Справа № 583/2712/17
2/583/7/20
17 лютого 2020 року м. Охтирка
Охтирський міськрайонний суд Сумської області в складі:
головуючого судді Ільченко В.М.
за участю секретаря Верби Н.О.
третьої особи ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №1 цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_1 про визнання заповіту нікчемним, -
13.10.2017 відкрито провадження в справі. Позивач свої вимоги мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 87 років помер його батько ОСОБА_5 . До одруження з його (позивача) матір'ю ОСОБА_5 перебував у шлюбі з ОСОБА_6 , яка народила спільного сина - ОСОБА_1 . Після розірвання шлюбу з матір'ю позивача ОСОБА_5 одружився з ОСОБА_2 , спільних дітей останні не мають. За життя ОСОБА_5 склав заповіт на його (позивача) ім'я. Як з'ясувалося, у наступному ОСОБА_5 декілька разів змінював заповіт, але останній заповіт був складений на його (позивача) користь. При зверненні до нотаріуса щодо оформлення спадщини виявилося, що спадкоємцями ОСОБА_5 є ОСОБА_1 , який як особа з інвалідністю має право на обов'язкову частку відповідно до ст. 1241 ЦК України, та ОСОБА_2 , яка має право на спадкове майно відповідно до заповіту, складеного спадкодавцем за рік до своєї смерті у віці 85-86 років. Оскільки ОСОБА_5 за життя хворів, лікувався в закладах з надання психіатричної допомоги, позивач ставить під сумнів зміст та факт складання законного заповіту. Тому просить визнати нікчемним з моменту оформлення та посвідчення заповіт, складений від імені заповідача ОСОБА_5 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , яким засвідчено розпорядження заповідача на користь ОСОБА_2 , внаслідок порушення вимог чинного законодавства України при його складанні та посвідченні, в тому числі Закону України «Про нотаріат», Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5, та Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженому Наказом Міністерства юстиції України від 11.11.2011 №3306/5.
Стороною відповідача надано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позивачем не конкретизовано внаслідок якого порушення заповіт повинен бути визнаний судом незаконним. Також повідомлено, що ОСОБА_5 на момент складання заповіту від 05.08.2015, що посвідчений в приміщенні Куземинської сільської ради секретарем виконкому Куземинської сільської ради Калюжною Т.В., розумів, що підписує заповіт відповідно до якого заповідає своє майно дружині ОСОБА_2 . На момент складання заповіту 05.08.2015 ОСОБА_5 ніяких ознак психічного розладу не виявляв, не мав проблем з психічним здоров'ям, що могло спотворювати його волю. Останнього оглядав лікар-психіатр під час комплексного медичного обстеження, але при спільному житті з ОСОБА_2 , починаючи з 1990 року до 2016 року ОСОБА_5 ніколи не звертався за психіатричною допомогою і не перебував на стаціонарному лікуванні в закладах з надання психіатричної допомоги. До психіатричної лікарні ОСОБА_5 потрапив в 2016 році, коли проживав у свого сина ОСОБА_1 , тобто після складання заповіту. Вважають позовну вимогу необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Тому просять відмовити в задоволенні позовної вимоги в повному обсязі (т. 1 а.с. 122).
Позивачем надана відповідь на відзив на позовну заяву, в якій зазначено, що ОСОБА_5 за життя оформлював та скасовував чисельну кількість заповітів на різних осіб та через різні установи, за 2015 рік всі заповіти посвідчені посадовими особами органів місцевого самоврядування. Згідно повідомлень медичних установ у період з 2012 року по 2016 рік ОСОБА_5 неодноразово звертався за медичною допомогою до лікаря-психіатра в умовах диспансерного відділення, а з 25.07.2016 по 02.08.2016 внаслідок загострення стану психічного здоров'я ОСОБА_5 перебував на стаціонарному лікуванні з діагнозом - розлад психіки та поведінки внаслідок судинного захворювання головного мозку. Тому вважає, що заповідач під час внесення записів у заповіт власноручним почерком та підписуючи два примірники заповіту, виявляв ознаки дієздатної фізичної особи, яка у момент вчинення нотаріальних дій не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Зазначає, що відзив сторони відповідача є наміром відмежуватися від об'єктивного та справедливого дослідження фактичних подій та дослідити юридичні обставини чинності заповітів, які складені фізичною особою при умовах, які викликають сумнів у наявності повної право- та діє- здатності заповідача спірних заповітів, намаганні при цьому ухилитися від справедливого розгляду ініційованих та заявлених позовних вимог (т. 1 а.с. 107-110).
