вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"29" січня 2020 р. Справа№ 910/7694/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тарасенко К.В.
суддів: Іоннікової І.А.
Михальської Ю.Б.
за участю секретаря судового засідання Горді В.В.
За участі представників: згідно з протоколом судового засідання від 29.01.2020
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Львівської міської ради
на рішення Господарського суду міста Києва
від 07.11.2019 (повний текст складено 18.11.2019)
у справі № 910/7694/19 (суддя: Ващенко Т.М.)
за позовом Львівської міської ради
до 1. Львівської обласної ради
2. Львівської обласної державної адміністрації
3. Приватного акціонерного товариства «Авіас Плюс»
про визнання недійсним рішення, розпорядження, договору та державного акту на право власності на землю
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.1. короткий зміст позовних вимог
Львівська міська рада звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Львівської обласної ради, Львівської обласної державної адміністрації, Приватного акціонерного товариства «Авіас Плюс» про:
- визнання недійсним рішення № 408 «Про попереднє погодження місця розташування об'єктів будівництва» видане Львівською обласною радою 28.12.2000. в частині погодження продажу та уповноваження Львівської обласної державної адміністрації на здійснення продажу земельної ділянки у м. Львові на вул. Сяйво (біля керамзаводу), площею 0,15 га;
- визнання недійсним розпорядження № 1454 «Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для будівництва АЗС у м. Львові» видане Головою Львівської обласної державної адміністрації 15.12.2000. в частині продажу земельної ділянки у м. Львові вул. Сяйво (біля керамзаводу), площею 0,15 га;
- визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки на вул. Сяйво (біля керамзаводу), площею 0,15 га, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дякович М.М., укладений між Львівською обласною державною адміністрацією та ЗАТ «Авіас Плюс» 28.12.2000., зареєстрований в реєстрі за № 676;
- визнання недійсним Державного акту на право власності на землю серія ЛВ № 028575, виданий 23.01.01. Львівською обласною державною адміністрацією ЗАТ «Авіас Плюс» на підставі Розпорядження Голови Львівської обласної державної адміністрації від 15.12.2000. № 1454 щодо земельної ділянки у м. Львові на вул. Сяйво, площею 0,15 га, зареєстрований Львівським обласним управлінням земельних ресурсів в книзі записів державної реєстрації державних актів на право власності на землю за № 8 кн. 5-3.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що прийняття оспорюваних рішення, розпорядження, укладення оспорюваного договору відбулось з порушенням чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства.
1.2. короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.11.2019 у справі №910/7694/19 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення суду мотивоване тим, що позов є обґрунтованим, однак позивачем порушено строк позовної давності, а Львівською обласною державною адміністрацією подано заяву про застосування до спірних правовідносин наслідків спливу строку позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
1.3. короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Львівська міська рада звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2019 у справі №910/7694/19 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Львівської міської ради задовольнити повністю.
2. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ:
2.1. визначення складу суду, заяви, клопотання
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.12.2019 для розгляду даної справи визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Тарасенко К.В., судді: Іоннікова І.А., Михальська Ю.Б.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.12.2019 відкрито апеляційне провадження у справі №910/7694/19 за апеляційною скаргою Львівської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2019, розгляд апеляційної скарги призначено на 29.01.2020.
15.01.2020 від відповідача-2 надійшов відзив на апеляційну скаргу.
27.01.2020 від відповідача-3 надійшли пояснення по суті спору.
Представники позивача, відповідача-1 та відповідача-3 у судове засідання 29.01.2020 з'явились.
Представники відповідача-2 у судове засідання 29.01.2020 не з'явились.
2.2. узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд правомірно визнав позов обґрунтованим, однак безпідставно дійшов висновку про пропуск позивачем строку позовної давності, а оскаржуване рішення прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права.
Апелянт зазначає, що Львівська міська рада не приймала участь у прийнятті спірних рішень та не була стороною договору купівлі-продажу, а тому не знала і не могла знати про порушення її прав.
Крім того, апелянт стверджує, що не міг дізнатись про порушення свого права до державної реєстрації права на спільну земельну ділянку, а наявність відомостей про оспорювані правочини виконавчого комітету Львівської міської ради не свідчить про обізнаність самої Львівської міської ради про наявність спірних правочинів.
