м. Вінниця
21 лютого 2020 р. Справа № 120/4410/19-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дончика Віталія Володимировича, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії
У грудні 2019 року та січні 2020 року до Вінницького окружного адміністративного суду звернулись ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 з адміністративними позовами до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, в якому просили:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-22595/15-19-СГ від 28.11.2019 року;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області розглянути клопотання у відповідності із діючим законодавством України та надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-22431/15-19-СГ від 27.11.2019 року;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області розглянути клопотання у відповідності із діючим законодавством України та надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою ОСОБА_2 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-22586/15-19-СГ від 28.11.2019 року;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області розглянути клопотання у відповідності із діючим законодавством України та надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою ОСОБА_3 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-22590/15-19-СГ від 28.11.2019 року;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області розглянути клопотання у відповідності із діючим законодавством України та надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою ОСОБА_4 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-22601/15-19-СГ від 28.11.2019 року;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області розглянути клопотання у відповідності із діючим законодавством України та надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою ОСОБА_5 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-22597/15-19-СГ від 28.11.2019 року;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області розглянути клопотання у відповідності із діючим законодавством України та надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою ОСОБА_6 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-25730/15-19-СГ від 26.12.2019 року;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_7 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки площею 2.0 га на території Бушинської сільської ради Тиврівського району Вінницької області для ведення особистого селянського господарства;
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-25725/15-19-СГ від 26.12.2019 року;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_8 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки площею 2.0 га на території Бушинської сільської ради Тиврівського району Вінницької області для ведення особистого селянського господарства;
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-25723/15-19-СГ від 26.12.2019 року;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_9 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки площею 2.0 га на території Бушинської сільської ради Тиврівського району Вінницької області для ведення особистого селянського господарства.
Обґрунтовуючи позовні вимоги представник позивачів зазначила, що в жовтні та листопаді 2019 року кожним із позивачів подано клопотання до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про надання їм дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га на території Бушинівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області для ведення особистого селянського господарства із земель резерву, запасу сільськогосподарського призначення.
Однак за результатом розгляду клопотань, відповідач наказами №2-22595/15-19-СГ від 28.11.2019 року, №2-22431/15-19-СГ від 27.11.2019 року, №2-22586/15-19-СГ від 28.11.2019 року, №2-22590/15-19-СГ від 28.11.2019 року, №2-22601/15-19-СГ від 28.11.2019 року, №2-22597/15-19-СГ від 28.11.2019 року, №2-25730/15-19-СГ від 26.12.2019 року, №2-25725/15-19-СГ від 26.12.2019 року, №2-25723/15-19-СГ від 26.12.2019 року відмовив позивачам у наданні таких дозволів. Мотивуючи відмови відповідач посилався на частину 7 статті 118 Земельного кодексу України, якою визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою для відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративного-територіальних одиниць, проектів землеутрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
На переконання представника позивачів, вищезазначені відмови є безпідставними та необґрунтованими, оскільки відповідач належним чином не мотивував рішення про відмову у наданні позивачам дозволу на розробку проекту землеустрою, а відтак їх належить визнати протиправними та скасувати.
Ухвалою суду від 03.01.2020 року відкрито провадження у адміністративній справі №120/4411/19-а за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою суду від 09.01.2020 року відкрито провадження у адміністративній справі №120/4412/19-а за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою суду від 13.01.2020 року відкрито провадження у адміністративній справі №120/4410/19-а за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою суду від 13.01.2020 року відкрито провадження у адміністративній справі №120/4413/19-а за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою суду від 13.01.2020 року відкрито провадження у адміністративній справі №120/4414/19-а за позовом ОСОБА_5 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою суду від 14.01.2020 року відкрито провадження у адміністративній справі №120/4415/19-а за позовом ОСОБА_6 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою суду від 14.01.2020 року відкрито провадження у адміністративній справі №120/79/20-а за позовом ОСОБА_7 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою суду від 14.01.2020 року відкрито провадження у адміністративній справі №120/82/20-а за позовом ОСОБА_9 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою суду від 15.01.2020 року відкрито провадження у адміністративній справі №120/81/20-а за позовом ОСОБА_8 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
20.01.2020 року на адресу суду надійшло клопотання представника позивача про об'єднання справ за №№120/4410/19-а, 120/4411/19-а, 120/4412/19-а, 120/4413/19-а, 120/4414/19-а, 120/4415/19-а, 120/79/20-а. 120/81/20-а та 120/82/20-а за позовами ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії в одне провадження.
