1
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
06.02.2020Справа № 910/16096/19
Господарський суд міста Києва у складі судді Полякової К.В., за участі секретаря судового засідання Саруханян Д.С., розглянувши матеріали
за позовом Фермерського господарства "Агроінвест-Топилище"
до Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу"
про стягнення 25827,78 грн.
представники сторін:
від позивача та відповідача: не з'явилися,
Фермерське господарство "Агроінвест-Топилище звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" про стягнення 25827,78 грн., з яких: 22899,89 грн. основного боргу, 2394,11 грн. пені, 213,18 грн. трьох процентів річних та 320,60 грн. інфляційних втрат, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач порушив строк виконання грошового зобов'язання згідно договору поставки № 50 від 01.07.2019 та договору поставки № 55 від 05.07.2019.
Ухвалою суду від 20.11.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
Ухвалою суду від 06.12.2019 частково задоволено клопотання відповідача про здійснення розгляду справи з викликом сторін та ухвалено здійснювати розгляд справи з повідомленням сторін.
У відзиві на позов відповідач зазначив, що укладення спірних договорів відбулось із перевищенням повноважень зі сторони відповідача. Крім того, із наданих позивачем видаткових накладних не вбачається за можливе ідентифікувати особу, що брала участь у господарських операціях.
У відповіді на відзив позивач зазначив, що підтвердженням здійснення поставки є підписані сторонами видаткові накладні. При цьому, наявність певних недоліків у оформленні видаткових накладних не позбавляє їх юридичної сили. Також позивач посилався на недоведеність перевищення директором відповідача повноважень щодо укладення спірних договорів поставки.
17.12.2019 позивачем через відділ діловодства та документообігу суду подано заяву про понесення позивачем додаткових судових витрат.
30.01.2020 позивачем та відповідачем заявлялися клопотання про відкладення розгляду справи з огляду на проведення переговорів щодо укладення мирової угоди у справі.
Водночас, доказів укладення відповідної мирової угоди сторони не надали, однак суд зауважує, що згідно з положеннями статті 192 ГПК України укладення мирової угоди можливе на будь-якій стадії судового процесу.
При розгляді справи судом враховано частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка визначає право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
01.07.2019 між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як покупцем, укладено договір поставки № 50, за умовами якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця, а останній - належним чином прийняти і оплатити наступний товар: гуміфілд ВР-18 20л, ціною 230,20 грн. за літр, вартість всієї партії товару - 2946,56 грн.
Згідно з пунктом 2.3 договору право власності на товар переходить до покупця з моменту отримання товару покупцем від постачальника.
Пунктом 2.7 договору передбачено, що оплата здійснюється на підставі безпосередньо даного договору чи видаткової накладної, що зазначається в призначенні платежу покупцем. Підставою для оплати також може бути рахунок-фактури, виставлений постачальником. Покупець вважається таким, що прострочив виконання своїх зобов'язань у випадку неоплати товару в строки, визначені цим договором чи специфікацією незалежно від того, чи виставлявся постачальником рахунок-фактури.
Покупець зобов'язується сплатити вартість товару у строки, вказані в рахунку, а у випадку, коли рахунок не виставлявся - у день отримання товару згідно видаткової накладної, якщо у специфікації не вказано інше. Днем оплати вважається день зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника (пункт 2.8 договору).
Відповідно до пункту 4.2 договору в разі невиконання покупцем своїх зобов'язань щодо своєчасного здійснення оплати за поставлений товар/партію товару, покупець сплачує постачальнику штрафну санкцію в розмірі 0,1 % від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення.
Договір вступає в дію з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2019, а щодо розрахунків, включаючи виплати штрафних санкцій, гарантійних зобов'язань - до повного їх виконання.
Також між сторонами укладено договір від 05.07.2019 № 55, предметом якого є поставка пропульса 4х5л, ціною за одиницю - 2100,35, вартість усієї партії товару - 19953,33 грн.
Інші умови договору від 05.07.2019 № 55 є аналогічними за змістом умовам договору від 01.07.2019 № 50.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач здійснив поставку відповідачу товару за обома договорами, а саме: на суму 19953,33 грн. за видатковою накладною від 08.07.2019 № 101 за договором від 05.07.2019 № 55 та на суму 2946,56 грн. за видатковою накладною від 08.07.2019 № 105 за договором від 01.07.2019 № 50.
Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст. 712 ЦК України).
Виходячи зі змісту статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина 1 статті 692 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Ураховуючи викладене, а також зважаючи на те, що сума боргу відповідача, яка складає 22899,89 грн., підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і останній на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість відповідної позовної вимоги.
Щодо посилань відповідача на неможливість ідентифікувати особу, що брала участь у господарській операції, та неможливість поставки товару в тому вигляді, як вказано у видаткових накладних, суд зазначає наступне.
Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
При цьому, на вказаних видаткових накладних міститься, окрім підписів, печатка юридичної особи відповідача, який не вказував відомостей щодо її втрати.
Одночасно суд відхиляє твердження відповідача щодо укладення договорів зі сторони відповідача директором із перевищенням повноважень, оскільки доказів визнання вказаних договорів недійсними у встановленому законом порядку матеріали справи не містять.
При цьому, положеннями статті 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, що відповідачем у даній справі не спростовано.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку задовольнити позов у частині вимог про стягнення основного боргу в сумі 22899,89 грн.
Крім того, позивач просив стягнути з відповідача пеню в розмірі 2394,11 грн.
Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
Згідно з частиною 2 статті 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 вказаної статті).
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).
Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 4 статті 231 ГК України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (частина 6 статті 232 ГК України).
Відповідно до пункту 4.2 договорів у разі невиконання покупцем своїх зобов'язань щодо своєчасного здійснення оплати за поставлений товар/партію товару, покупець сплачує постачальнику штрафну санкцію в розмірі 0,1 % від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення.
Суд, здійснивши арифметичний перерахунок пені за визначений позивачем період, дійшов висновку про задоволення відповідної позовної вимоги в повному обсязі.
Також, за прострочення грошового зобов'язання позивач нарахував відповідачу 213,18 грн. трьох процентів річних та 320,60 грн. інфляційних втрат.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений за договором або законом.
Здійснивши перерахунок сум компенсаційних витрат, суд вважає його арифметично вірним, у зв'язку з чим з останні підлягають стягненню з відповідача в повному розмірі.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За наведених обставин суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.
Судові витрати, які складаються зі сплаченої позивачем суми судового збору, відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 86, 129, 232, 236-241, 252 ГПК України, суд
Позовні вимоги Фермерського господарства "Агроінвест-Топилище" задовольнити повністю.
Стягнути з Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" (04112, м. Київ, вул. О.Теліги, 8; ідентифікаційний код 37884028) на користь Фермерського господарства "Агроінвест-Топилище" (45341, Волинська область, Іваничівський район, село Топилище; ідентифікаційний код 34626298) 22899 (двадцять дві тисячі вісімсот дев'яносто дев'ять) грн. 89 коп. основної заборгованості, 2394 (дві тисячі триста дев'яносто чотири) грн. 11 коп. пені, 213 (двісті тринадцять) грн. 18 коп. трьох процентів річних, 320 (триста двадцять) грн. 60 коп. інфляційних втрат, а також 1921 (одну тисячу дев'ятсот двадцять одну) грн. витрат зі сплати судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва (пункт 17.5 частини 1 Перехідних положень ГПК України) протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено: 17.02.2020.
Суддя К.В. Полякова