проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"18" лютого 2020 р. Справа № 917/743/18
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Барбашова С.В., суддя Істоміна О.А., суддя Сіверін В.І.
за участю секретаря судового засідання Полупан Ю.В.
за участю представників:
позивача - Бурзаковської Т.В. (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серія ПТ №2179 від 19.06.2018, довіреність № 05-656 від 23.03.2018), Лукачиної А.В. (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серія ПТ №2236 від 03.07.2018, довіреність № 12/1258 від 26.07.2019)
відповідача - Бакланова Д.В. (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серія ПТ №1576 від 04.01.2017, довіреність № 10-74/6415 від 22.04.2019)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Полтаваобленерго», м. Полтава (вх. № 49 П/3) на рішення Господарського суду Полтавської області від 12.11.2019 по справі № 917/743/18 (суддя Киричук О.А.; повне рішення складено 21.11.2019)
за позовом Комунального підприємства «Теплоенерго», вул. Софіївська, 68,м. Кременчук, Полтавська область, 39600
до Акціонерного товариства «Полтаваобленерго», вул. Старий Поділ, буд.5, м. Полтава, 36022
про стягнення 4712292,36 грн., -
У червні 2018 року Комунальне підприємство «Теплоенерго», м. Кременчук, Полтавська область (далі - КП «Теплоенерго») звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Полтаваобленерго», м. Полтава (далі - АТ «Полтаваобленерго») 4712292,36 грн. заборгованості, з яких: 4408097,07 грн. основний борг, 63658,00 грн. - 3% річних від простроченої суми та 240537,29 грн. збитків від інфляції. Крім того, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь сплачену суму судового збору за подачу позовної заяви у розмірі 70684,39 грн.
Обґрунтовуючи позовну заяву позивач послався на Договір транспортування теплової енергії від 18.08.2016 №1738, укладений між позивачем та відповідачем, з протоколом розбіжностей від 18.08.2016, та зазначив, що заборгованість по укладеному договору виникла саме у зв'язку із прийняттям нових тарифів для КП «Теплоенерго» на підставі рішення Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 10.10.2017 №1093 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення та з централізованого постачання гарячої води, що надаються комунальним підприємством «Теплоенерго» м. Кременчука».
Нормативно позовні вимоги із посиланням на приписи статті 632 Цивільного кодексу України, статей 189, 191 Господарського кодексу України, статей 10, 11 Закону України «Про ціни та ціноутворення» та статті 13 Закону України «Про теплопостачання» мотивовані тим, що тариф в розмірі 99,23 грн. (з ПДВ) за транспортування 1 Гкал теплової енергії, який введений в дію з 01.11.2017 згідно із зазначеним рішенням органу місцевого самоврядування, є обов'язковим як для позивача, так і для відповідача, а тому має бути застосований сторонами до правовідносин, що виникли з Договору від 18.08.2016 № 1738 у період листопад 2017 року, незалежно від підписання додаткової угоди.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 08.01.2019, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 25.03.2019, у задоволенні позову відмовлено. Прийняті у справі рішення мотивовані необґрунтованістю позовних вимог. Суди дійшли висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що на виконання вимог договору на транспортування теплової енергії № 1738 між сторонами є домовленість про застосування тарифу в розмірі 99,23 грн. (з ПДВ).
Посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, КП «Теплоенерго» звернулось до суду касаційної інстанції, в якій просило оскаржувані судові акти зі справи скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач повідомив, що рішенням загальних зборів від 17.04.2019 змінено найменування ПАТ «Полтаваобленерго» на АТ «Полтаваобленерго», а також змінено тип акціонерного товариства з публічного на приватне.
