справа №1.380.2019.006833
20 лютого 2020 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , адреса для кореспонденції: АДРЕСА_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10), в якій позивачка просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії позивачці, за період з 01.05.2018 по 31.08.2018;
- зобов'язати відповідача виплатити пенсію позивачці за період з 01.05.2018 по 31.08.2018, із здійсненням компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»;
- допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць відповідно до п.1. ч.1. ст. 371 КАС України;
- зобов'язати відповідача подати у місячний строк звіт про виконання судового рішення, відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України.
Окрім того, до позовної заяви позивачкою додано клопотання про звільнення від сплати судового збору та клопотання про поновлення строку звернення до суду.
Підставою позову зазначено протиправність відмови відповідача виплатити позивачці пенсію за попередній період з 01.05.2018 по 31.08.2018 як внутрішньо переміщеній особі. Оскільки така відмова порушує права позивачки, вона для їх відновлення звернувся до суду із цим позовом.
Ухвалою від 20.12.2019 клопотання про звільнення від сплати судового збору задоволено. Звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору у адміністративній справі №1.380.2019.006833. Клопотання про поновлення строку звернення до суду задоволено. Причини пропуску строку звернення до суду із цією позовною заявою визнано поважними. Поновлено позивачці строк звернення до суду із цією позовною заявою. Прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами.
Ухвалою від 21.01.2020 строк розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - продовжено до шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
22.01.2020 за вх. № 3766 від відповідача надійшов відзив, у якому він позов не визнав, просить у його задоволенні відмовити. Зазначає, що відповідно до витягу з протоколу № 9 від 23.03.2018 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утвореної при Личаківській районній адміністрації м. Львова та розпорядженням відділу з питань призначення та перерахунків пенсії № 8 виплату пенсії позивачці припинено з 01.05.2018 у зв'язку зі зміною місця проживання. Відповідно до поданої заяви 08.06.2018 за новим місцем проживання та витягу з протоколу № 12 від 27.06.2018 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утвореної при Шевченківській районній адміністрації м. Львова, після надходження пенсійної справи, позивачці здійснено нарахування пенсії з 01.05.2018. Вказує, що виплата пенсії буде проводитися за окремим порядком після його затвердження Кабінетом Міністрів України.
Разом із відзивом на позовну заяву відповідач також заявив клопотання про розгляд справи за правилами спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою суду від 19.02.2020 у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи №1.380.2019.006833 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - відмовлено.
Суд з'ясував зміст позовних вимог, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності та встановив такі фактичні обставини справи та відповідні правовідносини.
Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.
ОСОБА_1 , є пенсіонеркою що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 серія ААА НОМЕР_2 (а.с. 14) і згідно довідки вих №. 7462 від 19.11.2018, виданої Залізничним відділом обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (а.с. 19) вона перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області.
Згідно з довідкою від 26.12.2016 №0000076952 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи позивачку взято на облік як внутрішньо переміщену особу (а.с. 15).
Сторонами не заперечується та матеріалами справи підтверджується, що за період з 01.05.2018 по 31.08.2018 позивачці пенсію нараховано, проте виплату не проведено.
19.03.2019 позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо виплати пенсії за період з 01.05.2018 по 31.08.2018 (а.с. 16).
Листом відповідача від 11.04.2019 № 1448/М-20/07.05-06 (а.с. 17) позивачку повідомлено, що відповідно до витягу з протоколу № 9 від 23.03.2018 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утвореної при Личаківській районній адміністрації м. Львова та розпорядженням відділу з питань призначення та перерахунків пенсії № 8 виплату пенсії позивачці припинено з 01.05.2018 у зв'язку зі зміною місця проживання. Відповідно до поданої заяви 08.06.2018 за новим місцем проживання та витягу з протоколу № 12 від 27.06.2018 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утвореної при Шевченківській районній адміністрації м. Львова, після надходження пенсійної справи, позивачці здійснено нарахування пенсії з 01.05.2018. Роз'яснено, що виплата пенсії буде проводитися за окремим порядком після його затвердження Кабінетом Міністрів України
Позивачка вважаючи, що дії відповідача щодо припинення виплати пенсії за віком їй як внутрішньо переміщеній особі є протиправними, зумовили виникнення заборгованості щодо виплати пенсії та такими, що порушують її права, звернулася за їх захистом до суду.
При вирішенні спору по суті суд керується таким.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Згідно з частиною 1 статті 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 вказаного Закону.
