ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
13.02.2020 р. Справа № 910/18007/19
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю « Бізнес Пром Інновація »
До Акціонерного товариства « Комерційного банку « Приватбанк »
Про визнання недійсним договору поруки від 20.10.2016 р. № 4М14109Д/П
Суддя Пінчук В.І.
Секретар судового засідання Дімітрова Ю.Ю.
Представники сторін:
Від позивача Венгаренко Т.А. - адвокат.
Від відповідача Шишка Ю.М. - предст.
Обставини справи:
Позивач - товариство з обмеженою відповідальністю « Бізнес Пром Інновація » звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про визнання недійсним договору поруки від 20.10.2016 р. № 4М14109Д/П, який укладений між товариством з обмеженою відповідальністю « Бізнес Пром Інновація » та публічним акціонерним товариством « Комерційним банком « Приватбанк »
Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.12.2019 р. відкрите провадження у справі № 910/18007/19, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження та призначення судового засідання на 30.01.2020 р.
Ухвалою від 30.01.2020 р. розгляд справи відкладався до 13.02.2020 р., у зв'язку із нез'явленням у судове засідання представника позивача.
Представник відповідача у відзиві на позовну заяву проти позовних вимог позивача заперечує та просить суд у задоволенні позову відмовити.
Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд -
20.10.2016 р. між позивачем ( поручителем ) та відповідачем ( кредитором ) був укладений договір поруки № 4М14109Д/П в забезпечення виконання зобов'язань ТОВ « МІЛОРІН ЛТД » перед банком за кредитними договорами № 4М14109Д від 12.02.2014 р., №4М14110Д від 17.02.2014 р., № 4М14107И від 19.02.2014 р. та № 4М14092 від 25.02.2014 р.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається на те, що вказаний договір поруки був укладений внаслідок обману останнього відповідачем, а саме при укладенні спірного договору позивач мав намір отримати прибуток від укладення спірного договору поруки у вигляді отримання права власності на активи, що забезпечували зобов'язання попереднього боржника за кредитними договорами.
Натомість, прибутку ( майна ) не отримав, що на думку позивача свідчить про те, що його ввели в оману при укладенні договору поруки № 4М14109Д/П від 20.10.2016 р., а тому вважає, що відповідно вказаний договір є недійсним на підставі ст.230 ЦК України.
Разом з тим, суд вважає позовні вимоги позивача такими, що не підлягають задоволенню, з наступних підстав:
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним ( оспорюваний правочин ).
Згідно ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Судом встановлено, що при укладанні спірного договору сторонами було дотримано норми чинного законодавства, а саме:
- зміст правочину не суперечить законодавству, а також моральним засадам суспільства.
- волевиявлення сторін було вільним і відповідало їх внутрішній волі;
- спірний договір укладений у письмовій формі, підписаний уповноваженими особами та завірений печатками, у відповідності до законодавства;
- правочин спрямований на реальне настання правових наслідків.
У п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 роз'яснено, що правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Частиною 1 ст. 230 Цивільного кодексу України встановлено, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ч. 1 ст. 229 Цивільного кодексу України).
Згідно з роз'ясненнями, наведеними у п. 3.10 постанови Пленуму ВГСУ № 11 від 29.05.2013 р. у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.
Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв'язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Натомість, викладені позивачем у позовній заяві обставини не свідчать про введення відповідачем позивача в оману щодо обставин, які мають істотне значення при укладенні спірного правочину.
З урахуванням викладеного, керуючись ст. ст. 129, 232, 233, ст.ст. 236 - 238, ст. 240 ГПК України, суд
В позові відмовлено.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.
дата підписання повного тексту рішення 18.02.2020 р.
СуддяВ.І.Пінчук