Справа № 453/1340/19
№ провадження 2/453/44/20
іменем України
(заочне)
20 лютого 2020 року Сколівський районний суд Львівської області у складі: головуючого - судді Микитина В.Я.,
секретаря судового засідання Корнута Т.Б.,
без учасників справи,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у місті Сколе Львівської області за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-
Позивачі ОСОБА_1 .. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 06.11.2019 року звернулися у суд з позовною заявою, в якій просять визнати відповідача - ОСОБА_4 таким, що втратив право користування житловим приміщенням у будинку АДРЕСА_1 .
Ухвалою судді від 18.11.2019 року, після отримання судом у встановленому порядку інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача, який не є підприємцем, вказаний позов прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження із визначенням дати підготовчого засідання - 18.10.2019 року о 09.15 год..
Ухвалою від 18.12.2019 року підготовче засідання у справі відкладено на 22.01.2020 року о 09.30 год..
Ухвалою від 22.01.2020 року підготовче провадження у справі закрито, а справа призначена до судового розгляду на 20.02.2020 року о 09.45 год..
Судовий розгляд справи по суті відбувся 20.02.2020 року, без учасників справи.
Позов обґрунтовано тим, що відповідач був зареєстрований у вказаному житловому будинку, однак після розірвання шлюбу із позивачем ОСОБА_1 у квітні 2019 року, фактично не проживає у такому будинку. Позивачі стверджують, що вони є власниками житлового будинку, розташованого у АДРЕСА_1 , котрий у 2012 році успадкували після смерті ОСОБА_5 .. Позивачі у такому будинку зареєстровані та проживають. У свою чергу відповідач не є членом сім'ї позивачів, оскільки рішенням Сколівського районного суду Львівської області ухваленим шлюб між ним та позивачем ОСОБА_1 розірвано і з того часу він переїхав та проживає окремо. Тому, із посиланням на норми ст. 405 ЦК України, позивачі вказують про припинення у відповідача права користування житловим приміщенням у згаданому вище будинку, так як він не є членом їх сім'ї, хоча і був зареєстрований там свого часу як член сім'ї. Позивачі звертають увагу суду також на ту обставину, що відповідач, будучи зареєстрованим у належному їм житловому будинку та фактично проживаючи за іншою адресою, не являючись при цьому членом їх сім'ї, тим самим чинить їм перешкоди, зокрема порушує їх право власності щодо вказаного житлового будинку, тобто право вільно ним користуватись і розпоряджатись, так як добровільно відмовляється знятися з реєстрації, хоча може зареєструвати своє місце проживання за місцем фактичного перебування. Відтак позивачі, виходячи з положень ст. ст. 16, 383, 391, 405 ЦК України, були змушені звертатись до суду із даним позовом, у котрому обрали спосіб захисту - визнання особи таким, що втратив право користування житловим приміщенням.
Позивачі, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду справи по суті, у судове засідання не з'явилися, однак 12.12.2019 року подали суду заяви вх. № 5688, 5689, 5690 про розгляд справи за їх відсутності, у котрих зазначили, що просять дану справу розглядати без їх участі, позовні вимоги підтримують з підстав, викладених у позовній заяві, просять позов задовольнити у повному обсязі, не заперечують щодо заочного розгляду справи.
Відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового розгляду справи по суті, у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив і заяви про розгляд справи у його відсутності не подавав. Відзиву на позовну заяву відповідачем у запропоновані судом строки та порядку подано не було.
З огляду на вказане, суд, виходячи з положень ст. ст. 280-281 ЦПК України, постановив ухвалу про заочний розгляд справи, на підставі наявних у ній доказів.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки у судове засідання усіх учасників справи чи у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відтак, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу у даній цивільній справі не здійснювалося.
Розглянувши матеріали справи, давши належу оцінку письмовим доказам у справі, суд дійшов такого висновку.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є невід'ємною частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Виходячи із наведених вище процесуальних норм, суд, перевіряючи порушення прав позивачів цивільного характеру, встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Зокрема встановлено, що позивачі після смерті своєї дружини та матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , у рівних частинах успадкували житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований у АДРЕСА_1 .
