Справа № 128/2104/18
Іменем України
11 лютого 2020 року місто Вінниця
Вінницький районний суд Вінницької області
в складі:
головуючого судді Ганкіної І.А.
при секретарі Жигаровій Д.О.
за участі
позивача ОСОБА_1
пред-ка позивача
адвоката Руденко М.А.
пред-ка відповідача
адвоката Пориваєвої Т.Г.
розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Вінниця цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання земельної ділянки для ведення садівництва та будинку особистою приватною власністю, -
Встановив:
ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про визнання земельної ділянки для ведення садівництва та будинку особистою приватною власністю, мотивуючі свої вимоги тим, що вона, перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 з 03 лютого 2017 року. Шлюб було зареєстровано Деснянському районному у м. Києві Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції, актовий запис №141. Подружжю було видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 . До шлюбу позивачка носила прізвище « ОСОБА_3 ». Вказує, що під час шлюбу нею було придбано земельну ділянку площею 0,1196 га. кадастровий номер 0520687000:05:003:0198, для ведення садівництва, яка розташована за адресою: Сосонська сільська рала, Вінницького району, Вінницької області, СТ «Десенка-ВЗТА», земельна ділянка під номером 187,188, загальною вартістю 39 500 грн.. Договір купівлі продажу земельної ділянки від 02.06.2017 року, був посвідчений приватним нотаріусом Терещенко В.В. та зареєстрований в реєстрі за № 915. Державна реєстрація права власності була проведена на ОСОБА_2 21 червня 2017 року, а в подальшому зареєстровано право власності на садовий будинок «А», загальною площею 73,8 кв.м., житловою площею 49,1 кв.м., мансарда літ «м/А», ґанок, балкон, балкон, гараж літ. «Б», сарай-вбиральня літ «В», огорожа № 1, ворота № 2, хвіртка № 3, криниця № 4. Реєстрація права власності на нерухому майно була проведена на ОСОБА_2 оскільки на нього було зареєстровано і земельну ділянку. Зазначає, що вказане майно було придбано за її особисті кошти та не є спільною сумісною власністю подружжя. Так, з метою купівлі вказаного майна, нею було продано належну їй на праві особистої приватної власності квартиру у місті Києві за 808 тисяч 964 грн. за договором купівлі-продажу від 04 травня 2017 року. ОСОБА_2 жодних доходів не мав та участі у набутті майна за рахунок коштів чи своєї праці не приймав.
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. З огляду на вище викладене, позивачка вважає, що майно яке хоч і було придбано під час шлюбу проте за її особисті кошти є її приватною власністю та не є об'єктом спільної сумісної власністю подружжя і не може в майбутньому бути поділене між подружжям.
З огляду на вищевикладене позивачка звернулась з даним позовом до суду, за яким просить визнати вище вказане майно її особистою приватною власністю.
Відповідно до відзиву наданого ОСОБА_2 вбачається, що позовну заяву відповідач не визнає, вважає її немотивованою та необґрунтованою. У позовній заяві позивачка зазначає, що 2 червня 2017 року був кладений договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1196 га в межах згідно з планом, кадастровий номер земельної ділянки 520687000:05:003:0198, цільове призначення - для ведення садівництва, яка розташована за адресою: Сосонська сільська рада, Вінницького району, Вінницької області, СТ «Десенка ВЗТА», земельна ділянка під номером 187,188. Зазначений договір був нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Вінницького нотаріального округу Плахотнюком О.В. Відповідно до договору покупцем зазначеної земельної ділянки вказаний ОСОБА_2 . Згідно п. 1.5 договору земельна ділянка набувається в спільну сумісну власність. 21 червня 2017 року на його ім'я було зареєстровано право власності на будинок «А», загальною площею 73,8 кв.