Іменем України
20 лютого 2020 року
Київ
справа №815/3481/17
адміністративне провадження №К/9901/47292/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Жука А.В.,
суддів - Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши в попередньому засіданні адміністративну справу №815/3481/17
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області
про визнання неправомірним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2018 (прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Стас Л.В.; суддів - Турецької І.О., Косцової І.П.)
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якому просив:
- визнати неправомірним та скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 26.05.2017 №98 «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту»;
- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області у відповідності з процедурою, передбаченою ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
2. В обґрунтування позову зазначає, що оскаржуваний наказ є неправомірним, оскільки рішення приймалося без урахування та без дослідження всіх обставин, які мають значення для справи, так як він є громадянином Еритреї, але не може і не бажає користуватися захистом країни своєї громадянської належності, оскільки набув громадянства за громадянством своїх батьків, при цьому місцем народження і попереднім місцем проживання є територія Саудівської Аравії, а тому висловлює побоювання щодо повернення до Еритреї через те, що йому може загрожувати небезпека в цій країні.
Вважаючи наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 26.05.2017 №98 протиправним, позивач звернувся до суду з вимогою про його скасування.
Короткий зміст рішення суду І інстанції
3. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 21.11.2017, позовні вимоги задоволено.
Визнано неправомірним та скасовано наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 26.05.2017 №98.
Зобов'язано Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області у відповідності з процедурою, передбаченою ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
4. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку, що наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 26.05.2017 №98 прийнято необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення та непропорційно, без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямований цей наказ, а тому такий слід скасувати як протиправний.
5. Суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем допущено формальне ставлення з боку відповідача до перевірки усіх обставин, викладених позивачем, матеріалів особової справи та наявної інформації по країні походження та робить неможливим зробити висновок про очевидну необґрунтованість заяви позивача, яка, відповідно до ч. 6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» є підставою для прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
6. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2018 апеляційну скаргу відповідача задоволено.
Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21.11.2017 по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДМС України в Одеській області про визнання неправомірним та скасування наказу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 26.05.2017 року №98, зобов'язання вчинити певні дії, скасовано.
Прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
7. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд апеляційної інстанції виходив з того, що за результатами аналізу матеріалів особової справи позивача ГУ ДМС встановлено, що його історія переслідування є необгрунтованою та не може бути розглянута у контексті надання міжнародного захисту. Крім цього, отримані пояснення позивача містять неточності, наявні елементи зловживання процедурою набуття міжнародного захисту.
8. Судом апеляційної інстанції встановлено, що звернення позивача за міжнародним захистом відбулося зі зволіканнями, а саме 22.05.2017, тобто звернення відбулось лише після відрахування з навчального закладу у вересні 2016 року та появи проблем з документами, чим порушено ч. 5 ст. 5 Закону України «По біженців та осіб, які потребують додаткового захисту».
9. Суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що аналіз матеріалів по країні походження позивача в сукупності з іншими обставинами справи та поведінкою позивача не дає підстав вважати, що він прибув в Україну саме з метою уникнення стати жертвою переслідувань у країні своєї громадянської належності та не дає підстав кваліфікувати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Крім того, апеляційний суд виходив з того, що позивачем надано пояснення про те, що він ніколи не проживав на території Еритреї, особисто його ніхто не переслідував, його звернення направлене на легалізацію свого становища на території України.
При цьому на території Еритреї проживає його дід, бабка та їх ніхто не переслідує; а також підтвердив, що він не має бажання повертатись до країни громадської належності через відсутність родичів.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
10. У квітні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 .
11. У касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2018 та залишити в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21.11.2017 по справі № 815/3481/17.
II. АРГУМЕНТИ СТОРІН
12. Аргументи сторони, яка подала касаційну скаргу: - скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував наявність інформації про переслідування членів партії «Jabha» та їх сімей на території Еритреї.
13. Крім того, скаржник зазначив, що судом апеляційної інстанції здійснено розгляд справи № 815/3481/17 за відсутності позивача та його представника, без належного повідомлення про дату та час розгляду справи.
IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
14. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином Еритреї, місце народження - Саудівська Аравія, м. Ель-Хардж, національність - еритреєць, віросповідання- іслам, мусульманин-суніт.
15. З матеріалів особової справи позивача встановлено, що позивач вибув з Саудівської Аравії, м. Ель -Хардж, р-н Хай ель Салам , (країна постійного проживання) у грудні 2015 року авіарейсом Ер-Ріад - Стамбул - Харків, на підставі паспортного документу та студентської візи.
