79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"11" лютого 2020 р. Справа №914/2317/18
Місто Львів
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого (судді-доповідача): Бонк Т.Б.
суддів Бойко С.М.
Матущак О.І.
секретар судового засідання М. Харів
за участю представників:
від позивача: Лозинський І.П. (представник за довіреністю)
від відповідача 1: Золотий Я.М. (представник за довіреністю)
від відповідача 2: Гладьо Ю.О.(адвокат)
від відповідача 3: Кордюк М.М.
від третьої особи з боку відповідача: Золотий Я.М. (представник за довіреністю)
розглянувши апеляційну скаргу Міжрегіонального центру професійно-технічної освіти художнього моделювання і дизайну м. Львова, м. Львів, від 05.08.19р.
на рішення Господарського суду Львівської області від 19.06.2019 (суддя Матвіїв Р.І., м.Львів, повний текст складено - 17.07.19)
у справі №914/2317/18
за позовом: Міжрегіонального центру професійно-технічної освіти художнього моделювання і дизайну м. Львова, м. Львів,
до відповідача 1: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області, м. Львів,
до відповідача 2: Приватного акціонерного товариства ,,Київстар'', м. Київ,
до відповідача 3: Національного університету ,,Львівська політехніка'', м. Львів,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача 1: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, м. Львів,
предмет позову: визнання недійсним договору оренди № 219 від 06.12.2010 р. та стягнення 116 338,56 грн.,
підстава позову: порушення відповідачами права позивача оперативного управління нерухомим майном
короткий зміст вимог позовної заяви і рішення суду першої інстанції:
до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Міжрегіонального центру професійно-технічної освіти художнього моделювання і дизайну м. Львова до відповідача 1: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області, відповідача 2: Приватного акціонерного товариства "Київстар", відповідача 3: Національного університету "Львівська політехніка", про розірвання договору оренди від 06.12.2010 року №219 та стягнення з відповідача 1 та відповідача 3 доходів у розмірі 37 220,22 грн. з кожного.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 27.03.2019 прийнято до провадження заяву Міжрегіонального центру професійно-технічної освіти художнього моделювання і дизайну м. Львова від 13.02.2019 року (вх.№414/19) про зміну предмету позову та збільшення розміру позовних вимог.
Позивач вважає, що оскільки відповідачі одностайно заперечують позовні вимоги щодо розірвання договору оренди №219, то відповідний правочин підлягає визнанню недійсним з наслідками, передбаченими ЦК України. Зокрема, зазначає, що договір суперечить Закону України "Про оренду державного та комунального майна", оскільки лише Центр має право укладати правочин із суб'єктами господарювання на загальну площу до 200 кв.м. без дозволу власника, а, відповідно, згідно з ч.2 ст.216 ЦК України позивач має право на повернення йому в натурі все те, що сторони одержали на виконання договору оренди за період 01.11.2017-01.03.2019 років, тобто, за 16 місяців.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 19.06.2019 (суддя - Матвіїв Р.І., м..Львів, повний текст складено - 17.07.19) у справі №914/2317/18 - у позові відмовлено.
Вищезазначене рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що: у спірній ситуації, яка виникла, задоволення позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди через неправильне зазначення особи балансоутримувача, не призведе до ефективного захисту прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, вважаючи себе володільцем на праві оперативного управління орендованого майна з 2017 року, адже згідно з ч.1, ч.2 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю; у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Правові наслідки недійсних правочинів настають лише у формах, передбачених законом, зокрема, у вигляді повернення становища сторін у початковий стан (реституції) або в інших, а наслідки недійсності правочину підлягають застосуванню лише стосовно сторін даного правочину. Суд першої інстанції зазначив, що задоволення заявленої позивачем вимоги не матиме наслідком отримання визначеної договором частини орендної плати.
Короткий зміст вимог та узагальнених доводів апеляційної скарги:
до апеляційного суду надійшла апеляційна скарга позивача, в якій скаржник просить рішення суду першої інстанції - скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задоволити. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що:
суд першої інстанції дійшов до неправильного висновку про відсутність прямих доказів того, що позивач був балансоутримувачем саме того майна, що було передане в оренду - частини даху будівлі, оскільки площа 110,71 кв.м. не є окремою площею даху, а тільки частиною технічного поверху горища, яке було передане на баланс позивача та складено акт-приймання передачі. Зазначене підтверджує також висновок судової експертизи;
висновок суду першої інстанції про те, що правонаступником Львівського державного інституту новітніх технологій став НУ «Львівська політехніка» є неправильним, виходячи з матеріалів справи; спірні приміщення завжди перебували на балансі позивача, останній ремонтує та утримує, ремонтує дах за власні кошти.