2.3. узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Відповідач-2 у своєму відзиві та відповідач-3 у своїх письмових поясненнях заперечували проти доводів апеляційної скарги, зазначаючи, що спірні правовідносини виникли у 2000 році, а позивач достеменно знав або, в будь-якому випадку, мав знати про передачу спірної земельної ділянки відповідачу-3, а тому строк позовної давності є пропущений без поважних причин, що є підставою для відмови у позові.
2.4. інші процесуальні дії у справі:
У судовому засіданні 29.01.2020 представник позивача надав пояснення, в яких підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Представники відповідача-1 та відповідача-3 у судовому засіданні 29.01.2020 надали пояснення, в яких заперечували проти доводів апеляційної скарги та просили залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Представник відповідача-2 у судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.
Враховуючи викладене, заслухавши надані присутніми представниками сторін пояснення, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за наявними матеріалами та за відсутності представника відповідача-2.
Мотивувальна частина.
3.ПОЗИЦІЯ СУДУ:
3.1. встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини
Розпорядженням №1454 від 15.12.2000 голови Львівської обласної державної адміністрації «Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для будівництва АЗС у м.Львові» на виконання Указу №608 від 12.07.1995 Президента України «Про приватизацію та оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності», Указу №168 від 04.02.2000 Президента України «Про заходи щодо розвитку та регулювання ринку земель населених пунктів, інших земель несільськогосподарського призначення», Розпорядження №1009 від 06.09.2000 голови Львівської обласної державної адміністрації «Про затвердження переліку земельних ділянок несільськогосподарського призначення для продажу», з метою ефективного використання земельного фонду у ринкових умовах, залучення додаткових коштів до бюджету, вирішено: продати суб'єктам підприємницької діяльності земельні ділянки несільськогосподарського призначення, що відносяться до державної власності, загальною площею 2,58 га на території міста Львова згідно з додатком, для будівництва АЗС; встановити ціну продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення для будівництва АЗС згідно з додатком; зобов'язати начальника Львівського обласного управління земельних ресурсів Лавейкіна Михайла Івановича у десятиденний термін укласти договори купівлі-продажу земельних ділянок та посвідчити їх нотаріально.
Згідно додатку №1 до Розпорядження №1454 від 15.12.2000 голови Львівської обласної державної адміністрації «Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для будівництва АЗС у м.Львові» земельною ділянкою несільськогосподарського призначення, яка підлягає продажу ЗАТ «Авіас-Плюс» (найменування якого змінено на Приватне акціонерне товариство «Авіас Плюс»), є земельна ділянка площею 0,15 га, розміщена за адресою: м.Львів, на вул. Сяйво (біля керамзаводу).
28.12.2000 між Львівською обласною державною адміністрацією (продавець) та відповідачем-3 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до п.1.1 якого продавець на підставі Розпорядження №1454 від 15.12.2000 голови Львівської обласної державної адміністрації «Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для будівництва АЗС у м.Львові» передає за плату, а покупець приймає у власність і оплачує вартість земельної ділянки з усіма обтяженнями і сервітутами за адресою: м.Львів, вул.Сяйво (біля керамзаводу), загальною площею 0,15 га, згідно генерального плану, який додається до договору.
Вказана земельна ділянка продається для будівництва АЗС (автозаправної станції), на умовах дотримання покупцем вимог відповідних служб при здійсненні будівництва (п.1.2 договору від 28.12.2000).
У п.2.1 договору від 28.12.2000 вказано, що ціна продажу земельної ділянки складає 132840 грн без врахування податку на додану вартість.
Обов'язок продавця передати земельну ділянку покупцю вважається виконаним і право власності на земельну ділянку переходить до покупця після повної сплати вартості земельної ділянки відповідно до розділу 2 цього договору, реєстрації договору, після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та видачі Державного акту на право власності на землі. Приступати до використання земельної ділянки та розпоряджатись земельною ділянкою до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) та одержання документа, що посвідчує право власності на землю, забороняється (п.п.8.1, 8.2 договору від 28.12.2010).
Рішенням №408 від 28.12.2000 Львівської обласної ради «Про попереднє погодження місця розташування об'єктів будівництва» погоджено перелік земельних ділянок несільськогосподарського призначення під розміщення свердловини по забору питної води, торгового комплексу та АЗС для продажу у власність з додатком; доручено Львівській обласній державній адміністрації здійснити прямий продаж вищезгаданих земельних ділянок; прямий продаж земельних ділянок провести за умови сплати покупцем вартості земельних ділянок у п'ятиденний термін з дня підписання угоди та в розмірах згідно п.57.4 «Положення про порядок продажу та передачі в оренду земельних ділянок для здійснення підприємницької діяльності на території Львівської області».
