Справа № 560/2065/19
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шевчук О.П.
Суддя-доповідач - Сушко О.О.
20 лютого 2020 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сушка О.О.
суддів: Залімського І. Г. Мацького Є.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 вересня 2019 року (м. Хмельницький) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі: Міністерства юстиції України, Державної Казначейської служби України, за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Ліквідаційної комісії Апеляційного суду Хмельницької області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про стягнення шкоди,
позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив стягнути з Державного бюджету України на його користь 813752 грн 09 коп. шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним.
Відповідно до рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 вересня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов.
На обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що з 05 січня 1993 року по 30 січня 2009 року працював суддею Хмельницького міського (міськрайонного) суду, а з 02 лютого 2009 року по 03 жовтня 2016 року - суддею Апеляційного суду Хмельницької області. З 04 жовтня 2016 року, як суддя у відставці, отримує у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, довічне грошове утримання судді. Згідно із ч.3 ст.129 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року №2453-VІ (у його первинній редакції) посадовий оклад судді місцевого суду встановлювався у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджувався поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат. Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року №76-VIII з ч.3 ст.129 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" було виключено положення, яке з 01 січня 2015 року встановлювало посадовий оклад судді місцевого суду в розмірі 15 мінімальних заробітних плат. Тобто оклад судді місцевого суду було зменшено з 15 до 10 мінімальних заробітних плат. Посадовий оклад судді місцевого суду в розмірі 10 мінімальних заробітних плат було закріплено в ч.3 ст.133 Закону №2453 після викладення його у новій редакції Законом №192. Враховуючи наведене, позивач вважає, що у 2014 році був позбавлений можливості отримувати суддівську винагороду, обчислену із 12 мінімальних розмірів заробітної палати з коефіцієнтом 1,1, а в 2015-2016 роках був позбавлений можливості отримувати суддівську винагороду, обчислену із 15 мінімальних заробітних плат з коефіцієнтом 1,1, та у ці роки отримував суддівську винагороду, обчислену у розмірі 10 мінімальних заробітних плат з коефіцієнтом 1,1. Однак Рішенням Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ч. ч. 3, 10 ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд", ці зміни, внесені у первинну редакцію ч.3 ст.133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року, визнані неконституційними. А тому, позивач вважає, що внаслідок прийняття Верховною Радою України неконституційних Законів щодо зменшення посадових окладів суддів, йому було заподіяної матеріальної шкоди у виді недоотриманої заробітної плати судді апеляційного суду та недоотриманого щомісячного довічного грошового утримання.
Розглянувши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що позивач з 05 січня 1993 року по 30 січня 2009 року працював суддею Хмельницького міськрайонного суду, та з 02 лютого 2009 року по 03 жовтня 2016 року - суддею Апеляційного суду Хмельницької області. Крім того з 04 жовтня 2016 року позивач, як суддя у відставці, отримає у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Хмельницькій області довічне грошове утримання судді.
Внаслідок прийняття Верховною Радою України неконституційних Законів щодо зменшення посадових окладів суддів, позивач вважає, що йому було заподіяної матеріальної шкоди у виді недоотриманої заробітної плати судді апеляційного суду за період з 01 січня 2014 року по 03 жовтня 2016 року у розмірі 275 192 грн 45 коп. та недоотриманого щомісячного довічного грошового утримання за період з 04 жовтня 2016 року по 28 лютого 2019 року у розмірі 776 655 грн 77 коп., з врахуванням уточнень позивач зазначив, що всього 813752 грн 09 коп. по листопад 2018 року.
Позивач вважає, що у даній справі останній зазнав матеріальної шкоди, внаслідок того, що відбувалися зміни у законодавстві (які приймалися Верховною Радою України), яке регулювало розмір посадових окладів суддів.
Зокрема, Рішенням Конституційного Суду України від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018 визнано неконституційними положення ч.ч. 3, 10 стаття 133 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 07.07.2010 року №2453-VІ.
Враховуючи наведене, позивач вважаючи, що його права порушені, звернувся до суду з позовною заявою в якій просить відшкодувати йому збитки, завдані прийняттям неконституційного акта, у вигляді недоплаченої суддівської винагороди у 2014 році обчисленої із 12 розмірів мінімальної заробітної плати з коефіцієнтом 1,1 та у 2015 - 2016 рр. - обчисленої із 15 розмірів мінімальної заробітної плати з коефіцієнтом 1,1, а у зв'язку із цим недоотримання щомісячного довічного грошового утримання судді, яке обраховувалося із меншого доходу.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв на підставі, в межах та у спосіб, що передбаченні Конституцією та законами України.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Так, згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 129 України "Про судоустрій та статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI (у редакції, яка діяла з 01.01.2014 року) суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці.
Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; абзац п'ятий частини третьої статті 129 виключено; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат.
Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року N 76-VIII в абзаці першому частини третьої статті 129 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" цифри "15" замінено цифрами "10" та виключено абзац шостий (пп.1 п. 36).
Пунктом 10 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року N 76-VIII встановлено, що у 2015 році максимальний місячний розмір заробітної плати (грошового забезпечення) працівників державних органів та інших бюджетних установ, суддівської винагороди обмежується 7 розмірами мінімальної заробітної плати, а при скороченні чисельності працівників - 10 розмірами мінімальної заробітної плати (виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата часу щорічної відпустки не враховується у зазначеному максимальному розмірі).
Тобто, у випадку затвердження штатного розпису суду, кількість працівників в якому відповідає граничній штатній чисельності, визначеній наказом ДСА України від 24.12.2014 р. № 170 "Про затвердження штатної чисельності працівників апаратів місцевих та апеляційних судів", максимальний розмір заробітної плати працівників суду та суддівської винагороди обмежується 7 розмірами мінімальної заробітної плати. А у разі скорочення чисельності працівників суду в межах, необхідних для належного організаційного забезпечення суду, суддів та судового процесу з урахуванням бюджетних асигнувань на оплату праці, розмір заробітної плати працівників суду та суддівської винагороди після проведення такого скорочення обмежується 10 розмірами мінімальної заробітної плати.
Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" було установлено у 2014 році мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі - 1218 гривень.
Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" було установлено у 2015 році мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 1 січня - 1218 гривень, з 1 вересня - 1378 гривень.
Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" було установлено у 2016 році мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 1 січня - 1378 гривень, з 1 травня - 1450 гривень, з 1 грудня - 1600 гривень.
При цьому, відповідачем у період 2014-2016 року нараховувалася та виплачувалася заробітна плата позивачу у відповідності до норм чинного на той час законодавства України.
Що стосується посилання позивача на Рішенням Конституційного суду України від 04.12.2018 р. № 11-р/2018, слід зазначити.
В силу п. 9 Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 № 192-VIII, Закон України від 7 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" було викладено у новій редакції.
За змістом ч. 3 ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України від 12 лютого 2015 № 192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд", посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018 (4062/15) за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, десятої статті 133 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України від 12 лютого 2015 № 192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд" визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення частини третьої та десятої статті 133 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд" (далі - Закон № 2453-VI).
Пунктом 1 вказаного Рішення Конституційного Суду України визначено, що положення ч. 3 ст. 133 Закону № 2453 підлягає застосуванню в його первинній редакції, а саме: "Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат."
У відповідності до ст. 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 13 липня 2017 року № 2136-VIII, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
За правилами ст. 152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
З резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018 (4062/15) встановлено, що положення ч. ч. 3, 10 ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року N 2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, які визнані неконституційними пунктами 1, 2 резолютивної частини цього Рішення, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Тобто положення ч. ч. 3, 10 ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року N 2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року N 192-VIII, втратили чинність саме 4 грудня 2018 року, а отже нарахування суддівської винагороди відповідно до вказаного Рішення повинно здійснюватись з 4 грудня 2018 року.
Дана позиція суду узгоджується з постановою Верховного Суду від 16 квітня 2019 року по справі № 318/2132/14-а (2а/318/97/2014) (адміністративне провадження № К/9901/53017/18).
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Також, слід зазначити, що згідно ч. 3 ст. 152 Конституції України передбачено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
Згідно ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які б особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
Отже, поняття "збитки" передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.
Разом з тим, позивач просить відшкодувати завдану йому шкоду у вигляді недоплаченої суми заробітної плати та недоотриманого щомісячного довічного грошового утримання.
Беручи до уваги викладене, недоотриманий позивачем розмір заробітної плати та недоотримане щомісячне довічне грошове утримання, не може вважатися збитками у розумінні ст. 22 ЦК України.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 вересня 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Сушко О.О.
Судді Залімський І. Г. Мацький Є.М.