суд першої інстанції порушив норму процесуального права, оскільки залучив Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, м. Львів, як третю особу без самостійних вимог, а не як правонаступника реорганізованої особи.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач - 2 Приватне акціонерне товариство ,,Київстар'' просить залишити апеляційну скаргу без задоволення з тих підстав, що:
позивачем не надано доказів про передачу на його баланс даху приміщення з 2004 року; позивачу було передано лише частину площі горища, а горище та дах є різними та незалежними конструктивними елементами будинку; в матеріалах справи відсутні докази про передачу позивачеві частини даху;
майно, передане в оренду за оспорюваним договором, не охоплювалося Актом приймання - передачі від 15 травня 2009 року, та могло бути передане третім особам в оренду без погодження позивача;
позивач зареєстрував право оперативного управління на частину будинку у м.Львові, по вул. Кульчицької, 2 лише 26.10.2017 року, однак на момент укладення договору оренди жодних прав щодо вказаного майна у позивача не було;
вважає, що правонаступником усіх прав та обов'язків Львівського державного інституту новітніх технологій та управління імені В'ячеслава Чорновола є НУ «Львівська політехніка» згідно даних передавального акту та даних відповідного реєстру юридичних осіб;
підставою для визнання правочину недійсним є встановлення його невідповідності закону на момент укладення правочину, однак позивач до спірних правовідносин застосовує законодавство чинне не на момент укладення договору; станом на момент укладення спірного договору оренди єдиним органом, що міг укладати договори оренди державного майна був Фонд державного майна чи його регіональні відділення;
вважає, що оспорюваний позивачем договір оренди укладено у відповідності до порядку та процедури, що були передачею законом, чинним на момент укладення такого договору.
звертає увагу, що перехід речових прав на майно третім особам не є підставою для припинення договору оренди чи визнання його недійсним.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач - 3 НУ «Львівська політехніка» пояснює поважність причин пропуску строку на подання відзиву та просить апеляційну скаргу залишити без задоволення з тих мотивів, що:
будівля в цілому перебувала в оперативному управлінні Львівського державного інституту, на баланс позивача перебував лише технічний поверх будівлі навчального корпусу як простір між покрівлею та стінами, а покрівля є самостійним елементом будівлі в цілому;
позивачем не доведено належними доказами факту отримання ним в оперативне управління частини навчального корпусу згідно наказу МОН України № 311 та спільного наказу № 360 та 74, оскільки згідно цих документів таке майно було передано лише на баланс Інституту, який є формою бухгалтерського обліку. Реєстрація 26.10.2017 за Львівським державним інститутом права оперативного управління на частину цього навчального корпусу не підтверджує факту недійсності спірного договору оренди, так як реєстрація права мала місце після укладення оспорюваного договору;
до НУ «Львівська політехніка» правомірно перейшли всі права на будівлю по вул. О Кульчицької, 2, у м.Львові.
вважає, що скаржником не доведено існування підстав для визнання оспорюваного договору недійсним в частині балансоутримувача з дня укладення договору.
10.02.20 представником відповідача 2- Приватного акціонерного товариства ,,Київстар'' подано відповідь на заперечення на відзив на апеляційну скаргу. (вх №01-04/825/20 від 10.02.20). У наведеній відповіді представник відповідача 2 просить апеляційну скаргу Міжрегіонального центру професійно-технічної освіти художнього моделювання і дизайну м. Львова залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 19.06.2019 у справі № 914/2317/18 без змін.
Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну правову оцінку доводам та запереченням сторін, які містяться в апеляційній скарзі, відзивах на апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з огляду на наступне.
Відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України від 28.04.2004 року №352 з метою раціонального використання державного майна та враховуючи подання Головного управління освіти і науки Львівської обласної державної адміністрації щодо впорядкування мережі професійно-технічних навчальних закладів, наказано створити Міжрегіональний центр професійно-технічної освіти художнього моделювання і дизайну м. Львова шляхом реорганізації Всеукраїнської державної вищої школи художнього моделювання.
Згідно з наказом Міністерства освіти і науки України №311 від 18.04.2007 року передано з балансу Львівського державного технікуму дизайну Львівського державного інституту новітніх технологій та управління ім. В.Чорновола на баланс Міжрегіонального центру професійно-технічної освіти художнього моделювання і дизайну м. Львова частину приміщень за адресою м. Львів, вул. Кульчицької, 2, навчально-виробничого комплексу, пл. 2241,2 кв.м., ІІІ та IV поверхи із сходовою кліткою для виходу на технічний поверх, площею 47,1 кв.м., сходовою кліткою (права сторона), площею 61,5 кв.м. для облаштування окремого входу центру, підвальне приміщення площею 437,5 кв.м., технічний поверх (горище), площею 1125,2 кв.м., а також частину гуртожитку за адресою м.Львів, вул.Кульчицької,10, площею 1792,9 кв.м., підвальне приміщення площею 513,2 кв.м., та технічний поверх (горище), площею 396,1 кв.м.
Як вбачається зі свідоцтва про право власності на нежитлову будівлю від 19.09.2008 року, виданого виконавчим комітетом Львівської міської ради, зареєстрованим в електронному Реєстрі прав власності 21.10.2008 року, та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 21.10.2008 року, нежитлова будівля, розташована на О.Кульчицького 2 у м.Львові, що складається з нежитлової будівлі під літ. «А-4» - технікум дизайну загальною площею, 6521,0 кв.м., є державною власністю і закріплена на праві оперативного управління за Львівським державним інститутом новітніх технологій та управління ім. В. Чорновола.
Згідно з наказом Міністерства освіти і науки України №360 від 06.04.2009 року передано з балансу Львівського державного інституту новітніх технологій та управління ім. В.Чорновола на баланс Міжрегіонального центру професійно-технічної освіти художнього моделювання і дизайну м. Львова частину приміщень: -навчально-виробничого комплексу, пл. 3912,5 кв.м., у тому числі ІІІ та IV поверху (2241,2 кв.м.), сходової клітки правої сторони для облаштування окремого входу Центру та сходової клітки лівої сторони для виходу (108,6 кв.м.), технічного поверху - горища (1125,2 кв.м.), підвального приміщення (437,5 кв.м.) за адресою О.Кульчицького 2, - гуртожитку, загальною площею 2702,2 кв.м., в тому числі житлових приміщень І-V поверхів (1792,9 кв.м.), технічного поверху (горища), площею 396,1 кв.м. та підвального приміщення (513,2 кв.м.) за адресою О.Кульчицького 10.
