Іменем України
10 лютого 2020 року
Київ
справа №826/5479/18
адміністративне провадження №К/9901/19693/19
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: суддя-доповідач - Гусак М. Б., судді - Гімон М. М., Желтобрюх І. Л.,
за участю секретаря судового засідання: Хом'яка О.А.,
учасники справи:
представник позивача - Бережна Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву товариства з обмеженою відповідальністю «СВГ Плюс» про розподіл судових витрат, пов'язаних з розглядом справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «СВГ Плюс» до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби, Державної фіскальної служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та рішення про результати розгляду скарги,-
Постановою від 9 грудня 2019 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «СВГ Плюс» (далі - Товариство) задовольнив частково. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 липня 2019 року та рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування податкового повідомлення - рішення від 11 січня 2018 року № 0000047016 скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив, визнав протиправним та скасував податкове повідомлення - рішення від 11 січня 2018 року № 0000047016. В решті рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 липня 2019 року - залишив без змін.
9 грудня 2019 року до початку судового засідання Товариство звернулося до Верховного Суду із заявою про розподіл судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, в якій повідомило про подання доказів розміру відповідних витрат, понесених Товариством, протягом п'яти днів після ухвалення Верховним Судом постанови у справі.
13 грудня 2019 року Товариство надало до Верховного Суду пояснення і докази на підтвердження витрат, які поніс позивач у зв'язку із розглядом справи. Так, витрати, пов'язані з розглядом справи, було ним оцінено у 506 928 грн. (476 928 грн - витрати на правову допомогу (з них - 397 440 грн - це гонорар Адвокатського об'єднання «Юридична фірма «Василь Кісіль і Партнери», 79 488 грн - податок на додану вартість) та 30 000 грн - витрати, пов'язані з підготовкою експертного висновку), у зв'язку із чим він просив стягнути з Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби вказану суму витрат та 208 865,87 грн сплаченого судового збору за подання позову, апеляційної та касаційної скарг. Представником позивача було надано копії договору про юридичні послуги від 2 березня 2017 року, договору про юридичні послуги від 15 грудня 2017 року, рахунок на передплату за надання юридичних послуг від 27 грудня 2017 року, платіжне доручення від 16 січня 2018 року, акт приймання виконаної роботи від 9 грудня 2019 року, детальний опис виконаних робіт (наданих послуг) за поточними ставками працівників за період з 15 грудня 2017 року по 13 грудня 2019 року, довідку Адвокатського об'єднання «Юридична фірма «Василь Кісіль і Партнери» від 13 грудня 2019 року, договір про проведення економічної експертизи від 25 лютого 2019 року, платіжне доручення та акт приймання-здачі наданих послуг за цим договором, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю адвокатів Бережної Т.В. та Стельмащука А.В., відповідні витяги з Єдиного реєстру адвокатів України.
27 грудня 2019 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби надіслано клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, в якому відповідач вказав на ненадання позивачем доказів адвокатського статусу своїх представників - Грабовського В.В., Максимова М.В., Яцишин А.В., а щодо представників Бережної Т . В . та Стельмащука А.В. - ненадання ордеру адвоката, яким їх уповноважено діяти від імені адвокатського об'єднання. На думку відповідача, враховуючи приписи частини другої статті 16 та статті 134 КАС України, вказане унеможливлює відшкодування витрат на правову допомогу. Крім цього, на думку відповідача, заявлена позивачем сума витрат на правову допомогу є неспівмірною із складністю відповідної роботи (послуг), її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт (надання послуг) з огляду на те, що згідно з наданим позивачем детальним описом виконаних робіт (наданих послуг) представники позивача у кількості 5 чоловік фактично виконували одну й ту саму роботу, та позивачем не обґрунтовано тривалість виконання кожної послуги. Відповідач також вказав на необґрунтованість заявленої до відшкодування суми витрат на правову допомогу з огляду на те, що вказана у детальному описі виконаних робіт (наданих послуг) вартість таких послуг визначена у євро та в перерахунку у національну валюту значно перевищує заявлену до відшкодування суму. Також відповідач заперечив проти стягнення витрат на проведення експертизи.
Представником позивача до Верховного Суду було надано заперечення проти клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, в якому вказано на наявність в матеріалах справи довіреності, якою позивач уповноважив своїх представників - адвокатів Бережну Т.В. та Стельмащука А.В. (надано відповідні витяги з Єдиного реєстру адвокатів України та копії свідоцтв про право на заняття адвокатською діяльністю) на представництво його інтересів, що згідно з приписами частини четвертої статті 59 КАС України виключає надання адвокатського ордеру. При цьому, представником позивача надано довідку Адвокатського об'єднання «Юридична фірма «Василь Кісіль і Партнери» про перебування усіх п'яти представників позивача у трудових відносинах із адвокатським об'єднанням. Стосовно решти трьох представників - Грабовського В.В., Максимова М.В., Яцишин А.В., представник позивача вказав, що їх повноваження підтверджуються вказаною довіреністю, виданою позивачем, при цьому, доказів їх адвокатського статусу або статусу помічника адвоката надано не було. Щодо необґрунтованості заявленої до відшкодування суми витрат на правову допомогу представник відповідача вказала на те, що відповідно до умов, викладених у пункті 5 Спеціальних умов договору про юридичні послуги від 15 грудня 2017 року № 1283-17-2, гонорар адвокатського об'єднання не може перевищувати 12 000 євро, що в перерахунку у національну валюту на дату виставлення адвокатським об'єднанням рахунку на передплату за надання юридичних послуг склало 397 440 грн (плюс 79 488 грн - податок на додану вартість).
