Іменем України
19 лютого 2020 року
Київ
справа №815/4354/17
провадження №К/9901/46960/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Бевзенка В. М., Данилевич Н. А.
розглянув у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті, третя особа - Міністерство інфраструктури України, про скасування наказу, поновлення на публічній службі та стягнення заробітної плати, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 року, прийняту у складі колегії суддів: Потоцької Н. В. (головуючий), Самойлюк Г. П., Тарасишиної О. М., та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 6 лютого 2018 року, прийняту у складі колегії суддів: Запорожана Д. В. (головуючий), Яковлєва О. В., Танасогло Т. М.
І. Суть спору
1. У серпні 2017 року ОСОБА_1 (надалі також ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (надалі також Укртрансбезпека, відповідач), у якому позивач просив:
1.1. визнати протиправним та скасувати наказ Укртрансбезпеки № 1420к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Управління Укртрансбезпеки в Одеський області;
2. зобов'язати відповідача поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Укртрансбезпеки в Одеський області;
3. стягнути з Укртрансбезпеки заробітну плату за весь час вимушеного прогулу.
2. В обґрунтування позову позивач зазначав, що його звільнення відбулося неправомірно, без дотримання процедури та належного погодження повноважними особами, а також без його волевиявлення, адже із заявою про звільнення позивач не звертався.
3. Відповідач позов не визнав. У запереченні проти позову наголошував на його безпідставності з огляду на дотримання норм законодавства при виданні наказу про звільнення позивача за угодою сторін.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
4. Наказом від 28 квітня 2016 року № 784-к ОСОБА_1 призначений на посаду заступника начальника Управління - начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на автомобільному та міському електричному транспорті Управління Укртрансбезпеки в Одеський області з 29 квітня 2016 року.
5. Згідно з наказом від 30 червня 2016 року № 1879-к ОСОБА_1 успішно пройшов випробування на зазначеній посаду з 30 червня 2016 року.
6. Наказом від 2 березня 2017 року № 259-к ОСОБА_1 призначений на посаду начальника Управління Укртрансбезпеки в Одеський області.
7. 27 липня 2017 року у зв'язку із перебуванням на лікарняному, ОСОБА_1 звернувся до Державної служби України з безпеки на транспорті із службовою запискою № 5645/31-17 щодо покладання обов'язків начальника Управління Укртрансбезпеки в Одеський області на начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на залізничному транспорті Куманова В. К. з 27 липня 2017 року. До цього листа додана письмова згода останнього на виконання обов'язків начальника Управління Укртрансбезпеки в Одеський області з 27 липня 2017 року на період лікарняного ОСОБА_1 .
8. 31 липня 2017 року наказом Укртрансбезпеки № 1420к ОСОБА_1 звільнений із займаної посади відповідно до пункту 1 статті 36 КЗпП України, частини другої статті 86 Закону України «Про державну службу».
9. Підставою для звільнення в наказі зазначено: заяву ОСОБА_1 , погодження Міністерства інфраструктури України від 27 липня 2017 року № 7262/10/10-17.
10. Позивач ознайомлений із цим з наказом 31 липня 2017 року.
11. Також суди встановили, що з 27 липня 2017 року по 8 серпня 2017 року ОСОБА_1 перебував на лікарняному.
12. Своєю чергою, Укртрансбезпека надала до суду заяву за підписом ОСОБА_1 із проханням звільнити з займаної посади за угодою сторін, без дати.
13. Відповідач також надав погодження Міністерства інфраструктури України за від 27 липня 2017 року № 7262/10/10-17 за умови дотримання вимог законодавства.
14. Також в аспекті предмету доказування суди встановили, що заява про звільнення позивача за угодою сторін не містить інформації про дату її складання або про дату з якої особа звільняється (за домовленістю). Резолюція на заяві позивача - 31 липня 2017 року; наказ № 1420к про звільнення ОСОБА_1 датований 31 липня 2017 року; сама ж заява не містить ані погодженої дати, ані дати її написання.
15. До того ж суди констатували відсутність погодження на звільнення ОСОБА_1 з боку голови Одеської обласної державної адміністрації, як того вимагало чинне законодавство.
16. У суді апеляційної інстанції позивач заявляв, що не подавав відповідачу влітку 2017 року будь-яких заяв про звільнення. Раніше, на початку 2017 року, він писав таку заяву для керівництва - «на всяк випадок», однак, у спосіб встановлений законодавством її (заяву) не подавав, і будь-якого бажання звільнитися не мав та не має, у тому числі влітку 2017 року.
17. Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року було витребувано у відповідача оригінал заяви про звільнення, пояснення яким чином зазначена заява потрапила до відповідача, пояснення обставин реєстрації зазначеної заяви, також було запропоновано відповідачу направити свідків надання зазначеної заяви позивачем або отримання її в інший спосіб.
18. На виконання вищенаведеної ухвали відповідач повідомив суду, що заява про звільнення позивача була подана 27 липня 2017 року до Управління (м. Київ) невідомим співробітником Управління Укртрансбезпеки в Одеській області (мова оригіналу), у невідомий спосіб, невідомо кому, поза службою діловодства (канцелярією).
19. Згідно з листом Одеської обласної державної адміністрації від 18 вересня 2017 року № Ш-4616-в/п-07 пропозицій щодо погодження звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Управління Укртрансбезпеки в Одеській області від Державної служби України з безпеки на транспорті до обласної державної адміністрації не надходило.
ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
20. Одеський окружний адміністративний суд постановою від 11 жовтня 2017 року (з урахуванням ухвали цього суду від 17 жовтня 2017 року про виправлення описки), яку залишено без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 6 лютого 2018 року, позов задовольнив повністю:
20.1. визнав протиправним та скасував наказ Укртрансбезпеки № 1420к;
20.2. поновив ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Укртрансбезпеки в Одеський області з 31 липня 2017 року;
20.3. стягнув з Укртрансбезпеки на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31 липня 2017 року по 11 жовтня 2017 року в розмірі 34529,00 гривень.
21. Ухвалюючи такі рішення, суди виходили з того, що заява позивача, на підставі якої видано наказ про його звільнення, не містить інформації про дату її складання або про дату з якої особа звільняється (за домовленістю). Також суди констатували відсутність погодження звільнення позивача в установленому порядку.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
22. Відповідач подав касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права.
23. Як і під час судового розгляду в судах першої й апеляційної інстанцій, у касаційній скарзі позивач наполягає на незаконності спірного наказу з огляду на наявність заяви позивача про звільнення та дотримання встановленої процедури погодження.
24. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити рішення про відмову в позові.
25. Позивач правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає розгляду справи в суді касаційної інстанції.
V. Оцінка Верховного Суду
26. Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
27. 8 лютого 2020 року набрали чинності зміни до КАС України, внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
28. За правилом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного Закону касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
29. За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.
30. За правилом частин першої-третьої статті 341 КАС України в зазначеній редакції суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
31. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
32. Закон України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (надалі - Закон України «Про державну службу») регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
33. Пункт 3 частини першої статті 83 Закону України «Про державну службу» серед підстав для припинення державної служби виокремлює припинення державної служби за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону).
34. Статтею 86 «Припинення державної служби за ініціативою державного службовця або за угодою сторін» Закону України «Про державну службу» обумовлено таке:
1. Державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб'єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.
2. Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб'єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов'язків державним органом.
3. Суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.
35. З аналізу статті 86 Закону України «Про державну службу» висновується, що передбачене її частиною другою правило, що за змістом відповідає сенсу словосполучення «за угодою сторін», означає домовленість між суб'єктом призначення та державним службовцем щодо звільнення останнього із займаної посади в інший, ніж передбачений частиною першою цієї статті, строк, і саме з цих підстав.
36. Тобто, підстава звільнення та дата звільнення є обов'язковими умовами домовленості щодо звільнення державного службовця за частиною другою статті 86 Закону України «Про державну службу».
37. Як правильно встановили суди, наявна у матеріалах справи заява позивача про звільнення не містить такої обов'язкової умови, як дата звільнення.
38. Тобто, відсутність волевиявлення позивача на припинення державної служби за угодою сторін є очевидною.
39. Вищенаведене є достатньою підставою для висновку про протиправність звільнення позивача згідно з оскаржуваним наказом.
40. Отже, висновки судів про наявність підстав для задоволення позову є правильними.
41. Доводи касаційної скарги вищенаведеного жодним чином не спростовують.
42. Період вимушеного прогулу позивача та присуджена судом у якості середнього заробітку за час такого прогулу сума не є предметом касаційного оскарження.
VІІ. Висновки по суті вимог касаційної скарги
43. За таких обставин Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно застосованих нормах матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
44. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
VІІI. Судові витрати
45. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті залишити без задоволення.
2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 6 лютого 2018 року у справі № 815/4354/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. І. Смокович
Судді В. М. Бевзенко
Н. А. Данилевич