Відповідно до вказаних наказів 23.04.2009 року складено акт приймання-передачі частини навчально-виробничого комплексу на вул. О.Кульчицької, 2, загальною площею 3850,9 кв.м., а саме ІІІ-ІV поверхи з урахуванням площ сходових кліток правої і лівої сторони з II на ІІІ і IV поверхи (2241,2 кв.м.), сходові клітки з правої сторони з І на П поверх для облаштування окремого входу Центру та сходових кліток з правої і лівої сторони з IV поверху на горище (43,7 кв.м.), підвальне приміщення і сходові клітки (440,8 кв.м.), технічний поверх (горище) (1125,2 кв.м.).
26.10.2017 року на виконання наказу Міністерства освіти і науки України №1024 від 13.07.2017 року «Про закріплення державного майна за Міжрегіональним центром професійно-технічної освіти художнього моделювання і дизайну м. Львова» відповідний об'єкт, площею 3850,9 кв.м., зареєстрований на підставі права оперативного управління за Міжрегіональним центром професійно-технічної освіти художнього моделювання і дизайну м. Львова, що вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №102267948 від 01.11.2017 року.
Згідно з відомостями про юридичну особу (балансоутримувача державного майна) станом на 01.10.2011 року, 01.01.2012 року, 01.01.2013 року, 01.01.2014 року, 01.01.2015 року, 01.01.2016 року, 01.01.2017 року, 01.01.2018 року, 01.01.2019 року навчальний корпус загальною площею 3850,9 кв.м. включений до переліку майна Міжрегіонального центру професійно-технічної освіти художнього моделювання і дизайну м. Львова.
17 листопада 2010 року Кабінетом Міністрів України видано розпорядження «Про реорганізацію Львівського державного інституту новітніх технологій та управління імені В'ячеслава Чорновола», а 24.12.2010 року наказ «Про реорганізацію Львівського державного інституту новітніх технологій та управління імені Вячеслава Чорновола», відповідно до якого Львівський державний інститут новітніх технологій та управління імені В'ячеслава Чорновола реорганізовано шляхом його приєднання до Національного університету "Львівська політехніка". Передавальний акт активів і пасивів складено 29.11.2011 року.
06.12.2010 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області (згідно з договором - орендодавець) і ЗАТ "Київстар Дж.Ес.Ем" (згідно з договором - орендар) уклали договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності, №219.
Відповідно до п.1.1 вищенаведеного договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно - частини даху чотирьохповерхової будівлі учбового корпусу загальною площею 110,71 кв.м за адресою м.Львів, вул. Кульчицької, 2, що перебуває на балансі Львівського державного Інституту новітніх технологій та управління імені Вячеслава Чорновола (далі - балансоутримувач).
Львівський державний Інститут новітніх технологій та управління імені Вячеслава Чорновола надав Регіональному відділенню ФДМ довідку від 04.08.2010 року, в якій зазначив, що частина даху будівлі, що розташована за адресою м.Львів, вул. Кульчицької, 2, навчального корпусу №1 Коледжу Львівського державного Інституту новітніх технологій та управління імені Вячеслава Чорновола дійсно знаходиться на його балансі за інвентаризаційним номером 10310001; що не заперечує проти укладення договору оренди зазначеного нерухомого майна для розміщення базової станції оператора телекомунікацій, який надає послуги з рухомого (мобільного) зв'язку, оператора та провайдера телекомунікацій, який надає послуги з доступу до інтернету, філії ЗАТ «Київстар Дж. Ес. Ем» у м. Львові.
Листом від 07.10.2010 року вих.№1/11-9258 Міністерство освіти і науки України повідомляло Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області про надання дозволу на передачу частини приміщення навчального корпусу, площею 110,71 кв.м. в оренду в установленому законом порядку терміном на один рік за умови наявності висновку санітарно-епідеміологічної служби.
06.12.2010 року орендарем, орендодавцем та балансоутримувачем підписано акт приймання-передачі майна - частини даху чотирьохповерхової будівлі учбового корпусу загальною площею 110,71 кв.м за адресою м. Львів, вул. Кульчицької, 2.
Пунктом 1.2 договору сторони визначили, що майно передається в оренду з метою розміщення базової станції оператора телекомунікацій, який надає послуги з рухомого (мобільного) зв'язку, операторів та провайдерів телекомунікацій, які надають послуги з доступу до мережі Інтернет. Сторони погодили, що договір укладено строком на 2 роки 364 дні, що діє з 06.12.2010 року по 04.12.2013 року включно. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір уважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються додатковим договором, який є невід'ємною частиною договору при наявності погодження органу, уповноваженого управляти об'єктом оренди (п.10.1, п.10.4 договору).
