21.02.2020 року м. Дніпро Справа № 904/4122/19
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Кощеєва І.М. ( доповідач )
суддів: Широбокової Л.П., Орєшкіної Е.В.
розглянувши у порядку письмового провадження
без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю “Автопромтрейд”
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.11.2019 р.
( суддя Васильєв О.Ю., м. Дніпро, повний текст рішення складено 18.11.2019 р.)
у справі
за позовом Акціонерного товариства “Укргазвидобування”
в особі філії Бурове управління “Укрбургаз”
акціонерного товариства “Укргазвидобування”,
м. Красноград
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Автопромтрейд”,
м. Кривий Ріг
про стягнення 178 987, 43 грн.
АТ “Укргазвидобування” в особі філії Бурове управління “Укрбургаз” АТ “Укргазвидобування” звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ТОВ “Автопромтрейд”, про стягнення 178 987, 43 грн. ( в т.ч. : 112 470, 76 грн. - пеня та 66 516, 67 грн. - штраф ) штрафних санкцій за порушення строків поставки товару за договором № УБГ159/015-18 від 15.03.2018 р., укладеним між сторонами.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідач не виконав належним чином зобов'язань за Договором поставки № УБГ159/015-18 від 15.03.2018 р. щодо поставки товару у встановлений Договором строк, чим порушив умови п. п. 5.1. та 6.3.1. Договору.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.11.2019 р. позов задоволено частково - стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Автопромтрейд” на користь Акціонерного товариства “Укргазвидобування” в особі філії Бурове управління “Укрбургаз” акціонерного товариства “Укргазвидобування” 112 435, 17 грн. - пені; 66 516, 67 грн. - штрафу та 2 684, 27 грн. - витрат на сплату судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.
Приймаючи вказане рішення, місцевий господарський суд встановив, що Відповідач порушив строки поставки товару згідно умов Договору поставки № УБГ159/015-18 від 15.03.2018 р., у зв'язку з чим наявні підстави для стягнення з Відповідача на підставі пункту 7.10. договору штрафу та пені. Водночас, перевіривши розрахунок пені за прострочення Відповідачем поставки товару за накладною № КР-0000074 від 06.02.2019 р. - на суму 17 798,40 грн., суд визнав такий розрахунок частково необґрунтованим у частині періоду нарахування пені, оскільки під час його здійснення Позивач не врахував, що прострочення поставки товару у Відповідача виникло не з 14.07.2018 р., а 13.07.2018 р. ( з урахуванням приписів ст. 530 ЦК України та Постанови Пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013 р.) та Позивач здійснив нарахування пені за цією видатковою накладною за період, що перевищує 6 місяців. Внаслідок здійсненого судом перерахунку розмір пені, який підлягає стягненню ( за період з 13.07.2018 р. по 11.01.2019 р. ) склав 3 257,11 грн.
Не погодившись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю “Автопромтрейд” подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позову.
Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, Скаржник в своїх доводах та запереченнях посилається на те, що суд першої інстанції 18.11.2019 р. виніс рішення по даній справі не взявши до уваги заперечення Відповідача від 21.11.2019 р., яке було подано Відповідачем без порушення процесуального строку, чим, на думку Скаржника порушив норми ГПК та позбавив Відповідача скористатися процесуальними правами.
Скаржник також вказує на те, що під час винесення рішення по справі, суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що станом на кінцевий термін поставки, Відповідач поставив Позивачу більшу частину Товару за договором, а саме на 90 % від суми договору.
Скаржник вважає, що відповідно до ст. 226 ГК України, Відповідач вжив всіх необхідних заходів щодо належного виконання зобов'язання за договором поставки. Зокрема, листом від 03.07.2018 р. Відповідач повідомляв Позивача про труднощі, які виникли на митному контролі з поставки за Специфікацією № 1 імпортного виробництва, а саме виробництво Росії, оскільки відбуваються бойові дії на сході України і відносно зовнішньоекономічних відносин з Росією введено ряд заборон на товари, які підпадають під перелік товарів подвійного призначення. Також в листі було запропоновано збільшити термін постачання на 60 календарних днів до Договору поставки.
