивача взято на облік як внутрішньо переміщену особу у м. Краматорськ Донецької області (а.с. 8).
Крім того, відповідачем надано довідку від 23.09.2019 року № 1426-5000199068 про взяття позивача на облік як внутрішньо переміщену особу за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 32).
Позивач має право на пенсію за віком, про що свідчить пенсійне посвідчення серії НОМЕР_2 , видане 26.05.2015 ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 7).
У зв'язку з припиненням виплати пенсії, ОСОБА_1 звернулась на «Урядову гарячу лінію» стосовно пенсійного забезпечення та підстав припинення виплати пенсії.
Листом від 07.11.2019 року № ША-9779392 Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повідомило, що за інформацією наданою УПФУ у м. Краматорську Донецької області пенсія нарахована на виплатний період грудня 2019 року. Стосовно заборгованості повідомило, що виплати здійснюються на умовах окремого порядку, визначеного КМУ (а.с. 9).
Згідно довідки управління від 31.01.2020 року № 81/02-25/7, ОСОБА_1 пенсія не виплачена за період з вересня 2017 року по листопад 2019 року, починаючи з грудня 2019 року по теперішній час пенсія виплачується (а.с. 35). Крім того, відповідно до інформації з ІКІС ПФУ: Підсистема призначення та виплати пенсії, ОСОБА_1 нарахована пенсія за період з вересня 2017 року по листопад 2019 року однак фактично не виплачена (а.с. 36).
Перевіряючи правомірність дій відповідача щодо припинення виплати пенсії з лютого 2016 року, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Згідно зі ст. 4 вказаного Закону, факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» № 637 від 05.11.2014 року, встановлено, що продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою.
Згідно з ч. 1 ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсії виплачуються щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі, за зазначеним в заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством, зокрема, в інших випадках, передбачених ч.1 ст. 49 цього Закону.
Підстави для припинення виплати пенсії передбачені ч.1 ст.49 цього Закону, а саме: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом шести місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пунктів 10-12 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 365 від 08.06.2016 року структурний підрозділ з питань соціального захисту населення протягом трьох робочих днів з дня складення акта обстеження матеріально-побутових умов сім'ї (крім осіб, зазначених в абзаці другому пункту 7 цього Порядку) та отримання електронної справи отримувача соціальної виплати вносить на розгляд комісій з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утворених районними, районними у мм. Києві і Севастополі держадміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - комісії), подання про призначення (відновлення) або про відмову в призначенні (відновленні) відповідної соціальної виплати.
Питання щодо призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам можуть також розглядатися комісіями, утвореними районними, районними у мм. Києві і Севастополі держадміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі утворення) рад відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 р. № 848 «Про спрощення порядку надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива» (ЗП України, 1996 р., № 2, ст. 76; Офіційний вісник України, 2000 р., № 5, ст. 178), за умови включення до складу таких комісій представників органів, що здійснюють соціальні виплати.
Комісія розглядає подання про призначення (відновлення) або про відмову у призначенні (відновленні) відповідної соціальної виплати протягом п'яти робочих днів з дня отримання такого подання.
За результатами розгляду подання з урахуванням акта обстеження матеріально-побутових умов сім'ї або інших документів, визначених в абзаці другому пункту 7 цього Порядку, комісія приймає рішення про призначення (відновлення) або відмову у призначенні (відновленні) соціальної виплати з моменту припинення її виплати, в тому числі з урахуванням інформації про стан фінансування та виплати, що оприлюднюється на офіційному веб-сайті Мінсоцполітики або інших органів, що здійснюють соціальні виплати.
Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року «Про здійснення соціальних виплат особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції» № 637, передбачено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року № 509.
Зазначені виплати, що призначені або продовжені відповідним особам до набрання чинності цією постановою, здійснюються за фактичним місцем їх проживання (перебування) у разі видачі їм такої довідки.
Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках передбачених законом.
Відповідач не послався на конкретну норму Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що передбачає припинення виплати пенсії.
Наведені норми Закону та підзаконних актів встановлюють підстави припинення виплати пенсії, але не врегульовують порядок припинення (призупинення) таких виплат у зв'язку з виключними обставинами щодо внутрішньо переміщених осіб, відповідних перевірок та фінансування таких виплат місцевими органами Пенсійного Фонду України.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.
Згідно з частиною 2 ст. 14 Закону України від 20 березня 2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян.
Загальновідомою обставиною є те, що в Україні ані воєнного, ані надзвичайного стану не оголошено, а з 14.04.2014 року в країні триває антитерористична операція, яка не може за своєю правовою сутністю відповідно до приписів ч. 2 ст. 14 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» обмежувати конституційні права громадян України, зокрема, конституційне право на соціальний захист у старості. Тобто, стаття 14 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» в частині введення тимчасових обмежень прав і свобод громадян у районі проведення антитерористичної операції суперечить статті 64 Конституції України.
Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13.06.2007 року, зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.
За приписами статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Крім того, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних.
З огляду на вищевикладене, постанови Кабінету Міністрів України, на які посилається відповідач, є підзаконними нормативно-правовими актами, які приймаються у відповідності до виконання Законів України, у зв'язку з чим, не можуть змінювати в бік звуження права громадян на пенсійне забезпечення, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Дана правова позиція узгоджується з позицією Верховного суду викладеною у постановах від 30 січня 2018 року у справі К/9901/3099/17; від 06 лютого 2018 року у справах К/9901/173/17, К/9901/614/17; від 13 лютого 2018 року у справах К/9901/163/17, К/9901/3741/17.
