19 лютого 2020 рокуЛьвівСправа № 300/1911/19 пров. № 857/13543/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
головуючого судді Кушнерика М.П.
суддів Курильця А.Р., Мікули О.І.
розглянувши в порядку письмового провадження у місті Львові апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року, прийняте суддею Кафарським В.В. в м.Івано-Франківськ, у справі № 300/1911/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо невиплати з 22.12.2017 пенсії за віком та зобов'язати відповідача відновити нарахування та виплату пенсії за віком з 22.12.2017 з урахуванням періоду з 16.08.1982 по 24.10.1987 в 1,5-кратному обчисленні.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року, прийнятим в порядку спрощеного провадження, позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо невиплати з 22.12.2017 пенсії за віком ОСОБА_1 ..
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області відновити нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 22.12.2017 з урахуванням періоду з 16.08.1982 по 24.10.1987 в 1,5-кратному обчисленні.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 сплачений ним судовий збір в розмірі 1536 грн. 80 коп.
Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області подало апеляційну скаргу, з підстав порушення норм матеріального права. Просить скасувати рішення суду та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.
Вимоги апеляційної скарги обгрунтовує тим, що ні в Тимчасовій угоді від 15.01.1993, ні в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 не передбачено пільг при обчисленні стажу роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, а також не йдеться про пільгове обчислення такого стажу і в Законах України “Про пенсійне забезпечення” і “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Також, судом не враховано, що позивачем пропущено строк звернення до суду.
ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в частині відмови у стягненні судових витрат на професійну правничу допомогу.
Вважає, що надані суду матеріали доводять факт понесення позивачем витрат, пов'язаних із складанням та поданням позовної заяви (та інших необхідних для справи документів) до окружного суду в даній справі на загальну суму 7000 грн.
Просить скасувати рішення в частині відмови суду у стягненні судових витрат на професійну правничу допомогу та ухвалити постанову, якою в цій частині стягнути з відповідача на його користь 7000 грн.
Представник ОСОБА_1 - Шмак О.В. подала відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а апеляційну скаргу позивача - задоволити. Також, стягнути з відповідача на користь позивача на відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку із переглядом справи у суді апеляційної інстанції, 3000,0 грн.
Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційних скарг та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_1 слід задоволити, з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 22.12.2017 звернувся до Калуського об'єднаного управління ПФУ з заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку згідно Тимчасової угоди між Урядом України і Урядом РФ про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі (а.с. 69 зворот).
Згідно протоколу 2413 від 07.02.2018 Калуським об'єднаним управлінням ПФУ прийнято рішення про призначення пенсії за віком (шифр пенсії 107) ОСОБА_1 з 22.12.2017 (а.с. 68).
Надалі кошти були перераховані на картковий рахунок позивача в “ ІНФОРМАЦІЯ_2 ”, однак були повернуті Долинським відділом Калуського об'єднаного управління ПФУ, та, відповідно припинена виплата пенсії позивачу.
В зв'язку з тим, що з моменту звернення до пенсійного фонду минув тривалий час, а виплата пенсії позивачу так і не відновлена, 23.07.2019 представник позивача звернулася із заявою до відповідача, в якій просила поновити пенсію ОСОБА_1 з 22.12.2017 - з моменту його звернення про призначення пенсії, а також зарахувати стаж його роботи в районах Крайньої Півночі з 16.08.1982 по 24.10.1987 в 1,5-кратному обчисленні (а.с. 27).
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 22.08.2019 за №966/Ш-15 представнику позивачу повідомлено, що на час звернення за відновлення виплати пенсії ОСОБА_1 не відбулося з тих підстав, що у пенсійного органу відсутні документи, які б підтверджували укладення з ОСОБА_1 строкових трудових договорів, в зв'язку з чим період з 16.08.1982 по 24.10.1987 управлінням зараховано в одинарному обчисленні, а тому, за підрахунками ПФУ, стаж роботи позивача становить 22 роки 6 місяців 1 день. Також зазначено, що Головним управлінням Пенсійного фонду в області під час розгляду звернення в черговий раз направлено запит на адресу філіалу “Уренгой буріння” ТОВ “Газпром буріння” щодо витребування уточнюючих документів, на підставі яких можна було б зарахувати період роботи у півтора кратному розмірі та після надходження відповіді буде вирішуватись питання щодо відновлення виплати пенсії (а.с. 28).
Позивач, вважаючи таку відмову відповідача щодо не зарахування стажу роботи в районах Крайньої Півночі з 16.08.1982 по 24.10.1987 в 1,5-кратному обчисленні та, як наслідок, не призначення (відновлення виплати) пенсії звернувся до суду.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що період роботи ОСОБА_1 з 16.08.1982 по 24.10.1987 у районах Крайньої Півночі, який підтверджений записами та відповідними відмітками у трудовій книжці позивача, має бути зарахований до стажу останнього з розрахунку один рік роботи за один рік і шість місяців (в 1,5-кратному обчисленні), виходячи з наступного.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Приписами частини другої статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до пункту 5 розділу ХV Прикінцевих положень Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) період роботи до 01 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01 січня 1991 року.
Пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відповідно до Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року №148 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26 вересня 1967 року «Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі».
Пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами.
Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, звернення особою за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію, але не раніше, ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Днем звернення за пенсією вважається день приймання органом, що призначає пенсію, заяви про призначення, перерахунок, відновлення або переведення з одного виду пенсії на інший.
Пунктом 7 цього Порядку визначений вичерпний перелік документів, що мають бути подані особою, яка звертається за призначенням пенсії. Відповідно до п. 7 параграф «б» цього Порядку до заяви про призначення пенсії за віком за відсутності трудової книжки мають бути додані у тому числі документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637.
Пункт 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 встановлює, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу органами Пенсійного фонду на місцях приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
При цьому, пункт 7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 1058-IV доповнює, що у якості документів про стаж, які передбачені вищезазначеним Порядком підтвердження наявного трудового стажу, за період роботи до 01 січня 1991 року на Крайній Півночі чи в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген можуть надаватись договори або інші документи, що підтверджують право працівника на пільги, передбачені для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі чи місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.
Перелік районів Крайньої Півночі і місцевостей, прирівняних до районів Крайньої Півночі, на яких розповсюджується дія Указів Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року і від 26 вересня 1967 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», визначений постановою Ради Міністрів СРСР від 10 листопада 1967 року № 1029.
Спору, що місцевість, де працював позивач, відносилась до районів Крайньої Півночі, між сторонами не існує.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІ встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
З системного аналізу зазначених норм права вбачається, що для обчислення пільгового стажу при роботі в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до неї, повинні бути надані або трудова книжка або письмовий трудовий договір або довідка, в якій зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі. Тобто достатньо одного із перерахованих документів, а не їх сукупність.
Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 03 липня та 18 грудня 2018 року у справах №№ 302/662/17-а, 263/13671/16-а, відповідно.
Факт роботи позивача в районах Крайньої Півночі підтверджується записами в трудовій книжці, які також безпосередньо кореспондуються з записами в наданій довідці, а тому спірний період роботи позивача в районах Крайньої Півночі підлягає пільговому розрахунку як один рік роботи за один рік шість місяців.
З трудової книжки позивача вбачається, що він працював помічником бурильника, механіком по обслуговуванню бурових, начальником прокатно-ремонтного цеху бурового обладнання у Виробничому об'єднанні “Тюменбургаз” (на сьогодні - філіал “Уренгой буріння” ТОВ “Газпром буріння”). Вказані записи у трудовій книжці позивача скріплені підписом вповноваженої особи роботодавця та відповідною печаткою, а також зазначено накази, згідно яких приймався на роботу та звільнявся у спірний період позивач (а.с.15-17).
Доказів, які б свідчили про недостовірність таких записів, відповідачем суду не надано. Сам факт роботи позивача у спірний період у Виробничому об'єднанні “Тюменбургаз”, тобто у районах Крайньої Півночі, відповідач не оскаржує.
Окрім того, позивачем пенсійному органу разом із заявою про призначення пенсії від 22.12.2017 підтвердження страхового стажу надано: диплом (свідоцтво, атестат) про навчання серії НОМЕР_1 від 10.06.1982; уточнюючу довідка філіалу “Уренгой буріння” ТОВ “Газпром буріння” від 17.11.2015 за №09/9782, якою підтверджено, що ОСОБА_1 працював повний робочий тиждень, повний робочий день у районах Крайньої Півночі та в частині обчислення трудового стажу на ОСОБА_2 поширюються пільги щодо зарахування стажу роботи в 1.5-кратному обчисленні; довідку ТОВ “Газпром буріння” від 18.11.2015 за №08/9819 про заробітну плату позивача за 1982-1987 роки (а.с. 18-20, 83).
З наявних у матеріалах справи документів вбачається робота позивача у Виробничому об'єднанні “Тюменбургаз” з 16.08.1982 по 24.10.1987: особова картка з ТОВ “Газпром буріння”; підтвердження прибуття до посвідчення №823, згідно якого значиться, що ОСОБА_1 прибув на роботу у ВО “Тюменбургаз” з Івано-Франківського університету нафти і газу та приступив до роботи помічником бурильника; копія наказу №148-К від 16.08.1982 про прийняття ОСОБА_1 на роботу в ВО “Тюменбургаз” помічником бурильника; копія наказу №8-К від 12.01.1983 про переведення на посаду механіка по обслуговуванню бурових з 11.01.1983 (а.с. 22 - 25).
Із уточнюючої довідки філіалу “Уренгой буріння” ТОВ “Газпром буріння” від 17.11.2015 за №09/9782 вбачається, що в спірний період з 16.08.1982 по 24.10.1987 працював у м. Новий Уренгой на території Ямало-Ненецького автономного округу Тюменської області, яка згідно переліку, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 10.11.1967 за №1029 відноситься до районів Крайньої Півночі (а.с.18, 19).
