Господарський суд Рівненської області
вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013
"19" лютого 2020 р. м. Рівне Справа № 918/894/19
Господарський суд Рівненської області у складі: суддя Романюк Р.В.,
за участю секретаря судового засідання Стафійчук К.В.,
розглянувши у загальному позовному провадженні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІП - Транс"
до Іноземного підприємства "Томашгородський каменедробильний завод"
про стягнення коштів
За участю представників сторін:
від позивача: представник Янів М.В. (ордер ВС № 1005691 від 21.10.2019 р.);
від відповідача: представник не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ТІП - Транс" (далі - Позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Іноземного підприємства "Томашгородський каменедробильний завод" (далі - Відповідач), в якій просить стягнути 575 845,00 грн основного боргу, 198 216,89 грн пені, 28 965,00 грн інфляційних та 18 288,73 грн 3% річних.
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обгрунтування заявлених вимог, позивач зазначив, що 02 липня 2018 року між ТОВ "ТІП-ТРАНС" та ІП "Томашгородський каменедробильний завод" укладено договір про надання послуг з організації перевезень вантажів № 74, за умовами якого позивач, зобов'язався за плату і за рахунок відповідача виконати або організувати виконання визначених цим договором послуг, пов'язаних з організацією внутрішніх та міжнародних перевезень вантажів у вагонах.
Позивач зазначає, що на виконання умов договору, останнім надано послуги на загальну суму 2 436 245,00 грн, що підтверджується актами наданих послуг. В порушення зазначених вище умов договору, відповідач частково сплатив за надані послуги на загальну суму 1 860 400,00, що призвело до виникнення заборгованості, яка станом на 29.11.2019 року складає - 575 845,00 грн.
Також за невиконання зобов'язань з оплати наданих перевезень, позивач відповідно до п. 4.3. Договору та ст. 625 Цивільного кодексу України нарахував 198 216,89 грн пені, 28 965,00 грн інфляційних та 18 288,73 грн 3 % річних.
Відповідач відзиву у строки і порядку, визначені ухвалою суду від 17.12.2019 року, не надав, а відтак розгляд справи здійснюється за наявними матеріалами.
09.01.2020 року до господарського суду Рівненської області надійшла заява відповідача із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного провадження, відповідно до якої останній просить суд призначити справу № 918/894/19 до розгляду в порядку загального позовного провадження.
07.02.2020 року на адресу суду від Іноземного підприємства "Томашгородський каменедробильний завод" надійшло клопотання (вих № 06.02.2020-2 від 06.02.2020 р.) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, в якому останнє просить суд постановити ухвалу про участь ІП "Томашгородський каменедробильний завод" в судовому засіданні "19" лютого 2020 р. у справі в режимі відеоконференції та забезпечити проведення відеоконференції в приміщенні Господарського суду Львівської області.
Прийняті у справі судові рішення та інші процесуальні дії.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 17.12.2019 р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін та призначено справу до розгляду на "09" січня 2020 р.
Ухвалою господарського суду від 09.01.2020 року заяву відповідача - Іноземного підприємства "Томашгородський каменедробильний завод" із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного провадження задоволено, вирішено здійснювати розгляд справи № 918/894/19 за правилами загального позовного провадження та замінено засідання з розгляду справи по суті, призначене на 09.01.2020 р. об 15 год. 00 хв. на підготовче засідання.
Ухвалою суду від 09.01.2020 року клопотання ТОВ "ТІП-Транс" про відкладення підготовчого засідання задоволено, відкладено підготовче засідання на "29" січня 2020 р.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 29.01.2020 року закрито підготовче провадження у справі № 918/894/19 та призначено справу до судового розгляду по суті на "19" лютого 2020 р.
Ухвалою господарського суду від 11.02.2020 року в задоволенні клопотання (вих № 06.02.2020-2 від 06.02.2020 р.) Іноземного підприємства "Томашгородський каменедробильний завод" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції - відмовлено.
Представник позивача в судовому засіданні 19.02.2020 року підтримав позовні вимоги з підстав, зазначених у позовній заяві.
Представник відповідача в судове засідання 19.02.2020 року не з'явився, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив. До господарського суду повернулася ухвала суду від 29.01.2020 р., яка направлялася на адресу останнього, вказану в позовній заяві - 34240, Рівненська обл., Рокитнівський р-н, смт. Томашгород, вул. Заводська, буд. 3 , з відміткою поштового відділення "за закінченням терміну зберігання".
