Іменем України
18 лютого 2020 року м. Чернігівсправа № 927/949/19
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у відкритому судовому засіданні за участю секретаря судового засідання Дубини О.М.
Позивач: Міністерство оборони України,
код ЄДРПОУ 00034022, проспект Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Італтекс Меріно»,
код ЄДРПОУ 39262403, вул. І. Мазепи, 66, м. Чернігів, 14014
Предмет спору: про стягнення 504 921,06 грн,
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився,
Міністерство оборони України звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Італтекс Меріно», у якому позивач просить стягнути з відповідача 504 921,06 грн, з яких 52 077,06 грн пені та 452 844,00 грн штрафу.
Дії суду, пов'язані з розглядом справи.
У зв'язку з недодержанням позивачем вимог, викладених у ст. 162, 164, 172 Господарського процесуального кодексу України, ухвалою суду від 28.11.2019 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків.
Ухвалою суду від 16.12.2019 відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 14.01.2020 та встановлено сторонам строки для подання заяв по суті.
Відповідно до поштового повідомлення про вручення ухвалу суду від 16.12.2019 відповідач отримав 17.12.2019.
Відповідач був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення, але у підготовче засідання 14.01.2020 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
У підготовче засідання 14.01.2020 від позивача з'явилась представник Ніколова В. М. та на підтвердження своїх повноважень надала довіреність від 14.12.2019 №220/652/д.
Як зазначила ОСОБА_1 у судовому засіданні, вона є працівником позивача, але не є адвокатом.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 56 Господарського процесуального кодексу України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника.
За змістом ч. 1, 2 ст. 58 Господарського процесуального кодексу України представником у суді може бути адвокат або законний представник. При розгляді справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених статтею 59 цього Кодексу.
Тобто представляти інтереси органу державної влади у суді, у тому числі брати участь у судовому засіданні, може керівник державного органу, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво), або особа, що не пов'язана трудовими відносинами з таким державним органом (представництво).
Щодо трудового договору (контракту) суд зазначає, що не кожна особа, з якою укладений трудовий договір, може представляти інтереси органу державної влади у суді.
Системний аналіз ст. 21, 24, 29 Кодексу законів про працю України дає підстави дійти висновку, що повноваження представляти інтереси підприємства, установи, організації у суді не встановлюється наказом про прийняття працівника на роботу, а права та обов'язки такого працівника визначаються у відповідних документах (статут, положення, посадова інструкція тощо).
Натомість, довіреність відповідно ст. 60 Господарського процесуального кодексу підтверджує повноваження саме представника юридичної особи у розумінні ст. 58 цього Кодексу.
Таким чином, довіреність або сам лише наказ про прийняття працівника на роботу не може підтверджувати наявність у особи повноважень представляти інтереси юридичної особи (органу державної влади) у суді саме у порядку самопредставництва.
Оскільки справа не є малозначною, а представник ОСОБА_1 не є адвокатом, належних документів, які підтверджують представляти інтереси позивача у суді не надала, суд у судовому засіданні 14.01.2020 не допустив до участі у справі ОСОБА_1 як представника позивача.
У підготовчому засіданні 14.01.2020 суд постановив ухвалу про відкладення підготовчого засідання до 23.01.2020 на 10:00.
Ухвалою суду від 14.01.2020 викликано у таке підготовче засідання учасників справи.
Відповідач був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення, але у підготовче засідання 23.01.2020 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
За приписами ч. 1 ст. 183 Господарського процесуального кодексу України підготовче засідання проводиться за правилами, передбаченими статтями 196-205 цього Кодексу, з урахуванням особливостей підготовчого засідання, встановлених цією главою.
За змістом п. 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
За таких обставин, підготовче засідання 23.01.2020 проводилось за відсутності відповідача (його представника).
У підготовчому засіданні 23.01.2020 суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 06.02.2020 на 11:00.