Постановою Верховного Суду від 15.07.2019 рішення Господарського суду Полтавської області від 08.01.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.03.2019 у справі № 917/743/18 скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Полтавської області.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 12.11.2019 по справі № 917/743/18 позов задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства «Полтаваобленерго» на користь Комунального підприємства «Теплоенерго» 4408097,07 грн. основного боргу, 63658,00 грн. 3% річних, 193736,50 грн. інфляційних, витрати по сплаті судового збору в сумі 69982,38 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Дане судове рішення мотивоване зокрема тим, що: спір між сторонами виник стосовно тарифу на транспортування теплової енергії, а не об'ємів наданих послуг транспортування теплової енергії; застосування позивачем тарифу в розмірі 99,23 грн. (з ПДВ) за 1 Гкал за заявлений ним період до стягнення (листопад 2017 року), а саме з 01.11.2017 є правомірним; визначена до стягнення сума боргу в розмірі 4408097,07 грн. є різницею між вартістю за транспортування (1 Гкал) за ціною по Договору на транспортування теплової енергії від 18.08.2016 №1738 з протоколом розбіжностей та Додатковою угодою №1 від 25.01.2017 до нього, а саме 29,28 грн. без ПДВ, та ціною транспортування (1 Гкал), визначеною відповідно до тарифу, встановленого Рішенням виконавчого комітету, Кременчуцької міської ради Полтавської області №1093 від 10.10.2017 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення та з централізованого постачання гарячої води, що надаються комунальним підприємством «Теплоенерго» м. Кременчука», яким затверджено тариф на транспортування теплової енергії у розмірі 99,23 грн. (з ПДВ) та здійсненими відповідачем оплатами (банківські виписки від 20 грудня 2017 року на суму 2239347,05 грн. та 02 лютого 2018 року на суму 202876,26 грн.) по тарифу 29,48 без ПДВ за 1 Гкал; здійснені позивачем розрахунки основного боргу в сумі 4408097,07 грн. та 63658,00 грн. 3% річних є правильними; арифметично та методологічно правильним є розрахунок інфляційних втрат в сумі 193736,50 грн., замість заявлених позивачем до стягнення 240537,29 грн.
Відповідач із даним рішенням суду першої інстанції не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Витрати зі сплати судового збору за подання цієї апеляційної скарги відповідач просить покласти на позивача.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що рішення суду першої інстанції є помилковим, ухваленим без встановлення судом обставин, що мають суттєве значення для справи, з висновками, які не відповідають обставинам справи, чим порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права.
Відповідач звертає увагу суду апеляційної інстанції зокрема на те, що:
-позивачем не надано жодного первісного документу та підписаних двосторонніх актів щодо об'ємів наданих послуг транспортування теплової енергії та ціни, за якою обчислюється борг;
-заборгованість за договором транспортування теплової енергії №1738 від 18.08.2016, з протоколом розбіжностей від 18.08.2016, станом на момент подання позову була відсутня, що підтверджено самим позивачем та постановою Верховного Суду у даній справі від 15.07.2019;
-на момент подання позову, зміни до договору № 1738 не вносились, а ціна за якою відповідач проводив розрахунки за транспортування теплової енергії, тобто 29,28 грн. без ПДВ, визначена саме діючим договором № 1738 від 18.08.2016 з протоколом розбіжностей від 18.08.2016;
-ціна за договором на транспортування теплової енергії № 1738 від 18.08.2016, укладеного між ПАТ «Полтаваобленерго» та КП «Теплоенерго», а саме 99,23 грн. за 1 Гкал з ПДВ виникає лише 03.07.2019, тобто через 1 рік після направлення позовної заяви;
-рішення Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення та з централізованого постачання гарячої води, що надаються комунальним підприємством «Теплоенерго» м. Кременчука» від 10.10.2017 № 1093 є скасованим на підставі відповідного рішення цього органу від 13.02.2018 № 153, а тому застосування позивачем тарифу 99,23 грн. за 1 Гкал з ПДВ до визначення вартості наданих послуг з транспортування теплової енергії за листопад 2017 року є неправомірним.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 08.01.2020 апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Полтаваобленерго», м. Полтава на рішення Господарського суду Полтавської області від 12.11.2019 по справі № 917/743/18 залишено без руху на підставі частини другої статті 260 Господарського процесуального кодексу України, оскільки апеляційна скарга оформлена скаржником з порушенням пункту 2 частини третьої статті 258 цього Кодексу (не надано доказів сплати судового збору в сумі 104973,57 грн.).