Відповідно до додатку до Рішення №408 від 28.12.2000 Львівської обласної ради «Про попереднє погодження місця розташування об'єктів будівництва» погоджено продаж, в тому числі, земельної ділянки площею 0,15 га, розміщена за адресою: м.Львів, на вул. Сяйво (біля керамзаводу).
23.01.2001 Закритим акціонерним товариством «АВІАС Плюс», після приведення назви у відповідності до норм чинного законодавства Приватним акціонерним товариством «Авіас Плюс», було отримано державний акт №028575 на право власності на землю, виданий Львівською обласною державною адміністрацією та зареєстрований Львівським обласним управлінням земельних ресурсів в книзі записів державної реєстрації державних актів на право власності на землю за №8 кн.5-3 (т. 1 а.с. 27-30).
Згідно означеного державного акту відповідачу-3 передано у власність земельну ділянку несільськогосподарського призначення площею 0,15 га в межах, визначених на плані, яка знаходиться на території м.Львова, на вул. Сяйво, для будівництва АЗС.
3.2. обставини встановлені судом апеляційної інстанції і визначення відповідно до них правовідносин
За твердженнями позивача, Розпорядження №1454 від 15.12.2000 голови Львівської обласної державної адміністрації «Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для будівництва АЗС у м.Львові» (в частині продажу земельної ділянки у місті Львові на вул. Сяйво (біля керамзаводу), площею 0,15 га) та Рішення №408 від 28.12.2000 Львівської обласної ради «Про попереднє погодження місця розташування об'єктів будівництва» (в частині погодження продажу та уповноваження Львівської обласної державної адміністрації на здійснення продажу земельної ділянки у місті Львові на вул. Сяйво (біля керамзаводу), площею 0,15 га) є незаконними та такими, що підлягають визнанню недійсними, оскільки прийняті відповідачами 1 та 2 з перевищенням компетенції, а саме за відсутності права розпоряджатись земельною ділянкою, розміщеною у місті Львові. Вказане, за твердженнями заявника, свідчить про відсутність у Львівської обласної державної адміністрації права продажу спірної земельної ділянки та безпідставність видання відповідачу-3 державного акта на право власності на земельну ділянку. До того ж, заявником наголошено, що оскільки земельна ділянка площею 0,15 га, яка розташована за адресою: м.Львів, вул. Сяйво (біля керамзаводу), вибула з власності територіальної громади міста Львова не з її волі та була придбана відповідачем-3 у особи, яка не мала права її відчужувати, оспорюваний договір купівлі-продажу земельної ділянки є недійсним. Вказані обставини у сукупності і стали підставою для звернення до суду з розглядуваними позовними вимогами.
При цьому, земельні відносини стосовно володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Дослідивши обставини справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що законодавством чинним на момент виникнення спірних правовідносин питання регулювання земельних відносин були віднесені до виключної компетенції сільської, селищної, міської ради, як представницьких органів територіальних громад, а отже, вирішення питання щодо передання земельної ділянки, розміщеної на території міста (за виключенням земель, що перебувають під об'єктами загальнодержавної власності), належало саме до компетенції відповідної міської ради.
Вказане свідчить, що у даному випадку, розпорядження шляхом продажу земельної ділянки площею 0,15 га, розміщеної за адресою: м.Львів, вул. Сяйво (біля керамзаводу), належало саме Львівській міській раді.
Одночасно, посилання відповідача-2 на те, що розпорядження спірною земельною ділянкою було здійснено Львівською обласною державною адміністрацією на підставі Указу №608 від 12.07.1995 Президента України «Про приватизацію та оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності», Указу №168 від 04.02.2000 Президента України «Про заходи щодо розвитку та регулювання ринку земель населених пунктів, інших земель несільськогосподарського призначення» не спростовує висновків суду стосовно того, що право продажу земельних ділянок в межах міста належить до виключної компетенції відповідної міської ради народних депутатів.
У даному видку Указом Президента України не може бути обмежено чи змінено виключної компетенції міської ради щодо розпорядження земельними ділянками, яка була визначена Земельним кодексом України (у відповідній редакції).