Позивач та його представник в судове засідання 17.02.2020 не з'явилися, від представника позивача надійшла заява про проведення судового засідання 17.02.2020 без його участі. Раніше наполягали на задоволенні заявлених вимог.
Відповідачка та її представник в судовому засіданні проти позову заперечили та просили відмовити в задоволенні позовних вимог. Відповідачка пояснила, що вона прожила з ОСОБА_5 з 1990 року, разом із ними також проживали її діти від попереднього шлюбу. ОСОБА_5 був мисливцем, водив автомобіль. Мав проблеми із серцем та сечовою системою, переніс інфаркт. За характером завжди був строгим, грубим. Він «психував» як усі старі люди, але «психічним» не був. Кожного року змінював заповіт. У червні 2015 року вона пішла від нього, оскільки він хотів, щоб його доглядала ОСОБА_7 (колишня дружина), яку він тоді вписав у заповіт. Однак остання приїжджала до нього лише раз на день, йому це не сподобалося, він її вигнав і знову запросив до себе ОСОБА_2 . Тоді він сильно її упрошував і зробив на неї заповіт у сільраді, на той час був у гарному стані. На її думку, ОСОБА_5 був здатний себе доглядати самостійно, але хотів, щоб поруч із ним була жінка. Пізніше ОСОБА_5 вирішив зробити дарчу на онука і просив її віддати половину хати, після її відмови кидався на нею із сокирою та ножем, внаслідок чого в лютому 2016 року вона знову від нього пішла.
Третя особа в судовому засіданні залишив вирішення позовних вимог на розсуд суду, правом на подання письмових пояснень не скористався. В судовому засіданні 22.10.2018 пояснив, що його батько ОСОБА_5 постійно міняв думки: то просив забрати до себе додому, то просив відвезти назад. Його характер постійно змінювався. Не дотримувався порад лікарів, усе робив по-своєму, декілька разів взагалі відмовлявся від призначеного лікування.
Суд проаналізував матеріали справи, вислухав пояснення учасників справи, покази свідків, дослідив письмові докази, дійшов такого висновку.
Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 08.08.2016 виконавчим комітетом Куземинської сільської ради Охтирського району Сумської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 у віці 87 років (т. 1 а.с. 10).
ОСОБА_5 доводився батьком ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , а також чоловіком ОСОБА_2 , що підтверджується матеріалами справи, зокрема, свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим 02.02.1987 Куземинською сільрадою Охтирського району Сумської області (т. 1 а.с. 9), свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 , виданим 06.10.1990 виконкомом Куземинської сільради Охтирського району Сумської області (т. 1 а.с. 45), та не заперечується сторонами.
З інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) від 01.12.2017 №50103570 вбачається, що за життя ОСОБА_5 у період з жовтня 1989 року до серпня 2015 року склав декілька заповітів, останній з яких посвідчений 05.08.2015 Куземинською сільською радою Охтирського району Сумської області та зареєстрований в реєстрі за №132 (т. 1 а.с. 73-80).
Так відповідно до заповіту від 05.08.2015, посвідченого секретарем виконавчого комітету Куземинської сільської ради Охтирського району Калюжною Т.В., примірник якого був оглянутий в судовому засіданні, ОСОБА_5 на випадок своїй смерті зробив таке розпорядження: все своє майно, яке на день його смерті буде йому належати, де б воно не знаходилось і на яке він за законом буде мати право, він заповів своїй дружині - ОСОБА_2 (т. 2 а.с. 56).
Статтею 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Відповідно до ст. 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.
Положеннями ч.ч. 2-3 ст. 1254 ЦК України визначено, що заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.
Відповідно до ч. 1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені ст. 1247 ЦК України, згідно якої загальними вимогами до форми заповіту є складання заповіту в письмовій формі із зазначенням місця та часу його складання, заповіт повинен бути особисто підписаний заповідачем, заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.
Стаття 1257 ЦК України передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, в якій передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Отже, заповіт, як односторонній правочин, підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).
Із змісту наведених норм вбачається, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.
Як зазначалося вище, форма заповіту передбачає обов'язковість його посвідчення нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 ЦК України.
Згідно із статтею 1251 ЦК України, якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.
Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про нотаріат» до системи нотаріату України входять посадові особи органів місцевого самоврядування, які вчиняють визначене законодавством коло нотаріальних дій у населених пунктах, де немає нотаріусів.
Статтею 37 Закону України «Про нотаріат» (у редакції, чинній на час посвідчення оспорюваного заповіту), посадові особи органів місцевого самоврядування уповноважені вчиняти, серед іншого, таку нотаріальну дію, як посвідчення заповітів (крім секретних).