м., житловою площею 49,1 мансарда літ м/А, ґанок, балкон, балкон, гараж літ. «Б», сарай - вбиральня огорожа №1, ворота № 2, хвіртка № 3, криниця №4. В своїй позовній заяві позивачка зазначає, що вказане майно було придбано за її особисті кошти, також нею була продана квартира в м АДРЕСА_1 Києві за 808 964 гривні, а відповідач на той час жодних доходів не мав та набутті майна за рахунок коштів чи своєї праці не приймав. Такі доводи позовної заяви є надуманими та такими, що не відповідають фактичним обставинам з наступних підстав. Як вбачається з п.1.3вищевказаного договору купівлі - продажу, земельна ділянка була відчужена за 39 500 гривень, що на той час складало відповідно до курсу НБУ 1 500 доларів США. Перед укладенням договору купівлі продажу земельної ділянки між відповідачем та ОСОБА_4 був укладений договір позики, відповідно до якого ОСОБА_4 як позикодавець передала ОСОБА_2 позичальнику грошові кошти у розмірі 157 560 гривень, що становить за домовленістю сторін еквівалент 6 000 доларів США в термін до 2 червня 2022 року. В п.2 договору позики вказано, що зазначена вище сума грошей отримана позичальником повністю до підписання цього договору. Залишок коштів, а саме 3 500 доларів США, відповідачем були сплачені колишньому власникові земельної ділянки за будинок, який знаходиться на зазначеній земельній ділянці. Будинок в подальшому був оформлений на ім'я відповідача 21.06.2017 року. Також вказує, що в даному будинку він постійно проживає та веде господарство, іншого житла у нього не має. Позивачка після розірвання шлюбу виїхала до Російської Федерації та будь-яких зв'язків він з нею не підтримує. Перед від'їздом сторони домовилися, що в 2022 році він виконає перед нею свої боргові зобов'язання, на що позивачка повинна відмовитися від своєї частки у спільному майні подружжя, а саме від ідеальної частки земельної ділянки та будинковолодіння. На даний час договір позики від 02 червня 2017 року не визнано дійсним або удаваним, до 02 червня 2022 року відповідач повинен викопати свої боргові зобов'язання, від яких він не відмовляється.
В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її адвокат Руденко М.А. позовні вимоги підтримали повністю, просили позов задовільнити. Суду показали, що позивачка познайомилася з відповідачем, коли той робив ремонт у її квартирі в м. Києві. Квартиру в Києві позивачка отримала у спадок від тітки та планувала її продати, щоб придбати собі житло, так як має посвідку на проживання в Україні. Сторони одружилися, так як відповідач запевнив, що так вона швидше отримає громадянство України і позивачка вирішила придбати собі житло. З цією метою було відшукано земельну ділянку з будинком на території Сосонської сільської ради. Для придбання житла, під умовляння відповідача, позивачка продала належну їй квартиру в Києві та придбала земельну ділянку за №187,188 в СТ «Десенка-ВЗТА». Однак при оформленні даної власності у нотаріуса було роз'яснено, що вона, як громадянка РФ не може оформити на себе землю і відповідач запропонував оформити власність на нього. На це вона погодилася, так як хоч мано і було набуто у шлюбі, але придбано на її власні кошти. Реєстрацію землі та будинку було проведено на ОСОБА_2 і лише після укладення договору-купівлі-продажу земельної ділянки було укладено договір позики. Позика не бралася на придбання земельної ділянки та будинку, оскільки вони вже були придбані. Після придбання будинку було проведено його ремонт на кошти позивачки. В придбання майна відповідач кошти не вкладав так як доходу не мав, та не був працевлаштованим. Придбавши власність за свої кошти, вона в результаті залишилася без коштів та на вулиці.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнав, суду показав, що в придбання земельної ділянки та будинку вклав власні кошти, не заперечував, що позивачка також вклала власні кошти, які залишилися від спадщини і разом вони зробили ремонт будинку. Зазначив, що у будинку проживає лише він сам. Позивачка позичила йому 6000 доларів і він вклав у придбання нерухомості та її ремонт вказані кошти, яке є його особистими коштами.
Представник відповідача адвокат Пориваєва Т.Г. позовні вимоги не визнала, в задоволені позову просила відмовити. Суду показала, що відповідач придбав земельну ділянку та будинок за власні кошти, а отже власної частки у придбаному майні позивачка не має. Земельна ділянка та будинок є особистою власністю відповідача.