23.01.2020, тобто у встановлений ухвалою строк, до суду від АТ «Полтаваобленерго» надійшла заява про виправлення недоліків апеляційної скарги (вх. № 635), до якої додано платіжне доручення від 27.12.2019 № 756930, яке свідчить про сплату відповідачем судового збору в сумі 104973,57 грн. за подачу апеляційної скарги на рішення Господарського суду Полтавської області від 12.11.2019 по справі № 917/743/18.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.01.2020 для розгляду справи № 917/743/18 сформовано судову колегію у складі: головуючий суддя Барбашова С.В., суддя Істоміна О.А., суддя Сіверін В.І.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 24.01.2020 відкрито апеляційне провадження у справі № 917/743/18. КП «Теплоенерго» надано строк до 10.02.2020 для подачі відзиву на апеляційну скаргу. Справу № 917/743/18 призначено до апеляційного розгляду на 18.02.2020 о 12:30 год.
10.02.2020, тобто з дотриманням визначених судом строків, позивач засобами поштового зв'язку направив суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, який надійшов до суду 14.02.2020 за вх. № 1469. Позивач вважає доводи скаржника повністю необґрунтованими, безпідставними, оскільки вважає, що:
-рішення Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 13.02.2018 № 153 не є скасованим, як вважає відповідач, а припинило свою чинність на підставі нового рішення міської ради;
-на момент виникнення спору та станом на час звернення позивача із даним позовом до суду дане рішення органу місцевого самоврядування було чинним;
-отримані відповідачем об'єми послуг з транспортування теплової енергії підтверджуються наявним у справі актом виконаних робіт, підписаним з боку відповідача;
-твердження відповідача про відсутність існування боргу станом на момент звернення позивач із даним позовом до суду є нелогічними, оскільки позов заявлено саме у зв'язку з існуванням боргу;
-введені в дію тарифи з 01.11.2017 щодо вартості послуг позивача з транспортування теплової енергії за ціною 99,23 грн. за Гкал з ПДВ є обов'язковими та мають застосовуватися до спірних правовідносин.
В судовому засіданні 18.02.2020 представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та просив рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Представники позивача в судовому засіданні 18.02.2020 з правовою позицією відповідача не згодні, зважаючи на безпідставність доводів скаржника, а вимоги скарги вважають необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Згідно з частиною першою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.
Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального права при винесенні оскаржуваного рішення, а також проаналізувавши докази, котрі стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, колегія суддів апеляційної інстанції з'ясувала наступне.
Як свідчать матеріали справи, встановлено судом першої інстанції та підтверджується в ході її апеляційного розгляду, 18.08.2016 між позивачем, як Постачальником, та відповідачем (Компанією) укладено Договір на транспортування теплової енергії №1738 з протоколом розбіжностей (далі - Договір), згідно з яким Компанія зобов'язується транспортувати теплову енергію (в тому числі для надання послуг з централізованого опалення та централізованого гарячого водопостачання) власного виробітку Постачальника місцевими (розподільчими) тепловими мережами (в т.ч. мережами гарячого водопостачання), що знаходяться у власності чи користуванні Компанії, до споживачів Постачальника, а Постачальник в свою чергу зобов'язується здійснювати оплату отриманих послуг відповідно до умов цього договору. Сторони за цим Договором здійснюють свою діяльність відповідно до чинного законодавства України (том 1 аркуші справи 8-12).
Відповідно до пункту 2.2. Договору вартість послуг Компанії з транспортування теплової енергії Постачальника визначається на основі визначених в Акті виконаних робіт з транспортування теплової енергії (додаток №1 до цього договору) обсягів транспортування теплової енергії та ціни, погодженої сторонами.
Вартість послуг компанії з транспортування теплової енергії постачальника за період з 01.06.2016 по 30.06.2016 визначається за ціною 26,54 грн. за 1 Гкал (без ПДВ).
З 01.07.2016 вартість послуг компанії з транспортування теплової енергії постачальника визначається за ціною 28,71 грн. за 1 Гкал (без ПДВ).
У разі затвердження Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) нових тарифів на транспортування теплової енергії до договору вносяться зміни щодо ціни на транспортування теплової енергії шляхом укладення додаткової угоди.
Відповідно до пункту 2.4. Договору фактичні обсяги наданих послуг підтверджуються двостороннім актом.
Згідно пункту 2.5. Договору Постачальник до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, надає Компанії два примірники належним чином оформленого зі свого боку акта.
На підставі належним чином оформленого сторонами акта, Компанія виставляє рахунок Постачальнику (пункт 2.6. Договору).
