ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,
тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/
13 лютого 2020 року Справа № 923/1114/19
Господарський суд Херсонської області у складі судді Нікітенка С.В. при секретарі Фінаровій О.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕЛАРГО", м. Харків, код ЄДРПОУ 41553660,
до: Приватного підприємства "В.І.П.Строй", м. Херсон, код ЄДРПОУ 36129712,
про стягнення 864616,73 грн.
За участю представників сторін:
від позивача - адвокат Заворотній А.В. ордер ВЕ № 1009444 від 13.02.2020р.;
від відповідача - адвокат Буженко Ю.С., ордер АО № 1003989 від 03.01.2020р., адвокат Кузьменко А.О., ордер ХС № 114882 від 15.01.2020р.
Судове засідання проводиться в режимі відеоконференції з Господарським судом Харківської області та у відповідності до ч.1 п.1 статті 222 Господарського процесуального кодексу України здійснюється повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Обставини справи.
18 грудня 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ПЕЛАРГО" звернулось до Господарського суду Херсонської області з позовною заявою про стягнення з Приватного підприємства "В.І.П.Строй" 864616,73 грн. заборгованості, з якої: 725299,50 грн. - основна заборгованість, 113694,52 грн. - пеня, 10134,31 грн. - 3% річних та 15488,40 грн. - інфляційні втрати.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору поставки №12/02-3-н від 12.02.2019, в частині проведення розрахунків за поставлений товар.
За твердженням ТОВ "ПЕЛАРГО" на виконання взятих за Договором та специфікацією від 08.04.2019 обов'язків позивач поставив відповідачу зазначену в Договорі продукцію, а Відповідач, в свою чергу, зобов'язання по оплаті належним чином не виконав. Лише 12.04.2019 частково сплатив в рахунок погашення заборгованості 411900,74 грн.
За підрахунками позивача, не оплаченим залишився товар, поставлений позивачем згідно видаткових накладних від 08.04.2019 №75 та від 08.04.2019 №76. Загальна кількість та вартість поставленого товару за даними видатковими накладними складають 56,86 т. на загальну суму 1137200,24 грн.
За твердженням позивача, з урахуванням часткової сплати відповідачем суми боргу, сума заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений згідно видаткових накладних від 08.04.2019 №75 та №76 товар, станом на 09.12.2019, складає 1137200,24 грн. (вартість товару ) - 411 900,74 грн. (сплачена 12.04.2019 частина) = 725299,50 грн.
Оскільки відповідачем у добровільному порядку не сплачено вартість поставленого позивачем товару, позивач звернувся до суду з позовною заявою з вимогою стягнути з відповідача зазначену суму заборгованості.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.12.2019р. визначено суддю по справі - Нікітенко С.В.
Разом із позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову (вх. №2339/19 від 18.12.2019р.), в якій позивач просив суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на все майно та/або на грошові кошти приватного підприємства "В.І.П.Строй" (73000, м. Херсон, вул. Соборна, 32-Б, офіс 5, код в ЄДРПОУ 36129712) в межах суми 864616,73 грн.
Ухвалою від 18 грудня 2020 суд відмовив Товариству з обмеженою відповідальністю "ПЕЛАРГО" у задоволені заяви про забезпечення позову (вх. № 2339/19 від 18.12.2019).
Ухвалою від 20 грудня 2019 року суд прийняв позовну заяву позивача до розгляду та відкрив провадження у справі. Розгляд справи 923/1114/19 визначено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням викликом сторін.
Цією ж ухвалою суд запропонував учасникам провадження у встановлені строки надіслати (надати) до суду: відповідачу - відзив на позовну заяву (одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду надіслати (надати) іншим учасникам справи копію відзиву та доданих до нього документів, а відповідні докази представити суду), належним чином завірені копії статутних та реєстраційних документів та позивачу відповідь на відзив.
Ухвала суду про відкриття провадження направлена сторонам рекомендованою поштою з повідомленням, у відповідності до вимог частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
За клопотанням Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕЛАРГО", суд, ухвалою від 20.12.2019 вирішив судові засідання, призначені у справі № 923/1114/19, проводити в режимі відеоконференції з Господарським судом Харківської області.
14 січня 2020 року до суду від Приватного підприємства "В.І.П.Строй" надійшла зустрічна позовна заява з позовними вимогами пор стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕЛАРГО" штрафу у розмірі 189533,36 грн. та 1137299,24 грн. неустойки.
Ухвалою від 20 січня 2020 року зустрічну позовну заяву Приватного підприємства "В.І.П.Строй" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕЛАРГО" про стягнення 1326832,24 грн. повернуто заявнику без розгляду.