У підготовчому засіданні 23.01.2020 суд відповідно до ст. 161, 207 Господарського процесуального кодексу України дозволив позивачу надати письмові пояснення щодо обставин останньої поставки товару.
Ухвалою суду від 23.01.2020 викликано у судове засідання з розгляду справи по суті 06.02.2020 учасників справи.
До початку судового засідання від позивача надійшли письмові пояснення з доказами їх направлення відповідачу.
Відповідач був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення, але у судове засідання з розгляду справи по суті 06.02.2020 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України судове засідання з розгляду справи по суті 06.02.2020 проводилось за відсутності відповідача (його представника).
У судовому засіданні 06.02.2020 суд долучив до матеріалів справи письмові пояснення позивача, оскільки вони подані відповідно до ч. 5 ст. 161 ГПК України, а спір вирішується з їх урахуванням.
У судовому засіданні з розгляду справи по суті 06.02.2020 суд оголосив перерву до 18.02.2020 до 10:00.
Сторони були належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується розпискою та поштовим повідомленням про вручення, але у судове засідання з розгляду справи по суті 18.02.2020 не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.
Відповідно до п. 1, 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України судове засідання з розгляду справи по суті 18.02.2020 проводилось за відсутності позивача та відповідача (їх представників).
У зв'язку з неявкою усіх учасників справи у судове засідання, відповідно до ч. 6 ст. 233 та ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, підписане у нарадчій кімнаті судове рішення, що містить вступну та резолютивну частини, у судовому засіданні не проголошувалось.
Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) №286/3/18/300 від 26.10.2018.
У додаткових поясненнях щодо останньої поставки товару позивач зазначив, що 09.04.2019 був складений Акт приймального контролю товару за якістю у присутності представника постачальника. Згідно з посвідченням №342 зазначені в Акті товари завезено на в/склад (у в/ч) А 2788 10.04.2019. Позивач вважає, що Акт приймального контролю за якістю є належним доказом поставки товару у зазначену в Акті дату. Стосовно складання та підписання видаткової накладної позивач зазначив, що вона складається постачальником, дата проставляється на підприємстві і надається представнику замовника після складення Акту приймання товару. Підписуючи видаткову накладну №83 від 29.03.2019, одержувач замовника поряд з печаткою та підписом проставив дату поставки товару до в/ч НОМЕР_1 , а саме - 10.04.2019, що повністю відповідає даті, вказаній у посвідченні №342.
Відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень у встановлений строк до суду не надходило.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Оскільки відповідач не подав відзив у встановлений судом строк, справа вирішується за наявними у ній матеріалами.
Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.
26.10.2018 між Міністерством оборони України (далі - Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Італтекс Меріно» (далі - Постачальник) укладено договір про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) №286/3/18/300 (далі - Договір) (а.с. 11-20).
Відповідно до п. 1.1 Договору Постачальник зобов'язується у 2018 році поставити Замовнику вироби домашнього текстилю (3951) (Ковдра напіввовняна для санітарно-курортних установ, казарм та казарм поліпшеного типу Збройних сил України) (далі - товар), а Замовник забезпечити приймання та оплату товару в асортименті, кількості, у строки (терміни), вказані у цьому Договорі.
Номенклатура товару, передбаченого до поставки за Договором, вимоги згідно яких виготовляється товар, строки (терміни) виконання договору, визначаються наведеною у п. 1.2 Договору Специфікацією, згідно з якою поставці підлягають вироби домашнього текстилю (3951) (Ковдра напіввовняна для санітарно-курортних установ, казарм та казарм поліпшеного типу Збройних сил України) у кількості 2000 штук на загальну суму 898 500,00 грн без ПДВ -до 15.11.2018 (включно) та у кількості 10 000 штук на загальну суму 4 492 500,00 грн без ПДВ - до 15.12.2018 (включно). Усього на загальну суму 5 391 000,00 грн без ПДВ та 6 469 200,00 грн з ПДВ.
