Господарський суд
Житомирської області
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,
E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua
"17" лютого 2020 р. м. Житомир Справа № 906/753/19
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Терлецької-Байдюк Н.Я.
секретар судового засідання: Стретович Н.К.
за участю представників сторін:
від позивача: не прибув;
від відповідача-1: Федосюк В.О. - довіреність №2 від 02.01.2020;
від відповідача-2: не прибув;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Приватного підприємства селянське (фермерське) господарство "Тамерлан" в особі єдиного засновника та керівника ОСОБА_3 (с. Скраглівка Бердичівський район Житомирська область)
до 1) Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (м. Житомир)
2) Скраглівської сільської ради (с. Скраглівка Бердичівський район Житомирська
область)
про визнання права на постійне користування земельною ділянкою
22.07.2019 року до Господарського суду Житомирської області надійшли матеріали позовної заяви Приватного підприємства селянське (фермерське) господарство "Тамерлан" в особі єдиного засновника та керівника ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, Скраглівської сільської ради про визнання за єдиним засновником та керівником Приватного підприємства селянське (фермерське) господарство "Тамерлан" - ОСОБА_3 права на постійне користування земельною ділянкою загальною площею 49,1007 га із земель запасу сільськогосподарського призначення, розташовану на території Скраглівської сільської ради Бердичівського району Житомирської області, для ведення фермерського господарства, на підставі Державного акта на право постійного користування землею №4 від 30 березня 1992 року.
Ухвалою суду від 25.07.2019 позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу термін 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви.
У встановлений судом строк позивач усунув недоліки позовної заяви, про що свідчить заява б/н від 30.07.2019.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 31.07.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
28.10.2019 до суду від позивача надійшла заява про виправлення технічної помилки, відповідно до якої останній просив суд читати в прохальній частині позовної заяви у справі №906/753/19 наступне: "Визнати за єдиним засновником та керівником Приватного підприємства селянське (фермерське) господарство "Тамерлан" - ОСОБА_3 право на постійне користування земельною ділянкою загальною площею 49,1007 га із земель запасу сільськогосподарського призначення, розташовану на території Скраглівської сільської ради, Бердичівського району, Житомирської області, для ведення фермерського господарства на підставі Державного акта на право постійного користування землею №4 від 30 березня 1992 року".
11.11.2019 на адресу суду від позивача надійшли письмові пояснення, відповідно до яких останній просив суд визнати за Приватним підприємством селянське (фермерське) господарство "Тамерлан" право на постійне користування земельною ділянкою загальною площею 49,1007 га із земель запасу сільськогосподарського призначення, розташовану на території Скраглівської сільської ради, Бердичівського району, Житомирської області, для ведення фермерського господарства на підставі Державного акта на право постійного користування землею №4 від 30.03.1992р.
З метою оформлення заяви про зміну предмету позову позивачем в судовому засіданні, яке відбувалось 11.11.2019, було заявлено клопотання про відкладення розгляду справи у підготовчому провадженні.
В судовому засіданні, що відбувалось 26.11.2019, представник позивача письмову заяву про зміну предмету позову не подав, однак в усній формі просив суд прийняти письмові пояснення від 08.11.2019 до розгляду і вважати їх як заяву про зміну предмету позову. Обставини і вимоги, які викладені в письмових поясненнях, підтримав та просив суд їх задовольнити.
Ухвалою суду від 26.11.2019 подану позивачем заяву про зміну предмету позову визнано такою, що відповідає вимогам ст.46 ГПК України, у зв'язку з чим прийняв її до розгляду.