Ухвалою суду від 22.01.2020 року об'єднано в одне провадження адміністративні справи за №№120/4410/19-а, 120/4411/19-а, 120/4412/19-а, 120/4413/19-а, 120/4414/19-а, 120/4415/19-а, 120/79/20-а. 120/81/20-а та 120/82/20-а. Об'єднаній адміністративній справі присвоєно № 120/4410/19-а.
24.01.2020 р., 30.01.2020 р. та 06.02.2020 року Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області подано відзиви на позовні заяви, в яких просили у задоволенні позовних вимог позивачів відмовити у повному обсязі. Обґрунтовуючи свої позиції зокрема вказали, що земельні ділянки з яких вони бажають отримати дозвіл на розроблення проекту землеустрою вже є сформовані (кадастровий номер 0524580400:01:003:0371 та 0524580400:01:003:0366) згідно технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель Бушинської сільської ради, та позивачам було роз'яснено що в даному випадку необхідно було звертатись з клопотаннями щодо надання дозволу на розроблення технічної документації щодо поділу та об'єднання земельної ділянки.
Відповідно до ч. 6 ст. 79-1 Земельного кодексу України формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності чи користуванні без зміни їх цільового призначення здійснюється за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Інші відмови мотивовані невідповідністю місця розташування земельної ділянки вимога законів та прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів. Відповідно до Поземельної книги на земельну ділянку, з кадастровим номером 0524580400:01:003:0367, на яку претендують позивачі, в експлуатації земельних угідь зазначено, що вид угідь на даній земельній ділянці - пасовище.
Згідно ст.37 Закону України "Про охорону земель" використання земельних ділянок, що призводять до погіршення їх якості, забороняється. На землях сільськогосподарського призначення може бути обмежена діяльність, зокрема, розорювання сіножатей, пасовищ.
В той же час, стаття 1 Закону України "Про особисте селянське господарство" визначає, що особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.
Таким чином, ведення особистого селянського господарства має за мету виробництво, переробку споживання і реалізацію сільськогосподарської продукції, що призводить до розорювання ґрунтів, що суперечить нормам чинного законодавства, які стосуються пасовища.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив наступні фактичні обставини.
25.10.2019 року та 20.11.2019 року позивачами подано клопотання до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, у якому просили надати їм дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га на території Бушинівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області для ведення особистого селянського господарства із земель резерву, запасу сільськогосподарського призначення.
До клопотань позивачами додано викопіювання з кадастрової карти із позначенням бажаних місць розташування земельних ділянок.
За результатом розгляду поданих позивачами клопотань, 27.11.2019 року та 28.11.2019 року відповідач наказами №2-22431/15-19-СГ, №2-22595/15-19-СГ, №2-22586/15-19-СГ, №2-22590/15-19-СГ, №2-22601/15-19-СГ, №2-22597/15-19-СГ відмовив у наданні таких дозволів. Обґрунтовуючи відмови зокрема вказав, що земельні ділянки на які вони бажають отримати дозвіл на розроблення проекту землеустрою вже є сформовані (кадастровий номер 0524580400:01:003:0371 та 0524580400:01:003:0366) згідно технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель Бушинської сільської ради.
Інші відмови викладені у наказах №2-25730/15-19-СГ, №2-25725/15-19-СГ, №2-25723/15-19-СГ від 26.12.2019 року мотивовані невідповідністю місця розташування земельної ділянки вимога законів та прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів. Відповідно до Поземельної книги на земельну ділянку, з кадастровим номером 0524580400:01:003:0367, на яку претендують позивачі, в експлуатації земельних угідь зазначено, що вид угідь на даній земельній ділянці - пасовище.
Не погоджуючись із прийнятими рішеннями позивачі звернулись з цими позовами до суду.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.
Відповідно до статті 14 Конституції України земля визнана основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Відповідно до ст. 18 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.
Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких зокрема належать землі сільськогосподарського призначення.
Згідно з ч. 1 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
В силу положень п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності сільськогосподарського призначення.
Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV Земельного кодексу України.
Так, згідно із ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:
а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України. Зокрема, частиною шостою цієї статті визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України, а тому відмова у вирішенні заяви на будь-яких інших підставах, які не передбачені даною нормою, суперечить вимогам закону.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17 та від 07.02.2019 в справі № 814/702/17.
Згідно з частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Надаючи правову оцінку відмовам у надані дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки викладених у наказах №2-22431/15-19-СГ, №2-22595/15-19-СГ, №2-22586/15-19-СГ, №2-22590/15-19-СГ, №2-22601/15-19-СГ, №2-22597/15-19-СГ суд зазначає наступне.
За змістом ст. 79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Частина 5 ст.79-1 ЗК України визначає, що формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у ч.ч. 6 - 7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
В силу ч. 6 ст. 79-1 ЗК України формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування (ч. 7 ст. 79-1 ЗК України). Разом з тим, судом встановлено, що спірні земельні ділянки сільськогосподарського призначення не перебуває у власності чи користуванні фізичних чи юридичних осіб.
Згідно ст. 33 ЗК України громадяни можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства. Використання земель особистого селянського господарства здійснюється відповідно до закону.
Різний правовий режим земель, що відводяться для ведення особистого селянського господарства, та земель, що відводяться для індивідуального садівництва, додатково підтверджується положеннями статті 121 ЗК України, якою встановлено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, які також обумовлені особливостями кожного виду використання земельної ділянки.
Водночас, абз. 2 ч. 5 ст. 20 ЗК України встановлює обов'язок власників використовувати землі зазначеної категорії виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених ст.ст. 31, 33-37 цього Кодексу.
Тобто, відповідно до закріпленого принципу раціонального використання та охорони земель земельні ділянки (частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування з визначеними щодо неї правами) сільськогосподарського призначення підлягають використанню виключно відповідно до видів їх використання, які відповідають їх цільовому призначенню.
Стаття 21 ЗК України визначає, що встановлення та зміна цільового призначення земельних ділянок може здійснюватись виключно відповідно до вимог закону та у встановленому порядку, порушення якого має наслідком скасування таких розпоряджень.
Відтак, зміна виду цільового призначення (використання) земельної ділянки сільськогосподарського призначення, встановленого законодавством та конкретизованого уповноваженим органом державної влади у рішенні про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку, потребує обов'язкового дотримання механізму такої зміни, визначеного Порядком.
В свою чергу, позивачі звернувшись до відповідача дотримались передбачених вказаною нормою ЗК України вимог до клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення у власність.
Таким чином, у відповідача не було жодних підстав стверджувати, що бажані земельні ділянки невідповідають місцю розташування об'єкта схемі землеустрою із формування території Бушинської сільської ради, а також не вказують про існування обґрунтованих рішень організації щодо не раціонального використання та охорони цих земель, оскільки виключно такі обставини, в силу ч. 7 ст. 118 ЗК України, є підставою для відмови у надання громадянину дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Аналогічного правового висновку дійшов Вінницький апеляційний адміністративний суд у постанові від 08.05.2018 року № 802/2322/17-а.
Також слід зазначити, що відповідно до статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів: - звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; - надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування; - розробка суб'єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; - погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому Земельним кодексом України; - затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, а направлене на ідентифікацію земельної ділянки.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, викладені в оскаржуваних наказах Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-22431/15-19-СГ, №2-22595/15-19-СГ, №2-22586/15-19-СГ, №2-22590/15-19-СГ, №2-22601/15-19-СГ, №2-22597/15-19-СГ, не ґрунтується на нормах закону, є протиправними та підлягають скасуванню.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13.12.2016 року у справі № 815/5987/14 та постанові Верховного Суду від 27.02.2018 року у справі № 545/808/17.
Крім того, відповідно до практики ЄСПЛ "надмірний формалізм" суперечить вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, який полягає у вузькому тлумаченні процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті (рішення у справі "Белеш та інші проти Чеської Республіки" від 12.11.2002 року).
За змістом п. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.
Що стосується відмов викладених у наказах №2-25730/15-19-СГ, №2-25725/15-19-СГ, №2-25723/15-19-СГ від 26.12.2019 року, суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 1 і 2 статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).