Ціна цього Договору становить 6 469 200,00 грн, у тому числі ПДВ 1 078 200,00 грн (за загальним фондом) (п. 3.1 Договору).
Відповідно до п. 5.1, 5.2 Договору товар постачається на умовах DDP - склад Замовника відповідно до Міжнародних правил по тлумаченню торговельних термінів “Інкотермс” у редакції 2010 року згідно з положеннями договору, встановленими нормами відвантаження у тарі та упаковці, яка забезпечує її збереження під час транспортування, вантажно-розвантажувальних робіт і зберігання в межах термінів, установлених діючими стандартами тощо. Строк поставки товару буде визначений в специфікації Договору (п.1.2).
Місцем поставки товару є центри забезпечення речовим майном та об'єднані центри забезпечення Міністерства оборони України (далі - одержувачі Замовника) згідно з рознарядкою Міністерства оборони України, яка буде невід'ємною частиною Договору, з обов'язковим дотриманням передбачених ними вимог до асортименту, кількості, адреси одержувачів Замовника та черговості відвантажень.
Пунктом 5.3 Договору передбачено, що датою поставки товару вважається дата, вказана одержувачем Замовника у акті приймального контролю якості товару та видатковій накладній Постачальника.
За умовами п. 6.3.1 Договору Постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені Договором.
У п. 7.1 Договору сторони погодили, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим Договором.
Відповідно до п. 7.3.3 Договору за порушення строків виконання зобов'язання Постачальник сплачує пеню в розмірі 0,1 відсотка від вартості непоставленого товару за кожну добу затримки, а за прострочення понад 10 днів з Постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості Договору.
Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2018 (включно), а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення (п. 10.1 Договору).
Відповідно до рознарядки Міністерства оборони України за Специфікацією, що є Додатком №1 до Договору, в/ч НОМЕР_1 (229ОЦЗ) код 07686319 сплановано відвантаження вироби домашнього текстилю (3951) (Ковдра напіввовняна для санітарно-курортних установ, казарм та казарм поліпшеного типу Збройних сил України) у кількості 10 000 штук, з яких 2000 штук - до 15.11.2018 (включно) та 10 000 штук - до 15.12.2018 (включно) (а.с. 21).
Додатковою угодою №1 від 19.12.2018 до Договору абзац перший п. 10.1 розділу Х викладено в наступній редакції: Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.03.2019 (включно), а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення (а.с. 22).
15.01.2019 між сторонами укладено додаткову угоду №2 від 15.01.2019 до Договору (а.с. 23), у якій сторони домовились, зокрема:
- пункт 1.2 Договору доповнити Специфікацією на 2019 рік, відповідно до якої поставці підлягають вироби домашнього текстилю (3951) (Ковдра напіввовняна для санітарно-курортних установ, казарм та казарм поліпшеного типу Збройних сил України) у кількості 2400 штук на загальну суму 1 078 200,00 грн без ПДВ - до 31.03.2019 (включно). Усього на загальну суму 1 078 200,00 грн без ПДВ та 1 293 840,00 грн з ПДВ;
- пункт 3.1 Договору викласти у такій редакції: ціна цього Договору становить 7 763 040,00 грн, у тому числі ПДВ 1 293 840,00 грн, а саме:
У 2018 році за Специфікацією становить 6 469 200,00 грн, у тому числі ПДВ 1 078 200,00 грн (загальний фонд);
У 2019 році за Специфікацією становить 1 293 840,00 грн, у тому числі ПДВ 215 640,00 грн.
Відповідно до рознарядки Міністерства оборони України за Специфікацією на 2019 рік, що є Додатком №1 до додаткової угоди №2 до Договору, в/ч НОМЕР_1 (229ОЦЗ) код 07686319 сплановано відвантаження вироби домашнього текстилю (3951) (Ковдра напіввовняна для санітарно-курортних установ, казарм та казарм поліпшеного типу Збройних сил України) у кількості 2 400 штук до 31.03.2019 (включно) (а.с. 28).