Правила посвідчення заповітів визначено положеннями п. 1.4 Розділу ІІІ Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженому Наказом Міністерства юстиції України від 11.11.2011 №3306/5 (далі - Порядок №3306/5).
Так п. 1.4 Порядку №3306/5 визначено, що при посвідченні заповіту посадова особа органу місцевого самоврядування встановлює особу заповідача та визначає обсяг його цивільної дієздатності.
Заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем.
Посадова особа органу місцевого самоврядування посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.
Посадова особа органу місцевого самоврядування може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути прочитаний уголос та підписаний заповідачем, про що ним зазначається у заповіті перед його підписом.
В оспорюваному заповіті від 05.08.2015, посвідченому секретарем виконавчого комітету Куземинської сільської ради Охтирського району та виготовленому за допомогою загальноприйнятих технічних засобів, зазначено час і місце його складання (с. Куземин Охтирського району Сумської області, 05.08.2015 о 10.35 год.), особу заповідача встановлено, дієздатність перевірено, останньому роз'яснено зміст ст.ст. 1233, 1234, 1241, 1253, 1254, 1255, 1307 ЦК України, заповіт записаний секретарем зі слів ОСОБА_5 та до підписання прочитаний у голос заповідачем ОСОБА_5 і власноручно підписаний ним. Заповіт складено і підписано в двох примірниках, один з яких залишився на зберіганні у виконавчому комітеті Куземинської сільської ради, а другий був виданий заповідачеві. Відомості про заповіт були внесені у Спадковий реєстр за №132 (т. 2 а.с. 56).
Отже, при посвідченні заповіту були дотримані вимоги щодо його форми.
Позивач стверджує, що ОСОБА_5 у момент підписання оспорюваного заповіту не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними
Допитаний в якості свідка позивач ОСОБА_4 пояснив, що його батько ОСОБА_5 протягом життя казав, що саме він (позивач) є його спадкоємцем. ОСОБА_5 міг змінювати своє рішення декілька разів на день, він був людиною старого гарту, суворим, строгим, іноді агресивним, мав мінливий настрій, через що він (позивач) його побоювався. Поведінка батька іноді «не співпадала із загальною обстановкою», його поняття про життя не співпадали із дійсністю, він жив радянським минулим. Батько сварився із сусідами та просив його покарати сусідів. Іноді виникали суперечки з батьком через розбіжності у поглядах. Приблизно за рік до смерті ОСОБА_5 був випадок, коли останній націлював рушницю на сина своєї дружини через конфлікт. Думок про самогубство ОСОБА_5 не висловлював, спиртним не зловживав. У деякі моменти батько видавався психічно хворим.
Допитана в якості свідка ОСОБА_9 , яка доводиться дружиною третій особі, пояснила, що ОСОБА_5 працював директором цегельного заводу. У 1980-х роках ОСОБА_5 після сварки зі своєю дружиною не дозволяв їй спати в ліжку, то ж вона була змушена спати на пічці. Виганяв з хати дітей відповідачки, її сина ОСОБА_10 ненавидів. Останнім часом, після того як відповідачка пішла від нього, почав заговорюватися, казав то одне, то зовсім інше. Якось запросив рідних приїхати і нарвати черешні, а коли приїхали - вигнав їх. Мав суїцидальні думки, погрожував порізати вени або повіситися. На її думку, оспорюваний заповіт був складений під тиском, ОСОБА_5 склав цей заповіт для того, щоб до нього повернулася відповідачка. Також на її думку, ОСОБА_5 мав порушену психіку.
Свідок ОСОБА_11 суду пояснив, що знав ОСОБА_5 протягом 20 років. Раніше ОСОБА_5 був нормальною людиною, керував автомобілем, мав власну «Волгу», випивав мало. Приблизно за півроку або рік до смерті стан ОСОБА_5 погіршився. Останній став надокучливим, декілька разів просив його (свідка) відвезти до сина, а через два дні просив відвезти назад додому. Таким чином він возив ОСОБА_5 5 або 6 разів туди і назад, разом із собакою та котами. Бувало таке, що ОСОБА_5 не пам'ятав, де він знаходиться - чи у себе вдома в Куземині , чи у сина. Одного разу просив його (свідка) відвезти в Сосонку, після зауваження про те, що вони зараз знаходяться у Сосонці , ОСОБА_5 спитав, як він сюди потрапив, і сказав: «Ну тоді вези мене в Куземин». Останнім часом ОСОБА_5 забував, був дуже настирним, хотів, щоб усе було тільки по його. Було таке, що викликав його (свідка), а потім питав, чого він (свідок) приїхав, або ж був невдоволений, що він (свідок) приїхав після обіду, а викликав він його вранці. Під час спілкування розповідав, що у нього виросло на городі. Став більш агресивним, більш грубо розмовляв із сином. ОСОБА_5 ніколи не стояв біля плити, останнім часом йому привозили поїсти у баночці, а він не знав, як ту баночку відкрити.