Позивач в судове засідання не прибув, вимог ухвал суду в частині надання доказів, зокрема, для огляду в судовому засіданні оригіналів документів, на яких ґрунтуються позовні вимоги; доказів щодо переходу обов'язків землекористувача земельною ділянкою площею 49,1007 га, наданою згідно державного акту на землю №4 від 30.03.1992 ОСОБА_4 , до селянського (фермерського) господарства "Тамерлан" з дня його державної реєстрації; доказів реєстрації земельної ділянки за фермерським господарством; доказів реєстрації фермерського господарства ОСОБА_3 ; свідоцтва про смерть ОСОБА_4 , якому видавався державний акт на землю №4 від 30.03.1992 (для огляду в судовому засіданні, належну копію до матеріалів справи); свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 та доказів успадкування фермерського господарства ОСОБА_4 (якщо таке реєструвалось) позивачем, не виконав, причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлявся вчасно і належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень, що містяться в матеріалах справи. Разом з тим, 16.01.2020 на адресу суду від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без участі позивача та його представників за наявними в матеріалах справи доказами. Одночасно зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Представник відповідача-1 (Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області) в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Вважає, що Головне управління не порушувало права позивача, оскільки рішень щодо припинення права користування ОСОБА_4 земельною ділянкою площею 49,1007 га із земель запасу сільськогосподарського призначення, що розташована на території Скраглівської сільської ради Бердичівського району Житомирської області, для ведення фермерського господарства Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області не приймалось.
Відповідач-2 (Скраглівська сільська рада) в судове засідання не прибув, вимог ухвал суду щодо надання для огляду в судовому засіданні оригіналів документів, долучених до відзиву від 20.12.2019 №377, які стосуються реєстрації (перереєстрації) селянського (фермерського) господарства, не виконав. 03.02.2020 на адресу суду від Скраглівської сільської ради надійшла чергова заява, відповідно до якої останній просить суд здійснювати судове засідання, призначене на 17.02.2020, за відсутності повноважного представника сільської ради. Одночасно зазначає, що позовні вимоги підтримує. У поданому відзиві на позовну заяву, що надійшов до суду 20.12.2019, представник відповідача-2 зазначив, що Скраглівська сільська рада визнає позовні вимоги та вважає, що позов підлягає до задоволенню, оскільки земельна ділянка дійсно перебуває у постійному користуванні позивача та була йому передана батьком ОСОБА_4 . Також повідомляє, що за наявною у відповідача-2 інформацією рішенням Бердичівської районної Ради народних депутатів Житомирської області від 27.03.1992 громадянину ОСОБА_4 30.03.1992 було видано Державний акт на право постійного користування землею №4 для ведення підсобного господарства по звіроводству та створення селянського (фермерського) господарства. ОСОБА_4 було створено фермерське господарство, відомості про що було внесено до погосподарської книги, як це передбачало законодавство на той час. Погосподарські книги за 1992-1993 рр. не знаходяться у сільраді та передані на зберігання до комунального архіву. Повідомляє, що після смерті ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) зареєстроване ним фермерське господарство рішенням Бердичівської районної Ради народних депутатів Житомирської області від 29.03.1994 було перереєстровано на його сина ОСОБА_3 . Свідоцтво про смерть ОСОБА_4 та свідоцтво про право на спадщину у сільській раді не збереглися. На думку відповідача-2, прийняття зазначеного рішення Бердичівською районною Радою народних депутатів доводить, що такі документи надавалися. Перехід права користування земельною ділянкою площею 49,1007 га від ОСОБА_4 до створеного ним фермерського господарства сільрада також не заперечує. Вважає, що ОСОБА_3 вже 05.05.1995 привів реєстрацію фермерського господарства у відповідність до вимог чинного законодавства. Згідно до статуту ФГ "Тамерлан" земельна ділянка на момент оновленої реєстрації вже перебувала у постійному користуванні фермерського господарства. Ця реєстрація не була первісною, а тільки підтверджувала здійснену раніше. Враховуючи наведене, просив позов задовольнити.
Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.
Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Зважаючи на те, що неявка представників позивача та відповідача-2 не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Водночас, оскільки суд надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.
Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача-1, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.
Фактичними підставами позову позивач зазначає, що Приватне підприємство селянське (фермерське) господарство "Тамерлан" є юридичною особою, зареєстрованою за законодавством України з 05.05.1995 року, номер запису: 12831200000000398, порядок діяльності якого врегульовано установчим документом - Статутом.