На підтвердження співмірності заявленого до відшкодування розміру витрат на правову допомогу представник позивача вказала на значну суму нарахованих податковим органом позивачу грошових зобов'язань, правомірність яких була предметом спору у даній справі, вчинення позивачем дій щодо досудового вирішення спору (адміністративне оскарження спірних податкових повідомлень-рішень) та необхідність оскарження судових рішень у всіх судових інстанціях.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення представника позивача, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду вважає, що заява позивача про розподіл судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, підлягає частковому задоволенню.
Статтею 132 КАС України (тут і далі - в редакції, яка діяла на дату подачі касаційної скарги) визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При цьому, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За правилами частини шостої статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Частиною сьомою цієї статті передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). У частині дев'ятій цієї статті визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. Так, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду погоджується з позивачем, що судова справа має значну складність: справа складається з 12 томів, акт перевірки складає 135 аркушів (т. 1 а.с. 72-207), ціна позову складала 3 662 924 грн, тому юридичне супроводження цієї справи в судах потребувало значної кількості часу та людського ресурсу.
Проте, надавши оцінку пов'язаності витрат з розглядом справи, а також специфічним умовам розрахунків витрат позивача на професійну правову допомогу, колегія суддів вважає, що задоволенню підлягає лише частина заявленої позивачем до відшкодування суми судових витрат, враховуючи таке.
Із буквального прочитання статті 134 КАС України слідує, що витрати на професійну правничу допомогу пов'язуються із правничою допомогою адвоката. Це пов'язано, зокрема, із запровадженою судовою реформою та змінами до Конституції України. Так, 30 вересня 2016 року набули чинності зміни до Конституції України в частині правосуддя і нова редакція Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Згідно зі статтею 131-2 Конституції України виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення. Також у даній статті зазначено, що законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, малозначних справах та деяких інших випадках. Водночас змінами до Перехідних положень Конституції України врегульовано, що положення щодо представництва вступають в силу не одразу, а для їх запровадження вводиться перехідний період тривалістю в 3 роки: з 1 січня 2017 року виключно адвокати можуть представляти інтереси клієнтів у суді касаційної інстанції (зараз Верховному Суді), з 1 січня 2018 року - у судах апеляційної інстанції, з 1 січня 2019 року - у судах першої інстанції. Отже, до 1 січня 2019 року в судах першої інстанції особи могли користуватися правничою допомогою фахівців у галузі права, які не були адвокатами.
У матеріалах справи відсутні докази, що Грабовський В.В. , Максимов М.В. , Яцишин А.В. мають статус адвокатів або помічників адвоката. Згідно з договором про юридичні послуги від 15 грудня 2017 року та детальним описом виконаних робіт (наданих послуг) можна дійти висновку, що в Адвокатському об'єднанні «Юридична фірма «Василь Кісіль і Партнери» вони займають посади молодших юристів.
Враховуючи викладене, витрати на правову допомогу, яку здійснювали в суді першої інстанції до 1 січня 2019 року представники позивача, які не мають статусу адвоката, підлягають частковому відшкодуванню з урахуванням такого.
Відповідно до частини дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Враховуючи те, що адміністративне оскарження податкових повідомлень-рішень не є обов'язковим, відповідні витрати на правову допомогу відшкодуванню не підлягають.
Крім цього, в матеріалах справи відсутні підтвердження про візити представника позивача до Окружного адміністративного суду міста Києва: 12, 18 квітня 2018 року, 7, 18, 30 травня 2018 року, 13 червня 2018 року. Відповідно, витрати на відповідні послуги відшкодуванню теж не підлягають.
Стосовно витрат на правову допомогу у 2019 році, то відшкодуванню підлягає лише вартість послуг представників позивача, які мають статус адвокатів.
Щодо відшкодування витрат, пов'язаних з підготовкою висновку експерта від 22 березня 2019 року № 14756 за результатами проведення судово-економічної експертизи у адміністративній справі № 826/5479/18, колегія суддів доходить висновку про відсутність правових підстав для такого відшкодування.