Разом з тим, господарським судом на адресу відповідача (34240, Рівненська обл., Рокитнівський р-н, смт. Томашгород, вул. Заводська, буд. 3) було направлено ухвали суду від 17.12.2019 року, від 09.01.2020 року та від 11.02.2020 року, які були отримані представником останнього, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення № 33013 1040038 7, № 33013 1051862 0 та № 33013 1059590 0, які наявні в матеріалах справи.
Крім того, у клопотанні від 07.02.2020 року про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції представником відповідача було зазначено, що відповідно до даних сайту "Судова влада України" у справі № 918/894/19 призначено підготовче судове засідання на 19.02.2020 року на 10:30 год. Відтак, враховуючи вищезазначене, відповідач про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Приписами ч. 7 ст. 120 ГПК України передбачено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
На підставі зазначеного, відповідно до ст. 242 ГПК України, ухвала суду від 29.01.2020 року вважається врученою, а відповідач таким, що належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання.
Крім того, суд зазначає, що статтею 42 ГПК України визначено права та обов'язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов'язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Частиною 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" визначено, що усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
З огляду на вказане учасники справи не були позбавлені права та можливості ознайомитись з ухвалами у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Оскільки Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
За таких обставин, враховуючи, що неявка представника Відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, а тому, керуючись статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
02 липня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТІП-Транс" (Виконавець) та Іноземним підприємством "Томашгородський каменедробильний завод" (Замовник) укладено договір № 74 про надання послуг з організації перевезень вантажів (далі - Договір) (з урахуванням додатків - протокол погодження договірної ціни до Договору № 74 від 02.07.2018 року: № 1 від 02.07.2018 р., № 2 від 30.07.2018 р., № 3 від 01.10.2018 р. та № 4 від 12.11.2018 р.), за умовами якого, за договором про надання послуг з організації перевезень вантажів виконавець зобов'язується за плату і за рахунок замовника виконати або організувати виконання визначених цим договором послуг, пов'язаних з організацією внутрішніх та міжнародних перевезень вантажів у вагонах (далі - вагони) (п. 1.1. Договору).
Відповідно до п. 3.2. Договору оплата послуг відповідно до договору здійснюється сторонами у національній валюті України, на умовах попередньої оплати. У разі, якщо сума передоплати перевищує розмір вартості наданих послуг, то сума перевищення враховується, як попередня оплата за організацію майбутніх перевезень.
Вартість послуг визначається згідно з Протоколами погодження договірної ціни, які є невід'ємною частиною цього Договору (п. 3.4.1. Договору).
Згідно з п. 3.4.5. та п. 3.4.6. Договору акти наданих послуг та акти звірки розрахунків оформлюються сторонами щомісяця, не пізніше останнього дня звітного місяця. Замовник протягом 5 робочих днів з дня отримання акту наданих послуг зобов'язаний надіслати виконавцю підписаний акт наданих послуг із зауваженнями. У випадку підписання акту наданих послуг із зауваженнями між замовником та виконавцем здійснюється перевірка наданих послуг та за результатами перевірки проводиться коригування, яке відображається в наступних актах. У випадку якщо одна із сторін не підписала акт наданих послуг протягом 15 днів з дня їх складання без письмового обґрунтування, акт наданих послуг вважається затвердженим обома сторонами. Наявність підписаного акту наданих послуг, не позбавляє виконавця права здійснити донарахування не врахованої плати за надані послуги за минулі періоди.
Пунктом 4.3. Договору сторони погодили, що у разі виникнення заборгованості за надані послуги з організації перевезення вантажів замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми боргу за кожний день прострочення платежу до моменту повного погашення заборгованості.
Договір набирає чинності з дати підписання та діє до 01.12.2019 року, а в частині проведення розрахунків за надані послуги, пов'язані з перевезенням вантажів - до повного здійснення розрахунків (п. 9.1. Договору).
На виконання вимог Договору № 74 про надання послуг з організації перевезень вантажів від 02.07.2018 року позивач виконав свої зобов'язання щодо надання послуг (послуги з організації перевезень вантажів), що підтверджується актами наданих послуг на загальну суму 2 436 245,00 грн: № 309 від 31.07.2018 року на суму 293 862,00 грн; № 333 від 31.08.2018 р. на суму 606 564,00 грн; № 352 від 30.09.2018 р. на суму 748 338,00 грн; № 392 від 31.10.2018 р. на суму 218 496,00 грн та № 448 від 01.12.2018 р. на суму 568 985,00 грн.
