17 лютого 2020 року Справа № 160/12411/19
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ніколайчук С.В.,
розглянувши у спрощеному (письмовому) позовному провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, яка отримана судом 10 грудня 2019 року, до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, у якій позивач просить:
- визнати неправомірними дії головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у призначенні грошової допомоги, що відповідає пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до педагогічного стажу роботи, необхідної для призначення грошової допомоги, період роботи ОСОБА_2 на виборних посадах в райкомі комсомолу та райкомі комуністичної партії СРСР в періоди з 20.08.1984 по 08.07.1986 та з 15.04.1988 по 16.09.1991 року у розмірі 8 років 10 місяців та 4 дні, що дасть право на призначення грошової допомоги (загальний стаж - 42 роки 1 місяць та 10 днів), відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу, відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з моменту первинного звернення до контролюючого органу з заявою про призначення пенсії від 15.08.2019 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що пенсійним органом неправомірно відмовлено у зарахуванні періоду роботи на виборних посадах в райкомі комсомолу та райкомі комуністичної партії СРСР в періоди з 20.08.1984 року по 08.07.1986 року та з 15.04.1988 року по 16.09.1991 року, чим обмежив реалізацію прав та інтересів позивача в призначенні виплати грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню у розмірі 10 (десяти) місячних пенсій.
На думку позивача, оскаржувані дії є протиправними, у зв'язку з чим останній звернувся до суду з даним позовом та просить позовні вимоги задоволити в повному обсязі.
Адміністративний позов не відповідав вимогам ст.ст. 160-161 Кодексу адміністративного судочинства України, тому ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2019 року був залишений без руху, з наданням строку для усунення недоліків.
На виконання умов Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2019 року позивачем усунуто недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 січня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі №160/12420/19 та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
У відповідності до п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа є справою незначної складності та згідно з ст. ст. 257, 263 КАС України розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Згідно з п.3 ч.6 ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України дана справа є справою незначної складності та згідно з ст. ст. 257, 263 Кодексу адміністративного судочинства України розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідно до ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Частиною другою статті 263 КАС України справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Враховуючи, що справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно з приписами ч. 4 ст. 229 КАС України не здійснювалося.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 січня 2020 року від відповідача було витребувано належним чином завірену копію пенсійної справи та запропоновано у разі невизнання позову протягом 15 днів з моменту отримання ухвали суду надати відзив на позовну заяву.
На виконання вимог ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 січня 2020 року на адресу суду від відповідача 31 січня 2020 року надійшов відзив на позовну заяву.
В наданому до суду відзиві зазначено, що головне управління не погоджується з позовною заявою, оскільки позивач звернувся до головного управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком, яка була призначена останньому з 02.06.2019 року відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Пунктом 2 Порядку № 909 передбачено, що до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховується періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної власності, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року № 909. Постановою № 909 затверджено не тільки перелік закладів та установ, а й визначено найменування посад. Посади позивача, а саме: робота на виборних чи інших посадах у партійних та комсомольських органах вищезазначеним переліком не передбачена.
Крім того, головне управління не має законних підстав зарахувати періоди роботи Позивача з 20.08.1984 по 07.07.1986 та з 15.04.1988 по 16.09.1991 до стажу роботи, оскільки посади та установи де працював позивач у вищезазначений період не передбачені переліком закладів та посад, визначених постановою Кабінету Міністрів України №909.
Згідно з витягу з програми ІКІС ПФУ ППВП від 17.07.2019 загальний стаж роботи ОСОБА_1 станом на 31.05.2019 становить 42 роки 1 місяць10 днів.
Відповідно до витягу з програми ІКІС ПФУ ППВП від 07.07.2019 стаж роботи на посадах, що дають право на пенсію за вислугу років (працівники освіти) складає 30 років 7 місяців 2 дня.
Відповідно до п.7-1 Прикінцевих положень Закону України ''Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" позивач не набув права на виплату грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії, оскільки не має передбаченого законом необхідного стажу роботи на відповідних посадах (для чоловіків - 35 років).
У задоволенні позову просив відмовити в повному обсязі.
05 лютого 2020 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній зазначив, що відсутність виборних та інших посад у партійних та комсомольських органах в Постанові № 909, на яких працював позивач, є обмеженням трудових прав позивача.
Пунктом 3 примітки Постанови № 909 передбачено зарахування роботи на виборчих посадах в райкомі комсомолу та райкомі комуністичної партії СРСР в періоди з 20.08.1984 по 08.07.1986 та з 15.04.1988 по 16.09.1991 з урахуванням раніше діючого законодавства.
Працюючі на спірних посадах позивач мав об'єктивні очікування, що у останнього буде право на пенсію за вислугу років з урахуванням спірного стажу роботи.
Позовні вимоги просить задоволити в повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив та відповідь на відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.