04.08.2011 року, 22.02.2012 року, 20.01.2014 року, 02.02.2017 року до договору оренди орендарем та орендодавцем вносилися зміни. Зокрема, 04.08.2011 року викладено в новій редакції п.11 договору в частині найменування та реквізитів балансоутримувача - Національного університету ,,Львівська політехніка'' та вказівки, що 50% орендної плати перераховуються на рахунок балансоутримувача Національного університету ,,Львівська політехніка'', починаючи з дати затвердження акту приймання-передачі майна 01.07.2011 року. Крім цього, 20.01.2014 року в новій редакції викладено п.10.1: «договір укладено строком на 2 роки 364 дні, що діє з 05.12.2013 року по 02.12.2016 року включно», п.10.4 договору в наступній редакції: «договір оренди продовжується за наявності письмової заяви орендаря за один місяць до закінчення терміну дії договору. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, за умови відсутності погодження органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном, за три місяці до закінчення терміну дії договору оренди, щодо наміру вирисовувати дане державне майно для власних потреб (ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»), договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються додатковим договором, який є невід'ємною частиною договору».
02.02.2017 року сторонами продовжено строк дії договору та викладено в новій редакції п.10.1: «договір укладено строком на 2 роки 364 дні, що діє з 03.12.2016 року по 01.12.2019 року включно». Заперечень щодо чинності договору оренди та спору щодо такої обставини сторони не мають.
Як вбачається з наказу Міністерства освіти і науки України №1429 від 25.11.2016 року, за Національним університетом "Львівська політехніка" на праві господарського відання закріплено нерухоме майно, перелічене в додатку, серед якого, зокрема, зазначено технікум дизайну за адресою м. Львів, вул. Кульчицької, 2, інвентарний номер 10300001, площею 6521,0 кв.м.
Однак, 19.12.2017 року Міністерством освіти і науки України визнано наказ №1429 таким, що втратив чинність, і згідно з наказом №1634 закріплено на праві господарського відання за Національним університетом "Львівська політехніка" нерухоме майно, зазначене в додатку, серед якого, під порядковим номером 100 зазначено навчальний корпус №3-к за адресою м.Львів, вул. Кульчицької, 2, площею 7046,9 кв.м. Вказаний об'єкт - навчальний корпус №3-к за адресою м.Львів, вул. Кульчицької, 2 , площею 7046,9 кв.м. згідно з даними витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №154671754 від 31.01.2019 року з 14.09.2018 року зареєстрований на праві державної власності за Міністерством освіти і науки України та на праві господарського відання за Національним університетом "Львівська політехніка".
Як вбачається з відомостей про юридичну особу, майно, що було раніше передане позивачу, площею 3850,9 кв.м., числиться на балансі позивача дотепер, тобто не охоплюється майном, закріпленим на праві господарського відання за Національним університетом "Львівська політехніка" як правонаступником .
Листом вих.№35 від 05.02.2018 року, отриманим адресатом 05.02.2018 року, позивач звернувся до відповідача 1 з вимогами внести зміни до угоди щодо оренди антени та зобов'язати мобільного оператора «Київстар» сплачувати орендну плату на рахунок позивача, оскільки будівля закріплена за Центром і оплата за оренду будівлі повинна здійснюватися на рахунок Центру.
Регіональне відділення ФДМ надало відповідь та повідомило, що звернулося до Міністерства освіти і науки України щодо визнання прав власності на майно по договору оренди державного нерухомого майна - частини даху чотирьохповерхової будівлі учбового корпусу загальною площею 110,71 кв. м., за адресою м. Львів, вул. Кульчицької, 2 від 06.12.2010 №219, і про отримання відповіді від якого додатково повідомить позивача.
Зі змісту листа від 03.04.2018 року вих.№84 вбачається, що позивач, з посиланням на дані витягу з Держреєстру речових прав від 01.11.2017 р. та технічного паспорта на будівлю, навчальний корпус (частина будівлі) загальною площею 3850,9 кв.м., що знаходиться за адресою м.Львів, вул.Кульчицької, 2, звернувся до відповідача 1 з вимогою негайно вирішити питання внесення змін до договору щодо сплати коштів за оренду антени, оскільки внаслідок встановлення антени, пошкоджений дах горища і має місце затоплення (обширне) стін IV поверху навчального корпусу. Аналогічні вимоги позивачем заявлені до ПрАТ «Київстар», що вбачається з листа від 29.05.2018 року №124.
Супровідним листом від 02.07.2018 року відповідач 1 надіслав позивачу відповідь Міністерства освіти і науки України від 22.06.2018 року №1/11/-6529.
Зі змісту долученого листа Міністерства освіти і науки України не вбачається надання по суті відповіді на запит відповідача 1 стосовно визнання прав власності на майно по договору оренди державного нерухомого майна - частини даху чотирьохповерхової будівлі учбового корпусу загальною площею 110,71 кв. м., а лише рекомендовано вирішувати питання в судовому порядку.
Листом від 21.05.2018 року відповідач 2 повідомив позивачу, що згідно з інформацією, отриманою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, згадане вище майно належить на праві оперативного управління Міжрегіональному центру професійно-технічної освіти художнього моделювання і дизайну м. Львова, та перебуває у державній власності, тому Приватним акціонерним товариством «Київстар» у встановленому законом порядку укладено договір оренди згаданого вище державного майна із належним орендодавцем, а саме із РВ ФДМ України по Львівській області.
Позивач звернувся із заявою від 06.08.2018 року до відповідача 2 про підписання надісланого примірника договору оренди, так як договір №219 є нікчемним. Також позивач запропонував у випадку відмови укладення договору з ним, розірвати в односторонньому порядку договір №219, у відповідь на що відповідач 2 повідомив про неможливість виконання прохання розірвати укладений договір оренди державного майна в односторонньому порядку так як відповідно до законодавства одностороння відмова від договору оренди не допускається, а відповідно до п. 10.5 укладеного договору оренди реорганізація орендодавця або перехід права власності на орендоване майно третім особам не є підставою для зміни або припинення чинності цього договору.