Відповідно до частини 3 статті 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Частина 2 статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV передбачає, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів
Відповідно до частини 1 статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Частиною 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Таким чином, перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 вказаного Закону, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини 2 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 вказаного Закону.
08.06.2016 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», пунктом 1 якої затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування.
Згідно з пунктом 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення), територіальними органами Пенсійного фонду України, робочими органами Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, центрами зайнятості (далі - органи, що здійснюють соціальні виплати) за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.
Згідно з пунктом 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування соціальні виплати припиняються у разі: 1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати; 2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї; 3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат; 4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб"; 5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У рішенні Суханов та Ільченко проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд зазначив, що ст. 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, ст. 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом ст. 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі Щокін проти України (Заяви №23759/03 та № 37943/06) від 14.10.2010 зазначено, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
У рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, Європейський суд з прав людини вказав, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу.
У зазначеному рішенні Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Системний аналіз положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» дає підстави стверджувати, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених ст.49 вказаного Закону.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.05.2018 у справі № 805/402/18 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №805/402/18, яку суд враховує при прийнятті рішення.
Суд встановив, що відповідач рішення щодо припинення виплати пенсії позивачці з підстав, передбачених ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», не приймав.
Суд відхиляє доводи відповідача про те, пенсійна виплата позивачці за період з 01.05.2018 по 31.08.2018 буде виплачена органом Пенсійного фонду після прийняття Кабінетом Міністрів України окремого порядку виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам, оскільки відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих соціальних виплат не звільняє державу в особі уповноваженого органу від обов'язку здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум соціальних виплат.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно припинив виплату пенсії позивачці з 01.05.2018 по 31.08.2018 та не виплачує належні їй кошти, а тому, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності ГУПФ України у Львівській області щодо невиплати позивачці пенсії з 01.05.2018 по 31.08.2018 необхідно задовольнити.
З метою ефективного захисту порушеного права позивачки суд також вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача виплатити пенсію за період з 01.08.2018 по 31.08.2018.
Щодо позовних вимог про здійснення компенсації позивачці втрати частини доходів за період з 01.08.2018 по 31.08.2018 суд зазначає, що питання, пов'язані із здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-111 та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001.
Відповідно до статей 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-111 підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у зазначеному Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Схожі за змістом норми наведені і в пп.2,3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001.
Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Основною умовою для виплати громадянину, передбаченої ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-111 та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії).
При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Також, суд зауважує, що згідно з ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та п. 5 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, компенсація повинна бути нарахована позивачу одночасно з виплатою пенсії за минулий період та виплачена в місяці, в якому здійснилася виплата пенсії.
Із системного аналізу наведених норм права, а також з урахуванням того, що за період з 01.05.2018 по 31.08.2018 відповідач пенсію позивачці нарахував та не виплатив, суд дійшов висновку, що останній необхідно нарахувати компенсацію втрати частини доходів відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій у межах суми стягнення за один місяць. У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення суду в частині зобов'язання виплатити позивачці пенсію у межах суми стягнення за один місяць.
Щодо вимоги позивачки про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом подання звіту відповідачем, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
З аналізу вказаної норми вбачається, що встановлення судового контролю за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі, є правом, а не обов'язком суду. Отже, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах є саме диспозитивним правом суду, яке може використовуватись в залежності від наявності об'єктивних обставин, що підтверджені належними та допустимими доказами.
Позивачкою не наведено аргументованих доводів та не надано доказів того, що саме це рішення суду не виконане буде відповідачем, в зв'язку з чим своєчасно у межах розумних строків не будуть поновлені її права. Тому така вимога позивачки не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами ст.78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.
Щодо судових витрат суд зазначає, що позивачка звільнена від сплати судового збору відповідно до ухвали суду від 20.12.2019, а тому підстави для його розподілу між сторонами відсутні..
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262, 291, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, ЄДРПОУ 13814885) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 за період з 01.05.2018 по 31.08.2018.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області виплатити пенсію ОСОБА_1 за період з 01.05.2018 по 31.08.2018 та здійснити компенсацію ОСОБА_1 втрати частини доходів за період з 01.05.2018 по 31.08.2018 у зв'язку із порушенням строків виплати пенсії відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплат».
4. Рішення суду в частині зобов'язання виплатити пенсію ОСОБА_1 допустити до негайного виконання в межах суми стягнення за один місяць.
5. У задоволенні вимоги про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом подання звіту - відмовити.
6. Судові витрати розподілу не підлягають
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду складено у повному обсязі 20.02.2020.
Суддя Р.П. Качур