Справа № 755/4554/19
"20" січня 2020 р. м. Київ
Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
Головуючого судді - САВЛУК Т.В.
за участі секретаря Бурячек О.В.,
учасники справи:
представник позивача - адвокат Білан Л.М.,
представник відповідача - адвокат Джас І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м.Києва в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Надія» до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням,
Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Надія», звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_1 , просило «зобов'язати ОСОБА_1 усунути перешкоди в користуванні житловим приміщенням, що позначено на технічному плані будинку «ХІ», літера «А» загальною площею 12,4 м2, та розташоване на 23-му поверсі будинку АДРЕСА_1 : надати доступ до ОСББ «Надія» до вказаного приміщення, шляхом відновлення ОСОБА_1 окремого входу до нього; зобов'язати ОСОБА_1 замуровати вхід із вказаного приміщення до квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Надія» неустойку в розмірі подвійної плати за користування нежитловими приміщеннями (позначені на технічному плані будинку «ХV», «ХIV», загальною площею 69,7 м2, літера «А», що розташовані в підвалі будинку АДРЕСА_1 та позначене на технічному плані будинку «ХІ», загальною площею 12,4 м2, літ. «А», що розташоване на 23-му поверсі будинку АДРЕСА_1 ) у розмірі подвійної плати в сумі 3262, 82 гривні».
Обґрунтовуючи підстави звернення до суду, позивач посилається на наступне, що 01 жовтня 2005 року між Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Надія» та ОСОБА_1 укладено Договір оренди № 01-10/05, за умовами договору Орендодавець передав, а Орендар прийняв в тимчасове платне користування нежитлові приміщення, а саме: - нежитлове приміщенням, позначені на технічному плані будинку «ХV», «ХIV», загальною площею 69,7 м2, літера «А», що розташовані в підвалі будинку АДРЕСА_1 ; - нежитлове приміщення, позначене на технічному плані будинку «ХІ», літера «А» загальною площею 12,4 м2, розташоване на 23-му поверсі будинку АДРЕСА_1 . 01 жовтня 2005 року сторонами підписано Акт приймання-передачі предмета оренди. Станом на 10 листопада 2017 року строк прострочення внесення орендних платежів Орендарем вже становить сім місяців поспіль з 04 квітня 2017 року по 30 жовтня 2017 року. Орендодавець підписав та направив черговий лист повідомлення за № 51 від 14 листопада 2017 року про відмову Орендодавця від Договору оренди - Договір оренди вважається розірваним. Позивач, з дотриманням вимог ст. 782 ЦК України, вчинив всі необхідні дії щодо відмови від Договору оренди та має всі правові підстави вважати, що Договір оренди є розірванням 21 листопада 2017 року. 15 червня 2018 року позивач, в особі Голови правління ОСББ «Надія», підписав акт прийому-передачі від 01 травня 2018 року із зазначенням наступного «Договір оренди №01-10/05 від 01 жовтня 2005 року розірвано згідно із ст. 782 ЦК України. Всупереч підписаному Акту прийому-передачі майна від 01 травня 2018 року позивач не має фактичного доступу до нежилого приміщення та не може в повній мірі реалізовувати свою правомочності власника нежитлових приміщень, що зумовлює звернення до суду з позовом про усунення з боку відповідача перешкод у користуванні орендованим майном, у зв'язку з припиненням між сторонами договірних відносин внаслідок розірвання договору.
16 квітня 2019 року Дніпровський районним судом м. Києва постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення).
15 липня 2019 року Дніпровським районним судом м. Києва постановлено ухвалу про продовження розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Положеннями ст.174 Цивільного процесуального кодексу України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
21 жовтня 2019 року Дніпровським районним судом м. Києва постановлено ухвалу, якою заяву представника відповідача - адвоката Джас І.В. про поновлення відповідачу строку для подання до суду відзиву на позов, задоволено.
Поновлено відповідачу ОСОБА_1 строк для подання відзиву на позов, який подано в межах розгляду цивільної справи за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Надія» до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні нежитловим приміщенням та стягнення неустойки.
21 жовтня 2019 року ОСОБА_1 подано відзив на позовну заяву, мотивуючи свій відзив тим, що долучений до позову акт прийому - передачі (повернення) предмету оренди від 01 травня 2018 року спростовує твердження позивача про наявність обставин, які свідчать про чинення відповідачем перешкод у користуванні нежитловими приміщення, які внаслідок припинення між сторонами договірних відносин внаслідок розірвання договору оренди повернуто у володіння орендодавця, спір між сторонами щодо користування орендованим майном відсутній, тому просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
06 листопада 2019 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив відповідача, яка подана представником позивача Білан Л.М. , за змістом відповіді представник наголосив, що відповідач не надав належних та допустимих доказів правомірності користування займаними нежитловими приміщеннями з 21 листопада 2017 року по 01 травня 2018 року, що дає підстави позивачу нарахувати неустойку у відповідності з вимогами ч.2 ст.785 Цивільного кодексу України, що є предметом позову.