Тобто, цільове призначення бажаних земельних ділянок відповідає тому виду використання (ведення особистого селянського господарства), для якого позивачі просять надати їм дозвіл розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Той факт, що бажані земельні ділянки за своїми природними особливостями і призначенням має використовуватись для сінокосіння та випасання худоби, не є підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, оскільки спірні земельні ділянки відносяться до категорії земель сільськогосподарського призначення.
Відповідно до вимог частин 1 і 3 статті 37 Закону України "Про охорону земель" власники та землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок зобов'язані здійснювати заходи щодо охорони родючості ґрунтів, передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України. На землях сільськогосподарського призначення може бути обмежена діяльність щодо: вирощування певних сільськогосподарських культур, застосування окремих технологій їх вирощування або проведення окремих агротехнічних операцій; розорювання сіножатей, пасовищ; використання деградованих, малопродуктивних, а також техногенно забруднених земельних ділянок; необґрунтовано інтенсивного використання земель.
Отже, приписи частини 3 ст. 37 Закону України "Про охорону земель" визначають, що на землях сільськогосподарського призначення може бути обмежена діяльність щодо розорювання пасовищ, натомість пряма заборона щодо такої діяльності відсутня. Крім того, передача у власність земельної ділянки не позбавляє відповідні державні органи вживати заходи щодо контролю використання земельних ділянок за цільовим призначенням.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, викладені в оскаржуваних наказах Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-25730/15-19-СГ, №2-25725/15-19-СГ, №2-25723/15-19-СГ від 26.12.2019 року є протиправними та підлягають скасуванню.
Щодо позовних вимог, у частині зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою суд зазначає наступне.
У постанові від 05.09.2018 року у справі № 826/9727/16 Верховний Суд аналізував застосування пункту 4 частини другої статті 245 КАС України та дійшов висновку, що суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов: 1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача; 2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; 3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів; 4) прийняття рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Аналогічний правовий висновок висвітлено у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 року у справі № 2340/2921/18.
Суд враховує, що повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 року № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.
Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
У спірних правовідносинах, в разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини.
Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
До такого правового висновку дійшла й колегія суддів Верховного Суду, здійснюючи касаційний розгляд справи № 813/2273/18 (постанова від 20.08.2019 року).
При цьому, адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Аналіз зазначених норм, у їх взаємозв'язку зі статтями 2, 5 КАС України, свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.
Однак, як і будь-який інших спосіб захисту, зобов'язання відповідача прийняти рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.
Також, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 та Верховним Судом у постанові від 22 грудня 2018 року у справі № 804/1469/17.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом відновлення порушених прав позивачів є зобов'язання відповідача надати їм дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення, площею 2.0 га, з метою подальшої безоплатної передачі у власність для ведення особистого селянського господарства на території Бушинецької сільської ради Тиврівського району Вінницької області.
Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Враховуючи вищевикладене, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачами, суд дійшов висновку, що з наведених у позовних заявах мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо вимог позивачів про стягнення судових втрат зі сплати судового збору та витрат за надання правничої допомоги, слід вказати наступне.
Відповідно до положень статті 139 КАС України при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати які підлягають відшкодуванню стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем.
Таким чином, враховуючи те, що позов задоволено в повному обсязі, на користь позивачів необхідно стягнути сплачений ними при зверненні до суду судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.
Щодо стягнення на користь позивачів витрат понесених ними на правову допомогу адвоката, суд зазначає наступне.
В силу частин 2 та 3 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16.
До суду на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представником позивачів додано укладені між адвокатом Заколоцькою В.Д. та кожним із позивачів договора про надання правової допомоги від 26.12.2019 року та 28.12.2019 року.
Зі змісту позовних заяв вбачається, що попередній розрахунок судових витрат на професійну правничу допомогу обраховується за 6 годин надання правничої допомоги адвоката виходячи з вартості однієї години в розмірі 40% прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня поточного року.
В той же час, на підтвердження наданої адвокатом правничої допомоги представником позивачів не надано акту приймання-передачі наданих послуг та документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Суд вважає за необхідне зазначити, що у рішенні ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою (п. 268, 269).
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).
