вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"20" лютого 2020 р. Справа№ 910/4790/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ткаченка Б.О.
суддів: Майданевича А.Г.
Гаврилюка О.М.
Без повідомлення (виклику) учасників справи
розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Логістик"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 12.09.2019
у справі №910/4790/19 (суддя Ягічева Н.І.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Логістик"
про відшкодування 25 223,89 грн.
Короткий зміст позовних вимог
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Українська страхова група" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Логістик" про стягнення страхового відшкодування у розмірі 25 223,89 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на підставі договору добровільного страхування наземних транспортних засобів №28-2107-17-00082 від 05.05.2017 здійснено виплату страхового відшкодування власнику автомобіля "Volvo FH", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , а тому до нього відповідно до положень статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду.
За твердженнями позивача, відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля "Сканія" державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , застрахована ПАТ "СК"Перша", яким виплачено страхове відшкодування у межах ліміту 100 000,00 грн.
Товариству з обмеженою відповідальністю "Транс Логістик" належить автомобіль "Сканія" державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , а тому позивач вказує, що обов'язок із відшкодування шкоди понад ліміт у розмірі 25 223,89 грн. покладається на відповідача.
Короткий зміст оскаржуваного рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.09.2019 у справі №910/4790/19 позов Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Логістик" про відшкодування 25 223,89 грн - задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Логістик" на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" 24 503,30 грн. відшкодування шкоди в порядку регресу, 161,12 грн. 3% річних, 362,28 грн. збитків від інфляції та 1 905,30 грн. судового збору. В решті позову - відмовлено.
Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідач є особою, відповідальною за заподіяну шкоду як власник джерела підвищеної небезпеки - субсидіарно, в розмірі, не покритому лімітом відповідальності у сумі 24 503,30 грн, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 568,47 грн. після перевірки судом першої інстанції розрахунку задоволено частково у сумі 362,28 грн, розрахунок 3% річних у розмірі 161,12 грн судом першої інстанції визнано арифметично вірним та таким, що підлягає задоволенню.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Транс-Логістик" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2019 у справі №910/4790/19 повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову про відшкодування шкоди в порядку регресу.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, таким, що не відповідає приписам ст. 236 ГПК України, прийняте з порушенням норм процесуального та матеріального права.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.10.2019 для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Коротун О.М., судді Майданевич А.Г., Сулім В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.10.2019 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/4790/19 у зазначеному складі колегії суддів. Зазначено, що розгляд апеляційної скарги буде здійснюватися у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2019, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого судді Коротун О.М., справу №910/4790/19 передано на повторний автоматизований розподіл.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.12.2019 сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі № 910/4790/19 колегію суддів у складі: головуючий суддя Ткаченко Б.О., судді: Майданевич А.Г., Гаврилюк О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2019 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Логістик" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2019 у справі №910/4790/19 прийнято до провадження у складі колегії суддів Північного апеляційного господарського суду: головуючий суддя Ткаченко Б.О., судді: Майданевич А.Г., Гаврилюк О.М. Зазначено, що розгляд апеляційної скарги буде здійснюватися у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010р., "Смірнова проти України" від 08.11.2005р., "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006р., "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004р.)
Водночас, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ за своєю природою потребує регулювання з боку держави, яке може змінюватися у часі та просторі відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб. Встановлені обмеження не повинні обмежувати доступ, наданий особам, у такий спосіб або такою мірою, що підриватимуть саму суть цього права. (див. рішення у справі «Станев проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria) [ВП], заява № 36760/06, п. 230, ECHR 2012). Застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (див. рішення у справі «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), заява № 35787/03, п. 29, від 26 липня 2007 року).
Враховуючи практику Європейського Суду (зокрема рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України від 02.05.2013, Папазова та інші проти України від 15.03.2012), апеляційне провадження у даній справі згідно з положеннями ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод здійснювалося в розумні строки.
