Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
18 лютого 2020 р. № 520/13606/19
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зоркіної Ю.В, розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (вул. Космічна, буд. 21, 8-9 пов., м. Харків, 61145) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом та з урахуванням уточнених позовних вимог просить суд визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Харківській області у наданні дозволу гр. ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою, викладену в наказі від 25.10.2019 № 10495-СІ; скасувати рішення - наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 25.10.2019 № 10495-СІ; зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Харківській області повторно розглянути клопотання від 02.10.2019 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності розташованою за межами населених пунктів на території Смородьківської сільської ради Куп'янського району Харківської області для ведення особистого селянського господарства, орієнтовним розміром 2,0000 га., із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та видати наказ про надання вищевказаного дозволу; зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Харківській області надати у 30-денний строк з дня складення повного рішення суду звіт про виконання судового рішення; стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Харківській області суму сплаченого судового збору в розмірі 768.40 грн., згідно квитанції, яка знаходиться в матеріалах справи.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що рішення Головного управління Держгеокадастру у Харківській області щодо відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою і відведення земельної ділянки прийняте з порушенням вимог чинного законодавства України, яке регулює питання передання земельної ділянки у власність із земель комунальної власності чи державної, а саме грубо порушені вимоги ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України в тій частині, що підставою відмови у наданні дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 17.12.2019 р. відкрито спрощене позовне провадження. Відповідачем подано відзив на адміністративний позов, у якому він просив позовні вимоги залишити без задоволення з тих підстав, що у спірних правовідносинах відповідач діяв у відповідності до вимог чинного законодавства. Позивачем подано відповідь на відзив, відповідно до якої позивач свої позовні вимоги підтримала та просила задовольнити в повному обсязі.
Дослідивши долучені до матеріалів справи документи, суд встановив наступні обставини.
02.10.2019 року позивач, звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області з проханням надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,000 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів на території Смородьківської сільської ради Куп'янського району Харківської області.
Листом від 25.10.2019 р. № Д-13659/0-6361/0/95-19 Головне управління Держгеокадастру у Харківській області повідомило про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки та направило копію наказу № 10495-СГ від 25.10.2019 року, відповідно до якого відмова в наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою обґрунтована метою недопущення невиконання заходів щодо проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Харківської області (а.с.11-13).
Позивач, не погоджуючись з такою відмовою Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, звернувся до суду з даним позовом.
Перевіряючи оскаржувані рішення, дії (бездіяльність) відповідача на відповідність положенням ч. 2 ст. 2 КАС України суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель вирішуються Земельним кодексом України.
Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Згідно з ч. 2 ст. 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (частина третя статті 116 Земельного кодексу України).
Згідно з частиною другою статті 123 Земельного кодексу України особа зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
Відповідно до положень ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. У разі, якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Отже, законом встановлено результат розгляду клопотань про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, а саме відповідний орган може задовольнити таке клопотання або відмовити в його задоволенні.
Суд зауважує, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а саме, відмова може бути визнана обґрунтованою лише тоді, коли компетентним суб'єктом владних повноважень встановлюється невідповідність місця розташування об'єкта вимогам, зазначеним у Земельному кодексі Україні, які повинні бути затверджені у встановленому законом порядку або вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко - економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно - територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки оформлена наказом № 10495-СГ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 25.10.2019 року, яка обґрунтована недопущенням невиконання заходів щодо проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення.
Суд звертає увагу на те, що чинне земельне законодавство України не передбачає такої умови відмови у отриманні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність із земель державної власності, як проведення інвентаризації.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про протиправність відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та відповідно скасування наказу від 25.10.2019 р. № 10495-СГ.
Проте суд зауважує, що вимога про визнання протиправною відмови у наданні дозволу на розробку, яка викладена в листі від 25.10.2019 № 10495-СГ, як самостійна складова позовних вимог, поглинається вимогою про скасування наказу, у якому така відмова викладена і який має відповідні негативні наслідки для заявниці
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача повторно розглянути та надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою суд зазначає таке.
Доводи відповідача про те, що суд не може зобов'язати орган владних повноважень до прийняття конкретного рішення, оскільки це буде фактичне втручання в його дискреційні повноваження, суд вважає необґрунтованими. Обрана судом форма захисту порушених прав у цьому випадку не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача. Втручанням у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за клопотаннями заявників замість суб'єкта владних повноважень. Аналогічна позиція випливає зі змісту ухвали Вищого адміністративного суду України від 24.03.2016 у справі № 826/17109/13-а.
Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за цих обставин. У цьому ж випадку зобов'язання відповідача надати дозвіл є виправданим, оскільки відсутній інший дієвий спосіб захисту порушеного права позивача.
Тобто дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
Натомість у цій справі відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд, зокрема прийняти відмову або надати дозвіл. Безперечно, правомірним у цьому випадку є лише один варіант поведінки залежно від фактичних обставин.