Посилання на те, що оспорюване розпорядження прийнято з урахуванням приписів Указу №168/2000 від 04.02.2000 Президента України «Про заходи щодо розвитку та регулювання ринку земель населених пунктів, інших земель несільськогосподарського призначення», також не нівелюють висновків суду щодо виключної компетенції Львівської міської ради щодо розпорядження земельною ділянкою площею 0,15 га, яка розміщена за адресою: м.Львів, вул. Сяйво (біля керамзаводу).
Означеним Указом визначено, що органи виконавчої влади в межах повноважень, визначених законодавством України, забезпечують передачу земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності у власність юридичних осіб України і громадян України переважно шляхом продажу цих ділянок.
Тобто, наведеним актом передбачено можливість вчинення органами виконавчої влади дій щодо передання земельних ділянок у власність юридичних осіб саме в межах повноважень, визначених законодавством України.
Проте, як вказувалось вище, законодавством такого повноваження Львівської обласної державної адміністрації на момент видання оспорюваного розпорядження не передбачалось, а Львівською міською радою - не делегувалось.
Крім того, посилання відповідача-2 на те, що на момент виникнення спірних правовідносин не існувало комунальної власності, є юридично неспроможними та такими, що не спростовують висновків суду стосовно наявності права розпорядження земельною ділянкою площею 0,15 га, розміщена за адресою: м.Львів, вул. Сяйво (біля керамзаводу), шляхом її продажу, саме у позивача.
3.3. доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції
Дослідивши обставини справи у їх сукупності, колегія суддів вважає обґрунтованими висновок суду, щодо обґрунтованості тверджень позивача про те, що Розпорядження №1454 від 15.12.2000 голови Львівської обласної державної адміністрації «Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для будівництва АЗС у м.Львові» (в частині продажу земельної ділянки у місті Львові на вул. Сяйво (біля керамзаводу), площею 0,15 га) та Рішення №408 від 28.12.2000 Львівської обласної ради «Про попереднє погодження місця розташування об'єктів будівництва» (в частині погодження продажу та уповноваження Львівської обласної державної адміністрації на здійснення продажу земельної ділянки у місті Львові на вул. Сяйво (біля керамзаводу), площею 0,15 га) є незаконними та такими, що підлягають визнанню недійсними, оскільки прийняті відповідачами 1 та 2 з перевищенням компетенції, а саме за відсутності права розпоряджатись земельною ділянкою, розміщеною у місті Львові.
Водночас, вказані обставини виключають законність укладення договір купівлі-продажу, оскільки продавцем була не уповноважена на те особа, а отже обґрунтованими є позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного на вул. Сяйво (біля керамзаводу), площею 0,15 га, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дякович М.М., укладений між Львівською обласною державною адміністрацією та ЗАТ «Авіас Плюс» 28.12.2000р., зареєстрований в реєстрі за №676, а відповідно і вимога про визнання недійсним Державного акту на право власності на землю серія ЛВ № 028575, виданий 23.01.01, яким зареєстровано право власності відповідача-3 яке виникло з договору купівлі-продажу.
При цьому, колегія суддів не вбачає за можливе задовольнити позовні вимоги у зв'язку пропуском строку позовної давності з огляду на наступне.
З моменту виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду пройшло понад 18 років, а загальний строк позовної давності, яким застосовується до спірних правовідносин становить 3 роки.
У відповідності до матеріалів справи, ухвалою № 925 від 25.01.2001 «Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для розміщення АЗС у місті Львові» Львівська міська рада ухвалила внести доповнення до ухвали Львівської міської ради від 27.05.1999 «Про затвердження схеми розміщення в м. Львові автозаправочних і автогазозаправочних станцій загального користування» та погодити перелік земельних ділянок для продажу під розміщення АЗС в місті Львові, в які входила земельна ділянка загальною площею 0,15 га в м. Львові по вул. сяйво (біля керамічного заводу).
Вказана ухвала прийнята позивачем вже після прийняття спірних розпоряджень, укладення спірного договору купівлі-продажу та видачі державного акту на право власності на землю, тобто позивач знав про наявність інтересу відповідача-3 до спірної земельної ділянки та мав знати про наявність відповідних рішень про продаж земельної ділянки.
В подальшому, Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради № 356 від 13.07.2001 за підписом Міського голови, дозволено відповідачу-3 проектування постійної автозаправної станції загального користування на вул. Сяйво.