Свідок ОСОБА_14 , яка працює лікарем-психіатром диспансерного відділення Сумського обласного наркодиспансеру (закладу, до якого приєднана Обласна психіатрична лікарня № 2), суду з використанням медичної документації пояснила, що вперше ОСОБА_5 оглядала при медичному огляді ветеранів війни, останнього було взято на консультативний облік лікаря-психіатра 27.03.2012. У травні 2013 року та у 2014 року виїжджали до ОСОБА_5 , який скаржився на головний біль. В 2016 році знову був оглянутий при комплексному огляді ветеранів війни, в липні 2016 року був оглянутий за заявою сина в неврологічному відділенні з приводу суїцідальної спроби, від госпіталізації хворий відмовився. Також в липні 2016 року ОСОБА_5 привіз син в амбулаторний диспансер і за направленням лікаря ОСОБА_5 був госпіталізований до ОСПЛ №2, де він проходив лікування з липня 2016 року по серпень 2016 року. Самого ОСОБА_5 вона (свідок) не пам'ятає.
Свідок ОСОБА_15 в судовому засіданні пояснив, що приблизно за рік до смерті ОСОБА_5 він (свідок) неодноразово возив його з Куземина до сина ( ОСОБА_1 ) і назад. ОСОБА_5 був неврівноваженим, казав одне, а потім вимагав іншого. Бувало таке, що після приїзду до сина вимагав терміново відвезти його назад, скаржився, що йому ніхто не варить їсти. Синові було дуже важко із ОСОБА_5 через його неадекватність. Якийсь час ОСОБА_5 обслуговувала сиділка, але вона його не влаштовувала, бо не мила підлогу. Востаннє він (свідок) відвозив ОСОБА_5 приблизно за 1-1,5 місяці до смерті останнього, той був «важкий, незрозумілий у розмові, ніякий», просив відвезти додому, бо хоче там помирати.
Свідок ОСОБА_16 суду пояснила, що знала ОСОБА_5 як односельчанина, була частим гостем у його домі. Останній працював директором цеельного заводу. За характером ОСОБА_5 був запальним, недовірливим. Спочатку у нього з дружиною ( ОСОБА_7 ) було все добре, а потім почалися ревнощі, він таскав її за волосся, якщо вона поверталася додому пізніше, а приблизно у 1987-1988 роках стріляв у неї з рушниці. Постійно говорив про жінок, казав, що мав 99 жінок, а ОСОБА_17 - сота, дуже пишався тим, що жінки його люблять. На її думку ОСОБА_5 був «дивним, чудним, неадекватним», мова його була не як у звичайної людини, це був чоловік, який вижив з розуму. Востаннє вона бачила ОСОБА_5 у 2015 році, тоді його доглядала ОСОБА_7 він був чистий, поголений, нагодований. Пізніше він і ОСОБА_7 звинуватив: дав їй два відра меду, а через 4 год. подзвонив і сказав, що вона вкрала в нього мед, погрожував подзвонити до міліції з цього приводу.
Свідок ОСОБА_7 , яка доводиться позивачу матір'ю, пояснила, що знала ОСОБА_5 був її чоловіком, знала його з 1985 року, у 1986 році у них народився син, також з ними проживала її дочка від попереднього шлюбу. ОСОБА_5 за характером був «страшний», сварив її за те, що вона з грошей від продажу вишні купила дитині тістечко. Також погрожував їй рушницею. У 90-х роках розлучилися, оскільки у свідка «не вистачило терпіння». Вже після розлучення він її наздоганяв, намагався збити машиною. Втім, у подальшому вони підтримували відносини, ОСОБА_5 неодноразово приїжджав до неї та сина разом із відповідачкою, привозив дрова, вони допомагали один одному. ОСОБА_5 купував у неї свиней, допомагав грошами сину. Пізніше запропонував їй доглянути його, на що вона погодилася. Коли купувала йому рибу чи ковбасу, він спочатку кидав собаці перевірити, хороше воно чи ні, і лише потім їв сам. Був недовірливим, із важким характером. Звинувачував її у зникненні документів із сейфу. Міг роздати якесь своє майно, а потім забував про це. Був такий випадок, що в нього виник конфлікт із сином відповідачки - ОСОБА_10 , і ОСОБА_5 стріляв у нього. Одного разу, під час оформленні заповіту у нотаріуса виявилося, що ОСОБА_5 самостійно вклеїв собі у паспорт більш «молоду» фотографію, як він сам пояснював «щоб молодо виглядати». Наскільки їй відомо, ОСОБА_5 свого часу «нелегально» зробили документи учасника бойових дій, для цього він спеціально збирав свідків. Крім того, ОСОБА_5 мав два свідоцтва і два паспорти з різними роками народження.