Розрахунок за надані послуги постачальник здійснює не пізніше 10 робочих днів з дати отримання рахунку та одного примірника належним чином оформленого сторонами акта (пункт 2.7. Договору).
25.01.2017 між сторонами укладена додаткова угода №1 про внесення змін (доповнень) до Договору на транспортування теплової енергії від 18.08.2016 № 1738, відповідно до якої сторони доповнили пункт 2.2. Договору абзацом четвертим, за змістом якого з 01.01.2017 вартість послуг компанії з транспортування теплової енергії постачальника визначається за ціною 29,48 грн. за 1 Гкал (без ПДВ) (том 1 аркуш справи 13).
Водночас, рішенням Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення та з централізованого постачання гарячої води, що надаються Комунальним підприємством «Теплоенерго» м. Кременчука» від 10.10.2017 №1093 затверджено новий тариф на транспортування теплової енергії у розмірі 99,23 грн. (з ПДВ) за 1 Гкал, що вводиться в дію з 01.11.2017 (том 1 аркуші справи 14-15).
У зв'язку із введенням в дію зазначеного рішення органу місцевого самоврядування позивач 18.10.2017 направив на адресу відповідача для погодження додаткову угоду № 2 про внесення змін до Договору, якою було запропоновано внести зміни до Договору на транспортування теплової енергії від 18.08.2016 № 1738, а саме, абзац четвертий пункту 2.2. викласти в редакції, відповідно до якої з 01.11.2017 вартість послуг Компанії з транспортування теплової енергії Постачальника визначається за ціною 99,23 грн. за 1 Гкал з ПДВ. Вказана додаткова угода була підписана відповідачем з протоколом розбіжностей. Позивач підтвердив досягнення згоди щодо окремих його умов у редакції відповідача, однак не погодився з протоколом розбіжностей відповідача у частині внесення змін до абзацу четвертого та абзацу п'ятого пункту 2.2. Договору.
Відповідач запропонував викласти абзац четвертий пункту 2.2. Договору в іншій редакції, відповідно до якої до затвердження Постачальником нових тарифів на транспортування теплової енергії вартість послуг компанії з транспортування теплової енергії постачальника визначається за ціною 29,48 грн. за 1 Гкал без ПДВ.
Абзац п'ятий пункту 2.2. Договору відповідач запропонував викласти у редакції, згідно з якою новий тариф буде застосовуватись до договірних відносин сторін не з моменту його затвердження регулятором, а з моменту внесення відповідних змін про це до договору.
05.12.2017 АТ «Полтаваобленерго» листом № 04-35/15888 направило на адресу КП «Теплоенерго» акт виконаних робіт з транспортування теплової енергії за листопад 2017 року на суму 2442223,31 грн. Підписанням цього акту відповідач засвідчив отримані ним обсяги з транспортування теплової енергії 69036,163 Гкал у листопаді 2017 року та тариф, який діяв до 01.11.2017, а саме: 29,48 грн без ПДВ за 1 Гкал (том 1 аркуші справи 20-21).
07.12.2017 позивач супровідним листом № 03-2257 направив на адресу відповідача рахунок СФ-0000423 від 30.11.2017 (том 1 аркуш справи 16) на суму 6850320,38 грн. та оформлені зі своєї сторони два примірники акта виконаних робіт з транспортування теплової енергії за листопад 2017 року, в яких вказав новий тариф, введений в дію з 01.11.2017, згідно з вищевказаним рішенням виконавчого комітету. Цей лист відповідач отримав 12.12.2017 (том 1 аркуші справи 17-19).
Станом на день подачі позову відповідач сплатив згідно з виставленим рахунком СФ-0000423 від 30.11.2017 суму у розмірі 2442223,31 грн., про що свідчать банківські виписки від 20.12.2017 на суму 2239347,05 грн. та від 02.02.2018 на суму 202876,26 грн. (том 1 аркуші справи 22-23).
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.
Спір у даній справі стосується питання наявності правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості за Договором на транспортування теплової енергії, а причиною виникнення даного спору стало те, що згідно виставленого рахунку СФ-0000423 від 30.11.2017 на суму 6850320,38 грн., відповідач розрахувався з позивачем лише частково, не сплативши заборгованість у розмірі 4408097,07 грн., тому позивач і був змушений звернутися із даним позовом до суду за захистом свої прав та інтересів.
