Іменем України
19 лютого 2020 року
Київ
справа №826/14155/16
адміністративне провадження №К/9901/38558/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Соколова В.М.,
суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної аудиторської служби України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 грудня 2016 року (головуючий суддя - Кузьменко В.А., судді: Арсірій Р.О., Огурцов О.П.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2017 року (головуючий суддя - Аліменко В.О., судді: Безименна Н.В., Кучма А.Ю.) у справі №826/14155/16 за позовом Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» до Державної аудиторської служби України (далі - Держаудитслужба) про визнання протиправним та скасування пункту вимоги,
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У вересні 2016 року Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі - ДП «НАЕК «Енергоатом») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати пункт 1 вимоги Держаудитслужби оформленої листом від 02 серпня 2016 року №05-14/50 «Щодо усунення порушень законодавства».
На обґрунтування позовних вимог ДП «НАЕК «Енергоатом» зазначило про безпідставність викладених в акті ревізії доводів, на підставі яких було винесено оскаржувану вимогу (лист). Позивач доводить, що висновки пункту 1 оскаржуваної вимоги про настання збитків у зв'язку із недотриманням графіку платежів за договорами страхування цивільної відповідальності за ядерну шкоду є помилковими, оскільки ним виконано умови договорів та сплачено повну суму страхового платежу, будь-яких претензій з боку контрагента ПАТ «АСК «ІНГО Україна» щодо виконання умов вказаних договорів не надходило, штрафних санкцій не застосовувалось, а дія страхових полісів не переривалась. Позивач звертає увагу, що відставання від графіку платежів за договорами страхування відбулося з об'єктивних причин, що не залежали від підприємства, та не призвело до збільшення розміру страхових платежів, встановлених договорами, оскільки ДП «НАЕК «Енергоатом» по кожному із договорів сплатило суму, еквівалентну 5 070 000 спеціальних прав запозичень (далі -СПЗ) та не понесло інших додаткових зобов'язань.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 грудня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2017 року, позовні вимоги ДП «НАЕК «Енергоатом» задоволено.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про завдання ДП «НАЕК «Енергоатом» збитків у формі втрати активів чи недоотримання належних доходів, у зв'язку із застосуванням відповідальності за невиконання/неналежне виконання зобов'язання за договорами страхування. Зокрема, суди зазначили, що два договори, що стали предметом перевірки контролюючим органом, виконанні у повному обсязі. Сторони не мають претензій одна до одної. Дія страхових полюсів, що видавались ПАТ «АСК «ІНГО України» на виконання вказаних договорів, не переривалась, страхові платежі сплачені у повному обсязі. Будь-яких штрафних санкцій сторонами одна до одної не застосовано. Крім цього, суди звернули увагу, що відставання ДП «НАЕК «Енергоатом» від графіку платежів не спричинило зростання ціни договору, оскільки остання визначена у одиницях СПЗ які позивач по кожному з договорів сплатив (5 070 000 СПЗ). Суди вказали, що оскільки оскаржувана вимога безпосередньо створює для підконтрольної установи правові наслідки у вигляді обов'язку усунути виявлені порушення, то така може бути оскаржена останнім у судовому порядку.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі Держаудитслужба, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального й порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 грудня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2017 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ДП «НАЕК «Енергоатом» у повному обсязі.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано, що порушення підконтрольним суб'єктом умов договорів обов'язково страхування цивільної відповідальності за ядерну шкоду від 15 квітня 2014 року № 9-002-04-14-00042 та від 21 квітня 2015 року № 9-004-04-15-00257 укладених з ПАТ «АСК «ІНГО України» призвело до зайвої сплати коштів та заподіяння матеріальної шкоди (збитків). Скаржник зазначив, що недотримання графіків сплати страхових платежів є порушенням вимог статті 629 Цивільного кодексу України, пункту 21 Порядку і правил проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності за ядерну шкоду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 2003 року № 953 та умов договорів обов'язково страхування.
Вказане порушення призвело до матеріальної шкоди (збитків) державному бюджету на суму 5 881 840,49 грн.