За результатами розгляду справи 15 січня 2020, судом постановлено протокольну ухвалу якою відкладено розгляд справи для надання можливості учасникам провадження надати додаткові документи в обґрунтування своїх правових позицій.
У відповідності до приписів ч. 3 ст. 216 ГПК України, учасники провадження повідомлені у судовому засіданні про дату та час нового судового засідання.
20 січня 2020 року до суду від ПП "В.І.П.Строй" надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого позовні вимоги відповідачем не визнаються у повному обсязі.
Щодо наданого відповідачем відзиву на позовну заяву, то суд зазначає, що за приписами частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.
Так, в ухвалою про відкриття провадження у справі суд запропонував відповідачу надіслати (надати) до суду: відзив на позовну заяву (одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду надіслати (надати) іншим учасникам справи копію відзиву та доданих до нього документів, а відповідні докази представити суду), належним чином завірені копії статутних та реєстраційних документів - протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Згідно поштового повідомлення ухвала суду про відкриття провадження у справі вручена відповідачу 26 грудня 2019 року. Таким чином, встановлений судом строк для надання відповідачем відзиву на позовну заяву закінчується 15 січня 2020 року. Відзив від ПП "В.І.П.Строй" надійшов до суду лише 20 січня 2020 року.
Відповідно до статті 113 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
У відповідності до положень статті 118 господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
За таких обставин, враховуючі, що відповідачем не надано обґрунтованої заяви про поновлення пропущеного процесуального строку для надання відзиву на позовну заяву з зазначенням причин пропуску встановленого строку, а тому суд залишає наданий відповідачем 20.01.2020 відзив на позовну заяву без розгляд у.
У призначене судове засідання 13.02.2020р. прибули повноважні представники сторін.
У судовому засіданні представником відповідача заявлено усне клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з зайнятістю представника у іншому судовому засіданні.
Представник позивача надав усні пояснення, в яких заперечив проти задоволення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх тверджень, а тому наполягає на розгляді справи та вирішенні спору по суті 13.02.2020р..
Розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.
Відповідно до приписів ч.2 ст. 202 ГПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:
1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;
2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;
3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;
4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
Відповідно до ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Тягар доказування (доведення обставин справи) покладається законом на сторону, яка висуває певні вимоги або заявляє заперечення. І в даному випадку цей обов'язок відповідачем не виконаний, оскільки станом на 13.02.2020 ним не доведено належними та допустимими доказами тих обставин, на які він посилається в обґрунтування клопотання про відкладення розгляду справи.
Разом з цим, суд судом враховано, що частиною 1 статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p.
З прийняттям у 2006 році Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.
Частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України передбачено застосування судом Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.
Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.
Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
Провадження у справі 923/1114/19 відкрито ухвалою суду від 20 грудня 2019 року.
З огляду на викладене та зважаючи, що матеріали справи свідчать про наявність у справі достатніх доказів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, а також те, що судом було створено сторонам у справі належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо), подальше відкладення розгляду справи суперечитиме вищезгаданому принципу розгляду справи впродовж розумного строку.
За таких обставин, суд відмовляє відповідачу у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.
Представник позивача у судовому засіданні 13.02.2020р. позовні вимоги підтримав у повному обсязі, з підстав викладених у позовній заяві, оціню надані докази на свою користь.
Представники відповідача у судовому засіданні 13.02.2020р. надали усні пояснення, в яких позовні вимоги не визнали та у задоволенні позову просили відмовити, оскільки позивачем в порушення умов договору та Податкового кодексу України несвоєчасно було здійснено реєстрацію податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та несвоєчасно надано відповідачеві податкові накладні.
У судовому засіданні 13.02.2020 проголошено вступну та резолютивну частини судового рішення і повідомлено представникам сторін орієнтований час складення повного рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд -
Матеріали справи свідчать, що 12 лютого 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПЕЛАРГО" (надалі - позивач або постачальник) і Приватним підприємством "В.І.П.Строй" (надалі - відповідач або покупець), був укладений договір поставки №12/02-3-н від 12.02.2019 (надалі - договір)
Предметом договору є поставка олії соняшникової нерафінованої невимороженої першого сорту, за умовами вказаного Договору постачальник взяв на себе зобов'язання передати в встановлені терміни у власність Покупця визначену договором продукцію в свою чергу покупець зобов'язався її прийняти та оплатити.
Сторони досягли згоди з істотних умов договору визначили предмет договору, порядок здійснення оплати, якість продукції, порядок приймання продукції, строки поставки, відповідальність сторін та інші умови договору, оскільки сторонами договору досягнуто згоди з усіх істотних умов, віє є укладеним та чинний. Зазначений договір підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками підприємств.
