19 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 420/3813/19
адміністративне провадження № К/9901/4139/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Яковенка М. М.,
суддів - Дашутін І. В., Шишова О. О.,
розглянувши касаційну скаргу Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2020 року у справі № 420/3813/19 за позовом Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного до ОСОБА_1 про стягнення витрат,
Національна академія сухопутних військ імен гетьмана Петра Сагайдачного звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення витрат, пов'язаних з утриманням у Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у розмірі 244790,22 грн.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2019 року в задоволені позову відмовлено.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2020 року скасовано рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2019 року та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного витрати, пов'язані з утриманням ОСОБА_1 у Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у розмірі 226826 (двісті двадцять шість тисяч вісімсот двадцять шість) гривень 49 копійок.
Задовольнивши частково позовні вимоги, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що відповідач достроково припинив навчання в Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, тому в силу вимог ч. 10 ст. 25 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та Порядку № 419 він зобов'язаний відшкодувати витрати, пов'язані з його утриманням у вищому навчальному закладі.
Разом з цим, відповідно до п. 5 ч. 1, ч. 2 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: 75-процентна знижка плати за користування комунальними послугами (газом, електроенергією та іншими послугами) та скрапленим балонним газом для побутових потреб в межах середніх норм споживання.
Пільги щодо плати за житло, комунальні послуги та паливо, передбачені пунктами 4-6 цієї статті, надаються учасникам бойових дій та членам їх сімей, що проживають разом з ними, незалежно від виду житла чи форми власності на нього.
Таким чином, відповідач зобов'язаний відшкодувати фактичні витрати за спожиті комунальні послуги та енергоносії під час навчання в Національній академії сухопутних військ з врахуванням пільг, передбачених п. 5 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
З наданого позивачем розрахунку вартості комунальних послуг на суму 17963,73 грн, вбачається, що така вартість розрахована без врахування пільг передбачених п. 5 ч. 1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а тому така сума не може бути стягнута з відповідача.
Відтак, з суми витрат по утриманню відповідача в Національній академії сухопутних військ підлягає виключенню розрахована позивачем сума за комунальні послуги в розмірі 17963,73 грн.
Таким чином, сума, яка підлягає стягненню з відповідача складає 226826,49 грн.
У поданій касаційній скарзі позивач, з посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2020 року у справі № 420/3813/19, в частині відмови в задоволені позовних вимог щодо відшкодування витрат на утримання у вищому навчальному закладі у вигляді комунальних послуг на суму 17963,73 грн та ухвалити нове рішення в зазначеній частині, яким позовні вимоги Національної академії задовольнити.
Проаналізувавши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Пункт 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондують ст. 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і ст. 13 КАС України.
Згідно з ч. 1 ст. 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас п. 2 ч. 5 цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Згідно п. 1 ч. 6 ст. 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Посада публічної служби, яку обіймав позивач та у зв'язку з перебуванням на якій виник цей спір, не відноситься до категорії службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище в розумінні примітки до ст. 50 Закону України «Про запобігання корупції».
Відповідно до п. 10 ч. 6 ст. 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Окрім цього, у поданій касаційній скарзі позивач зазначає, що справа має виняткове значення, оскільки спірна сума в межах позову становить 244790,22 грн, однак при цьому, скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення.
Також, слід зазначити, що судом першої інстанції справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження, при цьому скаржник в прохальній частині касаційної скарги просить скасувати оскаржувану постанову в частині незадоволених позовних вимог в розмірі 17963,73 грн, тому Суд дійшов висновку, що справа є незначної складності. Відтак, підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
Аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судовому рішенні суду апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність у даному випадку обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Разом з тим, Суд також враховує позицію висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі п. 3 (а) ст. 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до п. 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій п. 1 ст. 6 Конвенції.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
Керуючись статтями 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2020 року у справі № 420/3813/19.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя - доповідач М. М. Яковенко
Судді І. В. Дашутін
О. О. Шишов