Суд, заслухавши слово сторін, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до свідоцтва про шлюб від 03.02.2017 року, серії НОМЕР_2 вбачається, що ОСОБА_5 , зареєструвала шлюб із ОСОБА_2 за актовим записом № 141 (а.с.7).
Після шлюбу ОСОБА_5 отримала прізвище « ОСОБА_6 ».
02 червня 2017 року було придбано земельну ділянку площею 0,1196 га. кадастровий номер 0520687000:05:003:0198, для ведення садівництва, яка розташована за адресою: Сосонська сільська рала, Вінницького району, Вінницької області, СТ «Десенка-ВЗТА», земельна ділянка під номером 187,188, загальною вартістю 39 500 грн. між сторонами договору ОСОБА_7 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець).
Договір купівлі продажу був посвідчений приватним нотаріусом Терещенко В.В. та зареєстрований в реєстрі за № 915.
Державна реєстрація права власності, згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (про реєстрацію права власності) була проведена на ОСОБА_2 (а.с.8-9, 11).
Судом встановлено, що 04 травня 2017 року ОСОБА_5 продала квартиру, за реєстраційним номером в реєстрі 1052070680000, в м. Києві, загальною площею 37,1 кв.м. за 808 964, 46 грн.
Договір купівлі-продажу було зареєстровано в реєстрі за № 535 (а.с.10).
21 червня 2017 року було зареєстровано право власності на ОСОБА_2 на садовий будинок «А» загальною площею 73.8 кв.м., житловою площею 49.1 кв.м., мансарда літ «м/А», ґанок, балкон, балкон, гараж літ. «Б», сарай-вбиральня літ «В», огорожа № 1, ворота № 2, хвіртка № 3, криниця № 4 (а.с.12, 131-136).
Факт того, що вказаний будинок був придбаний разом з земельною ділянкою - кадастровий номер 0520687000:05:003:0198, для ведення садівництва, яка розташована за адресою: Сосонська сільська рала, Вінницького району, Вінницької області, в СТ «Десенка-ВЗТА» сторонами не заперечується та додаткового доказування не потребує.
Відповідно до декларації про готовність до експлуатації об'єкта, будівництво, якого здійснено на підставі будівельного паспорта, за адресою: Сосонська сільська рада Вінницького району Вінницької області, СТ «Десенка-ВЗТА» (земельна ділянка під номером 187,188) даний садовий будинок був визнаний закінченим будівництвом та готовим до експлуатації (а.с.137-138).
В подальшому статус садового будинку було змінено на житловий за заявою ОСОБА_2 за рішенням Сосонської сільської ради Вінницького району та області від 18.07.2017 р. (а.с.139).
Також судом є встановленим, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 був укладений договір позики, відповідно до якого ОСОБА_4 позикодавець передала ОСОБА_2 позичальнику грошові кошти у розмірі 157 560 гривень, що становить за домовленістю сторін еквівалент 6 000 доларів США в термін до 2 червня 2022 року. В п.2 договору позики вказано, що зазначена вище сума грошей отримана позичальником повністю до підписання цього договору (а.с.47).
При цьому, згідно реєстраційного номеру договір позики є укладеним та зареєстрованим вже після укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки.
Так за реєстраційним номером договір купівлі-продажу земельної ділянки від 2.06.2017 року є зареєстрованим за №915, а договір позики є зареєстрованим за №916.
Згідно листа-пояснення від 20.08.2019 року нотаріуса ОСОБА_8 нотаріус повідомила, що з питання посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки до неї 02.06.2017 року звернулася саме ОСОБА_4 Покупцем при здійсненні вказаного правочину мала бути саме ОСОБА_4 , однак відповідно до ст.22 п.3 ЗК України громадянка ОСОБА_1 на той час була громадянкою РФ і не могла придбати вказану земельну ділянку, тому реєстрація права власності була проведена на чоловіка ОСОБА_4 , оскільки він був громадянином України. Після посвідчення та закінчення реєстраціїї договору купівлі-продажу земельної ділянки, було укладено договір позики та зареєстровано його у реєстрі під номером 916 (а.с.91).