Так, відповідно до частини п'ятої статті 137 КАС України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача чи експерта встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
Оцінюючи обґрунтованість витрат на підготовку експертного висновку, його нагальну необхідність для повного та об'єктивного вирішення справи, що створило б так звану «неминучість» відповідних витрат, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду виходить з такого.
Згідно із статтею 112 КАС України висновок експерта у галузі права не може містити оцінки доказів, вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яке рішення має бути прийнято за результатами розгляду справи. Оцінка належності, допустимості, достовірності доказів належить до компетенції суду (стаття 90 КАС України).
Проте, у вказаному висновку експерт встановив, що первинні документи документально підтверджують господарські операції позивача, які були предметом дослідження судами у вказаній справі, а висновок податкового органу, викладений в акті перевірки документально не підтверджується (т. 11 а. с. 48). Таким чином, експерт фактично перебрав на себе повноваження суду з надання оцінки доказам у справі та формуванню висновків щодо суті спору. Вказаний висновок не було прийнято та оцінено судами як належний та допустимий доказ, у жодному судовому рішенні немає посилання на нього як на доказ у справі, жодного правового значення для вирішення справи він не мав.
Не дивлячись на те, що експертиза мала назву «судово-економічна», колегія суддів виходить з того, що вона не призначалася судом, її змістом є вирішення правових питань, для чого позивачем і укладався договір про правову допомогу із адвокатським об'єднанням.
Відшкодуванню не підлягають також витрати на вчинення представниками позивача всіх дій, які передували та були направлені на укладення договору з експертною установою та підготовкою вказаного експертного висновку.
Щодо розрахунку розміру витрат на професійну правову допомогу, на яку підлягає зменшенню заявлена позивачем сума відповідних витрат, треба зазначити таке.
Відповідно до пояснень представника позивача, що підтверджується платіжним дорученням від 16 січня 2018 року № 2955, розмір витрат позивача на правову допомогу, визначений у детальному описі виконаних робіт (наданих послуг) за поточними ставками працівників за період з 15 грудня 2017 року по 13 грудня 2019 року, адвокатським об'єднанням було зменшено з суми фактичних витрат у розмірі 45 936 євро до 12 000 євро, що за курсом НБУ на дату виставлення рахунку на передплату за надання юридичних послуг, становило 397 440 грн.
Виходячи з принципу диспозитивності, відсутності заяви позивача про перерахунок вартості кожної наданої адвокатським об'єднанням юридичної послуги та її зменшення пропорційно загальному розміру витрат позивача на такі послуги, суд позбавлений права змінювати вартість таких юридичних послуг та має виходити з їх заявленого розміру.
Проте, такий спосіб визначення судом вартості витрат позивача на правову допомогу, яка підлягає відшкодуванню, не призвів би до адекватного результату, який би відповідав фактичній вартості наданих юридичних послуг, кількості витраченого часу на супроводження судової справи в судах трьох інстанцій, принципу співмірності зі складністю справи, витраченому адвокатами часу, об'єму наданих послуг, ціні позову.
З огляду на викладене колегія суддів доходить висновку про неможливість математичного розрахунку вартості наданих позивачу послуг з професійної правової допомоги, яка підлягає відшкодуванню.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
Водночас, якщо суд, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним, має право не розподіляти витрати на професійну правничу допомогу повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, враховуючи правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, при визначенні суми відшкодування витрат на правову допомогу бере до уваги дійсність, необхідність та розумність юридичних послуг, вартість яких заявлено позивачем до відшкодування, виходячи з конкретних обставин справи, а також докази, надані позивачем на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, зокрема, договір про юридичні послуги, документи, що свідчать про оплату таких послуг, детальний опис виконаних робіт (наданих послуг) по поточних ставках працівників за період з 15 грудня 2017 року по 13 грудня 2019 року.
З огляду на викладене колегія суддів доходить висновку, що розмір витрат на правову допомогу, який підлягає відшкодуванню, становить 180 000 грн.
Крім цього, відшкодуванню підлягає заявлена позивачем сума сплаченого судового збору за подання позову, апеляційної та касаційної скарг, яка дорівнює 208 865,87 грн.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Враховуючи те, що в задоволенні позову в частині позовних вимог до Державної фіскальної служби України відмовлено, відповідно, судові витрати підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби.
Керуючись статтями 132, 134, 137, 139, 252, 356, 356 КАС, колегія суддів
1. Заяву товариства з обмеженою відповідальністю «СВГ Плюс» про розподіл судових витрат задовольнити частково.
2. Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю «СВГ Плюс» за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби 180 000 (сто вісімдесят тисяч) грн витрат на правову допомогу та 208 865 (двісті вісім тисяч вісімсот шістдесят п'ять) грн 87 коп. судового збору за подання позову, апеляційної та касаційної скарг.
3. Додаткова постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови складено 17 лютого 2020 року.
Суддя-доповідач М. Б. Гусак
Судді: М. М. Гімон
І. Л. Желтобрюх