16. Позивач 22.05.2017 звернувся до Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в обґрунтування якої зазначив, що народився у Саудівській Аравії та є громадянином Еритреї. В 1970 року його сім'я виїхала з Еритреї у зв'язку з політичною ситуацією в країні, оскільки його батько був учасником політичної партії, яка була в опозиції, тому він не може повернутися в Еритрею, оскільки його можуть вбити або посадити.
17. За результатами розгляду особової справи громадянина Еритреї ОСОБА_1 управління дійшло до висновку про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 110-116).
18. У висновку про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідачем вказано, що заявник ніколи не був членом жодних політичних, громадських, молодіжних, релігійних, військових чи інших організацій як в країні громадянської належності, так і на території нашої країні та його історія переслідування є необґрунтованою та не може бути розглянута у контексті надання міжнародного захисту.
Крім цього, отримані пояснення шукача захисту містять неточності, наявні елементи зловживання процедурою набуття міжнародного захисту.
19. Відповідачем встановлено, що відповідно до заяви від 22.05.2017, батько заявника був членом опозиційної партії та покинув Еритрею у 1970 році, однак, з введеного анкетування від 23.05.2017 випливає, що батько особи виїхав до Саудівської Аравії у 1986 році та проходив службу в партії «Jabha», як військовозобов'язаний, так як вона була мілітаризована.
20. В той самий час, згідно з протоколом співбесіди від 25.05.2017, батько був членом вказаної партії лише формально, переїзд з Еритреї відбувся у 1970-их роках до моменту оформлення будь-яких документів щодо приналежності до вказаної партії. Будь-яка інформація щодо діяльності партії, її цілей, кількості послідовників особі невідома. Було повідомлено лише про участь вказаної партії у громадянській війні в Еритреї, що є загальновідомою інформацією.
21. Крім того, аналізуючи заяву, анкету та протоколу співбесіди шукача захисту відповідач зробив висновок, що ані під час перебування на Батьківщині, ані перебуваючи поза межами країни своєї громадянської належності заявник особисто не зазнавав і не зазнає жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця у відповідності до вимог п.1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а саме у нього відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
22. Відповідачем зроблено висновок, що відсутні умови, які можуть бути розглянуті в контексті надання заявнику додаткового захисту в Україні, згідно визначення п. 13 ч.1 статті 1 вищевказаного Закону, через відсутність доведених фактів загрози його життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини.
23. Наказом Головного управління Державної міграційної служби України № 98 від 26.05.2017, прийнято до уваги висновок та відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно гр. Еритреї ОСОБА_1 (а.с. 96).
24. Позивач 23.06.2017 отримав повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №5/1-152 від 26.05.2017.
25. Не погоджуючись з оскаржуваним рішенням відповідача позивач звернувся в суд за захистом свого порушеного права.
IV. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
26. Ухвалою Верховного Cуду від 11.04.2018 відкрито провадження в адміністративній справі №815/3481/17 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2018.
27. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.04.2019 для розгляду справи №815/3481/17 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя: Білоус О.В., суддів: Данилевич Н.А., Стрелець Т.Г.
28. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.06.2019 для розгляду справи №815/3481/17 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Жук А.В., суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.
29. Ухвалою Верховного Суду від 19.02.2019 дану адміністративну справу призначено до попереднього касаційного розгляду.
(в редакції на час виникнення спірних правовідносин)
30. Кодекс адміністративного судочинства України.
30.1. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
30.2. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
30.3. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
31. Конституція України.
31.1. Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
32. Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
32.1. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
32.2. Згідно із пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 вказаного Закону біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;
особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
32.3. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" довідка про звернення за захистом в Україні - це документ, що засвідчує законність перебування особи на території України на період, що розпочинається з моменту звернення особи з відповідною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і є дійсною для реалізації прав і виконання обов'язків, передбачених цим Законом та іншими законами України, до остаточного визначення статусу такої особи чи залишення нею території України.
32.4. Згідно частини п'ятої статті 5 Закону особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
32.5. Відповідно до положень частини шостої статті 5 Закону центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
32.6. Частиною сьомою статті 7 вказаного Закону встановлено, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.
32.7. За змістом частини першої статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
32.8. Згідно вимог частини четвертої статті 8 Закону рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
32.9. Відповідно до положень частин шостої та сьомої статті 8 Закону рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.
33. Конвенція про статус біженців 1951 року.
33.1. Положеннями Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року визначено, що поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
34. Керівництво з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців.