Позивачі також мають зареєстроване місце проживання у вищевказаному житловому будинку з 1980 року, з 1992 року та з 1999 року відповідно.
У свою чергу, відповідач у 2002 році зареєструвався у належному позивачам на даний час домоволодінні, з дозволу його попереднього власника - ОСОБА_5 , оскільки на той час перебував у шлюбі з її дочкою - позивачем ОСОБА_1 ..
Згідно акту огляду реєстрації та проживання у с. Корчин гр. ОСОБА_4 , складеного комісійно 01.11.2019 року, відповідач у будинку, що розташований у АДРЕСА_1 , тривалий час не проживає.
Судом встановлено, що відповідач у листопаді 2018 року ініціював розлучення з позивачем ОСОБА_1 , звернувшись до суду із відповідним позовом, виїхавши із зареєстрованого місця проживання в іншу місцевість.
Факт розірвання шлюбу між відповідачем та позивачем ОСОБА_1 стверджується належно засвідченою копією заочного рішення Сколівського районного суду Львівської області, ухваленого 22.04.2019 року у цивільній справі № 453/1373/18, провадження № 2/453/80/19, котре 05.07.2019 року набрало законної сили.
Отже, відповідач з листопада 2018 року не проживає за зареєстрованим місцем проживанняу АДРЕСА_1 .
Крім того встановлено, що позивачі не ведуть спільного господарства з відповідачем.
Відповідно до ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
Статтею 41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 року відповідно до Закону № 475/97-ВП від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року» та Протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Про зазначене також йдеться у ст. ст. 316, 317, 319 та 321 ЦК України, згідно з якими правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до ст. ст. 16, 386, 387 та 391 вказаного Кодексу власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
В силу ч. 2 ст. 405 ЦК України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, або якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що відповідач, який до того ж на даний час не є членом сім'ї позивачів як володільців житла, відсутній понад один рік, без повідомлення про причини своєї відсутності.
Таким чином, враховуючи ту обставину, що відповідач не є членом сім'ї позивачів як володільців житлового будинку по АДРЕСА_1 , як і не проживає у вказаному житловому будинку з листопада 2018 року, а це більше року, то його право користування житловим приміщенням у цьому житловому будинку слід вважати припиненим, а його самого слід визнати такими, що втратив право користування житловим приміщенням.
Відтак, позовні вимоги підлягають до задоволення у повному обсязі.
У зв'язку із задоволенням позову, з відповідача на користь позивачів слід стягнути понесені ними та документально підтвердження судові витрати у справі, котрі полягають у сплаті судового збору за подання позову до суду у розмірі 768 грн. 40 коп. (дублікат квитанції № 0.0.1514559950.1 від 06.11.2019 року), тобто по 256 грн. 13 коп. на користь кожного.
Керуючись ст. ст. 4-5, 12-13, 81, 89-90, 95, 141, 247, 258-259, 264-265, 268, 280-281 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, - задовольнити.
Визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням у будинку АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 256 (двісті п'ятдесят шість) грн. 13 коп. судових витрат у справі.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 256 (двісті п'ятдесят шість) грн. 13 коп. судових витрат у справі.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 256 (двісті п'ятдесят шість) грн. 13 коп. судових витрат у справі.
Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання заяви про його перегляд чи апеляційної скарги на таке рішення, якщо заяву про перегляд заочного рішення чи апеляційну скаргу не було подано.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивачі мають право оскаржити заочне рішення у загальному порядку, встановленому ЦПК України, тобто шляхом подання до Львівського апеляційного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка подається безпосередньо до Сколівського районного суду Львівської області.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Львівського апеляційного суду. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Сколівський районний суд Львівської області.
Повне найменування сторін у справі:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; зареєстроване та фактичне місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_1 ;реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 .
Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; зареєстроване та фактичне місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_1 ;реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .
Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; зареєстроване та фактичне місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_1 ;реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 .
Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; зареєстроване місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_1 ;фактичне місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 .
Суддя В.Я. Микитин
Заочне рішення суду складене 20 лютого 2020 року.