Згідно з оголошенням №1 від 27.11.2018 представнику замовника за Договором пред'явлено на приймальний контроль товару за якістю - вироби домашнього текстилю (3951) (Ковдра напіввовняна для санітарно-курортних установ, казарм та казарм поліпшеного типу Збройних сил України) у кількості 2 000 штук (а.с. 35).
Відповідно до акту № 1 приймального контролю товару за якістю від 27.11.2018 уповноважена особа представника замовника ОСОБА_2 у присутності представника постачальника Рубан С. Г. виконав приймальний контроль товару у кількості 2000 штук за якістю, який пред'явлено оголошенням від 27.11.2018 № 1 за Договором (а.с. 34). У вказаному акті зазначено, що прийнятий товар за якістю підлягає відвантаженню на склад в/ч НОМЕР_1 (229ОЦЗ) код 07686319, м. Київ, вул. Качалова, 3.
У посвідченні №692 вказано, що зазначені в акті товари у кількості 2000 штук завезено на в/склад (у в/ч) А2788 28.11.2018 (а.с. 36).
Отримання в/ч НОМЕР_1 (229ОЦЗ) код 07686319 товару у кількості 2000 штук на загальну суму 1 078 200,00 грн підтверджується видатковою накладною від 28.11.2018 №403 (а.с. 68).
Згідно з оголошенням №2 від 14.12.2018 представнику замовника за Договором пред'явлено на приймальний контроль товару за якістю - вироби домашнього текстилю (3951) (Ковдра напіввовняна для санітарно-курортних установ, казарм та казарм поліпшеного типу Збройних сил України) у кількості 8 000 штук (а.с. 38).
Відповідно до акту № 2 приймального контролю товару за якістю від 21.12.2018 уповноважена особа представника замовника Загребельний П. у присутності представника постачальника Рубан С. Г. виконав приймальний контроль товару у кількості 8000 штук за якістю, який пред'явлено оголошенням від 14.12.2018 № 2 за Договором (а.с. 37). У вказаному акті зазначено, що прийнятий товар за якістю підлягає відвантаженню на склад в/ч НОМЕР_1 (229ОЦЗ) код 07686319, м. Київ, вул. Качалова, 3.
У посвідченні №843 вказано, що зазначені в акті товари у кількості 8000 штук завезено на в/склад (у в/ч) А2788 22.12.2018 (а.с. 36).
Отримання в/ч НОМЕР_1 (229ОЦЗ) код 07686319 товару у кількості 8000 штук на загальну суму 4 312 800,00 грн підтверджується видатковою накладною від 21.12.2018 №440 (а.с. 67).
Згідно з оголошенням №3 від 13.12.2018 представнику замовника за Договором пред'явлено на приймальний контроль товару за якістю - вироби домашнього текстилю (3951) (Ковдра напіввовняна для санітарно-курортних установ, казарм та казарм поліпшеного типу Збройних сил України) у кількості 2 000 штук (а.с. 41).
Відповідно до акту № 3 приймального контролю товару за якістю від 22.12.2018 уповноважена особа представника замовника Третяк А.В. у присутності представника постачальника Рубан С. Г. виконав приймальний контроль товару у кількості 2000 штук за якістю, який пред'явлено оголошенням від 13.12.2018 № 3 за Договором (а.с. 40). У вказаному акті зазначено, що прийнятий товар за якістю підлягає відвантаженню на склад в/ч НОМЕР_1 (229ОЦЗ) код 07686319, м. Київ, вул. Качалова, 3.
У посвідченні №845 вказано, що зазначені в акті товари у кількості 2000 штук завезено на в/склад (у в/ч) НОМЕР_1 22.12.2018 (а.с. 42).
Отримання в/ч НОМЕР_1 (229ОЦЗ) код 07686319 товару у кількості 2000 штук на загальну суму 1 078 200,00 грн підтверджується видатковою накладною від 22.12.2018 №441 (а.с. 66).