06 листопада 2019 року Дніпровським районним судом м. Києва постановлено ухвалу, якою відмовлено у задоволенні заяви представника позивача Білан Л.М. про уточнення позовних вимог, яка подана в межах розгляду цивільної справи за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Надія» до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні нежитловим приміщенням та стягнення неустойки.
27 листопада 2019 року на адресу суду надійшли заперечення на відповідь позивача, які подано представником відповідача І.В. Джас, стосовно наведених позивачем розрахунків неустойки в розмірі подвійної плати за користування нежитловими приміщеннями та доведення позиції відповідача щодо відсутності заборгованості по сплаті орендних платежів з посиланням на письмові докази, які долучені до заперечень.
20 січня 2020 року Дніпровським районним судом м. Києва постановлено ухвалу, якою прийнято від представника позивача - адвоката Білан Л.М. відмову від частини заявлених вимог, закрито провадження у цивільній справі за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Надія» до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням та сплату неустойки, в частині вимог щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Надія» неустойку в подвійному розмірі за користування нежитловим приміщенням (позначені на технічному плані будинку «ХV», «ХІV», загальною площею 69,7 кв.м (літ «А»), що розташовані в підвалі будинку АДРЕСА_1 та позначене на технічному плані будинку «ХІ», загальною площею 12,4 кв.м; літера «А», що розташоване на 23-му поверсі будинку АДРЕСА_1 ) у розмірі подвійної плати в сумі 3262,82 гривні.
У відповідності до ч.8 ст.279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Представник позивача в судове засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні просила в позові відмовити з підстав, викладених у відзиві на позов, посилаючись на безпідставність та недоведеність вимог позивача щодо чинення з боку відповідача перешкод у користуванні орендованим майном, враховуючи досягнуті між сторонами домовленості щодо розірвання договору оренди та підписання акту прийому-передачі орендованого майна.
Таким чином, розглянувши подані сторонами докази, оцінивши навдені сторонами доводи та заперчеення щодо предмету спору, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов висновку, що надані сторонами докази та повідомлені ними обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, є достатніми для прийняття рішення у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом у судове засідання сторін, як це передбачено ст. 279 ЦПК України.
Суд у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Право на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів закріплено безпосередньо в Конституції України (ст. 55), Цивільному кодексі України (ст. 16), Цивільному процесуальному кодексі України (ст. 4).
Згідно зіст.13 ЦПК України суд розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Як передбачає ч.1, ст.626 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до ч.1, ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно ч.1, ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
За змістом ч.1; 5, ст.762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму . Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
01 жовтня 2005 року між Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Надія», в особі голови правління Левченко М.В., та ОСОБА_1 укладено Договір оренди №01-10/05.
Здійснюючи системний аналіз вказаних норм права, суд приходить до висновку, що суб'єкти права - сторони договірних відносин укладають договір оренди на підставі власного волевиявлення, досягнувши обопільної згоди по істотним умовам самої угоди.
Відповідно до ч. 1 Договору, цим договором регулюються правовідносини пов'язані із передачею Орендодавцем Орендареві у строкове платне користування загального майна, що перебуває у власності співвласників багатоквартирного будинку.
Відповідно до п. 2 Договору, Орендодавець передає, а Орендар приймає в оренду наступне майно: нежилі приміщення «XIV», «XV» (згідно плану за поверхнями Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого мана) загальною площею 69,7 м2, які розташовані у підвалі, літера «А», та нежиле приміщення «ХІ» (згідно плану за поверхнями Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого мана) загальною площею 12,4 кв.м., яке розташоване на 23 поверсі, літера «А» за адресою: АДРЕСА_1 .
01 жовтня 2005 року складено Акт прийому-передачі об'єкта оренди між Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Надія», в особі голови правління Левченко М.В., та ОСОБА_1 .
30 грудня 2005 року між Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Надія», в особі голови правління Левченко М.В., та ОСОБА_1 укладено Додаткову угоду №1 до Договору оренди від 01 жовтня 2005 року.
Відповідно до п. 1 п. 1.1. Додаткової угоди, у зв'язку з ефективним співробітництвом Сторін договору з приводу оренди нежитлових приміщень до договору, сторони вирішили на підставі п. 24 Договору внести наступні зміни в Договорі оренди від 01 жовтня 2005 року: Сторони вирішили викласти п. 5 Договору в наступній редакції: «П. 5 Строки оренди предмету оренди становить 30 років (360 календарних місяців). Строк оренди починається з моменту, який визначено у п. 21 Договору».
За приписами ч.1 ст.782 ЦК України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.