Крім того, Скаржник зазначає, що просив суд, у разі задоволення позову, застосувати зменшення розміру штрафних санкцій вдвічі.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, за змістом якого заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.11.2019 р. залишити без змін.
В обгрунтування своїх заперечень Акціонерне товариство “Укргазвидобування” в особі філії Бурове управління “Укрбургаз” акціонерного товариства “Укргазвидобування” посилається на те, що жодних застережень про те, що Відповідач не має в Україні Товару, що його буде імпортовано в подальшому з РФ - Відповідач Позивачу не повідомляв. За п. 1.3 укладеного договору поставки Відповідач як постачальник гарантував, що Товар, який є предметом Договору належить йому на праві власності або іншому речовому праву, що надає йому право розпоряджатися Товаром, є новим і не був у використанні, не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов'язань перед будь-якими фізичними або юридичними особами державними органами і державою, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого чинним законодавством України. Отже, на переконання Позивача, врахувавши наведене, та не надання доказів повної неможливості здійснення Відповідачем господарської діяльності, доводи Відповідача є безпідставні та не можуть бути взяті до ваги.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.12.2019 р., справу № 904/4122/19 передано колегії суддів у складі: Кощеєв І.М. (головуючий, доповідач), судді Широбокова Л.П.,Орєшкіна Е.В.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.12.2019 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Автопромтрейд” на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.11.2019 р. у справі № 904/4122/19 залишено без руху, та надано скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме для надання доказів доплати судового збору.
Після усунення недоліків апеляційної скарги, ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.12.2019 р. відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Автопромтрейд” на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.11.2019 р у справі № 904/4122/19, для розгляду у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
За приписами ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно ст. 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки.
Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
Статтею 266 ГК України передбачено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.
Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства (стаття 662 ЦК України).
Відповідно до ст. 663 ЦК України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.
Згідно з положеннями ст. 664 ЦК України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар, надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Відповідно до ст. 174 ГК України, договір є підставою для виникнення господарських зобов'язань, які згідно зі ст. ст. 193, 202 ГК України та ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом. Відповідно до ст.202 ГК України, ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За змістом ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як вірно встановив суд першої інстанції та як вбачається з матеріалів справи, 15.03.2018р., між ТОВ “Автопромінь” (постачальник) та АТ “Укргазвидобування” (покупець) укладений договір поставки №УГВ 159/015-18, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставити покупцеві товар, зазначений в специфікації, що додається до договору і є його невід'ємною частиною, а покупець - прийняти і оплатити такий товар. (п.1.1. договору).
Пунктом 1.2. договору передбачено, що найменування/асортимент товару, одиниця виміру, кількість, ціна за одиницю товару та загальна ціна договору вказується у специфікації. Відповідно до п. 5.1 договору, строк поставки, умови та місце поставки товару, інформація про вантажовідправників і вантажоотримувачів вказується в специфікації до цього договору. Пунктом 5.2. договору передбачено, що датою поставки товару є дата підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі товару або видаткової накладної. Право власності на товар переходить від постачальника до покупця з дати підписання сторонами акту приймання-передачі товару або видаткової накладної.
В п. 7.10 договору сторони погодили, що у разі невиконання постачальником взятих на себе зобов'язань з поставки товару у строки, зазначені у Графіку поставки товару, останній сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1 % від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7% від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару (а.с.16-27).
В додатку 1 специфікації № 1 від 15.03.2019 р. до вищезазначеного договору зазначено найменування товару, його кількість, ціну за одиницю товару. Згідно пункту 1 цієї специфікації загальна вартість товару, що поставляється складає 10 251 995,00 грн., у т.ч. ПДВ 1 708 665, 83 грн. ; а згідно пунктом 3 специфікації строк поставки товару - відповідно до графіку поставки № 1. ( а.с.28-34).