За результатами наведеної переписки позивач звернувся до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області, до Приватного акціонерного товариства Київстар, до Національного університету ,,Львівська політехніка'' із заявою про розірвання договору оренди №219 від 06.12.2010 року, укладення договору оренди з Центром, сплату Центр одержаних від оренди доходів за період з лютого 2018 року в сумі 50 898,12 грн. та моральної шкоди в розмірі 50 000,00 грн.
У відповідь на таку заяву відповідач 1 звернув увагу позивача на надісланий йому раніше лист Міністерства освіти і науки України від 22.06.2018 №1/11/-6529, відповідач 2 повторно звернув увагу про відсутність підстав для розірвання договору оренди, відповідач 3 повідомив, що є правонаступником всього майна, прав та обов'язків Львівського державного інституту новітніх технологій та управління імені Вячеслава Чорновола, будівля загальною площею 6521,0 кв.м., яка розташована на вулиці О.Кульчицької,2 м.Львові , є державною власністю і закріплена на праві оперативного управління за Львівським державним інститутом новітніх технологій та управління імені Вячеслава Чорновола, Міністерством освіти і науки України наказом від 25.11.2016 №1429 «Про закріплення державного майна за Національним університетом Львівська політехніка» за навчальним закладом закріплено на праві господарського відання для проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно - нежитлову будівлю загальною площею 6521,0 кв.м. за адресою О.Кульчицької,2 м.Львові, у зв'язку з чим Національний університет «Львівська політехніка» не вбачає підстав щодо втручання Міжрегіональним центром професійно-технічної освіти художнього моделювання і дизайну м. Львова в господарську діяльність інших установ, в частині розірвання договору оренди від 06.12.2010 №219.
В матеріалах даної справи міститься наданий позивачем висновок судового експерта Курильова І.І. № 04/19 від 05.03.2019 р. за результатами проведення будівельно-технічної експертизи по листу директора Міжрегіонального центру професійно-технічної освіти художнього моделювання і дизайну м. Львова від 25.02.2019р. Вороняка Р . М . та згідно договору №04/19 від 27 лютого 2019 року укладеного між судовим експертом ФОП Курильовим І.І. та МЦ ПТО ХМД м. Львова в особі директора Вороняка Р.М. . Експертом надано наступні відповіді: 1. покриття (дах) громадського будинку № 2 на вул.Кульчицької у м.Львові згідно ДБН В.2.6-220:2017 «Покриття будівель і споруд» класифікується як:- плоске покриття з похилом схилів до 150;- холодне покриття, що влаштоване над приміщеннями, що не опалюються; - покриття, що не експлуатується, у зв'язку із відсутністю верхнього шару на покрівлі для руху пішоходів;- горищне покриття (горищний дах) із замкнутим повітряним простором - горищем, що виконує функцію технічного горища; -покриття з рулонною покрівлею з бітумних та полімерних металів.
У відповідності до термінів та понять ДБН України, чинних станом на 2010 рік, горище, що утворюється поверхнею горищного перекриття, фризовими стінами і покриттям (покрівлею), яке функціонально використовується для розміщення інженерного обладнання - технічне горище, у будинку №2 на вул.О.Кульчицької у м.Львові являлося складовою об'ємної верхньої огороджувальної конструкції (даху) даного будинку. Згідно ДБН України, чинних станом на 2010 рік, горище будинку вул.О.Кульчицької у м.Львові являлося складовою та невід'ємною частиною даху даного будинку.
Станом на 2017-2019 роки були чинні ДБН В.2.6-14-97 «Конструкції будинків і споруд. Покриття будинків і споруд. Том 1, 2, 3» (втратили чинність 01.01.2018), ДБН 8.2.6-220:2017 «Покриття будівель і споруд», ДБН В.2.2-9-2009 «Громадські будинки та споруди»(чинні). Згідно понять ДБН В.2.6-14-97, ДБН В.2.2-9-2009 горище будинку вул.О.Кульчицької у м.Львові являється складовою та невід'ємною частиною даху даного будинку.
З 01.01.2018 року набрали чинності ДБН 3.2.6-220:2017 «Покриття будівель і споруд». Згідно понять даних норм горищне покриття (дах) - об'ємна верхня огороджувальна конструкція будинку (споруди) із замкнутим повітряним простором. З набранням чинності даних ДБН змін в поняттях щодо віднесення горища до об'ємної верхньої огороджувальної конструкції у горищних дахах не відбулись. Згідно понять ДБН В.2.6-220:2017 «Покриття будівель і споруд» чинних станом на 2018-2019 роки горище будинку вул.О.Кульчицької у м.Львові являється складовою та невід'ємною частиною даху даного будинку. Згідно ДБН України чинних станом на 2017-2019 роки горище будинку вул.О.Кульчицької у м.Львові являється складовою та невід'ємною частиною даху даного будинку.
Висновки суду апеляційної інстанції
Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 ГПК України).
Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України.
Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
За змістом частини третьої статті 207 ГК України господарське зобов'язання, визнане судом недійсним, також вважається недійсним з моменту його виникнення. У силу припису частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 названого Кодексу, саме на момент вчинення правочину (п.2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 № 11).