18.06.2019 року ОСОБА_1 звернувся до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області листом про зарахування роботи на виборних посадах в райкомі комсомолу та райкомі комуністичної партії СРСР в періоди роботи з 20.08.1984 року 08.07.1986 та з 15.04.1988 року по 16.09.1991 року до педагогічного стажу для виплати грошової допомоги.
Листом від 15.08.2019 року відповідачем надана відповідь, в якій зазначено, що позивач перебуває на обліку з 02.06.2019 року та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та зазначено, що робота на виборних посадах в райкомі комсомолу та райкомі комуністичної партії СРСР в періоди з 20.08.1984 року по 08.07.1986 року та з 15.04.1988 року по 16.09.1991 року не відповідають нормам вищезазначеної статті, тому не можуть бути враховані для виплати грошової допомоги.
Листом від 02.08.2019 року позивач повторно звернувся до пенсійного фонду про виплату грошової допомоги, за результатами розгляду якого відповідачем надано відповідь, що робота на виборних чи інших посадах у партійних та комсомольських органах не передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року № 909, у зв'язку з чим у позивача відсутній необхідний страховий стаж роботи на посадах, робота яких дає право на пенсію за вислугу років, тому відсутні підстави для виплати ОСОБА_1 грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Не погоджуючись з відмовою відповідача зарахувати до страхового стажу роботу позивача на виборних та інших посадах у партійних та комсомольських органах та виплатити грошову допомогу відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до п. 6 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Положенням ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (надалі - Закон № 1788-XII) встановлено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до п. 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 2 Порядку обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1191 від 23.11.2011 року (далі - Порядок № 1191) до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (1788-12) (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., N 3, ст. 10), що передбачені, зокрема, переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 р. N 909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років».
До Переліку закладів та установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №909 від 04.11.1993 року (далі - Постанова № 909), включено такі заклади освіти, як загальноосвітні навчальні заклади, військові загальноосвітні навчальні заклади, музичні і художні школи, дитячі клініки, поліклініки, лікарні, санаторії, диспансери, будинки дитини, дитячі відділення в лікарнях, санаторіях, диспансерах і установах для виконання покарань, та відповідні їм посади - учителі, вихователі, логопеди, сурдопедагоги, тифлопедагоги.
Пунктом 3 примітки Постанови № 909 визначено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 1 січня 1992 р., яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, в тому числі на посаді старшої піонервожатої зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років.
Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відтак, нормативно-правовий акт, який визначав право на пенсію за вислугу років та який діяв до раніше діючого законодавства був (мовою оригіналу) - Положение о порядке исчисления стажа для назначения пенсий за выслугу лет работникам просвещения и здравоохранения, утвержденного постановлением Совета министров СССР от 17.12.1959 г. № 1397.
Відповідно до п. 1 вищезазначеної постанови визначено, що (мовою оригіналу) учителям, врачам и другим работникам просвещения и здравоохранения в стаж работы по специальности, кроме работы в учреждениях, организациях и должностях, работа в которых дает право на пенсию за выслугу лет, засчитываются, в частности:
а) выборная и другая ответственная работа в партийных и комсомольских органах;
б) работа на выборных должностях в советских учреждениях, профсоюзных и других общественных организациях;
г) служба в составе Вооруженных Сил СССР.
Згідно з ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Відповідно до записів трудової книжки, копії якої наявні в матеріалах справи, позивач у спірний період працював:
- з 20.08.1984 року по 08.07.1986 рік прийнятий на роботу в Павлоградський райком ЛКСМ України на посаду комсорга по групі шкіл;
- з 01.03.1985 року обраний секретарем, завідувачем шкільним відділом Павлоградського РК ЛКСМ;
- з 08.07.1986 року звільнений від займаної посади в зв'язку з призовом до Радянської Армії;
- з 26.05.1986 року по 29.10.1987 року проходив службу в Радянської армії;
- з 26.01.1988 року прийнятий методистом райметодкабінета;
- з 15.04.1988 року звільнений з причини переводу на роботу інструктором райкому партії;
- з 15.04.1988 року переведений інструктором райкому;
- з 18.11.1988 року призначений інструктором ідеологічного відділу;
- з 28.121990 року у зв'язку з реорганізацією структури партійних органів призначений політорганізатором райкома до 16.09.1991 року.
Відповідачем щодо записів в трудовій книжці позивача зауважень не зазначено.
Тобто, головний управлінням пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не зараховано періоду роботи позивача на виборних посадах в райкомі комсомолу та райкомі комуністичної партії СРСР в періоди з 20.08.1984 року по 08.07.1986 рік та з 15.04.1988 року по 16.09.1991 рік для виплати грошової допомоги з підстав відсутності переліку закладу та установи державної та комунальної власності, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року № 909.