Відповідно до Державного акту на право постійного користування землею від 30.03.1992 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 4 (далі - Державний акт) та виданого на підставі рішення дев'ятої сесії Бердичівської районної ради народних депутатів Бердичівського району Житомирської області України від 27.03.1992 року, ОСОБА_4 надано у постійне користування 49,1 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування для створення селянського (фермерського) господарства по звіроводству, що розташована на території с. Скраглівка Бердичівського району.
В подальшому, 05 травня 1995 року позивачем було створено та зареєстровано Приватне підприємство селянське (фермерське) господарство "Тамерлан", єдиним засновником та керівником якого є ОСОБА_3 .
Згідно п.2.1 Статуту Приватного підприємства селянське (фермерське) господарство "Тамерлан" пріоритетним направленням діяльності підприємства є виробництво сільськогосподарської продукції на земельній ділянці, виділеній власнику підприємства у постійне користування відповідно до Державного акту №4, виданого Бердичівською районною радою народних депутатів згідно рішення від 27.03.1992 року.
В подальшому, з урахуванням змін у земельному законодавстві та з метою належного оформлення речового права на вищевказану земельну ділянку, отримавши дозвіл від Бердичівської районної державної адміністрації, позивачем була замовлена технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди земельної ділянки із земель запасу сільськогосподарського призначення фермера ОСОБА_3 , і яка відповідно була надана для затвердження Бердичівській районній державній адміністрації Житомирської області.
01 серпня 2012 року головою Бердичівської районної державної адміністрації Житомирської області було прийнято Розпорядження №386 "Про затвердження технічної документації із землеустрою та передачу в строкове користування земельної ділянки громадянину ОСОБА_4 ", згідно якого затверджено громадянину ОСОБА_3 технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди земельною ділянкою площею 49,1007 га (державний акт на право постійного користування землею №4 від 30 березня 1992 року) на території Скраглівської сільської ради, за межами населеного пункту; припинено громадянину ОСОБА_4 право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 49,1 га (державний акт на право постійного користування землею №4 від 30 березня 1992 року) на території Скраглівської сільської ради, за межами населеного пункту; передано ОСОБА_3 в строкове платне користування, з метою підготовки земельної ділянки для використання, згідно цільового призначення, на період виготовлення нормативної грошової оцінки терміном до 01.02.2013 року, загальною площею 49,1007 га із земель запасу сільськогосподарського призначення, розташовану на території Скраглівської сільської ради, розташованої за межами населеного пункту, для фермерського господарства, розмір плати складає 30340,66 грн. без права поновлення, пролонгації, та продовження терміну дії договору.
Однак, розпорядженням голови Бердичівської районної державної адміністрації Житомирської області №187 від 17.06.2013 "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність розпорядження голови райдержадміністрації", розглянувши подання прокурора Бердичівського району "Про усунення порушень вимог земельного законодавства" від 14.02.2013, крім іншого, визнано таким, що втратило чинність розпорядження голови райдержадміністрації від 01.08.2012 року №386 "Про затвердження технічної документації із землеустрою та передачу в строкове користування земельною ділянкою громадянину ОСОБА_4 ".
Як зазначив позивач, про зазначене розпорядження №187 від 17.06.2013 останній дізнався лише в січні 2019 року, коли звернувся за наданням інформації до Бердичівської районної державної адміністрації.
За наслідками прийняття зазначених розпоряджень, позивач вважає, що його незаконно залишили і без строкового, і без постійного права користування земельною ділянкою, на якій останній більше двадцяти років здійснює господарську діяльність у формі фермерського господарства.
На думку позивача, розпорядженням №187 від 17.06.2013 голова Бердичівської районної державної адміністрації формально повернув право постійного користування позивачу. Проте, окремого рішення про підтвердження цього юридичного факту з боку відповідачів прийнято так і не було, що не дає змоги позивачу здійснити державну реєстрацію його речового права на землю відповідно до вимог чинного законодавства України.
Отже, посилаючись на вищенаведені обставини, позивач звернуся до суду за захистом свого речового права на землю шляхом визнання за ним права постійного користування на вказану земельну ділянку.
