Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
20.02.2020 р. справа №520/1150/2020
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши за процедурою письмового провадження у порядку ст. 263 КАС України справу за позовом ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин, позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі за текстом - владний суб'єкт, адміністративний орган, Управління) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановив:
Матеріали позову одержані судом 29.01.2020 р. Рішення про прийняття справи до розгляду було прийнято 30.01.2020 р. Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті може бути розпочатий з 17.02.2020 р.
Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин), у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області щодо зменшення основного розміру пенсії за вислугу років ОСОБА_1 під час її перерахунку з 90 % від відповідних сум грошового забезпечення до 70 % від відповідних сум грошового забезпечення; 2) зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області здійснити з 01 січня 2018 року перерахунок пенсії за вислугу років ОСОБА_1 у розмірі 90% від відповідних сум грошового забезпечення; 3) зобов'язання Головного управління Пенсійного Фонду України у Харківській області виплатити ОСОБА_1 різницю між нарахованою йому та фактично отриманою ним пенсією за період з 01 січня 2018 року по день, з якого почнеться виплата перерахованої йому згідно п. 2 пенсії за вислугу років однією сумою.
Аргументуючи ці вимоги зазначив, що унаслідок низки протиправних діянь пенсійного органу отримує пенсію не у повному обсязі за рахунок зменшення відсоткового значення розміру пенсії.
Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду в Харківській області (далі за текстом - владний суб'єкт, адміністративний орган, Головне управління, ГУ, пенсійний орган), з поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення зазначив, що пенсія виплачується відповідно до діючого законодавства.
Суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року і проходив публічну військову службу у лавах Збройних Сил України, звідки був звільнений 24.09.2004 р. з посади заступника командира бази - начальника штабу із показником вислуги років у 38 років.
25.09.2004 р. заявникові була призначена пенсія у розмірі 90 % грошового забезпечення, яку виплачує Головне управління.
18.05.2018р. Головним управлінням було видано розпорядження про проведення перерахунку пенсії заявника з 01.01.2018 р. із одночасним зменшенням розміру пенсії з 90% грошового забезпечення до 70 % грошового забезпечення.
Не погодившись із повнотою виплати пенсії з 01.01.2018 р., заявник ініціював даний спір.
Зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06), рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), а також протилежність правових висновків Верховного Суду з питання строку подання позову у пенсійних спорах (адже згідно з постановою від 11.06.2019р. по справі 206/7230/16-а (2-а/206/174/16) має застосовуватись 6-місячний строк звернення до суду, у той час як відповідно до постанови від 24.04.2018р. від 05.04.2019р. по справі №809/248/18 (адміністративне провадження №К/9901/53585/18) вимоги можуть бути заявлені без обмеження будь-яким строком), суд вважає найбільш сприятливим для приватної особи таке тлумачення національного закону, коли спір підлягає вирішенню по суті.
Тому, вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених судом обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Згідно з ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
У силу дії бланкетної норми ст.4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" умови, норми та порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців, а також осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських та членів їхніх сімей встановлюються Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Отже, порядок соціального захисту у формі пенсійного забезпечення військовослужбовців, звільнених зі служби у відставку, унормовано, насамперед, приписами Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Так, положення названого закону запроваджують дві окремі, самостійні і незалежні одна від одної процедури, за якими відбувається обчислення розміру пенсії особи, а саме: 1) за ст.43 згаданого закону у випадку призначення пенсії вперше та 2) за ст.63 згаданого закону у випадку збільшення розміру вже призначеної пенсії за подією збільшення розміру оплати праці працівника на аналогічній (прирівняній) посаді.
При цьому, ст.43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначено порядок обчислення розміру пенсії у разі її призначення вперше і саме у цій процедурі базовою розрахунковою величиною є виплати (як винагорода за працю), одержані особою-пенсіонером під час проходження служби (тобто юридичне значення у даному випадку мають складові елементи грошового забезпечення самого працівника (службовця) - власна винагорода особи за працю).
Натомість, ст.63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначено порядок обчислення розміру вже призначеної пенсії шляхом її перерахунку у залежності від тих виплат (як винагорода за працю), котрі одержані третьою сторонньою особою - іншим працівником, який обіймає цю ж саму чи прирівняну посаду (тобто юридичне значення у даному випадку мають складові елементи грошового забезпечення іншого працівника - діючого службовця за аналогічною (прирівняною) посадою - винагорода третьої сторонньої особи за працю).
Як з'ясовано судом, на виконання п.3 постанови КМУ №103 від 21.02.2018р. Управління у спірних правовідносинах здійснювало не призначення пенсії вперше, а перерахунок розміру вже призначеної пенсії у зв'язку із збільшенням розміру грошового забезпечення діючого військовослужбовця.
Отже, у спірних правовідносинах Управління при проведенні перерахунку пенсії заявника з 01.01.2018р. діяло у порядку ст.63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а не у порядку ст.43 цього ж закону.
Між тим, положення ст.13 згаданого закону підлягають застосуванню саме у процедурі призначення пенсії вперше відповідно до ст.43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»
Натомість, згідно з ч. 4 ст. 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України.
Системно проаналізувавши як приписи загальних актів права з питання визначення розміру призначеної пенсії, а саме: Закону України «Про пенсійне забезпечення», Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", так і спеціальних актів права, до яких належать Закон України «Про державну службу», Закон України "Про службу в органах місцевого самоврядування», Закон України «Про прокуратуру», Закон України «Про Національну поліцію», Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", також інших актів законодавства з питань визначення розміру пенсії, суд доходить висновку, що в усіх без виключення випадках законодавцем застосовується стала та незмінна юридична конструкція, котра полягає у первісному обчисленні базового розрахункового показника майбутньої пенсії - грошового виразу загальної суми коштів як плати за виконану роботу. До цього показника включаються чітко визначені законом складові, котрі у свою чергу можуть обраховуватись у відсотковому значенні, тобто у процентах від іншого показника. Але при цьому, юридичне значення має не такий відсоток, а виключно остаточно розрахована сума складової оплати праці. До розрахованого базового показника застосовується передбачений законом умовний арифметичний розмір пенсії у відсотковому відношенні до загальної величини оплати праці (власної винагороди особи) за певний період трудової діяльності.