На переконання скаржника, твердження позивача про те, що вихід за межі графіка платежів не призвів до збільшення одиниць СПЗ, які підлягали до сплати за договорами, а зростання курсу СПЗ не залежить від позивача є хибними, оскільки сума зайво нарахованих коштів нараховувалась саме за розміром курсу СПЗ до гривні, установленим Нацбанком на дату здійснення платежу, а не за збільшенням одиниць СПЗ.
Також, в обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач зазначає, що у порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача. При цьому вимога «Про усунення порушень» і дії посадових осіб контролюючого органу щодо пред'явлення керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги не створюють жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни чи припинення будь-яких прав суб'єкта контролю, крім права на усунення виявлених порушень законодавства, яке виникає у зв'язку із самим фактом пред'явлення вимоги.
Позиція інших учасників справи
Позивач подав заперечення на касаційну скаргу, у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення без змін. Стверджує, що при постановлені оскаржуваних рішень суди звернули увагу на те, що відповідна правова позиція стосовно вирішення спорів цієї категорії неодноразово висловлювався Верховним Судом від 12 березня 2018 року у справі №826/9672/17, від 30 січня 2018 року у справі №806/999/14 та від 30 січня 2018 року у справі №814/3964/15.
Відповідач 22 січня 2019 року подав до Верховного Суду клопотання про передачу справи № 826/14155/16 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки ця справа, на переконання відповідача, містить виключну правову проблему і її передача на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
Рух касаційної скарги
30 березня 2017 року касаційна скарга Держаудитслужби надійшла до Вищого адміністративного суду України.
За наслідками автоматизованого розподілу касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: судді-доповідача Черпіцька Л.Т., суддів Швед Е.Ю., Гончар Л.Я.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03 квітня 2017 року було відкрите касаційне провадження за вказаною скаргою.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону № 2147-VIII передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У березні 2018 року касаційну скаргу відповідача передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад судової колегії: Бившева Л.І.(суддя-доповідач), Шипуліна Т.М., Хохуляк В.В.
16 січня 2020 року відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження від 16 січня 2020 року № 70/0/78-20, у зв'язку з внесенням змін до Спеціалізації суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді та судових палат Касаційного адміністративного суду (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 27 грудня 2019 року № 33), що унеможливлює участь судді-доповідача Бившевої Л.І. у розгляді справи, визначено новий склад суду: Соколов В.М. - головуючий суддя (суддя-доповідач), Єресько Л.О., Загороднюк А.Г.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
У період з 01 лютого 2015 року по 03 березня 2016 року працівниками Державної фінансової інспекції України проведено ревізію фінансово-господарської діяльності ДП «НАЕК «Енергоатом» та його відокремлених підрозділів.
За результатами ревізії Державною фінансовою інспекцією України складено акт від 22 червня 2016 року №05-21/67 яким встановлено ряд порушень вимог чинного законодавства, зокрема, не дотриманням ДП «НАЕК «Енергоатом» графіку платежів за договорами страхування цивільної відповідальності за ядерну шкоду від 15 квітня 2014 року №9-002-04-14-00042 та від 21 квітня 2015 року №9-004-04-15-00257, а саме: платежі які ДП «НАЕК «Енергоатом» зобов'язане здійснити у період з 15 травня 2014 року до 10 серпня 2014 року здійснено із запізненням, а саме: 15 серпня 2014 року на суму 25 365 317,74 грн, у період з 10 серпня 2014 року до 10 листопада 2014 року здійснено 10 листопада 2014 року на суму 10 434 234,91 грн, 12 листопада 2014 року - 17 450 765,09 грн, 20 листопада 2014 року -677 032,76 грн, та у період з 10 листопада 2014 року до 10 лютого 2015 року здійснено 17 лютого 2015 року на суму 10 000 000,00 грн, 19 лютого 2014 року - 10 000 000,00 грн, 20 лютого 2014 року - 10 000 000,00 грн, 02 березня 2014 року - 5 000 000,00 грн.