Законом України «Про оренду державного та комунального майна» в редакції від 21.10.2010 року, чинній на час укладення договору оренди від 06.12.2010 року, орендодавцями є Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук, а також майна, що належить вищим навчальним закладам та/або науковим установам, що надається в оренду партнерам наукових парків; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування управляти майном, - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке відповідно належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності; підприємства - щодо окремого індивідуально визначеного майна та нерухомого майна, загальна площа яких не перевищує 200 кв. м на одне підприємство, а з дозволу органів, зазначених в абзацах другому та третьому цієї статті, - також щодо структурних підрозділів підприємств (філій, цехів, дільниць) та нерухомого майна, що перевищує площу 200 кв. м.
Законом України «Про управління об'єктами державної власності» в редакції, чинній на 06.12.2010 року, передбачено, що об'єктами управління державної власності є, зокрема, майно, яке передане державним комерційним підприємствам (далі - державні підприємства), установам та організаціям (ст.3 Закону).
Відповідно до ст.4 вищенаведеного Закону суб'єктами управління об'єктами державної власності є, серед іншого: Фонд державного майна України; міністерства та інші органи виконавчої влади; органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами; державні господарські об'єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації; юридичні та фізичні особи, які виконують функції з управління корпоративними правами держави.
Згідно зі ст.7 Закону Фонд державного майна України відповідно до законодавства щодо нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного державного майна виступає відповідно до законодавства орендодавцем державного майна; розробляє методичні засади визначення орендної плати відповідно до ринкової вартості майна; здійснює контроль за використанням майна, переданого в оренду, виконанням договорів оренди державного майна.
Як правильно встановлено судом першої інстанції та вбачається з оспорюваного договору оренди, його сторонами є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області як орендодавець та ЗАТ "Київстар Дж.Ес.Ем" як орендар індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності, і перебуває на балансі Львівського державного Інституту новітніх технологій та управління імені Вячеслава Чорновола (балансоутримувач).
Пленумом Вищого господарського суду України роз'яснюється, що якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.
Доводи позивача про те, що лише він як балансоутримувач мав виключне право бути орендодавцем майна, площею до 200 кв.м., тобто, частини даху, площею 110,71 кв.м., підставно визнані судом першої інстанції як не підтверджені та такі, що не ґрунтуються на нормах закону з огляду на наступне:
Так, Міжрегіональний центр професійно-технічної освіти художнього моделювання і дизайну м. Львова помилково посилається на норму ст.5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» в чинній редакції, адже на час укладення договору оренди закон діяв в іншій редакції, зокрема, орендодавцями щодо окремого індивідуально визначеного майна та нерухомого майна, загальна площа яких не перевищує 200 кв. м. на одне підприємство, на той час могли бути лише підприємства, а позивач згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є державною організацією, а не підприємством. Як роз'яснює Пленум Вищого господарського суду України в постанові від 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. У разі коли після такого вчинення набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють правовідносини, ніж ті, що діяли в момент вчинення правочину, то норми такого акта, якщо він не має зворотної сили, застосовуються до прав та обов'язків сторін, які виникли з моменту набрання ним чинності.
Крім цього, вказана норма закону не встановлює виключень щодо об'єктів, які можуть передаватися в оренду Фондом регіонального майна, зокрема, не передбачено, що Фонд може бути орендодавцем лише щодо нерухомого майна, площею понад 200 м.кв.
Як зазначалось вище Львівський державний Інститут новітніх технологій та управління імені Вячеслава Чорновола та Міністерство освіти і науки України надали Регіональному відділенню ФДМ згоду на передачу частини приміщення навчального корпусу, площею 110,71 кв.м. в оренду (довідка від 04.08.2010 року та лист від 07.10.2010 року). Відповідно, колегія суддів не вбачає порушень зі сторони відповідача 1 при укладенні договору оренди 06.12.2010 року, а твердження позивача про те, що лише він міг бути орендодавцем не відповідають дійсності.
Також суд зазначає, що згідно зі встановленими вище обставинами (відомостями про нерухоме державне майно) станом на 01.10.2011 року позивач вважався балансоутримувачем державного майна навчального корпусу, загальною площею 3850,9 кв.м, що знаходиться за адресою м.Львів, вул.Кульчицької, 2 . Відповідне майно на дату укладення договору оренди 06.12.2010 року також обліковувалось на балансі позивача, оскільки навчальний корпус, площею 3850,9 кв.м, а саме ІІІ-ІV поверхи з урахуванням площ сходових кліток правої і лівої сторони з II на ІІІ і IV поверхи, сходові клітки з правої сторони з І на ІІ поверх для облаштування окремого входу Центру та сходових кліток з правої і лівої сторони з IV поверху на горище, підвальне приміщення і сходові клітки, технічний поверх (горище) були передані позивачу по акту приймання-передачі частини навчально-виробничого комплексу на вул. О. Кульчицької, 2 ще 23.04.2009 року на виконання наказу Міністерства освіти і науки України №360 від 06.04.2009 року. Разом з тим відсутні прямі докази того, що позивач був балансоутримувачем саме того майна, що передане в оренду 06.12.2010 року - частини даху чотирьохповерхової будівлі учбового корпусу загальною площею 110,71 кв.м., адже саме такого майна в переліку переданого на баланс у 2009 році не зазначалося. Більше того, як правильно встановлено судом першої інстанції відсутні прямі докази того, що орендоване майно перебувало на балансі чи на праві іншого речового права: права господарського відання чи оперативного управління у позивача чи у Львівського державного Інституту новітніх технологій та управління імені Вячеслава Чорновола, адже відсутні будь-які акти передачі позивачу а даху відповідної площі, а решта закладу, яка належало Інституту, ідентифікувалося лише по площі.
