Україна
Харківський апеляційний господарський суд
"23" липня 2007 р. Справа № 45/468-06
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., судді Пушай В.І. , Такмаков Ю.В.
при секретарі Байбак О.І.
за участю представників сторін:
позивача - Залуцька Л.Г.
відповідача - Нестерова М.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 2082Х/3-7) на рішення господарського суду Харківської області від 01.06.07 р. по справі № 45/468-06
за позовом ПП "ПРО-ПРЕ", м. Київ
до ВАТ "Завод "Березівські мінеральні води", с. Березівське
про стягнення 20798,60 грн.
встановила:
Позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою про стягнення з відповідача за поставлену пробку відповідно до договору № 07 від 02.12.2002 р. грошову суму у розмірі 20798,6 грн.: 18763 грн. - основний борг з урахуванням індексу інфляції, 1600,6 грн. - пеня, 435 грн. - 3 % річних.
Позивач також подав до суду заяву про збільшення позовних вимог до 59128,69 грн., з яких за договором № 07 від 02.12.2002 р. 33800 грн. - сума основного боргу, 12910,88 грн. - інфляційних, 1014 грн. - 3 % річних, 3201,38 грн. - пеня і за вексельним зобов'язанням 5500 грн. - основний борг, 1683 грн. - інфляційні, 81,90 грн. - пеня, 937,53 грн. - річні.
Рішенням господарського суду Харківської області від 01.06.2007 р. по справі № 45/468-06 (суддя -Калініченко Н.В.) позовні вимоги задоволено частково, з відповідача стягнуто суму основного боргу з урахуванням індексу інфляції -46710,88 грн., 3% річних в сумі 1014 грн., 477,24 грн. витрат по сплаті держмита та 118 грн. судових витрат, з посиланням на те, що відповідач необґрунтовано вважав, що поставка пробки за видатковою накладною № РН- 00000178 від 26.09.2003 р. була здійснена позивачем не на виконання умов договору, а за іншим правочином, що не підтверджується матеріалами справи. Відповідач не надав доказів оплати пробки по спірної накладної, так як не узгоджена сторонами зміна у 2007 р. відповідачем реквізиту призначення платежу, проведеного у 2004 р., не є належним доказом оплати пробки. В решті позовних вимог відмовлено за їх безпідставністю.
Відповідач з рішенням господарського суду не погоджується, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати в частині стягнення з відповідача 46710,88 грн. основного боргу, з урахуванням індексу інфляції, штрафних санкцій в розмірі 1014 грн., 477,24 грн. витрат по сплаті держмита і 118 грн. судових витрат та прийняти нове, яким відмовити повністю у задоволенні позову в цій частині, оскільки судом не в повному обсязі з'ясовані обставини, що мають значення для справи, рішення прийняте з порушенням норм процесуального та матеріального права, а саме ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», п.п. 2.1, 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, ст.ст. 638, 639, 655, 657, 712 ЦК України, п. 1.24 глави 1 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті.
Позивач з обставинами, викладеними в апеляційній скарзі не погоджується, вважає рішення суду обґрунтованим, законним, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.
Судова колегія, перевіривши матеріали справи, вислухавши представників сторін, встановила:
між позивачем і відповідачем був укладений договір № 07 від 02.12.2002 р., строк дії якого сторони продовжили, про що уклали додаткову угоду № 1 від 05.01.2004 р.
Згідно з п. 1.1. договору позивач зобов'язався передати відповідачу пробку, а відповідач зобов'язався прийняти пробку і розрахуватись в кількості, за цінами і у строки, відповідно до відвантажувальних накладних. Відповідно до п. 3.1. договору оплату за товар відповідач здійснює на підставі рахунку позивача протягом тридцяти календарних днів з моменту відвантаження.
Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що між сторонами, відповідно до договору було декілька поставок пробки, про що свідчить перелік операцій і взаєморозрахунків, так, 26.09.2003 р. згідно видаткової накладної № РН-00000178 відповідачу було передано пробку на загальну суму 37800 грн., а 02.04.2004 р. згідно видаткової накладної № РН-0000045 передано пробку на загальну суму 25200 грн., таким чином, позивач свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі і належним чином, відповідач пробку за вказаними накладними отримав, що підтверджується довіреностями: № 588808 від 24.09.2003 р. і № 989203 від 01.04.2004 р. В порушення умов договору відповідач оплату товару здійснив лише частково (під час розгляду справи відповідач сплатив на користь позивача грошову суму у розмірі 4000 грн.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту, або інших вимог, що звичайно ставляться.
Суд першої інстанції правомірно вважав, що враховуючи, що відповідач у встановлений договором строк і на час розгляду справи свої зобов'язання у повному обсязі не виконав, заборгованість не спростував, відповідних доказів погашення боргу не надав позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 33800 грн. підлягають задоволенню, оскільки відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк до умов договору і порядку, встановленого законом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених законом або договором.
Суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги доводи відповідача про те, що поставка пробки за видатковою накладною № РН-00000178 від 26.09.2003 р. була здійснена позивачем не на виконання умов договору, а за іншим правочином з відповідачем, факт укладення якого підтверджується посиланням у видатковій накладній № РН-00000178 від 26.09.2003 р. на зміст господарської операції.