Як зазначено в письмових поясненнях позивача, разом з отриманням земельної ділянки 49,1 га (Державний акт на право постійного користування землею №4 від 30 березня 1992 року) ОСОБА_4 було створено та зареєстровано селянське фермерське господарство в порядку Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на момент створення господарства), а після смерті ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) створене ним селянське (фермерське) господарство разом з правом постійного користування спірною земельною ділянкою було успадковано його сином (спадкоємцем) ОСОБА_3 та на підставі права на спадщину за законом було повторно зареєстроване успадковане ним селянське (фермерське) господарство у формі приватного підприємства селянське (фермерське) господарство "Тамерлан", яке здійснює свою діяльність на підставі Статуту та чинного законодавства України. Єдиним засновником підприємства є ОСОБА_3 , який являється сином померлого ОСОБА_4 .
Позивач наполягає на тому, що право постійного користування відповідною земельною ділянкою ОСОБА_4 було отримано для створення фермерського господарства, і після його створення перейшло безпосередньо до господарства (увійшло до його статутного фонду), а відповідно і не припинилось з його смертю.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, оцінивши надані сторонами письмові докази, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з огляду на таке.
Частинами 1,2 статті 92 Земельного кодексу України (у чинній редакції) встановлено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають:
а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності;
б) громадські організації осіб з інвалідністю України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації;
в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності;
г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування";
ґ) заклади освіти незалежно від форми власності;
д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.
Відповідно до ст.ст. 22, 23 Земельного кодексу України від 18.12.1990 № 561-ХІІ (діючого на час видачі вказаного державного акту №4) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
Відповідно до ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України (чинна редакція) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Виходячи з викладеного, єдиним доказом належності спірної земельної ділянки тій чи іншій особі є наявність правовстановлюючого документу.
Матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували у Приватного підприємства селянське (фермерське) господарство "Тамерлан" права постійного користування на спірну земельну ділянку.
Натомість, право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 49,1007 га із земель запасу сільськогосподарського призначення, розташованою на території Скраглівської сільської ради Бердичівського району Житомирської області, підтверджується Державним актом на право постійного користування землею №4 від 30 березня 1992 року, виданого батьку позивача - ОСОБА_4 , що у відповідності до положень ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України виключає можливість належності цієї ж земельної ділянки Приватному підприємству селянське (фермерське) господарство "Тамерлан" на праві постійного користування.
Надані відповідачем-2 ксерокопії рішень про перереєстрацію фермерського господарства ОСОБА_4 на його сина ОСОБА_3 та його письмові пояснення суд розцінює критично, оскільки подані докази належним чином не посвідчені, а оригінали для огляду не надані. Відповідач-2 жодного разу в судовому засіданні не був, відзив із доданими копіями документів надав лише перед закриттям підготовчого провадження у справі, клопотань про неможливість надання відсутніх у нього доказів та витребування їх судом не подавав.
Відповідно до усталеної правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 05.10.2016 № 6-2329цс16, від 23.11.2016 № 657/731/14-ц, право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, належить такій особі та припиняється зі смертю такої особи.
Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою нерозривно пов'язане з особою, котрій дано таке право згідно з державним актом на право користування земельною ділянкою, та не може бути передано або автоматично перейти до створених ним юридичних осіб.
Матеріали справи не містять доказів того, що Приватне підприємство селянське (фермерське) господарство "Тамерлан" набуло право постійного користування земельною ділянкою 49,1007 га із земель запасу сільськогосподарського призначення, розташовану на території Скраглівської сільської ради Бердичівського району, у встановленому законом порядку.
Право постійного користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення є виключно правом користування особи, якій це право надане, і яке після втрати чинності Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" та Земельного кодексу 1990 року не може бути передане іншій особі. За життя громадянин ОСОБА_4 мав право фактичного користування земельною ділянкою площею 49,1007 га для ведення селянського фермерського господарства (відповідно до Державного акта на право постійного користування землею від 30.03.1992, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №4). Проте у зв'язку з його смертю це право постійного користування припинилося.