Крім того, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача на підставі вимог статті 625 Цивільного кодексу України 63658,00 грн. 3% річних за період прострочення з 26.12.2017 по 19.06.2018 та 240537,29 грн. інфляційних збитків за період грудень 2017 року - травень 2018 року.
Задовольняючи позов в частині вимог щодо стягнення основної заборгованості, суд першої інстанції виходив з того, що зобов'язання за листопад 2017 року з надання послуг на транспортування теплової енергії в обсязі 69036,163 Гкал позивачем виконано у повному обсязі, про що свідчить акт виконаних робіт з транспортування теплової енергії за листопад 2017 року, в якому АТ «Полтаваобленерго» підтвердило обсяги з транспортування теплової енергії, а позивач зі свого боку підтвердив правомірність застосування ним до зазначеного обсягу тарифу в розмірі 99,23 грн. за 1 Гкал (з ПДВ), який є обов'язковим для сторін спору з 01.11.2017 згідно з рішенням Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 10.10.2017 за №1093.
Перевіривши правильність наданих КП «Теплоенерго» розрахунків за надані послуги з транспортування теплової енергії за листопад 2017 року, суд першої інстанції визначився, що сума наявної заборгованості в розмірі 4408097,07 грн. обчислена позивачем правильно, тому підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
З даними висновками місцевого господарського суду у повному обсязі погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, враховуючи наступне.
Згідно з приписами статей 11, 525, 526, 629 Цивільного кодексу України договір як підстава для виникнення цивільних прав та обов'язків є обов'язковим для виконання сторонами і за загальним правилом сторони не мають права змінити умови зобов'язання в односторонньому порядку, а повинні виконувати його належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).
Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно частини першої статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно частини першої статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (частина перша та друга статті 193 Господарського кодексу України).
Матеріалами справи підтверджено, що на виконання договірних зобов'язань у період листопад 2017 року позивач надав відповідачу послуги з транспортування теплової енергії в обсязі 69036,163 Гкал. Вказаний обсяг послуг зафіксовано в Акті виконаних робіт з транспортування теплової енергії від 30.11.2017, який підписаний з боку відповідача заступником Голови Правління АТ «Полтаваобленерго» - О.А. Ангеловою та фінансовим директором підприємства - Р.В. Стройним (том 1 аркуш справи 21).
Також в матеріалах справи міститься двосторонній Акт виконаних робіт з транспортування теплової енергії від 30.11.2017 за № 30-11 із зафіксованим обсягом наданих позивачем послуг за Договором за листопад 2017 року - 69036,163 Гкал, який підписано з боку АТ «Полтаваобленерго» Головою правління - Є.Ю. Засіменко та фінансовим директором Р.В. Стройним (том 2 аркуш справи 148).
Враховуючи отримання відповідачем вказаних обсягів послуг з транспортування теплової енергії згідно умов Договору за період листопад 2017 року та підтвердження їх відповідним актом, колегія суддів вважає безпідставними доводи скаржника про недоведеність цієї обставини первинними документами.
Водночас, як обґрунтовано встановлено судом першої інстанції під час вирішення спору і не спростовано відповідачем у справі, рішенням Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області №1093 від 10.10.2017 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення та з централізованого постачання гарячої води, що надаються комунальним підприємством «Теплоенерго» м. Кременчука», яким позивач обґрунтовує свої вимоги, затверджено новий тариф на транспортування теплової енергії у розмірі 99,23 грн. (з ПДВ) за 1 Гкал, що вводиться в дію з 01.11.2017.
Саме вказаний у вищезазначеному рішенні органу місцевого самоврядування тариф і було використано позивачем при обчисленні вартості наданих відповідачу послуг на транспортування теплової енергії у листопаді 2017 року згідно Договору, обсяг яких відображено в Акті виконаних робіт з транспортування теплової енергії від 30.11.2017, а вартість - у рахунку-фактурі №СФ-0000423 від 30.11.2017 на суму 6850320,38 грн.
Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що при подачі позову у даній справі, КП «Теплоенерго» обґрунтовано здійснило розрахунок вартості наданих ним послуг з урахуванням тарифів, встановлених рішенням Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради від 10.10.2017 №1093, який (розрахунок) з урахуванням вартості 1 Гкал (99,23 грн. з ПДВ) та погодженого сторонами обсягу виконаних робіт з транспортування теплової енергії (69036,163 Гкал) становить 6850320,38 грн.
