Справа № 420/6266/19
10 лютого 2020 року м. Одеса
У залі судових засідань № 18
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Свиди Л.І.
при секретарі судового засідання - Донець В.Р.
за участю сторін:
позивача - ОСОБА_1 (за паспортом)
представника відповідача - Різниченко П.Р. (по довіреності)
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 (Східне територіальне управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,-
До суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (Східне територіальне управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України) про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації при звільненні за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений п. п. 17-18 ст. 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на ден звільнення з військової служби, стягнення моральної шкоди.
За цією позовною заявою відкрито спрощене позовне провадження у відповідності до ст. 12 КАС України та наданий відповідачу строк для подання до суду відзиву на цю заяву, позивачу - відповіді на відзив.
Протокольною ухвалою від 20.12.2019 року суд ухвалив проводити подальший розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Позивач в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Позов обґрунтований позивачем тим, що відповідачем, в порушення норм законодавства, не нарахована та не виплачена позивачу грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, що є протиправною бездіяльністю відповідача, а тому відповідач має бути зобов'язаний судом вчинити такі дії та з нього має бути стягнута моральна шкода.
Представник відповідача в судове засідання з'явився. В своїх поясненнях представник відповідача фактично не заперечував необхідність виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, однак зазначив про невірний розрахунок позивачем такої компенсації та відсутність підстав для застосування в цих правовідносинах коефіцієнту 2,5 відповідно до «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 року № 260.
Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши докази, а також обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги позивача та заперечення відповідача, суд вважає позов ОСОБА_1 таким, що підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 (Східне територіальне управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України), на грошовому забезпеченні знаходився при військовій частині.
Відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ОСОБА_1 у липні 2015 року отримав статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій Серії НОМЕР_2 від 20.07.2015 року (аркуш справи 10).
Наказом командира Військовій частині НОМЕР_1 (по стройовій частині) №145 від 27.06.2019 року ОСОБА_1 звільнений з військової служби у запас за підпунктом «а» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (аркуш справи 37). З 27.06.2019 року позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
В позовній заяві позивач зазначає, що за період 2015-2019 роки додаткову пільгову відпустку учасника бойових дій він не використовував та станом на день видання наказу про виключення зі списків особового складу Військовою частиною НОМЕР_1 не проведено розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні зазначеної соціальної відпустки, у зв'язку із чим, 10 липня 2019 року він звернувся до командира Військовій частині НОМЕР_1 із заявою про надання довідки про невикористану щорічну додаткову відпустку за 2015-2019 роки із зазначенням підстав ненадання такої відпустки, загальної кількості діб за весь час служби по рокам, тощо.
Не отримавши відповідь на вищевказану заяву, 30 вересня 2019 року позивач звернувся до Міністра оборони України зі скаргою на дії посадових осіб Військової частини НОМЕР_1 та вжиття заходів щодо притягнення винних посадових осіб Військової частини НОМЕР_1 за порушення вимог Закону України «Про звернення громадян» та зобов'язання командира Військової частини НОМЕР_1 надати довідку згідно поданої заяви від 10.07.2019 року (аркуш справи 109).
За результатом розгляду скарги позивача, начальником Військової служби правопорядку у Збройних Силах України - начальником Головного управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України надіслано позивачу лист №306/фес/8742 від 08.11.2019 року, яким повідомлено позивача, що на заяву ОСОБА_1 від 10.07.2019 року, зареєстровану 18.07.2019 року №7994 надано відповідь 31.07.2019 року за №4655, що не суперечить ст. 20 Закону України «Про звернення громадян». Зі скарги випливає, що відповідь на своє звернення від 10.07.2019 року з невідомих причин до позивача не надійшла, у зв'язку із чим копія направляється повторно (аркуш справи 110).
Не отримавши відповідь на заяву від 10 липня 2019 року позивач звернувся до суду із вимогами про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, стягнення моральної шкоди.