Доказів про відмову від договору, визнання його недійсним чи його розірвання у визначеному законодавством порядку суду не надано
Договір вступає в силу з моменту підписання сторонами та діє до 31 грудня 2020 року. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання зобов'язань передбачених цим договором та від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (п.13.1. договору).
Учасниками договору погоджено, що одиницею вимірювання кількості продукції є тонна, кількість продукції в кожній партії узгоджується сторонами в Специфікації на кожну партію Продукції, яка є невід'ємною частиною цього Договору (п.1.3. Договору).
Відповідно до п. 4.1. Договору ціна продукції узгоджується в Специфікації на кожну партію продукції, яка є невід'ємною частиною цього Договору.
Сторонами договору погоджено наступний порядок здійснення оплати, згідно п. 5.4. Договору оплата партії товару проводиться з урахуванням умов цього пункту Договору, протягом 10 календарних днів з дня передачі партії товару Покупцеві, якщо інший термін не передбачено в Специфікації на окрему партії товару. Допускається 100% передплата за партію товару.
Так, умовами Специфікації від 08.04.2019 до вказаного договору сторонами визначено загальну вартість товару в кількості 150 тон +/- 10%, у розмірі - 3000000,60 грн., термін поставки продукції - 08.04.2019-18.04.2019 включно, адресу місця поставки та умови оплати за продукцію.
Відповідно до п.3. зазначеної Специфікації визначено наступний порядок оплати шляхом перерахування покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника на підставі рахунку постачальника 80% вартості продукції на умовах Договору протягом 3-х (трьох) банківських днів з моменту завантаження продукції по факту на транспорт для перевезення, а 20% від вартості продукції протягом 3-х (трьох) банківських днів після отримання від постачальника в електронній формі податкової накладної, належним чином оформленої, зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних без будь-яких дефектів форми та змісту.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначає, що ним було поставлено відповідачу продукцію на суму 552400,12 грн. у кількості 27,62т. за видатковою накладною № 75 від 08.04.2019 та на суму 584800,12 грн. у кількості 29,24т., а також за видатковою накладною № 79 від 08.04.2019 на загальну суму 1137200,24 грн.
В свою чергу відповідач частково розрахувався за поставлений товар, лише у розмірі 411900,74 грн. За підрахунками позивача, з урахуванням часткової оплати придбаного товару, сума заборгованості відповідача перед позивачем становить 725299,50 грн.
Зазначені твердження позивач підтверджує доданими до матеріалів справи копіями наступних документів: договір поставки № 12/02-3н від 12.02.2019р., Специфікацією від 08.04.2019, видатковою накладною № 75 від 08.04.2019, товаро-транспортною накладною № 60 від 08.04.2019, податковою накладною №237 від 08.04.2019, квитанцією про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в ЄДРПН, видатковою накладною № 76 від 08.04.2019, товаро-транспортною накладною № 61 від 08.04.2019, податковою накладною №238 від 08.04.2019, квитанцією про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в ЄДРПН, вимогою про термінове погашення заборгованості від 01.11.2019.
Оскільки відповідачем не виконано зобов'язання за договором в частині проведення розрахунків за поставлену продукцію, дані обставини стали підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕЛАРГО" до суду за захистом порушених прав.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги ТОВ "ПЕЛАРГО" підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України (далі ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Матеріалами справи підтверджено, що між позивачем і відповідачем був укладений договір поставки № 12/02-3-н від 12 лютого 2019 року, який за своїм змістом та правовою природою є договором поставки.
Позивачем на виконання умов договору було поставлено відповідачу олію соняшникову нерафіновану у кількості 56,86 тон на загальну суму 1137200,24 грн., що підтверджено доданими до матеріалів позовної заяви товаро-транспортними накладними, видатковою накладною та податковими накладними.
Відповідно до п.3 Специфікації від 08.04.2019 до Договору поставки № 12/02-3-н від 12 лютого 2019 року сторонами узгоджено умови оплати продукції:
- 80 % вартості продукції сплачується шляхом перерахування покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника на підставі рахунку постачальника протягом 3-х (трьох) банківських днів з моменту завантаження продукції по факту на транспорт для перевезення;
- 20% від вартості продукції протягом 3-х (трьох) банківських днів після отримання від постачальника в електронній формі податкової накладної, належним чином оформленої, зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних без будь-яких дефектів форми та змісту.
Відповідачем 12.04.2019р. частково було здійснено оплату вартості поставленого позивачем товару, лише у розмірі 411900,74 грн..