В свою чергу відповідачем здійснено оплату наданих позивачем послуг в обсязі 69036,163 Гкал, але за тарифом 29,48 грн. без ПДВ за 1 Гкал згідно з умовами Договору на суму 2442223,31 грн., що підтверджується відповідними банківськими виписками.
Колегія суддів апеляційної інстанції визнає помилковими посилання відповідача на те, що оскільки в межах договору № 1738 між сторонами у справі відсутні домовленості на транспортування теплової енергії із застосуванням тарифу у розмірі 99,23 грн. (з ПДВ) шляхом укладення додаткової угоди до цього договору, тому він не повинен сплачувати вартість наданих позивачем у листопаді 2017 року послуг з транспортування теплової енергії саме в такому розмірі і виходячи із розрахунку послуг саме за цим тарифом, адже ці доводи відповідача жодним чином не спростовують встановленого законом порядку державного регулювання ціноутворення у сфері теплопостачання.
Так, відносини у сфері транспортування теплової енергії регулюються Законом України «Про теплопостачання».
У преамбулі цього закону зазначено, що ним визначено основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання та врегульовано відносини, пов'язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії.
Статтею 1 Закону України «Про теплопостачання» визначено, що тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.
За змістом статті 15 Закону України «Про теплопостачання» основними завданнями державного регулювання діяльності у сфері теплопостачання є, зокрема, реалізація державної політики щодо функціонування ринку теплової енергії. Державне регулювання діяльності у сфері теплопостачання провадиться у формі: ліцензування певних видів господарської діяльності в цій сфері; регулювання тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії з урахуванням змін цін на енергоносії та інших витрат; здійснення контролю за діяльністю суб'єктів відносин у сфері теплопостачання та застосування відповідних санкцій за порушення ними умов і правил здійснення господарської діяльності у сфері теплопостачання. Державне регулювання у сфері теплопостачання здійснюється Кабінетом Міністрів України; Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг; Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями відповідно до закону.
Загальні засади формування тарифів на теплову енергію встановлені статтею 20 Закону України «Про теплопостачання», якою передбачено, що тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, крім тарифів на виробництво теплової енергії для суб'єктів господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, затверджуються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством.
Відповідно до частини першої статті 632 Цивільного кодексу України ціна у договорі встановлюється за домовленістю сторін, а у випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Згідно положень частин першої та другої статті 189 Господарського кодексу України визначено, що ціна в цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування.
Згідно частин першої та другої статті 191 Господарського кодексу України державні регульовані ціни запроваджуються Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень у встановленому законодавством порядку; державне регулювання цін здійснюється згідно із Законом України «Про ціни і ціноутворення».
За змістом статей 189, 191 Господарського кодексу України та статей 10 і 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення» суб'єкти господарювання використовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни. Державні регульовані ціни запроваджуються Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень у встановленому законодавством порядку.
Отже, згідно приписів зазначених норм права тарифи на послуги із транспортування теплової енергії не можуть встановлюватись на розсуд сторін.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 917/1324/18.
Згідно частини першої статті 12 Закону України «Про ціни і ціноутворення» державні регульовані ціни запроваджуються на товари, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, мають істотну соціальну значущість, а також на товари, що виробляються суб'єктами, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку.
Стаття 13 Закону України «Про ціни і ціноутворення» передбачає, що державне регулювання цін здійснюється Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень шляхом:
1) установлення обов'язкових для застосування суб'єктами господарювання: фіксованих цін; граничних цін; граничних рівнів торговельної надбавки (націнки) та постачальницько-збутової надбавки (постачальницької винагороди); граничних нормативів рентабельності; розміру постачальницької винагороди; розміру доплат, знижок (знижувальних коефіцієнтів);
2) запровадження процедури декларування зміни ціни та/або реєстрації ціни.
Наведеними законодавчими приписами унормовано, що тарифи на послуги із транспортування теплової енергії не можуть встановлюватись на власний розсуд сторін, оскільки вартість транспортування теплової енергії не є договірною величиною, а тариф на транспортування теплової енергії відповідно до статті 12 Закону України «Про ціни і ціноутворення» є державною регульованою ціною.
