21 лютого 2020 року Справа № 160/9299/19
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Маковської О.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпро справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не поновлення виплати пенсії позивачу;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області перерахувати розмір та поновити виплату пенсії за віком позивачу з 07.10.2009, як не працюючому пенсіонеру, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, проведенням індексації, здійснення осучаснення пенсії відповідно до пенсійної реформи України, починаючи з 01.10.2017.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач до листопада 2007 року проживала в м.Луцьку та отримувала пенсію за віком, надалі виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, в зв'язку з чим, виплату пенсії припинено. У зв'язку із прийняття Конституційним Судом України рішення від 07.10.2009 №25-рп/2009 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», представник позивача звернувся до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії. За результатами розгляду заяви, відповідач відмовив у поновленні виплати пенсії у зв'язку з тим, що заява подається особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку, як одержувача пенсії.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.10.2019 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Від відповідача до суду надійшов відзив, в якому він просить відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що ОСОБА_1 не перебувала на обліку, як одержувач пенсії в ГУ ПФУ в Дніпропетровській області у зв'язку з чим, у відповідача відсутні документи на підставі яких можливо поновити виплату пенсії позивачу.
Щодо позовних вимог про поновлення виплати пенсії з 07.10.2009, відповідач зазначив про їх безпідставність, оскільки позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували факт неможливості подачі заяви про поновлення виплати пенсії до позову до суду в шестимісячний строк з об'єктивних причин. Відповідач вважає, що відлік процесуальних строків у позивача розпочався саме після прийняття та опублікування Рішення Конституційного Суду України.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.01.2020 у позивача витребувано докази у справі та на період їх надання провадження у справі зупинено.
Від позивача 12.02.2020 до суду надійшли витребувані докази, у зв'язку з чим, ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.02.2020 провадження у справі поновлено.
Вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що управлінням ПФУ в м.Луцьку ОСОБА_1 було призначено пенсію. В подальшому позивач виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, у зв'язку з чим виплату пенсії було припинено.
Представник позивача звернувся до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 за результатами розгляду якої, відповідач листом від 23.08.2019 №1675/02-09/21 «Про розгляд звернення» повернув заяву та повідомив, що заява про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії. Вважаючи таку відповідь протиправну, позивач звернувся за захистом порушеного права до суду.
Вирішуючи питання по суті позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49 Закону України від 09.07.2003 №1058 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно статті 51 Закону №1058 у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 пункт 2 частини 1 статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058 щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону №1058 втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009 оспорюваними нормами Закону №1058 держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії, як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
Отже, суд доходить висновку, що безумовно позивач як громадянин України має право на виплату призначеної їй пенсії, проте з визначенням дати її відновлення в межах строків звернення до суду, передбачених КАС України.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного Фонду України 25.11.2005 №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1) (далі - Порядок №22-1).
Відповідно до пункту 1.5 Порядку №22-1 заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім'ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії. Тобто, пунктом 1.5 Порядку №22-1 передбачено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.02.2018 у справі №757/12134/14-а.
Як встановлено судами та підтверджено матеріалами справи до Кам'янського відділу обслуговування громадян ГУ ПФУ в Дніпропетровській області 14.08.2019 звертався представник позивача на підставі нотаріально завіреної копії довіреності. За таких обставин, висновок відповідача щодо порушення позивачем вимог п.1.5 Порядку №22-1 та необхідності особисто звернутися з заявою на поновлення пенсії, суд вважає безпідставним.
Згідно пунктом 2.9 цього Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання (пункт 2.22 Порядку).
Відповідно до статті 5 Закону України від 18.01.2001 №2235 «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України є: паспорт громадянина України, свідоцтво про належність до громадянства України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, тимчасове посвідчення громадянина України, проїзний документ дитини, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну.
Отже, виходячи із правової та соціальної природи пенсійного забезпечення, право громадянина на призначення йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні.
Судом встановлено, що позивач до виїзду на постійне місце проживання до Ізраїлю перебував на обліку управління ПФУ в м.Луцьку, що підтверджується відміткою про призначення пенсії на копії трудової книжки.
За змістом ст. 49 Закону №1058 та п.2.8 Порядку №22-1 обов'язковою умовою для поновлення виплати пенсії є наявність у пенсійного органу пенсійної справи особи.
Відповідно до п.4.12 Порядку №22-1 при переїзді пенсіонера на постійне або тимчасове місце проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці орган, що призначає пенсію, не пізніше трьох робочих днів з дня одержання заяви надсилає запит про витребування пенсійної справи до органу, що призначає пенсію, за попереднім місцем проживання (реєстрації) пенсіонера.
Суд звертає увагу, що оскільки позовні вимоги заявлені щодо зобов'язання відповідача поновити виплату пенсії ОСОБА_1 , тому зміна місця проживання та бажання отримувати пенсію в іншому органі Пенсійного фонду не унеможливлює реалізацію конституційного права на пенсійне забезпечення, оскільки відповідач, як орган владних повноважень, покликаний забезпечити переміщення відомостей про пенсійне забезпечення позивача в межах наданої компетенції задля відновлення порушених прав особи.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №208/3325/17.
Стосовно строку, з якого пенсію позивачу слід поновити, суд зазначає наступне.
З дня набрання чинності Рішенням №25-рп/2009, тобто з 07.10.2009 виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону №1058. З цього часу відповідач був зобов'язаний відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Проте, наявність обов'язку у відповідача відновити виплату пенсії не позбавляє позивача необхідності щодо захисту свого права. Отже, суд звертає увагу, що після прийняття та опублікування Рішення №25-рп/2009 розпочався відлік строку звернення до суду.
Поновлення права на виплату пенсії здійснюється не автоматично, а передбачає виконання ряду процедурних дій, пов'язаних з поновленням виплати, серед яких: подання заяви про поновлення виплати з дотриманням строків звернення, наявність документів, які підтверджують факт призначення пенсії, припинення її виплати чи право на поновлення її виплати.
Суд не приймає посилання позивача на статтю 46 Закону №1058, частиною 2 якої визначено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, оскільки в даному випадку пенсія позивачам не нараховувалася. Крім того, припинення нарахування та виплати відбувалося на підставі чинного на той час законодавства.
Відповідно до ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Оскільки позивач звернувся до відповідача із заявою про відновлення свого порушеного права 14.08.2019, а позов подано до суду 23.09.2019 (тобто в межах шестимісячного строку звернення), то позов підлягає задоволенню від дати звернення до органу ПФУ, а саме з 14.08.2019.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За наведених обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області про визнання протиправними рішення та зобов'язання вчинити певні дії підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач до суду не надав.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 768,40 грн., що підтверджується квитанцією від 18.10.2019 №1751-3685-1884-6298.
Таким чином, у зв'язку із частковим задоволенням позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір в розмірі 768,40 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в розмірі 384,20 грн.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250, 255, 257 - 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області перерахувати та поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 14.08.2019.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ПФУ у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 384,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Маковська