Суд першої інстанції правомірно встановив, що поставка від 26.09.2003 р. є договірною (договір № 07 від 02.12.2002 р.), так як періоди дії договору і дата поставки співпадають, поставлений товар співпадає з товаром, про який домовились сторони у договорі, а у платіжних дорученнях від 12.07.2006 р. і 13.07.2006 р. відповідач вказує «сплата за пробку за договором № 07 від 02.12.2002 р.".
Відповідно до п. 3.1. договору оплату за товар відповідач здійснює на підставі рахунку позивача протягом тридцяти календарних днів з моменту відвантаження.
Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що пред'явлений позивачем рахунок-фактура № СФ-0000189 від 26.09.2003 р. не є «рахунком" у розумінні п. 3.1. договору.
Суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що у відповідності з правовідносинами, які склалися між позивачем і відповідачем, і «рахунок-фактура", і «рахунок" є документами пред'явлення до сплати належної суми боргу. Пред'явлення позивачем рахунку-фактури № СФ-0000189 від 26.09.2003 р., який співпадає з періодом поставки товару і в якому йдеться про один і той самий товар і його кількість, що й в довіреності № 588808 від 24.09.2003 р., породжує у відповідача обов'язок сплати суму боргу за поставку пробки від 26.09.2003 р. за видатковою накладною № РН-00000178.
Доказів наявності між сторонами інших угод та правочинів на поставку пробки, крім договору № 07 від 02.12.2002 р.", відповідач не надав.
Суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги твердження відповідача , що по видатковій накладній № РН-00000178 від 26.09.2003 р. він розрахувався повністю. Відповідач посилався на платіжні доручення, що є у матеріалах справи, і зазначає, що 19.04.2007 р. шляхом надсилання електронним зв'язком листа до банківської установи, відповідач змінив призначення платежу у платіжних дорученнях №10403 від 08.06.2004 р., № 10474 від 09.06.2004 р., № 9884 від 20.04.2004 р., № 9986 від 22.04.2004 р., № 9806 від 16.04.2004 р., № 9851 від 19.04.2004 р., № 9758 від 14.04.2004 р., № 9807 від 16.04.2004 р., № 9706 від 08.04.2004 р., № 9722 від 09.04.2004 р., № 9649 від 02.04.2004 р., № 9691 від 07.04.2004 р., № 9598 від 31.03.2004 р., № 9620 від 01.04.2004 р., № 9497 від 23.03.2004 р., № 9523 від 24.03.2004 р., № 9024 від 04.02.2004 р., № 9135 від 16.02.2004 р., № 9014 від 03.02.2004 р., № 9000 від 02.02.2004 р., № 8931 від 21.01.2004 р., № 8910 від 20.01.2004 р., № 8852 від 14.01.2004 р., № 8875 від 15.01.2004 р., № 5060 від 12.01.2004 р., № 8828 від 13.01.2004 р., № 35 від 08.01.2004 р., № 77 від 09.01.2004 р., № 8041 від 08.10.2003 р., № 6 від 06.01.2004 р. (сплата за рахунком-фактурою № СФ-000000097 від 21.05.2003 р.) і просив вірним вважати наступне призначення платежу «оплата за пробку згідно рахунку-фактури № СФ-0000189 від 26.09.2003 р.".
Відповідно до п. 1.24 глави 1 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Правління НБУ від 21.01.2004 р. № 22 спори між платниками і одержувачами коштів з питань проведення розрахунків вирішуються ними без участі банків.
Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що як вбачається з матеріалів справи питання щодо внесення змін до реквізиту «призначення платежу" вищезазначених платіжних доручень не було узгоджено і вирішено між позивачем і відповідачем.
Отже, зміна відповідачем реквізиту «призначення платежу" не є належним доказом сплати боргу за поставку пробки від 26.09.2003 р. за видатковою накладною № РН-00000178 та договором № 07 від 02.12.2002 р.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд першої інстанції також обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних та 3 % річних, з посиланням на те, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання в зв'язку з чим, заборгованість відповідача за прострочення складає 1014 грн. -3% річних -12910,88 грн.
Суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позову в частині стягнення пені нарахованої відповідно до Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" в розмірі 3201,38 грн., так як сторони не домовились і у договорі № 07 від 02.12.2002 р. не передбачили можливість стягнення пені у випадку несвоєчасного виконання грошового зобов'язання.
Суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що вимоги позивача про стягнення за простим векселем № 80351618236199 не ґрунтуються на представлених ним матеріалах справи. Відповідно до ст. 44 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, - протест у неплатежі за переказним векселем, який підлягає оплаті на визначену дату або у визначений строк від дати складання чи від пред'явлення, повинен бути здійснений в один із двох робочих днів, які настають за днем, у який вексель підлягає оплаті.
Позивач не надав доказів належного виконання процедури пред'явлення векселя № 80351618236199 до сплати і не надав акт пред'явлення векселя до оплати, тобто у позивача не виникло право на стягнення грошових коштів за вказаним векселем.
З огляду на викладене і враховуючи, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору в порядку, установленому законом, суд першої інстанції обґрунтовано частково задовольнив вимоги позивача.
Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають чинному законодавству та фактичним обставинам, а мотиви відповідача не можуть бути підставою для його скасування, керуючись ст.. ст. 526, 625 ЦК України,ст..ст.101-105 ГПК України
постановила:
Рішення господарського суду Харківської області від 01.06.2007 р. по справі № 45/468-06 залишити без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.
Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.
Судді Пушай В.І.
Такмаков Ю.В.
Постанова підписана 30.07.2007 р.