Підтверджуючи наявність права на предмет оренди, позивач замовляв проведення будівельно-технічної експертизи, згідно з результатами якої горище будинку №2 на ву.Кульчицької у м.Львові являється складовою та невід'ємною частиною даху даного будинку.
Даючи правову оцінку поданому позивачем висновку експерта в сукупності з іншими доказами, суд першої інстанції підставно зазначив, що такий ґрунтується, зокрема, на Державних будівельних нормах, а також Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України 24 травня 2001 року № 127, на яку також посилається відповідач 3, вважаючи, що технічний поверх (горище) та експлуатована покрівля будівлі (дах) не є тотожними об'єктами нерухомого майна і використовуються окремо та незалежно один від одного, так як відповідно до вказаної Інструкції горище це простір між поверхнею перекриття (дах), зовнішніми стінами і перекриттям верхнього поверху.
Проте, колегія суддів зазначає, що з урахуванням наведених положень Інструкції та в сукупності з іншими нормами експерт дійшов висновку, що горище будинку являлося складовою та невід'ємною частиною даху. Належних доказів щодо спростування висновку експерта відповідачем 3 не надано, доказів проведення експертизи з отриманням протилежних висновків не надав.
Як зазначено в договорі оренди, предмет оренди знаходився на балансі Львівського державного Інституту новітніх технологій та управління імені Вячеслава Чорновола. Згідно зі свідоцтвом про право власності від 19.09.2008 року та витягом про реєстрацію права власності від 21.10.2008 року нежитлова будівля, розташована на вул.О.Кульчицької,2 у м.Львові, що складається з нежитлової будівлі під літ. «А-4» - технікум дизайну загальною площею, 6521,0 кв.м., є державною власністю та закріплена на праві оперативного управління за Львівським державним інститутом новітніх технологій та управління ім. В. Чорновола. Вказана установа згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань припинена 02.12.2011 року, тобто уже після укладення договору оренди, і правонаступником її став Національний університет "Львівська політехніка". У зв'язку з цим згідно з наказом Міністерства освіти і науки України від 25.11.2016 року, тобто вже після виникнення спірних правовідносин щодо укладення договору оренди, нерухоме майно - технікум дизайну, загальною площею 6521,0 кв.м., закріплено на праві господарського відання за Національним університетом "Львівська політехніка".
У подальшому у зв'язку з втратою чинності наказу №1429 від 25.11.2016 року, Міністерством освіти і науки України 19.12.2017 року закріплено на праві господарського відання за Національним університетом "Львівська політехніка" нерухоме майно - навчальний корпус №3-к за адресою вул.О.Кульчицької,2 у м.Львові., площею 7046,9 кв.м., хоча, у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно відповідний запис внесено лише 14.09.2018 року.
Беручи до уваги вищенаведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що Львівський державний інститут новітніх технологій та управління ім. В. Чорновола на час укладення договору оренди володів технікумом дизайну, площею 6521,0 кв.м., на праві оперативного управління, Національний університет "Львівська політехніка" з 25.11.2016 року отримав щодо відповідного об'єкта за наказом Міністерства освіти і науки України право господарського відання, а за наказом Міністерства освіти і науки України від 19.12.2017 року - право господарського відання на навчальний корпус №3-к за адресою м. Львів, вул. Кульчицької, 2, площею 7046,9 кв.м., який 14.09.2018 року зареєстрований на праві власності за Міністерством освіти і науки України, що вбачається з витягу від 31.01.2019 року.
Незважаючи на заперечення апелянта щодо документів, на яких ґрунтуються такі висновки, у матеріали справи не подано доказів протилежного, зокрема, визнання незаконними чи скасування свідоцтва про право власності від 19.09.2008 року, витягу про реєстрацію права власності від 21.10.2008 року чи наказу Міністерства освіти і науки України від 25.11.2016 року.
Щодо речових прав позивача на об'єкт оренди, а саме права оперативного управління щодо частини навчального корпусу, площею 3850,9 кв.м., то таке зареєстроване за ним лише 26.10.2017 року. Колегія суддів звертає увагу, що згідно з положеннями ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року в редакції, чинній на квітень 2009 року (момент видачі наказу про передачу з балансу Львівського державного інституту новітніх технологій та управління ім. В.Чорновола на баланс Міжрегіонального центру професійно-технічної освіти художнього моделювання і дизайну м. Львова частини приміщень: навчально-виробничого комплексу, пл. 3912,5 кв.м., а також гуртожитку, загальною площею 2702,2 кв.м.), державна реєстрація права оперативного управління обов'язковою не визначалась. Проте, передбачалося, що Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації згідно з цим Законом, а ч. 1 ст. 182 ЦК України передбачає, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають держреєстрації. Тобто, якщо б речове право щодо об'єкта оренди було отримане на підставі наказу від 06.04.2009 року, то воно мало б бути зареєстроване в Державному реєстрі прав на нерухоме майно.