Згідно додатку №2 “Графік поставки товару” від 15.03.2019 р. до вищезазначеного договору сторони погодили строк/термін поставки , який склав 120 календарних днів з дати підписання договору (а.с.35-39). Таким чином, враховуючи умови договору та дату його підписання , кінцевим строком поставки відповідачем товару позивачу є 12.07.2018 р.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору відповідачем було поставлено позивачу товару на загальну суму 10 251 995,00 грн., відповідно до наступних видаткових накладних: №КР-0000348 від 27.03.2018р. - на суму 1 446 537,89 грн.; №КР-0000349 від 27.03.2018р. - на суму 10 382,40 грн.; №КР-0000369 від 29.03.2018р. - на суму 1 396 234,96 грн.; №КР-0000437 від 16.04. 2018р. - на суму 1 138 340,92 грн.; №КР-0000450 від 20.04. 2018р. - на суму 1 162 728,23 грн.; №КР-0000478 від 26.04. 2018р. - на суму 856 078,70 грн.; №КР-0000505 від 05.05. 2018р. - на суму 1 076 105,28 грн.; №КР-0000553 від 17.05. 2018р. - на суму 598 469,75 грн.; №КР-0000649 від 13.06. 2018р. - на суму 943 735,00 грн.; №КР-0000743 від 12.07. 2018р. - на суму 513 009,40 грн.; №КР-0000743 від 07.08. 2018р. - на суму 160 134,37 грн.; №КР-0001047 від 18.10. 2018р. - на суму 400231,49 грн.; №КР-0001128 від 21.11. 2018р. - на суму 449 640,96 грн.; №КР-0001196 від 10.12. 2018р. - на суму 82567,27 грн. та №КР-0000074 від 06.02. 2019р. - на суму 17 798,40 грн. (а.с.46-60).
В той же час, за видатковими накладними №КР-0000743 від 07.08. 2018р. - на суму 160 134,37 грн. було допущено прострочення поставки товару на 24 дні; №КР-0001047 від 18.10. 2018р. - на суму 400 231,49 грн. було допущено прострочення поставки товару на 96 днів ; №КР-0001128 від 21.11. 2018р. - на суму 449 640,96 грн. було допущено прострочення поставки товару на 130 днів; №КР-0001196 від 10.12. 2018р. - на суму 82 567,27 грн. було допущено прострочення поставки товару на 149 днів та №КР-0000074 від 06.02. 2019р. - на суму17 798,40 грн. відповідачем було допущено прострочення поставки товару на 207 днів
У зв'язку з чим позивач , керуючись п.7.10. договору, нарахував відповідачу ( згідно наданого ним розрахунку) : 116 313, 98 грн. - пені та 66 516, 67 грн. -штрафу (в т.ч.: по видатковій накладній №КР-0000743 від 07.08.2018р. - на суму 160 134,37 грн. , пеня склала 3 843, 22 грн. ; по видатковій накладній №КР-0001047 від 18.10.2018р. на суму 400231,49 грн. - пеня склала 38 422, 22 грн. та штраф склав 28 016, 20 грн.; по видатковій накладній №КР-0001128 від 21.11.2018р. на суму 449 640,96 грн. - пеня склала 58 453, 32 грн. та штраф склав 31 474, 87 грн.; по видатковій накладній №КР-0001196 від 10.12.2018р. на суму 82567,27 грн. - пеня склала 12 302, 52 грн. та штраф склав 5 779, 71 грн.; та по видатковій накладній №КР-0000074 від 06.02.2019р. на суму 17 798,40 грн. - пеня склала 3 292, 70 грн. та штраф склав 1 245, 89грн.). (а.с.5).
З матеріалів справи вбачається, що 21.08.2018р. позивач направив на адресу відповідача претензію №032-03-9724-1 з вимогою про погашення пені за несвоєчасно поставлений товар в сумі 3 843,22 грн.(а.с.61-63, 64), яку відповідач задовольнив та перерахував позивачу 3 843,22грн. (що підтверджується відповідним платіжним дорученням №1979 від 18.10.2018р.).