34.1. Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
34.2. Згідно положень пункту 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
35. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що у відповідача наявний обов'язок при розгляді документів заявника, перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії осіб, які потребують додаткового захисту або встановити належність заяви, як такої, що носить характер зловживання.
36. При цьому заявник, в свою чергу, не зобов'язаний обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця, оскільки особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не може перешкоджати прийняттю заяви чи прийняттю позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам і, отже, викликає довіру.
37. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.
38. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач на законних підставах перебував на території України, навчався у навчальному закладі, з якого був відрахований у вересні 2016 року. Після цього позивач з вересня 2016 року по травень 2017 року перебував на території України без законних підстав та 22.05.2017 звернувся з заявою до міграційного органу про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
39. Також судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у позивача відсутні документальні підтвердження того, що останній підпав під будь-яке насилля чи переслідування у власній країні. При цьому в матеріалах справи відсутнє підтвердження щодо існування будь-яких ризиків або загроз життю позивача у разі повернення до Еритреї.
40. Враховуючи наведене колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що побоювання позивача стати жертвою переслідувань у країні походження не є обґрунтованими, за відсутності фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними, також в матеріалах справи відсутні докази загрози життю позивача, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування до нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, з огляду на встановлені обставини.
41. Водночас, відповідачем під час прийняття оскаржуваного рішення враховано факт відсутності у позивача будь-яких документальних підтверджень повідомленої інформації про можливе переслідування в Еритреї.
42. При цьому, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є громадянином Еритреї, місце народження - Саудівська Аравія, м. Ель-Хардж, національність - Еритреєць , віросповідання- іслам, мусульманин-суніт. Сповідує іслам і не зазнавав переслідувань та насильства за свої релігійні переконання. Також позивач не був членом жодних політичних партій, не брав участь в політичних заходах та не зазнавав переслідувань та насильства за політичними переконаннями.
43. Враховуючи наведені норми діючого законодавства, наведені позивачем обставини та вказані ДМС факти про країну походження позивача, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що не встановлено фактів, які б свідчили про можливість позивача стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуваючи за межами країни своєї громадянської належності, не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
44. Причини, які позивач зазначає, щоб залишитись в Україні, не пов'язані з побоюваннями стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, та не відповідають критеріям, визначеним пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Подібна правова позиція уже була висловлена Верховним Судом у постанові від 13.03.2019 у справі №826/14018/16 (провадження №К/9901/22298/18).
45. Таким чином, ДМС України обґрунтовано зроблено висновок про те, що позивач не бажає повертатись до країни своєї громадської належності з причин, що не мають конвенційних ознак, за наявності яких особу можна визнати біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
46. Крім того, позивач прибув на територію України з метою навчання, і після відрахування з навчального закладу до звернення до відповідача протягом більше ніж півроку нелегально перебував на території України та за захистом не звертався, що порушує вимоги ч. 5 ст. 5 Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
47. Відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, належним чином дослідив, який рівень небезпеки для позивача існував на момент залишення ним країни походження, в тому числі, з урахуванням країни походження позивача та проаналізував належним чином інформацію, повідомлену позивачем в заяві про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, анкеті та протоколах співбесід.
48. За такого правового врегулювання та обставин справи, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про обґрунтованість оскаржуваного рішення, оскільки позивач за жодною із конвенційних ознак в країні походження не переслідувався, побоювання стати жертвою переслідувань достовірними доводами не підтверджуються.
49. Доводи ж касаційної скарги не спростовують висновки суду апеляційної інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.
50. З огляду на викладене, відповідач, приймаючи оскаржуване рішення відносно позивача діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" з додержанням принципів чинного законодавства яке регулює вказану сферу правовідносин.
51. Доводи скаржника про незабезпечення судом апеляційної інстанції його участі та його представника у судовому розгляді колегія суддів Верховного Суду вважає необґрунтованими, оскільки з матеріалів справи вбачається, що повідомлення про дату та час судового засідання в суді апеляційної інстанції надіслано позивачу та його представнику на адресу: АДРЕСА_1 , яка зазначена в позовній заяві як адреса листування з судом. При цьому, повістка про виклик повернута до суду апеляційної інстанції у зв'язку з закінченням терміну зберігання.
52. Враховуючи наведене, висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.
53. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2018 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною є остаточною і не оскаржується.
...........................
...........................
...........................
Жук А. В.
Мартинюк Н. М.
Мельник-Томенко Ж. М.,
Судді Верховного Суду