18 лютого 2020 р. м. Чернівці Справа № 824/1568/19-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Лелюка О.П.,
за участю:
секретаря судового засідання - Сулими М.П.
позивача ОСОБА_1 ,
представників відповідачів Волощук О.І. та Лукіна М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Чернівецької обласної державної адміністрації, Департаменту праці та соціального захисту населення Чернівецької міської ради про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту соціального захисту населення Чернівецької обласної державної адміністрації про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії.
Позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Департаменту соціального захисту населення Чернівецької обласної державної адміністрації щодо відмови у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 7 статті 7 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”;
- зобов'язати Департамент соціального захисту населення Чернівецької обласної державної адміністрації надати ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” з часу першого звернення до Управління соціального захисту населення Шевченківського району Департаменту праці та соціального захисту населення Чернівецької міської ради.
Позов обґрунтовано наявністю у позивача, який проходив військову службу та є учасником бойових дій, приймав участь у миротворчій операції на території республіки Леберія, права на отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 7 статті 7 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 22 січня 2020 року призначено розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін на 27 січня 2020 року о 15 год. 40 хв.
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 27 січня 2020 року клопотання відповідача про заміну сторони задоволено частково. Залучено Департамент праці та соціального захисту населення Чернівецької міської ради до участі у даній справі як співвідповідача. Відкладено розгляд даної справи та призначено наступне судове засідання на 18 лютого 2020 року на 11 год. 00 хв.
Відповідач - Департамент соціального захисту населення Чернівецької обласної державної адміністрації - правом подати відзив на позовну заяву не скористався.
Відповідач - Департамент праці та соціального захисту населення Чернівецької міської ради - щодо задоволення позову заперечував та подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено про відсутність причинного зв'язку отриманої позивачем травми під час участі у миротворчій операції на території республіки Леберія із участю його у бойових діях. Наголошено, що статус учасника бойових дій позивач отримав за безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України відповідно до пункту 19 статті 6 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. Вказано, що інвалідність позивача не пов'язана з виконанням обов'язків військової служби в розумінні статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а одержана внаслідок проходження військової служби. На думку відповідача, відсутні законні підстави для встановлення позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 7 статті 7 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
Правом подати відповідь на відзив позивач не скористався.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позові. Просив суд позов задовольнити повністю.
Представники відповідачів щодо задоволення позову заперечували та просили суд у його задоволенні відмовити з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Заслухавши пояснення осіб, які прибули в судове засідання, дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу в Збройних Силах України та 24 березня 2017 року звільнений в запас (у відставку) відповідно до частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за пунктом «б» - за станом здоров'я, що підтверджується відомостями з військового квитка Серія НОМЕР_1 , виданим 16 квітня 2018 року Чернівецьким міським військовим комісаріатом.
Відповідно до довідки Чернівецького міського військового комісаріату Чернівецької області від 24 вересня 2019 року №145/к ОСОБА_1 дійсно служив у Збройних Силах України з 01 серпня 1990 року по 03 травня 2017 року, в тому числі брав участь в миротворчій місій ООН у республіці Ліберія з 05 листопада 2005 року по 06 травня 2006 року та з 17 червня 2010 року по 21 грудня 2010 року, в місії ООН зі стабілізації у ДР Конго з 29 лютого 2012 року по 01 грудня 2012 року та приймав участь в бойових діях АТО з 16 вересня 2015 року по 17 грудня 2015 року.
З матеріалів справи вбачається, що згідно витягу з наказу Міністерства оборони України від 17 червня 2010 року №56 відповідно до Закону України від 09 грудня 2003 року №1355-IV «Про схвалення рішення Президента України щодо направлення миротворчого контингенту для участі України в Місії Організації Об'єднаних Націй у Ліберії» осіб офіцерського складу, призначених наказом Начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 28 травня 2010 року №398 на відповідні посади з 17 червня 2010 року зараховано до списків особового складу частини, та вважаються такими, що приступили до виконання службових обов'язків за посадою, у т.ч.: майор ОСОБА_1 , начальник відділення особового складу Чернівецького обласного військового комісаріату Західного оперативного командування Сухопутних військ Збройних Сил України, - помічником начальника штабу.
