17 лютого 2020 р. Справа № 480/5250/19
Сумський окружний адміністративний суд у складі судді - Шаповала М.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області про визнання протиправною та скасування відмови, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 просить суд:
- визнати протиправною та скасувати відмову відповідача, викладену в наказі від 30.10.2019 № 18-14731/16-19-СГ, у наданні їй дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення на території Рябушківської сільської ради Лебединського району Сумської області за межами населених пунктів;
- зобов'язати відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення на території Рябушківської сільської ради Лебединського району Сумської області за межами населених пунктів.
Позовні вимоги мотивує тим, що відповідач безпідставно відмовив їй в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, чим грубо порушив законні права позивача. Земельним кодексом України передбачено вичерпний перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. Підставою для відмови в наданні дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою. Проте таких підстав для відмови не наведено в наказі ГУ Держгеокадастру у Сумській області від 30.10.2019 № 18-14731/16-19-СГ. Отже, підстави для відмови позивачу в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою відсутні. Також зазначила, що ефективним способом захисту свого порушеного права буде зобов'язання відповідача надати дозвіл.
17.12.2019 ухвалою суду відкрито провадження та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Не погоджуючись з позовними вимогами, у відзиві (а.с. 18-19) Головне управління Держгеокадастру в Сумській області (далі - ГУ Держгеокадастру в Сумській області) зазначило в своєму відзиві на позов, що наказ про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою позивачу від 30.10.2019 №18-14731/16-19-СГ є правомірним, оскільки на виконання рішення колегії Держземагенства України від 14.10.2014 №2/1 ГУ Держгеокадастру у Сумській області направлено запит щодо висловлення позиції на етапі надання згоди на розроблення відповідної документації із землеустрою до Рябушківської сільської ради. Втім, Рябушківська сільська рада Лебединського району Сумської області не висловила свою позицію погодження або не погодження надання дозволу на розроблення проекту землеустрою. Таким чином, Головне управління не може не приймати до уваги позицію сільської ради під час прийняття рішення щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності.
Також, ГУ Держгеокадастру в Сумській області зауважило на тому, що вимога зобов'язати надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою є втручанням в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства. Суд не вправі зобов'язати відповідача до вчинення тих дій, які згідно із земельним законодавством України можуть здійснюватися лише за його розсудом.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази в їх сукупності відповідно до вимог ст. 90 КАС України, суд визнає, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Суд встановив, ОСОБА_1 27.09.2019 звернулась до ГУ Держгеокадастру в Сумській області з заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2га, яка розташована за межами населеного пункту на території Рябушківської сільської ради Лебединського району Сумської області (а.с.10). До заяви було додано графічні матеріали, на яких зазначене бажане розташування та розмір земельної ділянки, копія паспорту та РНОКПП.
Наказом від 30.10.2019 №18-14731/16-19-СГ (а.с. 9) відповідач відмовив позивачу, посилаючись на те, що бажана земельна ділянка відноситься до земель колективної власності.
Так, відповідно до пункту "б" частини 1 статті 81 Земельного кодексу України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ (далі - ЗК України) громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, зокрема на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Відповідно до пункту "а" частини 3 статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений статтею 118 ЗК України.
Згідно з частиною 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до частини 7 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Згідно з частиною 4 статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
На підставі пунктів 1 та 7 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері Державного земельного кадастру.
Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.
На підставі системного аналізу наведених правових норм суд вважає, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому чинним законодавством не передбачено права суб'єкта владних повноважень відступати від положень ст. 118 ЗК України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17.
Тобто проект землеустрою розробляється на підставі дозволу органу, до компетенції якого входить питання про передачу земельних ділянок громадянам. У цьому випадку таким органом є ГУ Держгеокадастру у Сумській області. Позивачу відмовлено в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою у зв'язку з тим, що Рябушківська сільська рада Лебединського району Сумської області не висловила свою позицію погодження або не погодження надання дозволу на розроблення проекту землеустрою. У ч. 7 ст. 118 ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови в наданні дозволу, однак відповідач жодної з них у наказі від 30.10.2019 № 18-14731/16-19-СГ не вказав. Не зазначив також, яким вимогам нормативних актів не відповідає місце розташування земельної ділянки, що планується до відведення.
ГУ Держгеокадастру у Сумській області протиправно відмовило позивачу в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, при цьому, відповідач посилається на підстави, не передбачені Земельним кодексом України чи іншими законодавчими актами. Суд вважає, що відповідач не надав мотивовану обґрунтовану відмову.
Відповідач зобов'язаний або надати дозвіл позивачу на розроблення проекту землеустрою, або відмовити у наданні такого дозволу, але на законних підставах.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Враховуючи те, що відповідач, відмовляючи ОСОБА_1 в задоволенні заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, не дотримався вимог Земельного кодексу України, таке рішення не може відповідати приписам частини 2 статті 2 КАС України, а тому позовні вимоги про визнання протиправною та скасування відмови у наданні позивачці дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо зобов'язання ГУ Держгеокадастру у Сумській області надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою суд зазначає таке.