Згідно з оголошенням №2 від 04.04.2019 представнику замовника за Договором пред'явлено на приймальний контроль товару за якістю - вироби домашнього текстилю (3951) (Ковдра напіввовняна для санітарно-курортних установ, казарм та казарм поліпшеного типу Збройних сил України) у кількості 1400 штук (а.с. 46).
Відповідно до акту № 2 приймального контролю товару за якістю від 09.04.2019 уповноважена особа представника замовника Гринь В. О. у присутності представника постачальника Рубан С. Г. виконав приймальний контроль товару у кількості 1400 штук за якістю, який пред'явлено оголошенням від 04.04.2019 № 2 за Договором (а.с. 45). У вказаному акті зазначено, що прийнятий товар за якістю підлягає відвантаженню на склад в/ч НОМЕР_1 (229ОЦЗ) код 07686319, м. Київ, вул. Качалова, 3.
У посвідченні №342 вказано, що зазначені в акті товари у кількості 1400 штук завезено на в/склад (у в/ч) НОМЕР_1 10.04.2019 (а.с. 47).
Отримання в/ч НОМЕР_1 (229ОЦЗ) код 07686319 товару у кількості 1400 штук на загальну суму 754 740,00 грн підтверджується видатковою накладною від 29.03.2018 №83 (а.с. 69). У вказаній накладній представник одержувача Замовника поставив дату отримання товару 10.04.2019.
Позивач надав претензії до відповідача від 27.12.2018 №286/6/7105 про сплату пені у розмірі 32 346,00 грн з доказами її направлення відповідачу, від 13.12.2018 №286/6/6768 про сплату штрафних санкцій у розмірі 465 782,40 грн, від 05.06.2019 №286/6/3849 про сплату пені у розмірі 6 792,66 грн, доказів направлення останніх двох претензій позивач суду не надав. (а.с. 29-33, 43-44).
У зв'язку з порушенням відповідачем строків поставки товару, позивач відповідно до п. 7.3.3 Договору нарахував та заявив до стягнення 52 077,06 грн пені та 452 844,00 грн штрафу.
Оцінка суду.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України.
Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Щодо заявленої до стягнення пені.
Частина 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно зі ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Зі ст. 230 Господарського кодексу України випливає, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);
за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Сторони у п. 7.3.3 Договору погодили, що за порушення строків виконання зобов'язання Постачальник сплачує пеню в розмірі 0,1 відсотка від вартості непоставленого товару за кожну добу затримки.
Суд, здійснивши перевірку розрахунку заявленої позивачем до стягнення пені, дійшов висновку про неправильне її нарахування, з огляду на наступне.
Як вбачається з наданого розрахунку пені, позивач при визначенні кількості днів прострочення поставки товару зазначив дати поставки товару, які вказані у посвідченнях №692, №843, №845, №342 як дати завезення його на в/склад.
Разом з тим, у п. 5.3 Договору встановлено, що датою поставки товару вважається дата, вказана одержувачем Замовника у акті приймального контролю якості товару та видатковій накладній Постачальника.
Отже, зазначення у посвідченнях №692, №843, №845, №342 дати завезення товару на в/ склад, не можуть вважатись датою поставки товару, оскільки це протирічить п. 5.3 Договору.
З наданих позивачем актів приймального контролю якості товару та видаткових накладних вбачається, що не в усіх актах дата, зазначена у них, відповідає даті, вказаній у відповідній видатковій накладній щодо цього ж самого товару.
Так, у акті приймального контролю якості товару №1 зазначена дата 27.11.2018, а у видатковій накладній №403 щодо отримання цього товару вказана дата 28.11.2018; у акті приймального контролю якості товару №2 зазначена дата 09.04.2019, а у видатковій накладній №403 щодо отримання цього товару - 10.04.2019.