Також, позивач 04.03.2018 р. направив відповідачу претензію №032-03-2400-1 від 28.02.2019р. з вимогою про погашення пені та штрафу в сумі 178 987,43 грн. ( в т.ч.: 112 570, 76 грн. - пеня та 66 516, 67 грн. - штраф) за порушення строків поставки товару , яку відповідач отримав 16.04.2019р., але не задовольнив та у своєму листі вих.№200519-1 від 20.50.2019р. повідомив позивача, що ним завчасно було повідомлено позивача про труднощі з поставкою товару за договором та просив піти на компроміс з ним та переглянути свої вимоги. (а.с.69).
У зв'язку з тим, що відповідачем не виконано своє зобов'язання за Договором у частині поставки товару у встановлений договором строк, позивач звернувся до суду з позовом у даній справі та просив суд стягнути з відповідача на підставі пункту 7.10. Договору на свою користь пеню у сумі 112 570, 76 грн. та штраф у сумі 66 516, 67 грн.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з ч. 2 ст. 218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.
Відповідно до ч. 1. ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ч.1 ст. 199 ГК України, до відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються положення Цивільного кодексу України, насамперед, загальні положення про забезпечення виконання зобов'язання, встановлені його ст.ст. 546-548. Проте, норми Цивільного кодексу України не повністю поширюються на господарсько-правові штрафні санкції.
Відповідно до ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою.
Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).
Господарським кодексом України закріплено право сторін на власний розсуд формулювати умову договору про штрафні санкції (з дотриманням правил ч.1 ст. 231 ГК України), їх розмір, спосіб обчислення, підстави застосування, співвідношення із збитками.
Сторони під час укладання договору поставки передбачили, що у разі невиконання постачальником взятих на себе зобов'язань з поставки товару у строки, зазначені у Графіку поставки товару, останній сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1 % від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7% від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару ( п.7.10 договору).
Оскільки фактичні обставини справи свідчать про порушення відповідачем умов договору щодо термінів поставки товару, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача передбаченої п. 7.10 договору неустойки.
Суд першої інстанції також вірно зазначив і про те, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Колегія суддів зазначає, що перевіривши розрахунок пені за прострочення відповідачем поставки товару за спірною накладною №КР-0000074 від 06.02.2019р. суд першої інстанції правомірно визнав такий розрахунок частково необґрунтованим у частині періоду нарахування пені, оскільки під час його здійснення позивач не врахував, що прострочення поставки товару у відповідача виникло не з 14.07.2018р., а 13.07.2018р. ( з урахуванням приписів ст.530 ЦК України та Постанови Пленуму ВГСУ №14 від 17.12.2013р.) та позивач здійснив нарахування відповідачу пені за цією видатковою накладною за період, що перевищує 6 місяців).
Враховуючи наведене, суд обґрунтовано зробив власний розрахунок пені за прострочення поставки товару, поставленого за накладною № КР-0000074 від 06.02.2019р., за період з 13.07.2018р. по 11.01.2019р. та становить 3 257, 11 грн.
Водночас, розрахунок пені, наведений позивачем у позові, за прострочення поставки товару, поставленого по накладним №КР-0000743 від 07.08.2018р., №КР-0001047 від 18.10.2018р. №КР-0001128 від 21.11.2018р. №КР-0001196 від 10.12.2018р. №КР-0000074 від 06.02.2019р., є арифметично правильним, позовні вимоги у цій частині обґрунтовано задоволені судом першої інстанції в повному обсязі.
Передбачений пунктом 7.10. Договору штраф в розмірі 7% від вартості несвоєчасно поставленого товару, оскільки суду у встановленому процесуальним законом порядку доведено прострочення відповідачем поставки товару понад 30 днів, є обґрунтованим, розрахований позивачем вірно та становить 66 516,67 грн. Висновки суду першої інстанції з цього приводу є правомірними.