Як регламентовано ч.2 ст.651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Вказаними нормами права законодавець регламентує право орендодавця відмовитися від договору оренди (найму) і вимагати повернення речі, якщо орендар (наймач) не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.
14 листопада 2017 року Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Надія» на адресу ОСОБА_1 направили листа про передачу предмету оренди Орендодавцю, в зв'язку з відмовою від договору, оскільки не сплачується оренда плата протягом п'яти місяців з квітня 2017 року.
01 травня 2018 року між Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Надія», в особі голови правління М.А. Примак, та ОСОБА_1 , підписано Акт прийому-передачі майна за договором оренди №01-10/05 від 01 жовтня 2005 року, де зазначено, що Орендар передає, а Орендодавець приймає нерухоме майно - нежилі приміщення «XIV», «XV», загальною площею 69,7 м2, які розташовані у підвалі, літера «А», та нежиле приміщення «ХІ» (згідно плану за поверхнями Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого мана) загальною площею 12,4 кв.м., яке розташоване на 23 поверсі, літера «А» за адресою: АДРЕСА_1 , у зв'язку із припиненням дії договору оренди №01-10/05 від 01 жовтня 2005 року.
Предмет оренди передається Орендодавцю Орендарем в технічно задовільному стані, придатному для використання з наявним інженерно-господарським обладнанням та устаткуванням.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ст. 321 ЦК України).
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Право власності може бути порушено без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає йому користуватися та розпоряджатися своїм майном.
Відповідно до положень статті 396 ЦК України, особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна. Отже позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого перебуває річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень стосовно користування або розпорядження, а відповідачем ? лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.
Відповідно до норм статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. В даному випадку необхідно розуміти, що правомочність користування - це заснована на законі можливість вилучення корисних властивостей речі для задоволення потреб власника чи інших осіб. Право користування може належати не тільки власникам, але й іншим особам на підставі, зокрема, цивільно-правових договорів. Крізь призму обставин цього спору суд ураховує, що користування приміщенням передбачає можливість отримання певних корисних властивостей такого майна, а саме: можливість перебувати у приміщенні, доступ до приміщення, можливість користувача розміщувати у приміщенні своє майно, спроможність здійснювати у приміщенні певний вид діяльності тощо.
З аналізу норм чинного законодавства видно, що правом вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном наділений не лише власник, а й особа, яка має речове право на чуже майно, володіє ним на праві господарського відання, оперативного управління або з інших підстав з урахуванням положень статті 396 ЦК України.
Згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об'єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.
Відповідно до норм статті 382 Цивільного кодексу України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об'єктами нерухомого майна.
Як визначено нормами статті 5 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.
Відповідно до статті 6 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" співвласники мають право вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників.
ВС роз'яснив, що тлумачення статті 391 ЦК України свідчить, що негаторний позов застосовується для захисту права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння коли право власності може бути порушено без безпосереднього вилучення майна у власника. У постанові Верховного Суду України від 27 травня 2015 року у справі № 6-92цс15 зроблено висновок, що положення статті 391 ЦК України підлягають застосуванню лише в тих випадках, коли між сторонами не існує договірних відносин і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі укладеного з позивачем договору.
Отже, для задоволення вимог власника необхідно встановити факт об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей; право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення. Другою умовою застосування негаторного позову має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, адже в разі наявності таких відносин власник здійснює захист порушеного права власності зобов'язально-правовими засобами (такі ж висновки викладені в постанові Верховного Суду від 21.08.2018 у справі №910/19865/17).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України)
Відповідно до ч. 2 та 3 ст. 83 Цивільного процесуального кодексу України позивач, особа, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви; відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі у дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму. Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Оскільки, правовою підставою для звернення до суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права та захисту підлягає порушене право.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Аналізуючи зібрані у справі докази у їх сукупності, з'ясувавши позицію сторін спору, наведені ними доводи та заперечення щодо обставин справи та предмета доказування, суд приходить до висновку, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, які мали довести той факт, що після досягнення сторонами спору домовленостей щодо припинення договірних відносин та фактичної передачі предмету договору оренди Орендодавцю, що підтверджується Актом прийому-передачі майна за договором оренди №01-10/05 від 01 жовтня 2005 року, який складено та підписано Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Надія», в особі голови правління М.А. Примака, та ОСОБА_1 , останній продовжує займати нежитлові приміщення та використовувати це майно на власний розсуд, чим створює перешкоди власнику майна, які потребують захисту у спосіб визначений позивачем.
Відповідно до у ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об'єктами нерухомого майна.
Нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об'єктом нерухомого майна. Допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення).
Аналогічні визначення термінів «допоміжні приміщення» та «нежитлові приміщення» наведені у ст. 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», відповідно до якої (в редакції, чинній на час передачі будинку на баланс позивача), допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення). Нежиле приміщення - приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин.