Відповідно до витягу з наказу Міністерства оборони України від 21 грудня 2010 року №94 вважаються такими, що 21 грудня 2010 року вибули у зв'язку із закінченням терміну проходження військової служби у складі військової частини НОМЕР_2 , нижчепойменованих осіб офіцерського складу, призначених наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 19 листопада 2010 року №897 на відповідні посади, вважаються такими, що справи та посаду здали і вибули 21 грудня 2010 року до місця проходження служби, у т.ч.: майор ОСОБА_1 , помічник начальника штабу - на посаду начальника відділення особового складу Чернівецького обласного військового комісаріату Західного оперативного командування Сухопутних військ Збройних Сил України м. Чернівці.
Згідно довідки Військової частини НОМЕР_2 від 25 серпня 2010 року №256 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), майор ОСОБА_1 09 серпня 2010 року одержав закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку за наступних обставин: 09 серпня 2010 року, в службовий час, близько 10 год. 25 хв., при слідуванні до штабу Місії ООН у Ліберії в м. Монровія на розі вул. Сомалія Драйв та Джамайка роуд в службовий автомобіль NISSAN PATROL номер (UNVIL 86) врізався місцевий мешканець на автомобілі DODG. При зіткненні автомобілів майор ОСОБА_1 отримав сильний удар голови в лобове скло автомобіля. Внаслідок чого отримав закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку. В стані алкогольного сп'яніння не перебував.
Згідно Довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 19 вересня 2019 року, Серія 12 ААБ №455098, позивачу встановлено третю групу інвалідності у зв'язку з травмою, шоком, пов'язаними з виконанням обов'язків військової служби під час участі в бойових діях в складі Миротворчих сил ООН. Інвалідність встановлена до 01 жовтня 2020 року.
Крім цього, з матеріалів справи вбачається, що згідно посвідчення Серії НОМЕР_3 , виданого 09 лютого 2016 року Управлінням персоналу штабу військової частини НОМЕР_4 , ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій.
Відповідно до посвідчення Серії НОМЕР_5 , виданого 11 травня 2017 року Чернівецьким обласним військовим комісаріатом, позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів військової служби.
Вважаючи про наявність права на отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 7 статті 7 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, ОСОБА_1 звернувся до Управління соціального захисту населення Шевченківського району Департаменту праці та соціального захисту населення Чернівецької міської ради із зверненням, на яке листом від 27 вересня 2019 року №09/09/07-4395 позивачу відмовлено у встановленні зазначеного статусу у зв'язку із відсутністю законних підстав.
У зв'язку з цим, 17 жовтня 2019 року позивач звернувся до Департаменту соціального захисту населення Чернівецької обласної державної адміністрації із заявою, в якій просив розглянути правомірність відмови Управління соціального захисту населення Шевченківського району Департаменту праці та соціального захисту населення Чернівецької міської ради у наданні йому статусу особи з інвалідністю ІІІ групи внаслідок війни, дослідити дане питання та вжити заходів досудового врегулювання цього питання.
Листом Департаменту соціального захисту населення Чернівецької обласної державної адміністрації від 15 листопада 2019 року №Р-1899 позивача повідомлено про відсутність правових підстав для встановлення йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війн відповідно до пункту 7 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
За таких обставин ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду із цим позовом.
Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини першої та другої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з обставин справи, позивач вважає, що має право на отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 7 статті 7 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, натомість відповідачі стверджують про протилежне, у зв'язку з чим і було відмовлено позивачу у наданні вказаного статусу.
Так, статтею 7 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.1993 року №3551-XII визначено осіб, які належать до осіб з інвалідністю внаслідок війни.
Згідно пункту 7 частини другої статті 7 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа учасників бойових дій на території інших держав, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов'язаних з перебуванням у цих державах.
Отже, згідно норми, на яку посилається позивач в обґрунтування своїх вимог, до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з інвалідністю з числа учасників бойових дій на території інших держав, тобто особи, які мають інвалідність та є учасниками бойових дій на території інших держав.