Проте матеріали справи не містять доказів і апелянт не стверджує та не доводить, що у 2009 року позивач отримав відповідне майно в оперативне управління, адже таке майно, площею 3850,9 кв.м., було передано лише на баланс. Баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов'язань на конкретну дату. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства. Право оперативного управління на майно, площею 3850,9 кв.м., зареєстроване за позивачем лише 26.10.2017 року, і саме з цією подією, яка настала уже після укладення спірного правочину та на час його вчинення була відсутня, позивач пов'язує своє право бути балансоутримувачем по договору оренди від 06.12.2010 року. Проте, вказана обставина реєстрації права оперативного управління щодо майна у 2017 році не підтверджує факту недійсності договору оренди, укладеного з дотриманням порядку, чинного на час вчинення відповідного правочину.
Колегія суддів звертає увагу, що за змістом частини третьої статті 207 ГК України господарське зобов'язання, визнане судом недійсним, вважається недійсним з моменту його виникнення (п.2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»), у зв'язку з чим прохання позивача про визнання недійсним договору оренди з 01.11.2017 року, суд першої інстанції інстанції підставно визнав таким, що не відповідає вказаній нормі права.
Враховуючи наведені вище обставини, колегія судів зазначає, що відповідно до положень ст.5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» позивач на момент укладення оскаржуваного договору орендодавцем бути не міг. Заявлена позовна вимога не забезпечує ефективність захисту того права, за захистом якого позивач звернувся до суду, - право на отримання орендної плати за використання майна балансоутримувача, що перебуває у його володінні.
Так, згідно з частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
З урахуванням наведених законодавчих норм завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч.ч.1,2 ст.2 ГПК України).
Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст.5 ГПК України).
Верховний суд у постанові від 28.02.2018 року у справі № 923/1106/16 констатував, що встановивши наявність порушеного права позивача, суд повинен при прийнятті рішення враховувати мету звернення позивача до суду та забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Рішення суду має бути ефективним інструментом поновлення порушених прав.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції підставно зазначив, що у ситуації, яка виникла, задоволення позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди через неправильне зазначення особи балансоутримувача не призведе до ефективного захисту прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, вважаючи себе володільцем на праві оперативного управління орендованого майна з 2017 року, адже згідно з ч.1, ч.2 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю; у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Правові наслідки недійсних правочинів настають лише у формах, передбачених законом, зокрема, у вигляді повернення становища сторін у початковий стан (реституції) або в інших, а наслідки недійсності правочину підлягають застосуванню лише стосовно сторін даного правочину (п.2.15 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»). Задоволення заявленої позивачем вимоги не матиме наслідком отримання визначеної договором частини орендної плати.
Щодо посилання апелянта в поданій апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норми процесуального права, що проявилось у залученні Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, м. Львів, в якості третьої особи без самостійних вимог, а не як правонаступника реорганізованої особи, колегія суддів зазначає наступне:
Згідно ст.52 ГПК України, у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.
Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, які згідно зі ст.10 Закону України ,,Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань'' вважаються достовірними і можуть бути застосовані у спорі з третьою особою, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи-підприємця, у тому числі під час провадження господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установ, станом на 06.06.19 за кодом №20823070 юридичної особи відповідач 1 наявний запис про перебування Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області з 14.03.19 в стані припинення, однак, відомості про припинення юридичної особи немає.
Водначас згідно з витягом ЄДР станом на 15.05.19 за кодом №1005338088 зареєстровано Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях на підставі наказу Фонду державного майна України від 06.03.19 №232, стосовно якого відомості про правонаступництво Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області відсутні.
Отже, як зазначалось вище наказом Фонду державного майна України від 06.03.2019 №232 утворено шляхом злиття Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях як юридичну особу публічного права, що розташоване у м.Львові, шляхом злиття Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області та Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, а згідно з наказом Фонду державного майна України №459 від 15.05.19 днем початку роботи Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях визначено 15.05.19.
Разом з тим, відповідно до ч.4 ст.4 Закону України ,,Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань'' у разі злиття юридичних осіб здійснюється державна реєстрація новоутвореної юридичної особи та державна реєстрація припинення юридичних осіб, що припиняються у разі злиття; злиття вважається завершеним з дати державної реєстрації припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті злиття, а згідно з ч.4 ст.104 ЦК України юридична особа є такою, що припинилась, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Беручи до уваги вищевикладене а також відсутність у матеріалах справи на момент прийняття рішення судом першої інстанції доказів в підтвердження припинення Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області як юридичної особи в суду першої інстанції були відсутні підстави здійснювати заміну Фонду державного майна України по Львівській області на його правонаступника.
Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги.
Таким чином, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 19.06.2019 у справі №914/2317/18 ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не обґрунтовані і не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення, в той час як у відзивах наведені обґрунтовані доводи стосовно відсутності порушень матеріального та процесуального права судом першої інстанції.
Відповідно до ч.1 ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Згідно ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до п.1 ст.74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Пунктами 1, 2 ст.86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судові витрати в суді апеляційної інстанції.
Оскільки у цьому випадку суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України). Відтак, згідно ст.129 ГПК України сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за скаржником.
Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 275, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Міжрегіонального центру професійно-технічної освіти художнього моделювання і дизайну м. Львова, м. Львів, від 05.08.19р.- залишити без задоволення.
2.Рішення Господарського суду Львівської області від 19.06.2019 у справі №914/2317/18 - залишити без змін.
3.Судовий збір за перегляд справи в суді апеляційної інстанції - покласти на скаржника.
4.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів відповідно до ст.ст.286-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено і підписано 21 лютого 2020 року
Головуючий (суддя-доповідач): Т.Б. Бонк
Судді С.М.Бойко
О.І. Матущак