Матеріали справи також не містять доказів, що ОСОБА_4 було створено фермерське господарство, яке в подальшому продовжувало використовувати спірну земельну ділянку і після його смерті в особі його сина, як засновника Приватного підприємства селянське (фермерське) господарство "Тамерлан".
Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань юридичну особу - Приватне підприємство селянське (фермерське) господарство "Тамерлан" зареєстровано 05.05.1995, єдиним засновником якого є ОСОБА_3 .
Надання громадянам земельних ділянок у користування, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, на час створення Приватного підприємства селянське (фермерське) господарство "Тамерлан" регулювалось положеннями статей 50, 51 Земельного кодексу від 18 грудня 1990 року № 561-XII та Законом України "Про селянське (фермерське) господарство".
Відповідно до ч. 1-2, 5 ст. 2 Закону № 2009-ХП селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником. На ім'я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно Державний акт на право приватної власності на землю, Державний акт на право постійного користування землею. З ним укладається договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди. Складаються також інші документи відповідно до законодавства України.
Частиною 2 ст. 4 Закону № 2009-ХІІ визначено, що земельні ділянки громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства передаються у приватну власність і надаються в користування, в тому числі на умовах оренди.
За змістом статті 9 Закону після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку.
Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону. Сільська, селищна, міська Рада народних депутатів заносить до спеціальної господарської книги дані про склад господарства, передану у власність та надану у користування господарству земельну ділянку.
Виходячи з викладених норм як загального, так і спеціального законодавства, право отримати у постійне користування земельну ділянку для ведення селянського фермерського господарства було надано виключно фізичній особі - громадянину України, на ім'я якого і видавався відповідний державний акт.
У подальшому, 29.07.2003 набрав чинності новий Закон України "Про фермерське господарство", у статті 12 якого закріплено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.
Крім того, 01.01.2002 набрав чинності Земельний кодекс України (надалі - Земельний кодекс від 25.10.2001 № 2768-ІІІ), ч. 1-2 ст. 92 якого було визначено право постійного користування земельною ділянкою як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування».
Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю) (частиною другою статті 31 ЗК України).
Як вже зазначалося, відповідно до ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Отже, правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Відповідно до частини першої статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Згідно із частиною першою статті 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Відповідно до статті 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦК України з урахуванням вимог цього Кодексу.
Згідно діючого законодавства України фізичні особи - громадяни України, у тому числі і засновники фермерських господарств, не наділені правом отримувати у постійне користування земельні ділянки.
Статтею 1225 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).
Згідно із частиною першою статті 407 Цивільного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.
У відповідності до ч. 2 ст. 407 Цивільного кодексу України, та ч.2 ст.102-1 Земельного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.
Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).
Разом з тим, статтею 23 Закону України "Про фермерське господарство" передбачено, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.
Відповідно до статті 19 Закону України "Про фермерське господарство" до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.
Згідно із ч. 1 ст. 20 Закону України "Про фермерське господарство" майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються статутом фермерського господарства.
При цьому, право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини, про що зазначалось вище.
Позивачем не надані докази належного оформлення первісним користувачем спірної земельної ділянки та її успадкування після смерті батька.
Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).
З вищенаведеного, суд приходить до висновку що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.
Вказані обставини виключають наявність правових підстав для визнання за позивачем, як за юридичною особою, право постійного користування земельною ділянкою.
Враховуючи вищевикладені обставини, з урахуванням зазначених правових норм, суд дійшов висновку щодо відмови у задоволенні позову за недоведеністю.
В порядку ст.129 ГПК України судовий збір покладається на позивача.
Керуючись ст.ст. 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
В задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 21.02.20
Суддя Терлецька-Байдюк Н.Я.
Віддрукувати:
1 - в справу
2 - позивачу (м. Бердичів, пров. Романівський, 14 - рек. з повід.)
3 - відповідачу-1 (10002, м. Житомир, вул. Довженка, 45)
4 - відповідачу-2 (13343, Житомирська область, Бердичівський район, с. Скраглівка, вул. Миру, буд.22 - рек. з повід.)