Враховуючи те, що саме видаткова накладна є документом, який підтверджує отримання товару, а акт приймального контролю товару контролю за якістю лише фіксує відповідність цього товару нормативній або технічній документації, суд доходить висновку, що датою виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо поставки товару за Договором є дата, зазначена у видаткових накладних.
За умовами Договору відповідач повинен був поставити товар:
- у кількості 2000 штук на суму 1 078 200,00 грн з ПДВ до 15.11.2018 включно, фактично поставка відповідно до видаткової накладної №441 була здійснена 28.11.2018, тобто із запізненням на 12 днів;
- у кількості 10 000 штук на суму 5 391 000,00 грн з ПДВ до 15.12.2018 включно, з яких 8000 штук на суму 4 312 800,00 грн відповідно до видаткової накладної №440 фактично поставлено 21.12.2018, тобто із запізненням на 5 днів, та 2000 штук на суму 1 078 200,00 грн відповідно до видаткової накладної №441 - 22.12.2018, тобто із запізненням на 6 днів.
При цьому суд вважає, що хоча 15.12.2018 припадає на вихідний день (суботу), правила ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України при визначенні строку прострочення застосуванню не підлягають, з огляду на таке.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України).
Згідно з ч. 2 ст. 252 Цивільного кодексу України термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Відповідно до ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Отже, вказане правило стосується строку, а умовами Договору та додаткової угоди №2 від 15.01.2019 до Договору був визначений термін поставки, адже Договір та додаткова угода містять посилання на календарні дати, що відповідає поняттю "термін", викладеному в ч. 2 ст. 252 Цивільного кодексу України - термін визначається календарною датою.
Укладаючи Договір 26.10.2018, сторони повинні були усвідомлювати, що 15.12.2018 припадає на неробочий день, а відтак суд вважає, що сторони у Договорі погодили можливість здійснення поставки товару у вихідний день.
За умовами додаткової угоди №2 від 15.01.2019 до Договору відповідач повинен був поставити товар у кількості 2400 штук на суму 1 293 840,00 грн з ПДВ до 31.03.2019 включно, фактично поставка відповідно до видаткової накладної №83 була здійснена 10.04.2019 у кількості 1400 штук на загальну суму 754 740,00 грн, тобто із запізненням на 9 днів.
За перерахунком суду розмір пені становить 47 764,26 грн, а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, тому позовні вимоги у частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню у розмірі 47 764,26 грн.
Щодо заявленого до стягнення штрафу.
Одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).
Сторони у Договорі передбачили господарсько-правову відповідальність за порушення умов Договору у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.
В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17).
Відповідно до п. 7.3.3 Договору за прострочення понад 10 днів поставки товару з Постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості Договору.
Вартість Договору (що є тотожним терміну «ціна Договору») вказана у п. 3.1 Договору, а саме - 6 469 200,00 грн.
Оскільки відповідач за однією поставкою прострочив виконання взятих на себе зобов'язань на понад 10 днів, суд, враховуючи умови п. 7.3.3 Договору, дійшов висновку, що позивач правомірно нарахував відповідачу штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості Договору (6 469 200,00 грн), що становить 452 844,00 грн.
Отже, позовні вимоги в частині стягнення 452 844,00 грн штрафу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Висновки суду.
Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", “Серявін та інші проти України” обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з'ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.
За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За подання цього позивач повинен був сплатити судовий збір у розмірі 7 573,82 грн (504 921,06 грн *1,5%).
З урахуванням часткового задоволення позову, розмір судового збору, який підлягає стягненню з відповідача становить 7 509,13 грн.
Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Італтекс Меріно» (код ЄДРПОУ 39262403, вул. І. Мазепи, 66, м. Чернігів, 14014) на користь Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ 00034022, проспект Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168) 47 764,26 грн пені, 452 844,00 грн штрафу та 7 509,13 грн витрат зі сплати судового збору.
3. У решті позову відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду, з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, у строки, визначені ст. 256 цього Кодексу.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повне рішення складено 19.02.2020.
Суддя В.В. Шморгун