Суд вважає даний доказ допустимім, так як згідно ст.8 ЗУ «Про нотаріат» нотаріус не може бути допитаний в якості свідка, однак може дати пояснення по справі.
Щодо заперечення відповідача, що кошти отримані внаслідок продажу спадкової квартири були витрачені на погашення заборгованості за позикою ОСОБА_5 за договором позики від 22.12.2016 року (а.с.119), суд враховує, що дійсно 22.12.2016 року між ОСОБА_5 , та ОСОБА_9 було укладено іпотечний договір, щодо об'єкта нерухомості, квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 37,1 кв. м (а.с.116-117).
22.12.2016 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_5 було вчинено договір позики грошових коштів, договір зареєстровано в реєстрі за № 1463 (а.с.119).
Згідно поданої стороною позивачки заяви ОСОБА_9 ОСОБА_5 повернула позикодавцю всю суму позики - 284 580 грн., що він підтвердив нотаріальною заявою від 04.05.2017 року.
Відповідно до заяви ОСОБА_9 від 04.05.2017 року, вбачається, що останній не має жодних претензій фінансового характеру, та вважає зобов'язання за Договором позики грошових коштів від 22.12.2016 року виконаним в повному обсязі (а.с.120).
Продаж квартири в АДРЕСА_3 було здійснено за 808 964 грн.
Таким чином, суд вважає встановленим та підтвердженим належними та допустимими доказами факт того, що на час вчинення договору купівлі-продажу земельної ділянки 02.06.2017 року, на який був розташований садовий будинок, площею 73,8 кв.м., з господарським будівлями та спорудами, позивачка мала власні кошти для придбання даного майна, які були отримані за рахунок продажу спадкового майна (квартири в м. Києві) та є особистою власністю ОСОБА_1 .
При ухваленні рішення суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Відповідно до повідомлення від 02.12.2019 року, керівника ГО «СТ «Десенка-ВЗТА», вбачається, що фактично за адресою: СТ «Десенка-ВЗТА», земельна ділянка під номером 187,188 проживає ОСОБА_2 , проводить роботи по благоустрою та озелененню території, виконуються роботи по благоустрою об'єкта нерухомості ОСОБА_2 , а також сплачуються членські внески (а.с.141, 142-143).
Відповідно до звіту про оцінку житлового будинку, що розташована за адресою: Сосонська сільська рада Вінницького району Вінницької області, СТ «Десенка-ВЗТА», земельна ділянка під номером 187,188 складає 324 975 грн. без ПДВ (а.с.144-169).
Згідно звіту про оцінку земельної ділянки, кадастровий номер 0520687000:05:003:0198, площею 0,1196 га, що розташована за адресою: Сосонська сільська рада Вінницького району Вінницької області, СТ «Десенка-ВЗТА», земельна ділянка під номером 187,188 складає 54 390 грн. без ПДВ (а.с.170-191).
За змістом ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Згідно з вимогами ст.55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод, інтересів.
Гарантоване право кожного подати будь-який позов до суду, що стосується його цивільних прав і обов'язків, передбачений пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку Держави.
У відповідності до п. п. 10,11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 року « Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» «Конституційні положення про законність судочинства та рівність усіх учасників процесу перед законом і судом ( ст. 129 Конституції) зобов'язують суд забезпечити всім їм рівні можливості щодо надання та дослідження доказів, заявлення клопотань та здійснення інших процесуальних прав. При вирішенні цивільних справ суд має виходити з поданих сторонами доказів.
Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Стаття 10 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд на підставі ст. ст. 10, 11, 27, 60 ЦПК України розглядає справу у межах заявлених позовних вимог та на підставі доказів, наданих сторонами. Особа, яка бере участь у справі, зобов'язана надати усі наявні у неї докази та довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Доказуванню підлягають обставини, що мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких виник спір.