Позиції учасників справи
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Українська страхова група" не висловило своєї позиції (заперечення) щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзив на апеляційну скаргу на адресу Північного апеляційного господарського суду у встановлений судом строк не направило.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
05.05.2017 між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Українська страхова група" (далі - страховик, позивач) та Товариством з обмеженню відповідальністю "Елме транс Україна" (далі - страхувальник) укладено Договір №28-2107-17-00082 добровільного страхування наземних транспортних засобів (далі - Договір страхування), предметом якого є страхування транспортного засобу "Volvo FH", державний реєстраційний номер (далі - д.р.н.) НОМЕР_1 .
21.03.2018 на автошляху Київ-Харків, сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), за участю застрахованого автомобіля «Volvo FH», д.р.н. НОМЕР_1 , та транспортного засобу "Сканія" д.р.н. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1
Постановою Яготинського районного суду Київської обл. від 03.04.2018 у справі №382/46/18 встановлено, що вищевказана дорожньо-транспортна пригода відбулася внаслідок порушення ОСОБА_1 ПДР України.
Позивачем на підставі рахунку на передоплату №LT-DP1801330 від 04.05.2018, було складено страховий акт №ПССКА-6353 від 31.05.2018 та розрахунок суми страхового відшкодування.
На підставі вказаних документів, позивач здійснив виплату страхового відшкодування у сумі 124 503,30 грн, що підтверджується платіжним дорученням №11242 від 31.05.2018.
Згідно з матеріалами справи, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу "Сканія" д.р.н. НОМЕР_2 , на момент настання страхової події була застрахована Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Перша", яке виплатило 100 000,00 грн страхового відшкодування в порядку регресу - ліміт відповідальності страховика.
28.12.2018 позивач звернувся до відповідача з претензією №6353/2969 про відшкодування шкоди, яка не відшкодована ПрАТ "СК "Перша", у розмірі 24 503,30 грн.
З урахуванням наведених обставин, позивач зазначив, що обов'язок щодо відшкодування шкоди у розмірі 24 503,30 грн, не покритої ПрАТ "СК "Перша", покладається на відповідача як особу, якій належить транспортний засіб "Сканія" д.р.н. НОМЕР_2 .
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Статтею 8 Закону України "Про страхування" визначено, що страховим випадком є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. Страховий ризик - певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.
Згідно з положеннями статті 9 Закону України "Про страхування" страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Приписами п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про страхування" передбачено, що до обов'язків страховика, зокрема, належить при настанні страхового випадку у передбачений договором строк виплата страхового відшкодування.
Згідно з частиною 1 статті 25 Закону України "Про страхування" здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 988 Цивільного кодексу України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
Частиною 1 статті 1166 Цивільного кодексу України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Згідно з частиною 1 статті 228 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.
Положеннями статей 993 Цивільного кодексу України та статей 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Підставою виплати страхового відшкодування є страховий випадок, тобто ДТП, внаслідок якої відбулося пошкодження майна, із володінням та користуванням яким пов'язані майнові інтереси страхувальника, що є об'єктом майнового страхування за укладеним із страховиком договором.
За таких обставин у момент виплати страхового відшкодування у позивача виникло право вимоги до власника транспортного засобу "Сканія" д.р.н. НОМЕР_2 , а саме, до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Логістик".
Матеріали справи свідчать, що цивільно-правова відповідальність Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-Логістик» на момент настання страхової події була застрахована у Приватному акціонерному товаристві "Страхова компанія "Перша".
Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Перша" було виплачено позивачу 100 000,00 грн страхового відшкодування.
При цьому, законодавство, зокрема положення глави 82 Цивільного кодексу України розрізняє поняття "особа, яка завдала шкоду" та "особа, яка відповідає за шкоду".
Відповідно до ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.
Аналогічні правові позиції викладені у Постановах Верховного Суду України від 20.01.2016 у справі №2808цс15 та від 10.02.2016 у справі №6-2878цс15.
Суд звертає увагу, що відповідач не заперечив та не спростував той факт, що водій ОСОБА_1 є винним у ДТП та завдав майнової шкоди страхувальнику позивача при використанні транспортного засобу.