Доводи відповідача про те, що суд не може зобов'язати орган владних повноважень до прийняття конкретного рішення, оскільки це буде фактичне втручання в його дискреційні повноваження, суд вважає необґрунтованими. Обрана судом форма захисту порушених прав у цьому випадку не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача. Втручанням у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за клопотаннями заявників замість суб'єкта владних повноважень. Аналогічна позиція випливає зі змісту ухвали Вищого адміністративного суду України від 24.03.2016 у справі № 826/17109/13-а.
Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за цих обставин. У цьому ж випадку зобов'язання відповідача надати дозвіл є виправданим, оскільки відсутній інший дієвий спосіб захисту порушеного права позивача.
Тобто дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
Натомість у цій справі відповідач безпідставно вважає свої повноваження дискреційними. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд, зокрема прийняти відмову або надати дозвіл. Безперечно, правомірним у цьому випадку є лише один варіант поведінки залежно від фактичних обставин.
При цьому, якщо відмова відповідного органу визнана судом протиправною, а іншого варіанта поведінки у суб'єкта владних повноважень за законом не існує, то суд має право зобов'язати такий орган влади вчинити конкретні дії, які б гарантували захист прав і свобод позивача. Отже, застосування судами зазначеного способу захисту права не можливо вважати втручанням у дискреційні повноваження такого суб'єкта владних повноважень.
Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.09.2019 у справі № 818/1760/17 (а.с. 25-27), від 22.03.2018 у справі № 823/795/17, від 27.02.2018 у справі № 816/591/15-а, від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15.
В статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенство права.
Принцип верховенства права сформувався як інструмент протидії свавіллю держави, що виявляється в діях її органів як у цілому, так і окремих із них. Верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи повинні обмежуватися законом.
У судовому рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Олссон проти Швеції" від 24.03.1988 (скарга № 10465/83) зазначено, що серед вимог, які суд визначив як такі, що випливають із фрази "передбачено законом", є такі:
- будь-яка норма не може вважатися "законом", якщо вона не сформульована із достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити із часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в цих обставинах, наслідки, які можуть спричинити за собою конкретну дію;
- фраза "передбачено законом" не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципу верховенства права. У внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічної влади у здійснення прав;
- закон, який передбачає дискреційні повноваження, сам по собі не є несумісним з вимогами передбачуваності за умови, що дискреційні повноваження та спосіб їх здійснення вказані з достатньою ясністю для того, щоб з урахуванням правомірності мети зазначених заходів забезпечити індивіду належний захист від свавільного втручання влади.
Загальні принципи диференціації між підміною органу державної влади судом та здійсненням правосуддя безпосередньо сформульовано в рішенні від 09.06.2005 по справі "Фадєєва проти Росії", в якому Суд з відсилкою до справи "Баклі проти Сполученого Королівства" зазначив, що згідно з усталеною практикою Суду саме національні органи влади мають дати вихідну оцінку "необхідності" втручання як стосовно законодавчого поля, так і реалізації конкретного заходу, але, незважаючи на надану національним органам влади свободу розсуду, їхнє рішення підлягає перевірці Судом на предмет його відповідності вимогам Конвенції".
Покладення такого обов'язку на відповідача, як надання дозволу на розробку проекту землеустрою, не є перебиранням функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта, та зобов'язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов'язковість ефективного механізму захисту порушеного права.
Зі змісту наказу відповідача вбачається, що відповідач відмовив позивачу в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Тобто відповідач у спірних відносинах вже реалізував свої дискреційні владні повноваження, відмовивши позивачу в наданні такого дозволу. Оскільки відповідач відмовив в наданні дозволу протиправно, а визначених законом підстав для такої відмови під час розгляду справи встановлено не було, суд вважає, що відновлення порушеного права позивача можливе не інакше, як шляхом зобов'язання відповідача вчинити певні дії, зокрема зобов'язання ГУ Держгеокадастру у Сумській області надати такий дозвіл.
Крім того, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність чи користування. Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 463/3375/15-а.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
ГУ Держгеокадастру як суб'єкт владних повноважень не довело правомірності свого рішення щодо відмови позивачу в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.
Враховуючи викладене, суд визнає необхідним задовольнити позовні вимоги про зобов'язання надати дозвіл на розробку проекту землеустрою.
На підставі ч. 1 ст. 139 КАС України на користь позивача належить стягнути понесені ним судові витрати зі сплаті судового збору, сплаченого при поданні позовної заяви до суду.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області про визнання протиправною та скасування відмови, зобов'язання вчинити дії задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, викладену в наказі від 30.10.2019 № 18-14731/16-19-СГ, у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Рябушківської сільської ради Лебединського району Сумської області за межами населених пунктів.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Сумській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Рябушківської сільської ради Лебединського району Сумської області за межами населених пунктів.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (вул. Г. Кондратьєва, 25, м. Суми, 40000, код ЄДРПОУ 39765885) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) витрати на судовий збір в сумі 768,40 грн.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.М. Шаповал