Особи, які належать до учасників бойових дій, визначені у статті 6 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
Згідно пункту 2 частини першої статі 6 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” учасниками бойових дій визнаються учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів).
Військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, поліцейські, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які за рішенням відповідних державних органів були направлені для участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки або у відрядження в держави, де в цей період велися бойові дії.
Перелік держав, зазначених у цьому пункті, періоди бойових дій у них та категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України.
Як вбачається з матеріалів справи та визнавалось позивачем у судовому засіданні, він є особою з інвалідністю (третя група), водночас має статус учасника бойових дій з 09 лютого 2016 року на підставі пункту 19 частини другої статті 6 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” у зв'язку із безпосередньою участю з 16 вересня 2015 року по 17 грудня 2015 року в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.
Так, згідно пункту 19 частини другої статті 6 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.
Таким чином, оскільки позивач не є учасником бойових дій на території інших держав (пункт 2 частини першої статі 6 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”), тобто не належить до осіб, зазначених у пункті 7 частини другої статті 7 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, то він не має права на отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до вказаної норми.
Відтак, відповідачі дійшли правильного висновку про відсутність законних підстав для встановлення позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 7 частини другої статті 7 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. Доводи ж позивача ґрунтуються на неправильному тлумаченні названої норми.
Крім цього, з огляду на доводи сторін (зокрема, посилань позивача про його участь у бойових діях на території Ліберії по захисту Батьківщини) варто зазначити, що перелік держав, яким надавалася допомога за участю військовослужбовців Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки та осіб рядового, начальницького складу і військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, військовослужбовців Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, інших військових формувань, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, і періодів бойових дій на їх території, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 року №63 "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
У вказаному Переліку республіка Ліберія, в якій проходив службу позивач та 09 серпня 2010 року отримав травму, відсутня.
При цьому, згідно матеріалів справи, позивач був направлений до вказаної країни відповідно до Закону України від 09 грудня 2003 року №1355-IV «Про схвалення рішення Президента України щодо направлення миротворчого контингенту для участі України в Місії Організації Об'єднаних Націй у Ліберії», за змістом якого Верховна Рада України постановляє: Схвалити рішення Президента України щодо направлення миротворчого контингенту для участі України в Місії Організації Об'єднаних Націй у Ліберії. Взяти до відома, що мандат Місії ООН у Ліберії, визначений у Резолюції Ради Безпеки ООН N 1509 (2003 р.), не передбачає участь миротворчого контингенту ООН у бойових діях. Фінансування витрат, пов'язаних з участю України в зазначеній миротворчій операції, здійснювати за рахунок коштів Державного бюджету України з подальшим відшкодуванням цих витрат Організацією Об'єднаних Націй.
Отже, позивач перебував на території Ліберії у складі миротворчого контингенту для участі України в Місії Організації Об'єднаних Націй, який не передбачав участь миротворчого контингенту ООН у бойових діях.
Водночас суд звертає увагу і на твердження відповідачів про те, шо згідно Довідки Військової частини НОМЕР_2 від 25 серпня 2010 року №256 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) позивач 09 серпня 2010 року у Ліберії в м. Монровія одержав закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку у зв'язку із зіткненням службового автомобіля, в якому він перебував, із автомобілем місцевого мешканця, що не свідчить про наявність причинного зв'язку отриманої позивачем травми із участю у бойових діях.
На переконання суду, у спірних відносинах відповідачі діяли відповідно до вимог законодавства, що їх регулює, та з дотриманням критеріїв, наведених у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому правові підстави для задоволення позову відсутні.
Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74 -76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно частин першої - третьої статі 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач не довів незаконність оскаржуваних дій. Натомість доводи відповідачів свідчать про безпідставність позову.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України,
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Оскільки в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, то зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 19 лютого 2020 року.
Повне найменування учасників справи:
позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), відповідачі - Департамент соціального захисту населення Чернівецької обласної державної адміністрації (м. Чернівці, вул. Головна, 245), Департамент праці та соціального захисту населення Чернівецької міської ради (м. Чернівці, вул. Героїв Майдану, 176).
Суддя О.П. Лелюк