Іменем України
19 лютого 2020 року
м. Київ
справа №810/3749/15
адміністративне провадження №К/9901/13394/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючий - Стародуб О.П.,
судді - Єзеров А.А., Кравчук В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Згурівської районної державної адміністрації Київської області на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24.12.2015р. (судді - Парінов А.Б., Грибан І.О., Губська О.А.) у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Українська молочна компанія» до управління праці та соціального захисту населення Згурівської районної державної адміністрації Київської області про відшкодування бюджетної компенсації заробітної плати працівників,
встановив:
У серпні 2015 року ТОВ «Українська молочна компанія» звернулось до суду з позовом, в якому просило стягнути з відповідача бюджетну компенсацію у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, у розмірі 210741,28 грн.
В обґрунтування позовних вимог посилалось на те, що його працівники були призвані та проходили військову службу за призовом під час мобілізації в особливий період, починаючи з першої хвилі, а саме з 18.03.2014р. Товариством, в силу пункту 4 Порядку щодо виплати компенсації підприємствам, установам та організаціям, подавались відповідачу звіти для проведення виплат фактичних витрат на виплату середнього заробітку призваних на військову службу працівникам, однак відшкодування таких витрат одержано не було, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 23.09.2015р. у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.12.2015р. постанову Київського окружного адміністративного суду від 23.09.2015р. скасовано та прийнято нову, якою позов задоволено.
Стягнуто з управління соціального захисту населення Згурівської районної державної адміністрації Київської області на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Українська молочна компанія» бюджетну компенсацію у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, у розмірі 210741,28 грн.
З рішенням суду апеляційної інстанції не погодився відповідач, звернувся з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просив частково скасувати постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким стягнути з УПСЗН Згурівської райдержадміністрації на корить ТОВ «Українська молочна компанія» бюджетну компенсацію у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, у розмірі 165494,17 грн.
В обгрунтування касаційної скарги посилався на те, що судом апеляційної інстанції не в повному обсязі з'ясовано обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, неповно досліджено докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи.
Зокрема посилався на те, що позивачем до Управління подавались належним чином оформлені звіти про фактичні витрати на виплату компенсації середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (березень-грудень 2014 року) лише на суму 165494,17 грн., і на вказану суму Управління визнає бюджетну компенсацію у справі. Водночас, що стосується різниці у сумі фактичних витрат - 45247,11 грн., то таку Управління відшкодувати не може у зв'язку з відсутністю підтверджуючих документів.
Заперечення на касаційну скаргу до суду не надходили.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що працівники ТОВ «Українська молочна компанія»: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 були призвані та проходили військову службу за призовом під час мобілізації в особливий період, починаючи з першої хвилі мобілізації, а саме з 18.03.2014р.
ТОВ «Українська молочна компанія» відповідно до п. 4 Порядку виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою КМУ від 04.03.2015р. №105 (далі - Порядок №105) до управління соціального захисту населення Згурівської райдержадміністрації подавалися звіти про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівникам, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації.
Посилаючись на ту обставину, що звіти прийняті відповідачем, а фактичні витрати у розмірі 210741,28 грн. не відшкодовані, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачем було порушено вимоги Порядку №105 в частині надання до управління праці та соціального захисту населення Згурівської райдержадміністрації звітів, погоджених з військовим комісаром, для пiдтвердження призову та проходження вiйськової служби, що дає право відповідачу не проводити відшкодування бюджетної компенсації даному підприємству.
Суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання бюджетної компенсації, проте зазначив, що оскільки копії звітів про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, що містяться в матеріалах справи, не містять погодження військового комісара, що є обов'язковим, підстави для задоволення позову відсутні.
Скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нову про задоволення позовних вимог суд апеляційної інстанції виходив з того, що до суду апеляційної інстанції позивачем надано завірені копії звітів про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період за весь спірний період, які оформлені з дотриманням вимог Порядку №105, містять підписи керівника та головного бухгалтера товариства, підпис військового комісара та завірені печатками підприємства та військового комісаріату, що відповідачем спростовано не було.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Також суд визнав безпідставним посилання відповідача на те, що він не є розпорядником бюджетних коштів, оскільки в силу положень п. 2 Порядку №105 вiдповiдач є розпорядником зазначених бюджетних коштiв нижчого рівня та зобов'язаний здiйснити вiдповiднi виплати роботодавцям, що подали звiти з метою компенсацiї їм витрат на виплату працiвникам середнього заробiтку.
З висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів погоджується з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Відповідно до частин першої, другої статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» призов військовозобов'язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 51, частиною п'ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п'ятою статті 61 Закону України «Про освіту».
Відповідно до частини 3 статті 119 КЗпП України (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації (мобілізовані працівники), зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, де вони працювали на час призову. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20.05.2014р. №1275-VII дію частини третьої статті 119 КЗпП України поширено на громадян України, які починаючи з 18.03.2014р. були призвані на військову службу на підставі Указу Президента України від 17.03.2014р. №303 «Про часткову мобілізацію» (далі - Указ №303).
Постановою Кабінету Міністрів України №105 від 04.03.2015р. затверджено Порядок виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, а також працівникам, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв'язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв'язку з прийняттям на військову службу за контрактом (далі - Порядок №105).
У відповідності до пункту 1 Порядку №105 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) компенсація у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період здійснюється за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті.
Головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми є Мінсоцполітики. Розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня є, зокрема, структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (крім міст Києва та Севастополя) рад (п.2 Порядку).
Згідно з пункту 3 Порядку бюджетні кошти спрямовуються підприємствам, установам, організаціям на компенсацію витрат на виплату середнього заробітку працівникам, які працювали на таких підприємствах, в установах, організаціях на час призову на військову службу.
Відповідно до пункту 4 Порядку для отримання компенсації з бюджету середнього заробітку підприємства, установи та організації подають щомісяця до 15 числа органові соціального захисту населення звіти про фактичні витрати на виплату компенсації з бюджету середнього заробітку працівникам за формою згідно з додатком 1, погоджені районним (міським) військовим комісаріатом або військовою частиною, що здійснювали призов працівників на військову службу, в частині підтвердження призову та проходження військової служби для подання до 19 числа структурному підрозділу соціального захисту населення копій зазначених звітів, а також зведеного звіту про фактичні витрати на виплату компенсації з бюджету середнього заробітку працівникам за формою згідно з додатком 2.
Структурні підрозділи соціального захисту населення щомісяця до 23 числа подають відомості про загальний обсяг фактичних витрат на виплату компенсації з бюджету середнього заробітку працівникам згідно з додатком 3 Мінсоцполітики для спрямування їм бюджетних коштів, що спрямовуються органам соціального захисту населення для перерахування підприємствам, установам, організаціям.
Зміст наведених норм права дає підстави вважати, що за громадянами України, які починаючи з 18 березня 2014 року, були призвані на військову службу на підставі Указу №303, зберігається середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, суми виплати якого компенсується роботодавцю із бюджету відповідно до вимог Порядку №105 в межах наявних ресурсів на зазначені цілі.
Правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 13.06.2019р. у справі №810/1799/16 та від 23.12.2019р. у справі №464/7670/16-а і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від неї під час розгляду даної справи.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо наявності у відповідача обов'язку відшкодувати позивачу суму бюджетної компенсації у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період за вказаний позивачем період.
Посилання відповідача на те, що позивачем до Управління подано звіти про фактичні витрати на виплату компенсації середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період лише за березень-грудень 2014 року на суму 165494,17 грн., і саме ця сума визнається відповідачем, є безпідставним, оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем подано відповідачу такі звіти за весь спірний період, які у встановленому законом порядку погоджені районним військовим комісаріатом, який здійснював призов працівника на військову службу, в частині підтвердження призову та проходження військової служби.
Крім того, на вказані обставини під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанції відповідач не наголошував, і такі не були предметом розгляду судів попередніх інстанцій.
В свою чергу, за правилами частини 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, оскільки рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, суд прийшов до висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
постановив:
Касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Згурівської районної державної адміністрації Київської області залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24.12.2015р. - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
О.П. Стародуб
А.А. Єзеров
В.М. Кравчук