Отже, позовні вимоги про стягнення з відповідача штрафу судом задовольняються повністю, в сумі 66 516,67 грн., а вимоги про стягнення пені судом задовольняються частково, у сумі 112 435, 17 грн. ( 116 278,39 грн. ( розмір пені по вищезазначеним накладним) - 3 843, 22 грн. (розмір здійсненої оплати відповідачем пені) = 112 435,17грн.), висновки суду першої інстанції із приводу чого є обґрунтованими. В задоволенні іншої частини позовних вимог судом першої інстанції правомірно відмовлено, у зв'язку з необґрунтованістю розрахунку.
Відповідач в апеляційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції 18.11.2019 р. виніс рішення по даній справі не взявши до уваги заперечення Відповідача від 21.11.2019 р., яке, на його думку, було подано без порушення процесуального строку.
Проте, колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо порушення судом норм процесуального права, оскільки з матеріалів справи вбачається, що вказані Відповідачем заперечення, в якому останній також просив суд, у разі задоволення позову, застосувати зменшення розміру штрафних санкцій вдвічі, були направлені на електронну пошту Господарського суду Дніпропетровської області лише 22.11.2019 р. о 14:53 год., тобто з порушенням процесуального строку, встановленого нормами ГПК України.
Стосовно зауваження Скаржника про його клопотання суду першої інстанції про зме ншення розміру штрафних санкцій вдвічі, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Згідно з ч.3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вказані норми не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду і визначальним фактором при зменшенні розміру належної до сплати неустойки є винятковість випадку. Зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, суд на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення розміру даної санкції.
Аналіз приписів ст.551 Цивільного кодексу України та ст.233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Суд реалізує надане йому право зменшити розмір заявленої до стягнення неустойки, враховуючи подані до матеріалів справи пояснення та докази, на підставі яких встановлює відповідні обставини та у разі, якщо визнає можливим зменшити неустойку, її розмір визначається судом на власний розсуд.
У даному випадку, обов"язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявлених до стягнення сум пені та штрафу покладається на Відповідача.
Однак відповідні обставини в установленому наведеними процесуальними нормами порядку Відповідачем не доведені, належні та допустимі докази, які підтверджують такі обставини не надані.
Ч. 4 ст.13 ГПК України вставлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Інші доводи скаржника колегія суддів також оцінює критично, оскільки вони спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, при цьому, слід зазначити, що ні в суд першої інстанції, ні в суд апеляційної інстанції відповідач не подав жодних доказів чи заперечень щодо безпідставності доводів позивача чи щодо недопустимості доказів поданих позивачем. Відповідачем не надано належних доказів, які б беззаперечно підтверджували погодження між сторонами інших строків поставки товару за вищезазначеним договором.
Відповідно до ст. 42, 44 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється, зокрема, на основі принципів комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
Отже, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утриматись від) таких дій.
Настання несприятливих наслідків у господарській діяльності юридичної особи є її власним комерційним ризиком, на основі якого і здійснюється підприємництво.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 р. у справі № 910/15484/17, а також у постановах Верховного Суду від 13.11.2018 р. у справі № 910/2376/18, від 06.06.2018 р. у справі № 902/306/16, від 13.11.2018 р. у справі № 910/2376/18.
Відповідно до ч.1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
Доводи апеляційної скарги відповідача не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції. Скаржником не надано суду доказів, які б свідчили про необґрунтованість позовних вимог, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для зміни чи скасування рішення місцевого господарського суду.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим, прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “Автопромтрейд” є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 ГПК України покладаються на відповідача.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Автопромтрейд” залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.11.2019р. у справі № 904/4122/19 залишити без змін.
Витрати з оплати судового збору за подання апеляційної скарги віднести на Скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню у зв'язку із малозначною справою, крім випадків передбачених ч. 2 п. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя І.М. Кощеєв
Суддя Л.П. Широбокова
Суддя Е.В. Орєшкіна