Усі зазначені об'єкти становлять єдине ціле з квартирами і житловим будинком, призначені вони для постійного обслуговування і забезпечення відповідної експлуатації всього будинку.
На час виникнення спору віднесення приміщень до допоміжних регулювалося Законом України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", згідно зі ст. 1 якого допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення); нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об'єктом нерухомого майна.
На відміну від допоміжного приміщення будинку, тобто приміщення, призначеного для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення), нежитлове приміщення (група нежитлових приміщень) будинку - сукупність нежитлових приміщень, які мають сполучення між собою та окремий вихід на сходову клітку, коридор або земельну ділянку чи прилеглу територію і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин.
У житлових будинках можуть бути як допоможні, так і нежилі приміщення, які мають окреме, незалежне призначення (магазини, кафе, перукарні, художні майстерні тощо).
У багатоквартирних жилих будинках розташовуються і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (ч. 3 ст. 4 Житлового кодексу Української РСР) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає.
Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 598/175/15-ц (провадження № 14-363цс19).
Відповідно до п.1.4.4., 1.4.6 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затвердженого наказом Держжитлокомунгоспу України 17.05.2005 р. №76 переобладнання і перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень, що призводять до порушення тривкості або руйнації несучих конструкцій будинку, погіршення цілісності і зовнішнього вигляду фасадів, порушення вимог протипожежної безпеки та засобів протипожежного захисту, не допускається.
Переплануванняжилих будинків, жилих і нежилих у жилихбудинках приміщень, що погіршує умови експлуатації і проживання всіх або окремих громадян у будинку або квартирі, не допускається. Власник, наймач (орендар) жилого будинку, жилого чи нежилого у жилому будинку приміщення, що припустив самовільне переобладнання або перепланування, що призводить до порушенняконструктивнихних елементів або засобів протипожежного захисту, зобов'язаний за свій рахунок привести це приміщення до попереднього стану. У разі, якщо самовільне перепланування або переобладнання приводить до погіршення технічного стану жилого будинку в цілому та порушуються права інших споживачів, зазначені роботи виконуються виконавцем послуг, питання відшкодування вартості цих робіт власником, наймачем (орендарем) жилого будинку, жилого чи нежилого у жилому будинку приміщення вирішується у судовому порядку.
Статтею ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами, як серед іншого, висновками експертів.
Судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства. ( ст.1 Закону України «Про судову експертизу»)
Спеціальні знання - це професійні знання, отримані в результаті навчання, а також навички, отримані обізнаною особою в процесі практичної діяльності в різноманітних галузях науки, техніки та інших суспільно корисних галузях людської діяльності, які використовуються разом з науково-технічними засобами під час проведення експертизи. Змістом спеціальних знань є теоретично обґрунтовані і перевірені практикою положення і правила, які можуть відноситися до будь-якої галузі науки, техніки, мистецтва тощо.
Відповідно до положень, викладених у ч.1 та ч.5 ст. 106 Цивільного процесуального кодексу України, учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення, який судом буде оцінений у сукупності із іншими доказами у даній справі.
У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлений для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Виходячи з наведеного, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог стосовно надання доступу ОСББ «Надія» до нежитлового приміщення, позначеного на технічному плані будинку «ХІ», літера «А» загальною площею 12,4 м2, розташоване на 23-му поверсі будинку АДРЕСА_1 , шляхом відновлення відповідачем окремого входу до нього та зобов'язати відповідача замуровати вхід із вказаного приміщення до квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності», оскільки позивачем не доведено сам факт здійснення відповідачем, як орендарем, перепланування та/або переобладнання орендованого приміщення, та не долучено технічний паспорт (іншу документацію) на нежитлові приміщення з технічними характеристиками цих об'єктів на момент укладання договору оренди та передачу цих об'єктів орендодавцю після припинення договірних відносин, що унеможливлює здійснити порівняльний аналіз та виявити невідповідність тих чи інших технічних характеристик об'єктів, в свою чергу позивач не скористався процесуальним правом надати висновок спеціаліста та/або заявити клопотання про признання судової будівельно-технічної експертизи.
Відповідно до ст. 12 Цивільного процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). (ст.89 Цивільного процесуального кодексу України)
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позов Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Надія» до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні нежитловим приміщенням, є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до положень ст.141 Цивільного процесуального кодексу України, суд не вирішує питання розподілу судових витрат, оскільки судом ухвалене рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 12, 317, 382, 391, 396, 638, 651, 759, 762, 782 Цивільного кодексу України, статтями 2, 4, 6-13, 19, 82, 89, 141, 258, 259, 263-265, 273, 274-279, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Відмовити у задоволенні позову Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Надія» до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні нежитловим приміщенням.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 354 Цивільного процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.