В преамбулі означеного рішення наявне посилання на державний акт на право власності на землю серії ЛВ №028575 відповідача-3.
Таким чином, Львівська міська рада, як колегіальний орган була обізнана, або мала б бути обізнаною про те, що земельна ділянка площею 0,15 га, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Сяйво (біля керамзаводу) перебуває у власності відповідача-3.
Враховуючи, що саме на позивача покладається обов'язок довести, що він не знав та не міг знати про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів, а позивач не довів, що йому не було відомо про наявність оспорюваних правочинів, колегія суддів відхиляє посилання позивача, що йому стало відомо про порушення його прав після державної реєстрації права власності на земельну ділянку у 2018 році, у зв'язку з недоведеністю.
Таким чином, за висновками суду позивачу стало відомо про порушення його прав у 2001 році і станом на момент подання позову строк позовної давності був пропущений, а підстави для його поновлення відсутні, що є підставою для відмови у позові.
3.4. чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси за захистом яких мало місце звернення до суду
Порушенням права є такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
З огляду на обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачі розпорядившись земельною ділянкою поза волею її власника порушили права позивача, однак вказане право не може бути захищене у зв'язку з пропуском строку позовної давності.
4. ВИСНОВКИ СУДУ ТА ДЖЕРЕЛА ПРАВА:
4.1. висновки за результатами розгляду матеріалів справи
Враховуючи, що позивач не довів належними та допустимими доказами, що строк позовної давності не пропущено, а відповідачами заявлено про необхідність застосування до спірних правовідносин наслідків спливу строку позовної давності, колегія суддів дійшла що у задоволенні позову слід відмовити у зв'язку з пропуском строку позовної давності.
4.2. посилання на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
За приписами ч.ч. 1, 10 ст.59 Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Одночасно, відповідно до Закону України «Про місцеві державні адміністрації» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві та Севастополі здійснюють обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.
Частинами 1, 2 ст.6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону забезпечують нормативно-правове регулювання, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники структурних підрозділів - накази. Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.
Акти місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України та постановам Верховної Ради України, прийнятим відповідно до Конституції та законів України, актам Кабінету Міністрів України або інтересам територіальних громад чи окремих громадян, можуть бути оскаржені до органу виконавчої влади вищого рівня або до суду (ч.1 ст.43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»).
Статтею 3 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну, приватну. Усі форми власності є рівноправними. Розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх. Повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування.
Згідно частин 1-3 ст.4 Земельного кодексу України у державній власності перебувають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність. Суб'єктами права державної власності на землю виступають: Верховна Рада України - на землі загальнодержавної власності України; Верховна Рада Республіки Крим - на землі в межах території республіки, за винятком земель загальнодержавної власності; обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності. Землі, що перебувають у державній власності, можуть передаватися в колективну або приватну власність і надаватися у користування, у тому числі в оренду, за винятком випадків, передбачених законодавством України і Республіки Крим.
Згідно п.34 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання відповідно до закону регулювання земельних відносин.
Пунктом 1 ч.1 ст.10 вказаного нормативно-правового акту було визначено, що до відання міських Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу.
За приписами ч.1-4 ст.17 Земельного кодексу України передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки. Власники земельних ділянок, переданих їм Радою народних депутатів, не вправі протягом шести років з часу набуття права власності продавати або іншими способами відчужувати належну їм земельну ділянку, крім передачі її у спадщину або Раді народних депутатів на тих же умовах, на яких вона була їм передана. При наявності поважних причин суд за позовом власника може скоротити зазначений строк. Громадяни, заінтересовані у передачі їм у власність земельних ділянок із земель запасу, подають заяву про це до сільської, селищної, міської, а у разі відмови - до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розмір і місце розташування ділянки, мета її використання і склад сім'ї. Відповідна Рада народних депутатів розглядає заяву і у разі згоди передати земельну ділянку у власність громадянину замовляє землевпорядній організації розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки погоджується з сільською (селищною) Радою народних депутатів, з районними (міськими) землевпорядним, природоохоронним і санітарним органами, органом архітектури і подається до районної (міської) Ради народних депутатів для прийняття рішення про передачу громадянину земельної ділянки у власність.
Частинами 2, 3 ст.1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.