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що періоди роботи ОСОБА_1 з 16.08.1982 по 24.10.1987 у районах Крайньої Півночі, а саме у Виробничому об'єднанні “Тюменбургаз” (на сьогодні - філіал “Уренгой буріння” ТОВ “Газпром буріння”) підтверджені записами у його трудовій книжці, копія якої була надана відповідачу разом із заявою про призначення пенсії.
Суд першої інстанції, з чим погоджується апеляційний суд, правильно зазначив, що відповідач вчинив протиправну бездіяльність щодо невиплати позивачу з 22.12.2017 пенсії за віком, а тому слід зобов'язати пенсійний орган поновити нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 22.12.2017 з урахуванням періоду з 16.08.1982 по 24.10.1987 в 1,5-кратному обчисленні, тобто зарахування одного року роботи у вказаний період за один рік і шість місяців роботи при обчисленні стажу.
Щодо твердження пенсійного органу про пропуск строку звернення до суду, то апеляційний суд зазначає наступне.
Позивач звернувся до суду з позовом про поновлення виплати пенсії, право на яку відповідач не заперечує, тому відповідно до ч.2 ст.46 Закону № 1058-IV, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Щодо стягнення судових витрат за надання правової допомоги, то колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність документального підтвердження, а також розрахунку таких витрат, що є підставою для відмови в задоволенні вимоги, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких зокрема відносяться витрати на професійну правничу допомогу (ч. 1, п.1 ч.3 ст. 132 КАС України).
За змістом частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Питання, що стосуються витрат на професійну правничу допомогу, регулюються статтею 134 КАС України. Відповідно до частини 2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Склад та обсяг судових витрат визначено у частині 3 статті 134 КАС України, згідно з якою для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст.134 КАС України).
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України).
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат відповідно до вимог частини сьомої цієї статті покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать також консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, як зазначив суд попередньої інстанції. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії (саме така позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.12.2018 у справі №816/2096/17).
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі №300/941/19.
На підтвердження надання адвокатом ОСОБА_3 професійної правничої допомоги позивачу в суді першої інстанції, надано договір про надання професійної правничої допомоги №03/09/02 від 03.09.2019; додаткову угоду №1 до договору про надання професійної правничої допомоги №03/09/02 від 17.09.2019; акт прийому-передачі послуг №21/10 від 21.10.2019 до договору про надання професійної правничої допомоги №03/09/02 від 03.09.2019; квитанція №255688 від 17.09.2019 (а.с.30 - 32, 126), а також договір про надання правової допомоги №07/02 від 07.02.2020, акт прийому-передачі послуг №10/02 від 10.02.2020 до договору про надання правової допомоги №07/02 від 07.02.2020, квитанцію №418603 від 10.02.2020 - для апеляційної інстанції.
Аналізуючи наведені правові норми та доводи заяви представника позивача, колегія суддів приходить до висновку про підтвердження позивачем здійснених витрат на професійну правничу допомогу в заявленому розмірі.
Суд також звертає увагу на те, що чинне законодавство покладає обов'язок доведення неспівмірності понесених витрат на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому, матеріали справи не містять такого клопотання пенсійного органу та жодних інших пояснень відповідача з цього приводу. Відзиву на апеляційну скаргу позивача відповідачем не надіслано.
Таким чином, оскільки документально підтвердженими судовими витратами позивача є витрати на правову допомогу в розмірі 7000,00 грн. та сплачений судовий збір в сумі 768,40 грн., що підтверджується квитанцією № 19К13462М від 27.09.2019 року (а.с.51) при розгляді судом першої інстанції, які підтверджується належними та допустимими в розумінні КАС України доказами. З тих же підстав підлягає і задоволенню стягнення судових витрат пов'язаних з розглядом справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 3000,0 грн. Крім того, такий розмір є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг, а також ціною позову та значенням справи для сторони, а тому апеляційний суд приходить висновку про стягнення судових витрат на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб”єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Відповідно до ч.1, 2 ст.77 КАС України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, то воно не може бути скасоване чи змінене з підстав, викладених в апеляційній скарзі Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області. Однак, порушення норм процесуального права, а також невідповідність висновків суду обставинам справи щодо вирішення питання судових витрат, дають підстави колегії суддів для задоволення апеляційної скарги позивача і прийняття в цій частині нового рішення, яким стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.
керуючись ст.ст.243, 308, 310, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволити.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року, у справі № 300/1911/19 - скасувати в частині відмови у стягненні судових витрат та прийняти в цій частині постанову, якою:
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (вул. С.Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ 20551088) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) сплачений ним судовий збір в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок та понесених судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень.
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя М. П. Кушнерик
судді А. Р. Курилець
О. І. Мікула