Матеріали справи свідчать про те, що сторони у даній справі намагалися врегулювати спір щодо тарифу на транспортування теплової енергії як у досудовому порядку, так і шляхом звернення до суду, зокрема у грудні 2017 року КП «Теплоенерго» звернулося до суду із позовом до АТ «Полтаваобленерго» про врегулювання розбіжностей за додатковою угодою №2 від 10.11.2017 про внесення змін до укладеного між сторонами договору на транспортування теплової енергії №1738 від 18.08.2016, а саме викласти абзац 4 пункту 2.2 договору у редакції, запропонованій позивачем; абзац 5 пункту 2.2 договору залишити без змін (справа № 917/2094/17).
Позовні вимоги у цій справі КП «Теплоенерго» обґрунтовувало тим, що зміна тарифу на транспортування теплової енергії розподільчими мережами КП «Теплоенерго» на підставі рішення Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області № 1093 від 10.10.2017 є підставою для внесення змін до укладеного між сторонами договору на транспортування теплової енергії №1738 від 18.08.2016 в частині встановлення вартості послуг КП «Теплоенерго» з транспортування теплової енергії відповідача за новим тарифом. Також КП «Теплоенерго» не погодилось із запропонованою відповідачем у протоколі розбіжностей редакцією абзацу 5 пункту 2.2 договору, відповідно до якої новий тариф буде застосовуватись до договірних відносин не з моменту його затвердження регулятором, а з моменту внесення відповідних змін про це до договору.
За результатами розгляду позовних вимог КП «Теплоенерго» постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.07.2019 залишено в силі рішення Господарського суду Полтавської області від 10.05.2018 у справі № 917/2094/17, яким врегульовано розбіжності за додатковою угодою № 2 від 10.11.2017 про внесення змін до договору на транспортування теплової енергії № 1738 від 18.08.2016, укладеного між ПАТ «Полтаваобленерго» та КП «Теплоенерго», та викладено: абзац четвертий пункту 2.2 договору у такій редакції: «З 01.11.2017 вартість послуг Компанії з транспортування теплової енергії Постачальника визначається за ціною 99,23 грн. за 1 Гкал з ПДВ»; абзац п'ятий пункту 2.2 договору залишено без змін.
Суд касаційної інстанції акцентував увагу на тому, що ціноутворення на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії не є вільним і підлягає державному регулюванню, а КП «Теплоенерго» здійснює транспортування теплової енергії місцевими (розподільчими) тепловими мережами, якому виконавчий комітет Кременчуцької міської ради згідно з рішенням №1093 від 10.10.2017 затвердив тариф на теплову енергію, у тому числі її транспортування, тому ініційоване КП «Теплоенерго» внесення змін до договору на транспортування теплової енергії №1738 від 18.08.2016 в частині встановлення вартості послуг КП «Теплоенерго» з транспортування теплової енергії відповідача за новим тарифом ґрунтується на нормах чинного законодавства. При цьому, оскільки рішенням виконавчого комітету Кременчуцької міської ради затверджено відповідний тариф на транспортування теплової енергії розподільчими мережами КП «Теплоенерго», при використанні яких здійснює транспортування виробленої ним теплової енергії для постачання своїм споживачам, тому у цій ситуації тарифи, які введені в дію з 01 листопада 2017 року, є обов'язковими та мають застосовуватись.
Рішення суду у справі № 917/2094/17 набрало законної сили.
Відповідно до преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою №48553/99 «Совтрансавто - Холдінг» проти України», а також відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Таким чином, оскільки обов'язковий для позивача та відповідача тариф на транспортування теплової енергії був встановлений з 01.11.2017, тому з урахуванням унормованого чинним законодавством принципу державного регулювання тарифів на транспортування теплової енергії, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про доведеність позивачем вартості послуг з транспортування теплової енергії (період листопад 2017 року) у заявленій до стягнення сумі заборгованості з використанням тарифу в розмірі 99,23 грн. (з ПДВ) за 1 Гкал, що введений в дію з 01.11.2017 Виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради згідно рішення від 10.10.2017 №1093.