Суд вважає, що саме означений показник - умовний арифметичний розмір пенсії і є тією сталою незмінною величиною, на котру прямо поширюється дія приписів ст. 22 Конституції України, і який не може зазнавати зменшення навіть у разі запровадження нового законодавства.
За допомогою умовного арифметичного розміру пенсії розраховується і абсолютний арифметичний розмір пенсії, який складає певну грошову суму.
Таким чином, у подальших процедурах перерахунку розміру пенсії владний суб'єкт не може зачіпати саме умовного арифметичного розміру пенсії.
З огляду на викладене, владний суб'єкт повинен забезпечити сталість і незмінність означеного вище показника у 90% від грошового утримання, позаяк ревізія раніше призначеного умовного розміру пенсії є втручанням у право особи на майно згідно з ст. 1 Протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Викладене також узгоджується з правовим висновком Верховного Суду щодо зменшення відсоткового розміру основної пенсії, призначеної за Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", при здійсненні перерахунку пенсії у зв'язку із прийняттям Постанови КМУ № 704 відповідно до ст. 63 згаданого закону на підставі Постанови КМУ №103, викладеним у постанові від 04.02.2019 р. по зразковій справі №240/5401/18 (провадження №Пз/9901/58/18) і полягає у тому, що у органу ПФУ були відсутні підстави для зменшення відсоткового значення розміру основної пенсії при здійсненні її перерахунку.
Разом із тим, вимога про виплату різниці з недоплати однією сумою задоволенню не підлягає, адже суперечить як приписам ч. 2 ст. 19 Конституції України, так і положенням ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», де указано, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але своєчасно не отримав з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більш як за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми недоотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Таким чином, діючим національним законом передбачено інший порядок проведення платежів за різницею у недоплаті, котрий не узгоджується з бажаним для заявника.
Суд також зазначає, що з системного аналізу положень ч. 1 ст. 2 та ч. 3 ст. 2 КАС України в кореспонденції з приписами ст. 6 Конституції України, якою закріплений принцип розподілу державної влади, вбачається, що суд не може перебирати на себе функції суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта.
Кількість платежів у межах однієї суми коштів не порушує прав особи на соціальний захист у формі пенсійного забезпечення, адже метою судового захисту є спонукання владного суб'єкта до належного виконання адміністративних функцій у повному обсязі, що (у даному конкретному випадку) полягає у проведенні розрахунку за усією належною до одержання сумою пенсії.
Окремо суд зауважує, що ця вимога заявлена наперед, стосується подій майбутніх правовідносин, відносно яких відсутні об'єктивні дані існування у владного суб'єкта наміру на недотримання закону та порушення прав заявника.
З огляду на викладене, суд доходить до переконання, що оскаржені управлінські діяння пенсійного органу з приводу зменшення з 01.01.2018р. розміру пенсії з 90% грошового забезпечення до 70% грошового забезпечення спричинили для заявника настання негативних наслідків та не узгоджуються із законом, що є підставою для задоволення позову.
Критерії законності рішення (діяння, тобто управлінського волевиявлення як такого) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України і обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта ч.2 ст.77 КАС України.
З положень наведеної норми процесуального закону слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - «поза будь-яким розумним сумнівом», у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - «баланс вірогідностей».
Суд констатує, що обрані пенсійним органом мотиви вчинення оскарженого управлінського діяння засвідчують протиправність зменшення розмірі пенсії з 90% грошового забезпечення до 70 % грошового забезпечення.
У решті епізодів наведені приватною особою доводи не свідчать про протиправність діянь пенсійного органу.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При цьому, суд зважає, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18) порушення вимог закону діями суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.
Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що владний суб'єкт у спірних правовідносинах не забезпечив дотримання ч.2 ст.19 Конституції України за епізодом зменшення розміру пенсії з 90% грошового забезпечення до 70% грошового забезпечення.
У цій частині управлінське діяння пенсійного органу спричинило настання для заявника негативних наслідків, нівелювання юридичної дії яких вимагає (окрім визнання діяння протиправним), обтяження владного суб'єкта провести правильний перерахунок пенсії та виплатити різницю з нарахуванням компенсації.
У решті вимог позов (виплата різниці однією сумою) належить залишити без задоволення у зв'язку із відсутністю порушеного суб'єктивного права та відсутністю саме такого порядку реалізації адміністративним органом владної управлінської функції. Суд вважає, що кількість платежів у межах однієї суми у розумні строки не впливає на стан суб'єктивних прав заявника.
При розв'язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії”, від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії”, від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії”, від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України”, від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії”) і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст. 139, 143 КАС України та Закону України “Про судовий збір”.
Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 72-77, 211, 241-243, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Позов - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ідентифікаційний код - 14099344; місцезнаходження - 61022, м. Харків, майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов.) з приводу зменшення з 01.01.2018р. розміру пенсії ОСОБА_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ; місцезнаходження - АДРЕСА_1 ) з показника 90% грошового забезпечення до показника 70% грошового забезпечення, зобов'язавши здійснити з 01.01.2018 р. перерахунок розміру пенсії із збереженням показника 90% грошового забезпечення та провести виплату різниці.
Позов у решті вимог - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення; набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України, а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.
Суддя А.В. Сліденко