Згідно з позицією, сформульованою Верховним Судом у постанові від 15 травня 2018 року у справі № 821/1594/17, зазначається, що з огляду на запровадження нових правил відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, для підтвердження та обґрунтування розміру витрат на правничу допомогу необхідне приведення укладених до 15 грудня 2017 року договорів у відповідність до вимог діючого КАС України та доведення відображення фахівцем у галузі права та адвокатом доходів, отриманих від незалежної професійної діяльності, як самозайнятої особи шляхом надання доказів ведення Книги обліку доходів та витрат, затвердженої наказом Міндоходів від 16 вересня 2013 року № 481 «Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення», зареєстрованим у в Міністерстві юстиції України 01 жовтня 2013 року за № 1686/24218.
Враховуючи те, що наданими до суду документами обґрунтованість та фактичний обсяг витрат на правничу допомогу у конкретній адміністративній справі не підтверджено належними та допустимими доказами, суд дійшов висновку, що судові витрати на правову допомогу не підлягають стягненню з відповідача суб'єкта владних повноважень.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-22595/15-19-СГ від 28.11.2019 року.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2 га на території Бушинської сільської ради Тиврівського району Вінницької області.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-22431/15-19-СГ від 27.11.2019 року.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_2 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2 га на території Бушинської сільської ради Тиврівського району Вінницької області.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-22586/15-19-СГ від 28.11.2019 року.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_3 , дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2 га на території Бушинської сільської ради Тиврівського району Вінницької області.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-22590/15-19-СГ від 28.11.2019 року.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_4 , дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2 га на території Бушинської сільської ради Тиврівського району Вінницької області.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-22601/15-19-СГ від 28.11.2019 року.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_5 , дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2 га на території Бушинської сільської ради Тиврівського району Вінницької області.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-22597/15-19-СГ від 28.11.2019 року.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_6 , дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2 га на території Бушинської сільської ради Тиврівського району Вінницької області.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-25730/15-19-СГ від 26.12.2019 року.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_7 , дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2 га на території Бушинської сільської ради Тиврівського району Вінницької області.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-25725/15-19-СГ від 26.12.2019 року.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_8 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2 га на території Бушинської сільської ради Тиврівського району Вінницької області.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-25723/15-19-СГ від 26.12.2019 року.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_9 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2 га на території Бушинської сільської ради Тиврівського району Вінницької області.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (с.Рахни-Лісові, Шаргородський район, Вінницька область, РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (м. Вінниця, вул. Келецька,63, код ЄДРПОУ 39767547).
Стягнути на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (м. Вінниця, вул. Келецька,63, код ЄДРПОУ 39767547).
Стягнути на користь ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (м. Вінниця, вул. Келецька,63, код ЄДРПОУ 39767547).
Стягнути на користь ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (м. Вінниця, вул. Келецька,63, код ЄДРПОУ 39767547).
Стягнути на користь ОСОБА_5 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (м. Вінниця, вул. Келецька,63, код ЄДРПОУ 39767547).
Стягнути на користь ОСОБА_6 (с.Рахни-Лісові, Шаргородський район, Вінницька область, РНОКПП НОМЕР_6 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (м. Вінниця, вул. Келецька,63, код ЄДРПОУ 39767547).
Стягнути на користь ОСОБА_7 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_7 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (м. Вінниця, вул. Келецька,63, код ЄДРПОУ 39767547).
Стягнути на користь ОСОБА_8 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_8 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (м. Вінниця, вул. Келецька,63, код ЄДРПОУ 39767547).
Стягнути на користь ОСОБА_9 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_9 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (м. Вінниця, вул. Келецька,63, код ЄДРПОУ 39767547).
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 (с.Рахни-Лісові, Шаргородський район, Вінницька область, РНОКПП НОМЕР_1 );
Позивач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );
Позивач: ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 );
Позивач: ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 )
Позивач: ОСОБА_5 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 );
Позивач: ОСОБА_6 ( АДРЕСА_2 область, РНОКПП НОМЕР_6 );
Позивач: ОСОБА_7 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_7 );
Позивач: ОСОБА_8 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_8 );
Позивач: ОСОБА_9 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_9 );
Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця код ЄДРПОУ 39767547).
Повний текст рішення виготовлений: 21.02.2020 року.
Суддя Дончик Віталій Володимирович