Вищевказані акти наданих послуг підписані представника сторін та скріплені відбитками печаток останніх без будь-яких зауважень та заперечень.
Відповідач взяті на себе зобов'язання щодо попередньої оплати за послуги згідно договору № 74 про надання послуг з організації перевезень вантажів від 02.07.2018 року виконав частково.
Разом з тим, у зв'язку з відсутністю оплати за послуги з організації перевезень вантажів з боку відповідача, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача суму основного боргу - 575 845,00 грн.
Між сторонами підписано Акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.08.2018р. по 04.09.2018 р., згідно якого заборгованість відповідача на користь позивача складає 410 026,00 грн.
Враховуючи, що Відповідач припустився прострочення грошового зобов'язання, Позивач відповідно до п. 4.3. договору та ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з останнього 198 216,89 грн пені, 28 965,00 грн інфляційних та 18 288,73 грн 3 % річних.
На час розгляду справи доказів сплати Відповідачем Позивачу 575 845,00 грн заборгованості, 198 216,89 грн пені, 28 965,00 грн інфляційних та 18 288,73 грн 3 % річних матеріали справи не містять.
Норми права, що підлягають до застосування, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів, наведених сторонами.
Між сторонами у справі виникли цивільно-правові відносини з надання послуг з організації перевезень вантажів на підставі укладеного Договору про надання послуг з організації перевезень вантажів, який за правовою природою є господарським договором про надання транспортно-експедиційних послуг, в силу статті 11 Цивільного кодексу України, судом враховано законодавство що встановлює та регулює договірні зобов'язання, які виникають на підставі договору транспортного експедирування.
Згідно з ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частиною 1 ст. 179 ГК України визначено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
За змістом ч. 1 ст. 509 ЦК України та ч. 1 ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 929 ЦК України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.
Аналогічне положення міститься в ст. 306 ГК України.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 та ч. 5 ст. 306 ГК України перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
За таких обставин, враховуючи, що факт надання послуг з організації перевезень вантажів Позивачем на виконання умов Договору № 74 про надання послуг з організації перевезень вантажів від 02.07.2018 року підтверджується зібраними у справі матеріалами, то за відсутності доказів сплати попередньої оплати наданих послуг, позовні вимоги про стягнення з ІП "Томашгородський каменедробильний завод" 575 845 грн 00 коп заборгованості судом визнаються обґрунтованими.
Також судом взято до уваги положення чинного законодавства що регулюють порядок застосування забезпечення виконання зобов'язання, а також відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Згідно з положеннями пункту 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Як унормовано положеннями частини 2 статті 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Статтями 546, 549 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 1 статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").
Згідно з приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши подані розрахунки 3 % річних, суд визнає їх арифметично вірними, а відтак правомірним та обґрунтованим стягнення 18 288,73 грн 3 % річних.
Передбачене частиною шостою статті 231 ГК України формування відповідальності за порушення грошових зобов'язань застосовується, якщо інше не узгоджено сторонами в договорі або не передбачено законом.
Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Аналогічна правова позиція викладена у пунктах 2.1 та 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17 грудня 2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".
Разом з тим, перевіривши подані розрахунки та період нарахування пені, судом встановлено, що відповідні розрахунки здійснено Позивачем з порушенням порядку та періодів нарахування. Так зокрема, Позивачем не враховано п. 6 ст. 232 ГК України якою встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Відтак, враховуючи, що Відповідач припустився прострочення грошового зобов'язання, пеня за період з 01.12.2018 року по 31.05.2019 року складає 102 800 грн 16 коп, а отже обґрунтованою судом визнається саме ця сума.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Аналогічна правова позиція викладена у пунктах 3.1. та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17 грудня 2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".
Перевіривши подані розрахунки та період нарахування інфляційних, судом встановлено, що відповідні розрахунки здійснено Позивачем з порушенням періодів нарахування. Так зокрема, Позивачем не враховано, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, і його найменший період визначення складає місяць. Відтак, враховуючи, що Відповідач припустився прострочення грошового зобов'язання, інфляційні втрати за період з грудня 2018 року по жовтень 2019 року (включно) складають 28 742 грн 47 коп, а отже обґрунтованою судом визнається саме ця сума.