Згідно ч. 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Крім того, суд зазначає, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 червня 2017 року по справі № 826/12123/16 яка залишена без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2018 року визнано нечинними пункти 7, 8, 9, 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 та абз. 10 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 05 листопада 2014 року № 637.
Відтак, дії відповідача щодо припинення (призупинення) виплати пенсії позивачу не відповідають Конституції України та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в виключних умовах окупації частини територій України.
Статтею 1 Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» встановлено, що територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.
Розпорядженням КМУ від 02.12.2015р. №1275-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, до якого відноситься м. Донецьк.
Дію вказаного розпорядження зупинено розпорядженням Кабінету Міністрів України №1079-р від 05.11.2014р.
Вказані розпорядження втратили чинність згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 р. № 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України». Вказаним розпорядженням до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція знову включено м. Донецьк.
Відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).
Ані Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року, ані Законом України від 02.09.2014р. №1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», ані будь-яким іншим Законом України не встановлено обмежень права на отримання пенсійних виплат осіб, які проживають на території, яка не контролюється органами державної влади.
Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
У п. 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст.14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у зразковій адміністративній справі № 805/402/18 від 03 травня 2018 року.
Відповідно до ч. 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Суд зазначає, що бездіяльність Кабінету Міністрів України по невизначенню окремого порядку щодо виплати заборгованості по пенсіях не може служити причиною порушення конституційного права позивача на забезпечення в старості, гарантованого державою.
Стосовно строків звернення до суду з даним адміністративним позовом, суд зазначає наступне.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Зміст наведеної норми свідчить про те, що Кодекс адміністративного судочинства України є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. Водночас відносини щодо строків звернення до адміністративного суду регулюються не тільки нормами Кодексу адміністративного судочинства України, а й іншими законами України.
Спеціальним законом, яким врегульовано правовідносини щодо пенсійного забезпечення громадян, строки та порядок перерахунку пенсій є Закон України № 1058-IV.
Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Таким чином, право позивача щодо отримання пенсії з 01 вересня 2017 року є абсолютним та не може бути обмежено будь-яким строком у силу вимог частини другої статті 46 Закону України № 1058-ІV, а бездіяльність відповідача носить триваючий характер.
Аналогічну позицію щодо застосування строків звернення до суду у справах цієї категорії викладено в постанові Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі № 573/1759/17 (К/9901/3564/18).
Право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З огляду на викладене суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
Зі змісту позовних вимог вбачається, що позивач просить стягнути заборгованість з пенсії починаючи з лютого 2016 року, проте не надає докази, які б підтверджували наявну заборгованість з пенсії саме з лютого 2016 року. Крім того, позивачем не надано довідку ПФУ з зазначенням суми заборгованість за відповідний період невиплати пенсії.
Проте під час розгляду справи судом вставлено, що органами Пенсійного фонду здійснено виплату пенсії по серпень 2017 року включно. Починаючи з вересня 2017 року по листопад 2019 року виплата пенсії не здійснювалась. З грудня 2019 року по теперішній час здійснюється виплата пенсії відповідачем.
З урахуванням зазначеного, обираючи спосіб захисту, суд, зважаючи на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, приходить висновку, що достатнім та ефективним способом захисту порушеного права позивача у даній справі є прийняття рішення про визнання протиправними дій щодо невиплати заборгованості по пенсії, зобов'язання виплатити заборгованість за весь період невиплати з 01.09.2017 року по 30.11.2019 року.
Позовні вимоги в частині зобов'язання поновити виплату пенсії не підлягають задоволенню, оскільки відповідачем здійснюється нарахування та виплата пенсії з грудня 2019 року по теперішній час, відповідно до заяви позивача від 23.09.2019 року, про що свідчать надані управлінням відповідні докази (а.с. 31, 35-36).
В частині вимог про скасування рішення про припинення виплати пенсії слід відмовити, оскільки управлінням ПФУ у м. Краматорську Донецької області відповідне рішення не приймалось.
З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заявлених позивачем вимог.
Відповідно до п. 10 ч. 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Щодо вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду по даній справі суд зазначає, що в силу положень ч. 1 ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Отже, у викладеній нормі йдеться про право, а не обов'язок суду щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення. Водночас з цим, позивачем не наведено, і матеріли справи також не містять обставин, які б свідчили про те, що відповідач буде ухилятись від виконання судового рішення.
Таким чином, у даному випадку суд не знаходить підстав для застосування приписів ст. 382 КАС України щодо встановлення судового контролю шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду.
За вимогами ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Згідно частини 3 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
Відповідно до частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
З огляду на викладене, на підставі положень Конституції України, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року, Закону України від 02.09.2014р. №1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», ст.ст. 2, 17, 77, 90, 139, 242-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 (місце реєстрації відповідно паспорта громадянина України: АДРЕСА_3 ; місце фактичного проживання/перебування згідно довідки від 23.09.2019р. № 1426-5000199068 про взяття на облік ВПО: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області (місцезнаходження згідно даних з ЄДР: 84302, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Поштова, буд. 5, код ЄДРПОУ 23346787) про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсії за період з 01 вересня 2017 року по 30 листопада 2019 року.
Зобов'язати управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області виплатити ОСОБА_1 заборгованість з пенсії за період з 01 вересня 2017 року по 30 листопада 2019 року.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути з управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області (код ЄДРПОУ 41247274) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) судові витрати з судового збору у розмірі 420 (чотириста двадцять) гривень 40 копійок.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 21 лютого 2020 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Л.Б. Голубова