Відповідно до ст.319 ЦК України, власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
За змістом статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Відповідно дост.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Верховний Суд України 04 квітня 2011 року при розгляді справи № 3-18гс11 ухвалив постанову в якій зробив такий правовий висновок: «Згідно з вимогами статті 392 цього ж Кодексу власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. За змістом вищезазначеної норми потреба в цьому заході захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або оспорюється ними» (реєстраційний номер в ЄДРСР - 14887466 в).
Те ж саме розтлумачено і в пункті 37 Постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 р. № 5.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Ст.57 СК України визначає перелік видів особистої приватної власності одного із подружжя та підстави її набуття.
Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя ( тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені в ст.60 СК України.
За змістом цієї норми майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності.
Однак, у відповідності до п. 3 ч.1 ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеної у постанові від 05 квітня 2017р. у справі № 6-399цс17 та від 07.12.2016 року у справі за №6-1568цс16.
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.
При цьому, статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя.
Судом є встановленим, що майно у вигляді земельної ділянки, площею 0,1196 га, кадастровий номер 0520687000:05:003:0198, з цільовим призначенням - для ведення садівництва, яка розташована за адресою: Сосонська сільська рада, Вінницького району Вінницької області, Садове товариство «Десенка-ВЗТА», під номерами 187,188 на який був розташований садовий будинок, в подальшому переведений у житловий, під літерою «А», загальною площею 73,8 кв.м., житловою площею 49,1 кв.м., з мансардою під літерою «м/А», ганком, балконом, балконом, та господарськими будівлями: гаражом під літерою «Б», сараєм-вбиральнею під літерою «В», огорожею №1, воротами №2, хвірткою №3, криницею № НОМЕР_3 , були придбані під час шлюбу сторін по справі.
Вказане майно було придано за кошти ОСОБА_1 , отримані внаслідок продажу належного їй на праві особистої власності майна, а в подальшому сторонами спільно зроблено лише ремонт будинку, а відповідачем зроблено реєстрацію даного майна на своє ім'я.
Оскільки, майно є придбаним за особисті кошти ОСОБА_1 , а подальше отримання ОСОБА_2 позики не є безперечним доказом того, що кошти були витрачені ним саме на придбання спірного майна, суд вважає, що вищевказане майно у вигляді земельної ділянки та будинку з господарськими будівлями має статус особистої приватної власності того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане, а саме, ОСОБА_1 .
У зв'язку з викладеним, враховуючи зібрані докази, з боку їх допустимості, належності та достатності, врахувавши позицію сторін по справі, суд приходить до висновку про те, що позов є доведеним та таким, що підлягає до задоволення.
Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги задоволені в повному обсязі, суд вважає за необхідне покласти відшкодування судових витрат на відповідача стягнувши з нього на користь позивачки 1762 грн. судового збору.
Керуючись ст. ст. 316,317, 321,325,328 ЦК України, ст.57 СК України, ст.ст. 4,19,76,81,200, 247, 258-259, 263-265, 354 ЦПК України, суд, -
Позов задоволити.
Визнати земельну ділянку, площею 0,1196 га, кадастровий номер 0520687000:05:003:0198, з цільовим призначенням - для ведення садівництва, яка розташована за адресою: Сосонська сільська рада, Вінницького району Вінницької області, Садове товариство «Десенка-ВЗТА», під номерами 187,188 - особистою приватною власністю ОСОБА_1 .
Визнати садовий будинок, переведений у житловий, під літерою «А», загальною площею 73,8 кв.м., житловою площею 49,1 кв.м., з мансардою під літерою «м/А», ганком, балконом, балконом, та господарськи будівлі: гараж під літерою «Б», сарай- вбиральню під літерою «В», огорожу №1, ворота №2, хвіртку №3, криницю №4, що розташовані за адресою: Сосонська сільська рада, Вінницького району Вінницької області, Садове товариство «Десенка-ВЗТА», під номерами 187,188 - особистою приватною власністю ОСОБА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на суму 1762 грн.
Рішення може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду через Вінницький районний суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.А. Ганкіна