Висновки суду за результатами вирішення спору.
За результатами з'ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених поданими сторонами доказами, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та про стягнення з Відповідача на користь Позивача 575 845,00 грн заборгованості, 102 800,16 грн пені, 28 742,47 грн інфляційних, 18 288,73 грн 3 % річних.
Розподіл судових витрат.
Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).
Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).
Частиною 1 ст. 126 ГПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно із ч. 3 ст. 126 ГПК України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
У силу вимог ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Щодо підтвердження витрат, здійснених позивачем на надання правової допомоги.
У позовній заяві позивачем зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, що складаються із витрат на оплату судового збору у розмірі 12 319,73 грн та витрат на послуги адвоката у розмірі 20 000,00 грн, які позивач просить стягнути з відповідача.
Разом з тим, жодних доказів на підтвердження витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, позивачем суду не надано.
За змістом глави 8 ГПК України необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.
Отже, розподіл судових витрат у справі має компенсаційний характер (тобто таких, що фактично понесені стороною) та не передбачає авансування можливих майбутніх витрат однієї сторони за рахунок іншої.
Вказана вимога є також гарантією реального виконання зобов'язань саме замовником (клієнтом) перед виконавцем (адвокатом, адвокатським бюро тощо) за договором про надання правової допомоги та в розмірі, визначеному договором, а не відповідачем у справі за результатами виконання судового рішення в обсязі, визначеному судом.
Водночас, позивачем не надано суду жодних первинних бухгалтерських документів, що підтверджують фактичну сплату замовником коштів, зокрема, не подано платіжного доручення про перерахування коштів на рахунок адвоката.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У свою чергу, позивач доказів фактичного понесення витрат на правову допомогу (їх оплату) у встановлені процесуальним законом строки суду не надав, так само як і до закінчення судових дебатів не зробив заяви про їх надання протягом 5-ти днів після ухвалення судового рішення (у випадку необхідності їх складання та проведення оплати за результатами розгляду та вирішення спору).
Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування слід виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях у справах "Двойних проти України", "Гімайдуліна і інших проти України", "East/West Alliance Limited" проти України", "Баришевський проти України" зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 126 ГПК України).
Усупереч вимогам ст.ст. 74, 76, 77 ГПК України позивач свій обов'язок щодо доказування та подання належних і допустимих доказів у підтвердження здійснення витрат на правову допомогу не виконав, а отже вказані витрати розподілу не підлягають.
Щодо розподілу судового збору, то згідно пункту 2 частини 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин, враховуючи, що позов задоволено частково, судовий збір в розмірі 10 885,15 грн покладається на відповідача, а решта в розмірі 1 434,59 грн - на позивача у справі.
Керуючись ст.ст. 129, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Іноземного підприємства "Томашгородський каменедробильний завод" (34240, Рівненська обл., Рокитнівський р-н, смт. Томашгород, вул. Заводська, буд. 3, код ЄДРПОУ 04990904) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІП - Транс" (82400, Львівська обл., м. Стрий, вул. Чорновола, буд. 35, кв. 24, код ЄДРПОУ 40807713) 575 845,00 грн (п'ятсот сімдесят п'ять тисяч вісімсот сорок п'ять гривень 00 коп) заборгованості, 102 800,16 грн (сто дві тисячі вісімсот гривень 16 коп) пені, 28 742,47 грн (двадцять вісім тисяч сімсот сорок дві гривні 47 коп) інфляційних, 18 288,73 грн (вісімнадцять тисяч двісті вісімдесят вісім гривень 73 коп) 3 % річних та 10 885,15 грн (десять тисяч вісімсот вісімдесят п'ять гривень 15 коп) витрат по сплаті судового збору.
3. В решті позову відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Позивач (стягувач): Товариство з обмеженою відповідальністю "ТІП - Транс" (82400, Львівська обл., м. Стрий, вул. Чорновола, буд. 35, кв. 24, код ЄДРПОУ 40807713).
Відповідач (боржник): Іноземне підприємство "Томашгородський каменедробильний завод" (34240, Рівненська обл., Рокитнівський р-н, смт. Томашгород, вул. Заводська, буд. 3, код ЄДРПОУ 04990904).
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Північно - західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення через господарський суд, що прийняв рішення або безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників.
Повне рішення складено та підписано 20 лютого 2020 року.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.
Суддя Романюк Р.В.