Позивачем 22.11.2019р. на адресу відповідача було направлено вимогу від 01.11.2019р. про термінове погашення суми заборгованості на загальну суму 725299,50 грн. Вказану вимогу відповідач залишив без відповіді та реагування.
Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до положень частини 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Отже, з урахуванням приписів п.3 Специфікації від 08.04.2019 до договору та ч.1 ст. 530 ЦК України, відповідач зобов'язаний був оплатити поставлену продукцію у такому порядку: 80 % вартості продукції сплачується шляхом перерахування покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника на підставі рахунку постачальника протягом 3-х (трьох) банківських днів з моменту завантаження продукції по факту на транспорт для перевезення; 20% від вартості продукції протягом 3-х (трьох) банківських днів після отримання від постачальника в електронній формі податкової накладної, належним чином оформленої, зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних без будь-яких дефектів форми та змісту. Однак відповідачем не було виконано вказаних вимог Закону та договору.
Доказів сплати, заперечень або спростування заявленої до стягнення суми основного боргу у розмірі 725299,50 грн., відповідачем суду не надано.
З огляду на викладене, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 725299,50 грн., є доведеними і обґрунтованими.
Також у зв'язку з порушенням відповідачем договірних зобов'язань, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 113694,52 грн. - пені, 10134,31 грн. - 3 % річних та 15488,40 грн. - інфляційних втрат.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частинами 1 та 2 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у невиконанні свого обов'язку щодо оплати придбаного товару, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст. 614 ЦК України).
Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Стаття 216 ГК України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.
Згідно з п. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Частиною 1 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
Умовами п.12.4. договору встановлено, що у разі у разі несвоєчасної оплати продукції, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми не сплаченої продукції за кожен день прострочення такої оплати.
Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судом перевірено правильність виконаних позивачем розрахунків пені, 3% річних, інфляційних втрат (а.с. 5-9), та встановлено, що вони є вірними.
За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми пені у розмірі 113694,52 грн., суми 3% річних у розмірі 10134,31 грн. та суми інфляційних втрат у розмірі 15488,40 грн. - є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо усних тверджень представників відповідача, що позивачем в порушення умов договору та Податкового кодексу України несвоєчасно було здійснено реєстрацію податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та несвоєчасно надано відповідачеві податкові накладні, то суд зазначає наступне.
Так, умови оплати відповідачем поставленої позивачем продукції узгоджені сторонами в пункті 3 Специфікації від 08.04.2019 до договору, а саме:
- 80 % вартості продукції сплачується шляхом перерахування покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника на підставі рахунку постачальника протягом 3-х (трьох) банківських днів з моменту завантаження продукції по факту на транспорт для перевезення.
- 20% від вартості продукції протягом 3-х (трьох) банківських днів після отримання від постачальника в електронній формі податкової накладної, належним чином оформленої, зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних без будь-яких дефектів форми та змісту.
Таким чином, обов'язок відповідача оплатити 80 % вартості продукції протягом 3-х (трьох) банківських днів з моменту завантаження продукції по факту на транспорт для перевезення, не ставиться в залежність до обов'язку позивача своєчасно здійснити реєстрацію податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати їх відповідачеві.
Щодо обов'язку відповідача оплатити 20% вартості продукції, то суд звертає увагу відповідача, що позивачем у позовній заяві зазначено та підтверджено належними доказами про те, що вказане прострочення позивач обраховує вже після реєстрації відповідних податкових накладних. Податкові накладні зареєстровані 21.11.2019р. (а.с. 25, 30), а прострочення оплати позивач обраховує починаючи з 27.11.2019р. Тобто після реєстрації відповідних податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Таким чином, усні заперечення позивача щодо необґрунтованості позовних вимог, підлягають відхиленню, як такі, що не відповідають чинному законодавству, не ґрунтуються на належних доказах і спростовуються фактично встановленими судом обставинами та матеріалами справи.
Згідно частини третьої статті 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню повністю.
Згідно ст.ст. 123, 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача
На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного підприємства "В.І.П.Строй" (73000, м. Херсон, вул. Соборна, 32-Б, офіс 5, код ЄДРПОУ 36129712) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕЛАРГО" (01004, м. Київ, вул. Антоновича, будинок 7, корпус В, код ЄДРПОУ 41553660) суму основного боргу у розмірі 725299,50 грн., суму пені у розмірі 113694,52 грн., суму 3% річних у розмірі 10134,31 грн., суму інфляційних втрат у розмірі 15488,40 грн. та суму судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 12969,25 грн.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 19.02.2020р.
Суддя С.В. Нікітенко