З наданої під час розгляду справи довідки Військової частини НОМЕР_1 вбачається, що за час проходження військової служби після набуття статусу учасника бойових дій (10.07.2015 року) ОСОБА_1 додаткову відпустку, як учасник бойових дій, не використовував. Кількість невикористаних діб додаткових відпусток, як учасника бойових дій складає 70 діб (аркуш справи 95).
Ця справа має ознаки типової справи, переліченої у постанові Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №620/4218/18.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
За правилами ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до ст. 1-2, ч. 2-3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Згідно із п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини виникли у зв'язку з невикористанням позивачем, який є учасником бойових дій додаткової відпустки протягом 2015-2019 років.
Відповідно до ст. 4, ст. 16-2 Закону України «Про відпустки», передбачені такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно із п. 8, абз. 3 п. 14, п. 17, п. 18, п. 19 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Про оборону України».
Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону України «Про оборону України» визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
В постанові Великої плати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року по справі №620/4218/18 (Пз/9901/4/19) зазначено, що аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби (пункт 31 постанови).
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», п. 8 ст. 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст. 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».
Крім того, відповідно до п. 3 розділу XXXI «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки (пункт 32-33 постанови Великої плати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року по справі № 620/4218/18).
Таким чином, колегія суду дійшла висновку, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ (пункт 34 постанови Великої плати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року по справі № 620/4218/18).
Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Оскільки грошова компенсація відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік позивача передбачена нормами законодавства та відповідачем така компенсація не нарахована та не виплачена, відмова відповідача у проведенні таких дій є протиправною бездіяльністю відповідача.
Таким чином, враховуючи допущення Військовою частиною НОМЕР_1 (Східне територіальне управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України) протиправної бездіяльності щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації при звільненні за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений п. п. 17-18 ст. 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у суду є всі підстави для зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 (Східне територіальне управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Щодо розрахунку позивачем кількості днів та суми, яка підлягає нарахуванню та виплаті йому, суд звертає увагу, що позивач не просить здійснити таке нарахування в конкретному розмірі, а просить зобов'язати відповідача вчинити такі дії.
Крім того, застосування позивачем для визначення розміру грошової компенсацій за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік коефіцієнту 2,5 календарних дні, як особі, яка має вислугу до 10 календарних роки у відповідності до п. 3 розділу ХХХІ «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 року № 260, суд вважає не обґрунтованим, оскільки цей пункт стосується розрахунку компенсації та тривалості відпустки пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, а відповідно до п. 5 розділу ХХХІ цього Порядку, військовослужбовцям, які мають право на щорічні додаткові відпустки відповідно до чинного законодавства України, виплачується компенсація за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, яка надається в повному обсязі або пропорційно часу, прослуженому в році звільнення.
Що стосується позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на його користь заподіяної моральної шкоди в сумі 100000 грн., суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно із ч. 1-3 ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
При цьому відповідно до ст. 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Враховуючи протиправну бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації при звільненні за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надання позивачем доказів щодо погіршення стану його здоров'я, суд вважає, що в даному випадку розумним та доцільним буде стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 завданої такою бездіяльністю моральної шкоди в розмірі 5000 грн.
Що стосується вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання військової частини подати у встановлений судом термін з моменту набрання рішенням законної сили звіт про виконання рішення суду, слід зазначити, що згідно з ч. 1 ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є засобом судового контролю за виконанням судового рішення, який застосовується судом за власною ініціативою та розсудом і не може бути предметом позовних вимог, проте в даному випадку суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані, відповідають вимогам законодавства та підлягають задоволенню в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди в розмірі 5000 грн., а позовні вимоги в частині іншої суми моральної шкоди (95000 грн.) - задоволенню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 6, 14, 90, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 (Східне територіальне управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України) (вул. Феодосіївська, 2, м. Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ 24289637) про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації при звільненні за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений п. п. 17-18 ст. 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (Східне територіальне управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації при звільненні за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений п. п. 17-18 ст. 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (Східне територіальне управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (Східне територіальне управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5000 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 20.02.2020 року
Суддя Л.І. Свида
.