Свідок ОСОБА_18 суду пояснила, що вона, як секретар сільради с. Куземин, посвідчувала декілька заповітів ОСОБА_5 . При посвідченні останнього заповіту ОСОБА_5 поводив себе адекватно, нічого підозрілого не було, приніс паспорт і код. Сказав, що хоче зробити заповіт тільки на ОСОБА_2 , після чого заплакав, розповідав, що його «обидили», усе в нього позабирали, про кого при цьому йшлося (про дітей або про когось іншого), вона не може пояснити. Перед цим ОСОБА_5 передзвонив їй і сказав, що зараз прийде складати заповіт. Раніше він складав заповіти то на одного сина, то на іншого.
Свідок ОСОБА_20 пояснила, що вона є кумою ОСОБА_1 . Їй відомо, що раніше ОСОБА_5 поводився нормально, а на той час, коли проживав у ОСОБА_1 , був не таким, яким вона його знала. Якось ОСОБА_1 покликав її зробити ін'єкцію, а ОСОБА_5 казав: «навіщо покликали, я не викликав». Останній пропонував їй одружитися із ним. ОСОБА_5 приїжджав до сина, а через 2 дні вимагав, щоб його відвезли назад. Був випадок, коли ОСОБА_5 вийшов провітритися, взутий в одному капці, інша нога була боса.
Свідок ОСОБА_21 пояснила, що вона, як депутат сільради, спілкувалася із ОСОБА_5 , приходила до нього, вони віталися, він їй не грубив. На її думку, ОСОБА_5 не був психічно неврівноваженим або неадекватним. Її запрошували як депутата приблизно влітку 2015 року, коли ОСОБА_2 йшла від ОСОБА_5 і хотіла забрати деякі речі, щоб не було претензій, що вона взяла щось зайве. З цього приводу був складений акт. ОСОБА_5 просив, щоб ОСОБА_2 повернулася, казав, що йому ні з ким не було так добре, як з нею, був не проти, щоб забирали речі, бо «він їх не носитиме».
Свідок ОСОБА_22 , який працює лікарем-психіатром Сумського обласного наркодиспансеру, пояснив, що був лікуючим лікарем ОСОБА_5 під час його стаціонарного лікування у 4-му відділенні Обласної психіатричної лікарні №2. ОСОБА_5 був госпіталізований більше за соціальними показаннями, дав самостійну згоду на лікування. Госпіталізація була пов'язана із суїцидальною спробою напередодні. Активно маячних ідей він не висловлював, конфліктним, злобним не був.
Свідок ОСОБА_23 , яка працює лікарем-невропатологом КЗ «Охтирська ЦРЛ», пояснила, що ОСОБА_5 після спроби повішання без свідомості був доставлений в реанімацію з мозковою комою. Після реанімації був переведений до них у відділення неврології, а після огляду лікарем-психіатром, який встановив розлад психіки, ОСОБА_5 був переведений у відділення ОСПЛ №2.
Ухвалою суду від 05.04.2018 у даній справі була призначена посмертна судова психіатрична експертиза, при проведенні якої, серед іншого, були враховані вищезазначені покази свідків.
Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта №4 від 16.04.2019, ОСОБА_5 на момент складення заповіту 05.08.2015 виявляв психічний розлад у формі органічного емоційно лабільного розладу, за своїм психічним станом був здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (т. 2 а.с. 23-32), що спростовує твердження позивача.
З огляду на викладене, враховуючи те, що оспорюваний заповіт, складений без порушень вимог щодо його форми та посвідчення, а також те, що на момент складання оспорюваного заповіту ОСОБА_5 був здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, залишивши понесені судові витрати за позивачем відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 202, 203, 215, 1233, 1234, 1247, 1251, 1254, 1257 ЦК України, ст.ст. 1, 37 Закону України «Про нотаріат», Порядком вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України від 11.11.2011 №3306/5, ст.ст. 12, 13, 77-81, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_1 (с. Климентове Охтирського району Сумської області, Україна , 42741 ) про визнання заповіту нікчемним - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду через Охтирський міськрайонний суд Сумської області протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складене 20 лютого 2020 року.
Суддя Охтирського міськрайонного суду
Сумської області В.М. Ільченко