На підставі акту ревізії від 22 червня 2016 року №05-21/67 Держаудитслужба надіслала позивачу лист-вимогу від 02 серпня 2016 року №05-14/50 «Щодо усунення порушень законодавства».
У пункті 1 вимоги контролюючий орган зазначає про недотримання ДП «НАЕК «Енергоатом» графіків сплати страхових платежів, що є порушенням вимог статті 629 Цивільного кодексу України, пункту 21 Порядку і правил проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності за ядерну шкоду, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 2003 року №953, пунктів 4.2, 6.1.4 договору від 15 квітня 2014 року №9-002-04-14-00042 та договору від 21 квітня 2015 року №9-004-04-15-00257, призвело до зайвої сплати коштів на суму 588840,49 грн, чим заподіяно матеріальної шкоди (збитків) на зазначену суму.
У вимозі відповідач зазначає низку порушень законодавства, виявлених під час ревізії ДП «НАЕК «Енергоатом», які не були усунені станом на 02 серпня 2016 року, та вимагає опрацювати матеріали ревізії та усунути виявлені порушення в установленому законодавством порядку, а також розглянути питання про притягнення працівників підприємства, винних у зазначених порушеннях, до встановленої відповідальності. Також вказано, що в разі незабезпечення виконання вимоги орган Держфінінспекції має право звернутися до суду в інтересах держави.
Не погодившись із пунктом 1 вимоги від 02 серпня 2016 року №05-14/50 позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом про визнання його протиправним та скасування.
Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року №460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Ключовим в цій справі є питання про те, чи може позивач (підконтрольна організація) оскаржити в судовому порядку вимогу відповідача про визначення розміру збитків, як належний спосіб судового захисту.
На час виникнення спірних правовідносин правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначено Законом України від 26 січня 1993 року № 2939-XII «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (далі - Закон № 2939-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин)).
Частиною першою статті 1 Закону № 2939-XII передбачено, що здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).
Головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні ( частин перша статті 2 Закону № 2939-XII).
Пункт 7 статті 10 Закону № 2939-XII закріплює право органу державного фінансового контролю пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.
Згідно з пунктом 10 статті 10 Закону № 2939-XII органу державного фінансового контролю надано право звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а відповідно до пункту 13 статті 10 Закону № 2939-XII - при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до частини другої статті 15 Закону № 2939-XII законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.
Процедуру проведення інспектування в міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували в період, який перевіряється) кошти з бюджетів всіх рівнів, державних фондів або використовують (використовували у період, який перевіряється) державне чи комунальне майно, а на підставі рішення суду - в інших суб'єктів господарювання визначено Порядком проведення інспектування державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року № 550 (далі - Порядок № 550, в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).
Відповідно до пункту 2 цього Порядку інспектування полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності об'єкта контролю і проводиться у формі ревізії, яка повинна забезпечувати виявлення фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб.
Згідно з пунктами 45, 46 Порядку № 550, у міру виявлення ревізією порушень законодавства посадові особи контролюючого органу, не чекаючи закінчення ревізії, мають право усно рекомендувати керівникам об'єкта контролю невідкладно вжити заходів для їх усунення та запобігання у подальшому.
Якщо ж вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, контролюючим органом у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього - не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об'єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.
Відповідно до пункту 50 вказаного Порядку за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав контролюючі органи вживають заходів для забезпечення, зокрема, звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства.
На час винесення спірної вимоги, згідно з Положенням про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 лютого 2016 року № 43 (далі - Положення № 43), центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та який забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю визначено Державну аудиторську службу України (Держаудитслужба).
Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань: вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; вертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства; передає в установленому порядку правоохоронним органам матеріали за результатами державного фінансового контролю у разі встановлення порушень законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних діянь ( підпункту 9 пункту 4 Положення № 43).
Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право, зокрема, перевіряти в ході державного фінансового контролю грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси та інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, документи щодо проведення процедур державних закупівель, дані на електронних носіях, проводити перевірку фактичної наявності цінностей (коштів, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо);- пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства ( пп.6, 16 пункту 6 Положення № 43).
Держаудитслужба має право звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (п.п.9 пункту 4 Положення № 43).
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.
При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутись до суду в інтересах держави, якщо підконтрольним об'єктом не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на коригування роботи підконтрольного об'єкта та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Щодо відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються в добровільному порядку підконтрольною установою або шляхом звернення контролюючого органу до суду з відповідним позовом.
Аналіз наведених правових норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.
В порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.
Аналіз законодавства вказує на те, що збитки чи інші суми, які підлягають стягненню, відшкодовуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю і правильність їх обчислення та обґрунтованість вимог перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не суд, який розглядає адміністративний позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.
Таку правову позицію стосовно вирішення спорів вказаної категорії неодноразово висловлював Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 23 лютого 2016 року справа №818/1857/14, а також Верховний Суд у постановах від 23 квітня 2019 року справа №820/339/17, від 28 березня 2019 року справа №813/1745/17, від 11 грудня 2019 року справа №2-а-2451/11/2170.
Отже, підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що орган фінансового контролю має право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання без додаткових заходів лише в частині усунення допущених порушень законодавства, не пов'язаних зі стягненням виявлених в ході перевірки збитків.
Законність та правильність обчислення розміру визначення збитків, зазначених у цій частині, може бути предметом перевірки у судовому порядку за позовом органу фінансового контролю до винних осіб, а не у справі за позовом підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.
У справі, що розглядається, поставлено питання про визнання протиправною та скасування вимоги від 02 серпня 2016 року № 05-14/50, що пов'язані із заподіянням необґрунтованої матеріальної шкоди (збитків).
Тобто, відповідачем у цій вимозі вказано на факт заподіяння збитків, зазначено їх розмір та зобов'язано вчинити дії, спрямовані на усунення відповідних порушень згідно з вимогами законодавства.
За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанції дійшли помилкового висновку, що у зв'язку із визначенням розміру збитків у спірній вимозі, перевірку обґрунтованості вимог контролюючого органу має здійснювати суд, що розглядає позов про визнання вимоги протиправною, а відтак підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Ураховуючи те, що збитки у випадку відсутності факту їх добровільного відшкодування стягуються примусово в судовому порядку з особи, яка їх заподіяла, виходячи з того, що правильність обчислення збитків має перевірятись судом, який розглядає позов про їх стягнення, заявлена позивачем позовна вимога є передчасною.
На наведені обставини суди попередніх інстанцій уваги не звернули, у зв'язку з чим дійшли помилкового висновку про задоволення позовних вимог.
Таким чином, доводи касаційної скарги спростовують висновки судів попередніх інстанцій та приймаються Верховним Судом в якості належних.
Стаття 351 КАС України визначає підстави для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.
Відповідно до частини першої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Отже, зважаючи на приписи статті 351 КАС України, касаційну скаргу Держаудитслужби необхідно задовольнити, скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 грудня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2017 року і прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.
Щодо заявленого відповідачем клопотання про передачу справи № 826/3085/16 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, то слід зазначити, що відповідно до частини четвертої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
Враховуючи те, що колегія суддів Верховного Суду, розглядаючи цей спір, врахувала висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 820/3534/16, та не вважає за необхідне відступити від цих висновків, підстави для передачі справи №826/14155/16 на розгляд Великої Палати Верховного Суду відсутні.
Висновки щодо розподілу судових витрат
З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-IX та статтями 3, 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
У задоволені клопотання Державної аудиторської служби України про передачу справи №826/14155/16 на розгляд Великої Палати Верховного Суду - відмовити.
Касаційну скаргу Державної аудиторської служби України - задовольнити.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 грудня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2017 року у справі №826/14155/16 - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою у задоволені позовних вимог Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
В.М. Соколов
Л.О. Єресько
А.Г. Загороднюк ,
Судді Верховного Суду