Суд критично ставиться до посилань відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року № 909, що в останній відсутній перелік закладів та установ, на яких працював позивач для зарахування позивачу періоди роботи з 20.08.1984 року по 08.07.1986 та з 15.04.1988 року по 16.09.1991 рік (8 років 10 місяців 4 дні), оскільки дія постанови Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року № 909 не може поширюватись на правовідносини, що існували або виникли до набрання чинності постанови № 909.
В рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Європейський Суд з прав людини у рішенні в справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26.09.2014 дійшов висновку, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних Судів, якою підтверджується його існування.
Також, Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінлян (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року, вказано, що орган влади, зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документ пояснення осіб, тощо. При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а в конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе рішення особи повинно бути вмотивованим.
Таким чином, висновки та рішення суб'єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Крім того, суд критично ставиться до доводів відповідача в частині відсутності прав у позивача на отримання грошової допомоги у відповідності до положень пункту 7-1 «Прикінцевих положень» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з огляду на наступне.
Відповідно до статті 7-1«Прикінцевих положень» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення. Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Згідно з п. 2 Порядку обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1191, до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» і «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені, зокрема, Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року №909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років».
Пунктом 5 вказаного Порядку передбачено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу (35 років для чоловіків) роботи на певних визначених законодавством посадах й вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» будь-якого іншого виду пенсії.
Позивач на час звернення із заявою про призначення пенсії досяг пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; на день досягнення пенсійного віку працював на посаді, робота на якій дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»; має страховий стаж понад 35 років, що підтверджується матеріалами справи; не отримував будь-яку пенсію, а отже, на переконання суду, має право на отримання грошової допомоги, передбаченої статтею 7-1Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
З урахуванням викладеного, дії відповідача щодо відмови у виплаті позивачу грошової допомоги відповідно до п. 7-1 розділу XV «Прикінцевих положень» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» суд визнає протиправними.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов'язання субєкта владних повноважень вчинити певні дії.
Суд вважає належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача, враховуючи ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.245 КАС України, є саме зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії. направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, для поновлення порушеного права позивача суд вважає, що подані позивачем документи належним чином підтверджують педагогічний стаж роботи ОСОБА_1 на виборних посадах в райкомі комсомолу та райкомі комуністичної партії СРСР в періоди з 20.08.1984 року по 08.07.1986 рік та з 15.04.1988 року по 16.09.1991 рік, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та зазначає, що належним захистом прав позивача є задоволення позовних вимог в частині визнання неправомірними дій головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у призначенні грошової допомоги, що відповідає пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та зобов'язання головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до педагогічного стажу роботи ОСОБА_2 на виборних посадах в райкомі комсомолу та райкомі комуністичної партії СРСР в періоди з 20.08.1984 по 08.07.1986 та з 15.04.1988 по 16.09.1991 року, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Стосовно позовної вимоги позивача про зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу, відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з моменту первинного звернення до контролюючого органу з заявою про призначення пенсії від 15.08.2019 року, суд зазначає наступне.
Статтею 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати.
Відтак, виключно до компетенції Пенсійного фонду відноситься призначення пенсії, позаяк суд не може своїм рішенням втручатись в дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень щодо прийняття ним рішень.
Відповідно до ч.2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, з урахуванням положень ч.2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати головне управління пенсійного фонду України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.09.2019 року (5873/с-09 від 06.08.2019 року) про зарахування періоду роботи позивача на виборних та посадах в райкомі комсомолу та райкомі комуністичної партії СРСР в періоди з 20.08.1984 р. по 08.07.1986 р. та з 15.04.1988 р. по 16.09.1991 р. до педагогічного стажу роботи для виплати грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно до п. п. 1, 3 ч. 2ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Відтак, даний адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу адміністративного судочинства України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 768, 40 грн., що документально підтверджується квитанцією № 0.0.1543768985.1.
Враховуючи задоволення основної позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суд вважає за можливе присудити всі здійснені позивачем документально підтверджених судових витрат з головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, а саме, судового збору у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім грн. 40 коп.).
Керуючись ст. ст. 139, 143, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати неправомірними дії головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у призначенні грошової допомоги, що відповідає пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до педагогічного стажу роботи ОСОБА_2 на виборних посадах в райкомі комсомолу та райкомі комуністичної партії СРСР в періоди з 20.08.1984 по 08.07.1986 та з 15.04.1988 по 16.09.1991 року, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати головне управління пенсійного фонду України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.09.2019 року (5873/с-09 від 06.08.2019 року) про зарахування періоду роботи позивача на виборних та посадах в райкомі комсомолу та райкомі комуністичної партії СРСР в періоди з 20.08.1984 р. по 08.07.1986 р. та з 15.04.1988 р. по 16.09.1991 р. до педагогічного стажу роботи для виплати грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26) сплачені позивачем судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 768,40 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.В. Ніколайчук