Главою 2 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) було визначено перелік повноважень місцевих державних адміністрацій. Однак, такого повноваження, як передача земельних ділянок у власність іншим особам, норми означеного нормативно-правового акту не містили.
Згідно ст. 3 Земельного кодексу України повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування.
За приписами ст.31 Закону України «Про власність» до державної власності в Україні належать загально-державна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність).
Відповідно до ст.32 означеного Закону України суб'єктом права загальнодержавної (республіканської) власності є держава в особі Верховної Ради України. Суб'єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів. Суб'єктами права державної власності на землю виступають: Верховна Рада України - на землі загальнодержавної власності України; Верховна Рада Республіки Крим - на землі в межах території республіки, за винятком земель загальнодержавної власності; обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності.
Частиною 1 ст.34 Закону України «Про власність» (у відповідній редакції) було визначено, що загальнодержавну (республіканську) власність складають: земля, майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради України та утворюваних нею державних органів; майно Збройних Сил, органів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ; оборонні об'єкти; єдина енергетична система; системи транспорту загального користування, зв'язку та інформації, що мають загальнодержавне (республіканське) значення; кошти республіканського бюджету; республіканський національний банк, інші державні республіканські банки та їх установи і створювані ними кредитні ресурси; республіканські резервні, страхові та інші фонди; майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів; майно державних підприємств; об'єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток.
Об'єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв'язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території (ч.1 ст.35 Закону України «Про власність»).
Відповідно до ст.151 Цивільного кодексу Української PCP від 18.07.1963р. (враховуючи, що правовідносини сторін стосовно купівлі-продажу майна виникли під час дії цього Кодексу) в силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з договору або інших підстав, зазначених у статті 4 цього Кодексу.
Згідно із ст.224 Цивільного кодексу Української PCP за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває права власності лише в тих випадках, коли згідно з статтею 145 цього Кодексу власник не вправі витребувати від нього майно (ст.225 ст.151 Цивільного кодексу Української PCP).
Частиною 1 ст.48 Цивільного кодексу Української PCP від 18.07.1963р. недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.
Купівля-продаж, дарування, застава, самовільний обмін земельних ділянок землекористувачами, в тому числі орендарями, а також угоди, укладені власниками землі з порушенням установленого для них порядку придбання або відчуження земельних ділянок, є недійсними (ч.1 ст.114 Земельного кодексу України).
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію («Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод») та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.
Відповідно до ст.1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 у справі «Стретч проти Об'єднаного Королівства Великобританії та Північної Ірландії» встановлено, що особа (орендар) мала принаймні законне сподівання на реалізацію передбаченого договором права на продовження договору оренди і в цілях ст. 1 Першого протоколу таке сподівання можна вважати додатковою частиною майнових прав, наданих їй муніципалітетом за орендним договором, та зазначено, що наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила.
Виходячи із змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24.06.2003 майном у значенні статті 1 Першого протоколу до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.
Пунктом 6 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено, що правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
Згідно з положеннями ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).
5. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ:
5.1. мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу
Дослідивши обставини справи, колегія суддів погоджується з доводами позивача, щодо обґрунтованості позовних вимог, однак, матеріалами справи підтверджується, що позивач знав про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів ще з 2001 року, проте в межах строків позовної давності до суду за захистом своїх прав не звертався та не навів належних та допустимих доказів поважності причин пропуску строку позовної давності, що, з урахуванням заяви відповідачів про необхідність застосування до спірних правовідносин наслідків спливу строку позовної давності, є підставою для відмови у позові.
Доводи відповідачів щодо пропуску позивачем строку позовної давності позивачем колегія суддів врахувала та вважає їх обґрунтованими.
6. ВИСНОВКИ ПІВНІЧНОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ:
Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.
Рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2019 у справі № 910/7694/19 підлягає залишенню без змін.
Апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Львівської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2019 у справі № 910/7694/19 задоволенню не підлягає.
7. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ:
7.1. Судові витрати у вигляді судового збору за розгляд апеляційної скарги, згідно ч. 1 ст. 129 ГПК України покласти на скаржника.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд-
1. Апеляційну скаргу Львівської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2019 у справі № 910/7694/19 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2019 у справі № 910/7694/19 залишити без змін.
3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Львівською міською радою.
4. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Сторони мають право оскаржити постанову в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано: 17.02.2020.
Головуючий суддя К.В. Тарасенко
Судді І.А. Іоннікова
Ю.Б. Михальська