Крім того, в матеріалах справи відсутні належні та достатні докази, які б підтверджували неправомірність використання ОСОБА_1 автомобіля "Сканія" д.р.н. НОМЕР_2 , під час ДТП.
Відповідно до статті 1194 Цивільного кодексу України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Таким чином, на підставі статей 993, 1194 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування", до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди в межах різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
При цьому, відповідач застрахував свою цивільно-правову відповідальність, а тому в силу приписів статті 1194 Цивільного кодексу України на нього покладається додаткова (субсидіарна) відповідальність як на власника джерела підвищеної небезпеки - учасника ДТП, яка настає лише у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої шкоди.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач є особою, відповідальною за заподіяну шкоду як власник джерела підвищеної небезпеки - субсидіарно, в розмірі, не покритому лімітом відповідальності, а саме у сумі 24 503,30 грн., яка становить різницю між виплаченою позивачем сумою страхового відшкодування та сумою, яка була відшкодована позивачу Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Перша".
Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 568,47 грн. та трьох процентів річних у розмірі 161,12 грн колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням, процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань, тому судом визнаються обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 25.12.2013 справа № 6-112цс13, при здійснені страховиком страхової виплати у вигляді відшкодування шкоди за договором добровільного страхування на користь потерпілої особи (згідно зі статтею 993 Цивільного кодексу України) відбувається заміна кредитора - страхувальник передає страховикові, який здійснив таку страхову виплату, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки.
За змістом статті 514 Цивільного кодексу України зміна кредитора у зобов'язанні (в т.ч. внаслідок переходу права вимоги на підставі статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України «Про страхування») у передбачений чинним законодавством спосіб не виключає нарахування інфляційних витрат та 3% річних, які є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат у розмірі 568,47 грн. та 3% річних у розмірі 161,12 грн, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовної вимоги про стягнення інфляційних втрат у сумі 362,28 грн, у зв'язку з невірним визначенням позивачем періоду нарахування, та про задоволення вимоги про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 161,12 грн.
При цьому, колегія суддів відхиляє доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, та в апеляційній скарзі у зв'язку з наступним.
За змістом п. 5.2 «Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів», затвердженої Спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 № 142/5/2092, виклик заінтересованих осіб для технічного огляду транспортного засобу здійснюється замовником лише у разі потреби, тому проведення огляду застрахованого транспортного засобу без виклику відповідача чи особи, яка є винною у ДТП, не є порушенням позивачем вимог законодавства.
Крім того, доводи відповідача про те, що розмір матеріального збитку та страхового відшкодування повинні проводитись на підставі Акту виконаних робіт, є необґрунтованими, оскільки чинне законодавство не містить вимоги, за змістом якої розмір матеріального збитку може бути підтверджений виключно звітом про оцінку або іншим документом, перелік можливих доказів у даному випадку не є вичерпним.
Враховуючи встановлені вище обставини та положення норм чинного законодавства України, колегія суддів доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2019 у справі №910/4790/19 про часткове задоволення позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Логістик", є законним і обґрунтованим.
Інших доводів та доказів, які б могли бути підставою для скасування судового рішення у даній справі апелянтом не наведено.
Практикою Європейського суду з прав людини передбачено, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Згідно ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Обставини, викладені Товариством з обмеженою відповідальністю "Транс-Логістик" в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду даної справи.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2019 у справі №910/4790/19 прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також із дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Логістик" задоволенню не підлягає.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на Товариство з обмеженою відповідальністю "Транс-Логістик".
Керуючись ст.ст. 76-79, 86, 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Логістик" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2019 у справі №910/4790/19 залишити без змін.
2. Матеріали справи № 910/4790/19 повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених підпунктами а-г пункту 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Повне судове рішення складене 20.02.2020, у зв'язку із перебуванням судді Ткаченка Б.О. на лікарняному.
Головуючий суддя Б.О. Ткаченко
Судді А.Г. Майданевич
О.М. Гаврилюк