Враховуючи вищезазначене, є вірними висновки суду першої інстанції про те, що визначена позивачем до стягнення сума боргу в розмірі 4408097,07 грн. є правильною та становить різницю між вартістю за транспортування теплової енергії (1 Гкал) за ціною по спірному Договору з протоколом розбіжностей та Додатковою угодою №1 від 25.01.2017 до нього, а саме 29,28 грн. без ПДВ, та ціною транспортування (1 Гкал), визначеною відповідно до тарифу, встановленого рішенням органу місцевого самоврядування від 10.10.2017 за № 1093 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення та з централізованого постачання гарячої води, що надаються комунальним підприємством «Теплоенерго» м. Кременчука».
Поряд із цим колегія суддів апеляційної інстанції визнає необґрунтованими доводи відповідача про неможливість застосування до спірних правовідносин зазначеного рішення Виконавчого комітету через його скасування, оскільки дане рішення не було визнано незаконним або скасовано у встановленому порядку, позаяк воно втратило чинність (припинило свою дію) на підставі прийняття Виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради Полтавської області нового рішення від 13.02.2018 № 153 щодо затвердження тарифів на новий період, про що обґрунтовано вказує позивач у відзиві на апеляційну скаргу.
Станом на момент виникнення спору між сторонами та звернення позивача із даним позовом до суду, рішення Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 10.10.2017 №1093 було чинним.
Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов вмотивованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 4408097,07 грн., оскільки відповідачем не доведено належними та допустимими доказами відсутність боргу та не надано доказів сплати заборгованості у заявленому до стягнення розмірі.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України невиконання зобов'язання або його виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, є порушенням зобов'язання.
Частиною першою статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до пунктів 2.1., 2.7 Договору встановлено, що розрахунковим періодом є календарний місяць. Розрахунок за надані послуги Постачальник здійснює не пізніше 10 робочих днів з дати отримання рахунку та одного примірника належним чином оформленого Сторонами акта.
Як вбачається з матеріалів справи рахунок № СФ-0000423 від 30.11.2017 на суму 6850320,38 грн. було отримано відповідачем 12.12.2017.
Враховуючи прострочення оплати відповідачем вартості наданих послуг з транспортування теплової енергії за спірний період (листопад 2017 року) позивач, користуючись наданим йому законом правом, нарахував та заявив до стягнення з відповідача 63658,00 грн. 3% річних за період розрахунку з 26.12.2017 по 19.06.2018 та 240537,29 грн. інфляційних втрат за період з грудня 2017 по травень 2018 року.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про задоволення вимог позивача в частині вимог про стягнення 3% річних в сумі 63658,00 грн., оскільки розрахунок позову в цій частині є арифметично та методологічно правильним.
Поряд із цим є вірними висновки суду першої інстанції про те, що вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 240537,29 грн., які нараховано за період прострочення, починаючи з грудня 2017 року, задоволенню не підлягають, оскільки інфляційні нарахування за зобов'язаннями по оплаті за надані послуги по рахунку № СФ-0000423 від 30.11.2017 із терміном сплати до 22.12.2017 можуть нараховуватися лише починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, тобто з січня 2018 року, що позивачем не враховано під час здійснення розрахунку позову в означеній частині вимог.
За таких обставин висновок суду першої інстанції про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат в сумі 193736,50 грн. визнається судом апеляційної інстанції законним та обґрунтованим.
Згідно статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Статтею 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підстави для скасування оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції у даній справі, яке ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, у суду апеляційної інстанції відсутні.
Враховуючи те, що апеляційний господарський суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, які в даному випадку не підтверджують ухвалення судом першої інстанції рішення у даній справі із порушеннями, визначеними статтею 277 Господарського процесуального кодексу України, а підстав для виходу за межі апеляційних доводів і вимог в порядку частини четвертої статті 269 цього Кодексу апеляційним судом встановлено не було, тому апеляційна скарга відповідача залишається без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
Оскільки апеляційна скарга відповідача залишена без задоволення, то згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Полтаваобленерго», м. Полтава на рішення Господарського суду Полтавської області від 12.11.2019 по справі № 917/743/18 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Полтавської області від 12.11.2019 по справі № 917/743/18 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 20.02.2020.
Головуючий суддя С.В. Барбашова
Суддя О.А. Істоміна
Суддя В.І. Сіверін