При цьому, слід зазначити, якщо відмова відповідного органу визнана судом протиправною, а іншого варіанта поведінки у суб'єкта владних повноважень за законом не існує, то суд має право зобов'язати такий орган влади вчинити конкретні дії, які б гарантували захист прав і свобод позивача. Отже, застосування судами зазначеного способу захисту права не можливо вважати втручанням у дискреційні повноваження такого суб'єкта владних повноважень.
Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Вказані висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеної у постановах від 30.09.2019 у справі № 818/1760/17 (а.с. 33-37), від 22.03.2018 у справі № 823/795/17, від 27.02.2018 у справі № 816/591/15-а, від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15.
Тобто законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкта владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження).
Статтею 6 КАС України та статтею 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди при розгляді справ застосовують принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а також Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод як джерело права.
Також Європейський суд з прав людини у п. 30 рішення у справі "Круслена" від 24.04.1990 зазначив, що закон, який надає дискреційне право, має визначати межі здійснення такого права, хоча докладні правила та умови мають міститися в нормах субстантивного права. Проте надання законом виконавчій владі чи судді нічим не обмеженого дискреційного права суперечило б принципові верховенства права. Отже, закон має досить чітко визначати межі будь-яких таких повноважень, наданих компетентним органам, а також спосіб їх застосування, щоб забезпечувати належний захист особистості від свавільного втручання.
Загальні принципи диференціації між підміною органу державної влади судом та здійсненням правосуддя безпосередньо сформульовано в рішенні від 09.06.2005 по справі "Фадєєва проти Росії", в якому Суд з відсилкою до справи "Баклі проти Сполученого Королівства" зазначив, що згідно з усталеною практикою Суду саме національні органи влади мають дати вихідну оцінку "необхідності" втручання як стосовно законодавчого поля, так і реалізації конкретного заходу, але, незважаючи на надану національним органам влади свободу розсуду, їхнє рішення підлягає перевірці Судом на предмет його відповідності вимогам Конвенції".
Зобов'язуючи орган державної влади виконати свої дискреційні повноваження, суд встановлює справедливість та відновлює баланс взаємодії між органами державної влади та суб'єктами господарювання. Також, що є дуже важливим, суд унеможливлює виникнення вільного трактування та зловживання органами державної влади своїми дискреційними повноваженнями.
Покладення такого обов'язку на відповідача, як надання дозволу на розробку проекту землеустрою, не є перебиранням функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта, та зобов'язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов'язковість ефективного механізму захисту порушеного права.
Зі змісту листа відповідача вбачається, що відповідач відмовив позивачу в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Тобто відповідач у спірних відносинах вже реалізував свої дискреційні владні повноваження, відмовивши позивачу в наданні такого дозволу.
Оскільки відповідач відмовив в наданні дозволу протиправно, а визначених законом підстав для такої відмови під час розгляду справи встановлено не було, суд вважає, що відновлення порушеного права позивача можливе не інакше, як шляхом зобов'язання відповідача вчинити певні дії, зокрема зобов'язання ГУ Держгеокадастру у Харківській області надати такий дозвіл.
Крім того, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність чи користування. Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 463/3375/15-а.
Стосовно вимоги про встановлення судового контролю, суд зазначає, що відповідно до ст. 382 КАС України, суд який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
З аналізу вказаної норми вбачається, що встановлення судового контролю за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі, є правом, а не обов'язком суду. Отже, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах є саме диспозитивним правом суду, яке може використовуватись в залежності від наявності об'єктивних обставин, що підтверджені належними та допустимими доказами. Це виключно як певна (можливо, виняткова) міра впливу на той чи інший орган влади. Застосування наведеної норми це прерогатива суду.
В своєму клопотанні про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення позивач не навів аргументованих доводів, та не надав доказів того, що прийняте рішення суду буде відповідачем тривалий час не виконуватись, наданий наказ відповідача від 03.12.2019 № 13177-СГ вказаної обставини також не доводить.
Тому дана вимога позивача не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст.ст. 7,9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У відповідності до ч. 2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищенаведене. суд вважає, що ГУ Держгеокадастру у Харківській області як суб'єкт владних повноважень не довело правомірності свого рішення щодо відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, отже позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 6-9, 139, 242-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов - задовольнити частково.
Скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 25.10.2019 р. №10495-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою".
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Харківській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за межами населених пунктів на території Смородьківської сільської ради Куп'янського району Харківської області для ведення особистого селянського господарства, орієнтовним розміром 2,0000 га. із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (вул. Космічна, буд. 21, 8-9 пов., м. Харків, 61145, код ЄДРПОУ 39792822) на користь ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_2 ) витрати зі сплати судового збору у розмірі 384 (триста вісімдесят чотири) грн. 20 коп.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку, передбаченому п.п. 15.5. п. 15 ч. 1 Розділу VII Перехідних положень КАС України до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.
В разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Зоркіна Ю.В.